Винятки особистого

КС пояснив, яку інформацію про чиновників можна поширювати, не остерігаючись санкцій

«Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві». З таких позицій виходив Конституційний Суд, тлумачачи норму Основного Закону щодо збирання, зберігання та поширення конфіденційної інформації про особу (суддя-доповідач — Сергій Винокуров).

Відкрите все, що не закрите

 

Із запитом до КС щодо тлумачення положень чч.1, 2 ст.32 та чч.2, 3 ст.34 Конституції звернулася Жашківська районна рада Черкаської області. На її думку, в країні склалася неоднозначна практика розуміння того, що належить до конфіденційної інформації про особу, а також чи є збирання, зберігання, використання та поширення інформації про особу втручанням в її особисте й сімейне життя.

Відповідаючи на ці питання, КС насамперед відокремив відкриту інформацію від відомостей з обмеженим доступом. Такий поділ закладено в законі «Про інформацію»: якщо певні відомості не віднесено законом до інформації з обмеженим доступом, вони є відкритими для використання.

Своєю чергою інформація з обмеженим доступом поділяється на конфіденційну, таємну та службову. До першого виду закон відносить, зокрема, дані про національність, освіту, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, а також про адресу, дату й місце народження особи. Крім того, у рішенні КС від 30.10.97 №5-зп зазначено, що конфіденційними є ще й відомості про майновий стан та інші персональні дані про фізичну особу. Така інформація може поширюватися виключно за бажанням або згодою відповідної особи, а також у випадках, прямо передбачених законом. При цьому, як відзначив Суд, «перелік даних про особу, які визнаються як конфіденційна інформація, не є вичерпним».

 Особисте й публічне

 Своєю чергою ст.32 Конституції гарантує захист від утручання в особисте й сімейне життя, зокрема, заборонено поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. Тобто, як відзначив Суд, лише сама людина «має право вільно, на власний розсуд визначати порядок ознайомлення з нею (інформацією) інших осіб, держави та органів місцевого самоврядування, а також право на збереження її у таємниці».

Відмежування особистого від публічного КС також провів, керуючись методом «від зворотного». Поведінка фізичної особи поза межами суспільної діяльності, зокрема під час виконання функцій держави або органу місцевого самоврядування, є особистим життям. Аби розкрити суть поняття «сімейне життя», Суд звернувся до Сімейного кодексу. У цьому акті зазначено, що сімейне життя — це особисті майнові та немайнові відносини між подружжям, іншими членами сім’ї, які здійснюються на засадах, визначених в СК.

Водночас у своєму рішенні КС указав на неможливість наперед визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сфері особистого та сімейного життя. Адже «особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними, і реалізуються в різноманітних динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо, та розглядаються як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб».

 Посада з обтяженнями

 Водночас, розглядаючи питання стосовно конфіденційності інформації про публічну особу та членів її сім’ї, КС наголосив, що «перебування особи на посаді, пов’язаній зі здійсненням функцій держави або органів місцевого самоврядування, передбачає не тільки гарантії захисту прав цієї особи, а й додаткові правові обтяження». Адже публічний характер такої діяльності «вимагає оприлюднення певної інформації для формування громадської думки про довіру до влади та підтримку її авторитету у суспільстві».

Щоправда, як зазначено в рішенні, на інформацію, яка стосується, зокрема, членів сім’ї публічної особи, також поширюються конституційні гарантії щодо невтручання в їхнє особисте й сімейне життя. Отже, оприлюднення таких даних, навіть у контексті відомостей про державного службовця, може призвести до порушення їхніх конституційних прав, заподіяти шкоду гідності, честі, діловій репутації тощо.

Таким чином, у контексті чч.1 та 2 ст.32 Конституції під інформацією про особисте та сімейне життя слід розуміти «будь-які відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а саме: національність, освіта, сімейний стан, релігійні переконання, стан здоров’я, матеріальний стан, адреса, дата і місце народження, місце проживання та перебування тощо, дані про особисті майнові та немайнові відносини цієї особи з іншими особами, зокрема членами сім’ї, а також відомості про події та явища, що відбувалися або відбуваються у побутовому, інтимному, товариському, професійному, діловому та інших сферах життя особи, за винятком даних стосовно виконання повноважень особою, яка займає посаду, пов’язану зі здійсненням функцій держави або органу місцевого самоврядування». І, як наголосив Суд, така інформація — як про фізичну особу, так і про членів її сім’ї — є конфіденційною, а отже, може бути поширена тільки за їх згодою, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

 За законом і за згодою

 З гарантією недоторканості особистого життя безпосередньо пов’язане право вільно збирати, зберігати, використовувати й поширювати інформацію. Однак це право також обмежу­ється законом, зокрема задля захисту репутації або прав інших людей, включаючи запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно.

Отже, з одного боку, Конституція захищає кожну особу, включаючи й державного службовця та членів його сім’ї, від поширення відомостей про неї. З другого — Основний Закон містить вичерпні підстави правомірного втручання в особисте та сімейне життя особи, включаючи посадовців та членів їхніх сімей. Така можливість з’являється за наявності згоди особи на збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації стосовно неї.

Письмову згоду на збирання особистої інформації про особу та її поведінку в минулому згідно із законом дає, наприклад, кожен кандидат на посаду судді. Звісно, відмова дати таку згоду автоматично перекреслює шлях до мантії, але при цьому претендент самостійно вирішує, чи варта посада такого обмеження його прав.

Крім того, збирати й поширювати інформацію про будь-яку особу можна в разі, якщо безпосередньо в законі визначені випадки допустимості поширення конфіденційної інформації. У такому разі суд, до якого фізична особа звернеться з позовом про захист честі та гідності, має визначити, чи поширювалися відомості в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.