1 січня 2004: день «Ч»

або Тенденції судової практики, що склалася протягом 10 років застосування статті 74 Сімейного кодексу

Протягом останніх років кількість спорів стосовно поділу майна, набутого цивільним подружжям, стрімко зростає, а в судовій практиці простежуються сталі тенденції щодо розгляду цієї категорії справ. Тож в яких випадках можна визначити конкретні дати початку та закінчення «фактичного шлюбу»? Що суди розуміють під спільною працею цивільного подружжя? Які факти мають бути встановлені в судовому засіданні, аби майно вважалося таким, що є об’єктом спільної сумісної власності цивільного подружжя та підлягало поділу між його сторонами в рівних частках? Відповіді дає судова практика, що сформувалася протягом десятирічного застосування норм Сімейного кодексу.

Статистика пояснюється часом

1 січня 2014 р. виповнилося 10 років з моменту набрання чинності Сімейним кодексом, що був прийнятий Верховною Радою 10 січня 2002 р. СК викликав широкі дискусії, у тому числі серед юристів-практиків, оскільки передбачав чимало новел у сфері правового регулювання сімейних відносин.

Однією з таких новел було безпосереднє встановлення правового регулювання майнових наслідків спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу, або так званого фактичного шлюбу.

Автори багатьох статей стосовно «фактичного шлюбу» вже неодноразово звертали увагу на збільшення кількості справ, котрі розглядаються судами, щодо поділу майна, набутого під час спільного проживання жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі. На користь цього достатньо навести нескладну статистику. Звернувшись до даних Єдиного державного реєстру судових рішень, бачимо, що у 2007 р. судами було розглянуто 78 справ щодо поділу майна між «фактичним подружжям». У 2013 р. суди розглянули вже 941 таку справу, а протягом січня — лютого 2014 р. кількість аналогічних справ сягла 121.

Одним із пояснень тенденції до збільшення кількості справ про поділ майна «фактичного подружжя», на нашу думку, є дія норми ст.74 СК в часі. Відповідно до ст.64 СК, «якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу».

Існує думка, що положення вказаної норми є революційним у національному законодавстві та вперше в історії незалежної України й самостійної української правової системи закладає підгрунтя для визнання наслідків спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу, тобто «фактичного шлюбу».

Таким чином, відповідно до вказаної точки зору з набранням чинності СК 1 січня 2004 р. було змінено підхід до визнання майнових наслідків «фактичного шлюбу»: визнано право кожного з фактичного подружжя на отримання в разі поділу половини майна, що було придбано фактичним подружжям під час спільного проживання.

Водночас інші автори стверджують, що правова норма, яка встановлювала майнові наслідки «фактичного шлюбу», існувала ще задовго до набуття чинності СК. Зокрема, автори, котрі поділяють таку думку, звертаються до положення ст.17 закону «Про власність», яка встановлювала, що «майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім’ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними».

Указана норма, як і вищезгаданий закон, утратила чинність із 20 червня 2006 р. Отже, відповідно до такої точки зору майнові наслідки «фактичного шлюбу» передбачалися та підлягали правовому регулюванню завжди. Проте з прийняттям СК вказана норма знайшла своє безпосереднє відоб­раження в цьому кодексі.

На нашу думку, беззастережно погодитися ні з першою, ні з другою тезою не можна. Відповідь на питання, чи вносить норма ст.74 СК зміни в механізм правового регулювання майнових наслідків «фактичного шлюбу», чітко сформульована в судовій практиці.

Так, в рішеннях різних судових інстанцій бачимо висновок про те, що «сам лише факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення участі сторін спільною працею в набутті майна не є підставою для визнання за ними права спільної сумісної власності на нього», якщо таке майно було придбане «фактичним подружжям» до 1 січня 2004 р., тобто до набрання чинності СК, у тім числі ст.74 кодексу.

Уперше такий висновок було сформульовано ще в рішенні Верховного Суду від 16.05.2007 у справі №6-8462св06. У подальшому аналогічний висновок неодноразово знаходив своє підтвердження в судовій практиці, зокрема в постанові ВС від 18.09.2013 у справі №6-66цс13, а також у численних ухвалах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Невиправдана згадка про ЦПК

Більш детально питання неоднаковості правового регулювання майнових наслідків «фактичного шлюбу» до та після 1 січня 2004 р. було розглянуто в постанові ВС від 25.12.2013 у справі №6-135цс13. Переглянувши рішення у справі щодо поділу майна між «фактичним подружжям», ВС установив неоднаковість практики застосування ст.74 СК та ст.17 закону «Про власність». Зокрема, щодо майна, придбаного «фактичним подружжям» до 1 січня 2004 р., ВС зазначив таке: «Майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об’єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо:

• майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім’ї (при цьому спільною працею осіб слід уважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету);

• іншого не встановлено в письмовій угоді між ними.

У зв’язку із цим суду під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім’єю, слід установити не лише обставини у справі стосовно факту спільного проживання сторін, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок спільної праці. Сам факт перебування у фактичних шлюбних відносинах без установлення ведення спільного господарства, побуту та бюджету не є підставою для визнання права власності на половину майна за кожною зі сторін. Тільки в разі встановлення цих фактів положення ч.1 ст.17 закону «Про власність» уважається правильно застосованим».

Таким чином, ВС чітко розмежував порядок визнання майна «фактичного подружжя» їх спільною сумісною власністю за законодавством до та після 1 січня 2004 р., а також указав критерії, за якими таке майно визнається об’єктом спільної сумісної власності «фактичного подружжя».

У судовій практиці подекуди трапляється думка про те, що встановити факт спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу, що є правовою підставою для визнання їх майна спільною сумісною власністю, суд управі тільки щодо тих відносин, які почалися або тривали після 1 вересня 2005 р. Такий висновок викладений, зокрема, в ухвалі ВСС від 2.10.2013 у справі №6-35020св13, обгрунтовується таким чином: «Відповідно до п.5 ч.1 ст.256 Цивільного процесуального кодексу (чинного з 1 вересня 2005 року) справи про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу розглядаються судом. Враховуючи принцип дії цивільного закону в часі, суди правильно дійшли висновку про неможливість установлення факту проживання сторін однією сім’єю без укладення шлюбу за період до 1 вересня 2005 року».

Згадка суду про ст.256 ЦПК в цьому випадку, напевне, є невиправданою, оскільки питання про встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю в даному випадку не є самостійною вимогою та не підлягає встановленню за правилами окремого провадження. Встановлення факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу є фактичною підставою для задоволення інших вимог позивачів, а саме — щодо поділу спільного майна між «фактичним подружжям». Таким чином, обмеження судом права «фактичного подружжя» на встановлення факту спільного проживання з метою поділу спільно набутого майна датою 1 вересня 2005 р. суперечить законодавству.

Спільне проживання: з чого все починається?

Різниця правового регулювання майнових наслідків «фактичного шлюбу» наочно демонструє важливість установлення чітких часових рамок спільного проживання. Крім того, чітке визначення дат початку та закінчення спільного проживання «фактичного подружжя» є необхідним для підтвердження факту придбання того чи іншого майна таким «фактичним подружжям» саме під час проживання однією сім’єю.

Дослідивши судову практику, бачимо, що суди рідко йдуть шляхом установлення конкретних дат початку та закінчення проживання «фактичного подружжя» однією сім’єю. Дуже часто при встановленні факту проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу суди обмежуються встановленням місяця та року, коли таке спільне проживання почалося.

Прикладом такої судової практики можуть слугувати, зокрема, ухвала Апеляційного суду Київської області від 23.01.2014 у справі №369/5991/13-ц, рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 4.09.2013 у справі №2318/2243/2012, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18.04.2013 у справі №0417/2-681/12 тощо.

У той же час у судовій практиці трап­ляються випадки, коли встановлення конкретних дат початку та закінчення «фактичного шлюбу» все ж таки видається можливим. Якщо звернутися до постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11, то в п.20 вказаної постанови зазначено: «При застосуванні ст.74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю».

Таким чином, навіть у випадку, якщо чоловік та жінка проживають однією сім’єю, проте один з них або й обидва перебувають в іншому зареєстрованому шлюбі, їхні відносини не є «фактичним шлюбом» та не породжують відповідних наслідків, у тім числі  майнових. Указане правило називають принципом неконкуренції зареєстрованого та «фактичного» шлюбів. У цьому випадку початком фактичних шлюбних відносин буде дата розірвання тим із «фактичного подружжя», хто перебував у шлюбі, свого попереднього шлюбу.

Аналогічно чітко встановити дату закінчення фактичних шлюбних відносин можна в тому випадку, якщо між «фактичним подружжям» було зареєстровано шлюб. Дата реєстрації шлюбу є датою припинення фактичних шлюбних відносин. Також датою припинення такого шлюбу є дата смерті одного з «фактичного подружжя». Такі випадки на практиці трап­ляються.

Немає доказів — немає «фактичного шлюбу»

В інших випадках установити конкретні дати початку та закінчення «фактичного шлюбу», а тим більше навести суду конкретні докази цього надзвичайно складно. Аналіз судової практики дозволяє встановити, які саме докази приймають суди на підтвердження факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю без шлюбу.

Одним з основних доказів у судовій практиці щодо поділу спільного майна «фактичного подружжя» є показання свідків. Причому як свідки можуть бути допитані як особи, котрі проживали з «фактичним подружжям» спільно (батьки, інші родичі одного з «фактичного подружжя», їхні діти або діти одного з них), так і сусіди, друзі «фактичного подружжя», яким відомо про факт проживання «фактичного подружжя» однією сім’єю. Крім того, як свідки можуть бути допитані й інші особи, зокрема працівники медичних та навчальних закладів, які відвідують діти «фактичного подружжя».

Ознакою спільного проживання однією сім’єю жінки та чоловіка є також народження в них спільних дітей. Тому як доказ існування фактичних шлюбних відносин доцільно надавати свідоцтва про народження спільних дітей, в яких батьком та матір’ю дитини записано саме «фактичне подружжя».

У сукупності з іншими доказами на підтвердження існування «фактичного шлюбу» можуть надаватися також довідки з жеків, виконкомів сільських та селищних рад, органів Державної міграційної служби, що підтверджують факт реєстрації місця проживання «фактичного подружжя» за однією адресою.

У судовій практиці траплялися випадки, коли як докази «фактичного шлюбу» позивач надавав квитанції про оплату комунальних послуг, внесків за придбане в кредит майно, оплати навчання спільних дітей тощо. Доказами також можуть слугувати листи та листівки, які «фактичне подружжя» надсилало одне одному, спільні фотографії та відеозаписи.

Майно: спільне чи індивідуальне?

Залежно від того, було майно придбане «фактичним подружжям» до чи після 1 січня 2004 р., до визначення правового режиму такого майна застосовуються норми різних матеріальних законів.

Так, якщо майно було придбано «фактичним подружжям» після 1 січня 2004 р., до такого майна застосовується положення ст.74 СК. У цьому випадку для визнання майна спільною сумісною власністю «фактичного подружжя» достатньо довести: факт проживання позивача та відповідача однією сім’єю без шлюбу; факт придбання спірного майна в період проживання позивача та відповідача однією сім’єю без шлюбу.

У разі встановлення в судовому засіданні двох зазначених вище фактів майно буде вважатися таким, що є об’єктом спільної сумісної власності «фактичного подружжя» та підлягає поділу між ними в рівних частках.

У тому випадку, якщо майно було придбане «фактичним подружжям» у період спільного проживання однією сім’єю до 1 січня 2004 р., при поділі вказаного майна застосуванню підлягає ст.17 закону «Про власність». ВС чітко визначив критерії, за якими майно, придбане «фактичним подружжям» до 1 січня 2004 р., визнається об’єктом їх спільної сумісної власності.

По-перше, суд повинен установити факт спільного проживання жінки та чоловіка однією сім’єю, що є критерієм як для застосування ст.74 СК, так і для застосування ст.17 закону «Про власність». По-друге, суд повинен установити, що майно, про поділ якого просить «фактичне подружжя», було набуте саме внаслідок спільної праці «фактичного подружжя», тобто внаслідок їх спільних або індивідуальних трудових зусиль, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об’єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету.

Судова практика свідчить також про те, що під спільною працею суди розуміють саме трудові зусилля «фактичного подружжя». Отримання одним із «фактичного подружжя» коштів для придбання майна внаслідок оформлення банківського кредиту або взяття грошей у борг не може розглядатися як участь такої особи в придбанні майна своєю працею та не є підставою для визнання за ним права на половину вказаного майна. Тому не може бути доказом підтвердження трудової участі одного з «фактичного подружжя» в придбанні майна боргова розписка, відповідно до якої один з «фактичного подружжя» позичив частину грошей у борг у третьої особи, у той час як інший з «фактичного подружжя», який є власником відповідної речі, надав власні кошти на придбання відповідного майна.

Таким чином, судова практика підтверджує той факт, що встановлювати ступінь трудової участі кожного з «фактичного подружжя» при придбанні майна необхідно лише в тому разі, якщо таке майно було придбане «фактичним подружжям» у період до 1 січня 2004 р. Якщо ж таке майно було придбане «фактичним подружжям» після вказаної дати, до майна підлягає застосуванню презумпція набуття майна в спільну сумісну власність «фактичного подружжя». Ця презумпція працюватиме навіть у тому випадку, якщо один із «фактичного подружжя» не мав із поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу), як це передбачено ст.60 СК.

Отже, протягом 10 років застосування ст.74 СК судова практика сформулювала чітку позицію стосовно того, що майно, яке було придбане «фактичним подружжям» до та після 1 січня 2004 р., має різний правовий режим.

У разі поділу спільного майна «фактичного подружжя» підлягають установленню дата придбання такого майна «фактичним подружжям та факт придбання майна «фактичним подружжям» у період спільного проживання однією сім’єю без шлюбу. У тому разі, якщо майно придбано «фактичним подружжям» до 1 січня 2004 р., додатково встановленню судом підлягає факт спільної трудової участі кожного з «фактичного подружжя» у придбанні спільного майна.

Лише в тому випадку, якщо судом буде встановлено факт придбання майна «фактичним подружжям» до 1 січня 2004 р. за рахунок трудової участі кожного з «фактичного подружжя», таке майно може бути визнано судом об’єктом спільної сумісної власності «фактичного подружжя» та поділено між ними.