Партнер ЮФ «Гвоздій та Оберкович» Анжеліка Сицько:

«Інститут адвокатури — сильна структура, здатна примусити чиновників виконувати закони»

Чи полегшив новий Кримінальний процесуальний кодекс життя адвокатам? Як вирішити одвічний конфлікт між адвокатом і слідчим? На які порушення в діяльності захисників найчастіше скаржаться їхні клієнти та правоохоронці? На ці й багато інших запитань в інтерв’ю «ЗіБ» відповіла Анжеліка СИЦЬКО — один з найдосвідченіших в Україні адвокатів-криміналістів. Вона сьогодні постає у двох іпостасях — керівника практики кримінального права Юридичної фірми «Гвоздій та Оберкович» і члена КДКА Київської області.

«Порушення прав адвокатів були завжди»

— Почнімо з того, про що з кінця минулого року говорить усе адвокатське співтовариство, — з масових порушень прав адвокатів. Останнім часом було кілька випадків, коли без представників РА стосовно захисників проводилися процесуальні дії, ті ж обшуки. На вашу думку, чому це відбувається та як боротися з цими проявами?

— Історично так склалося, що адвокат — не дуже бажаний для правоохоронних органів учасник кримінального процесу. Зрозуміло, що він намагається максимально, всіма законними способами захистити свого клієнта, і тим же слідчим це може не подобатися. Тому адвокатура не зав­жди позитивно сприймається органами досудового розслідування. Це проблема не тільки України, а й багатьох інших держав.

Довгий час адвокат у нас був полишений на самого себе: сам себе нав­чав, сам себе захищав, сам намагався якимсь чином реалізувати надані йому законом гарантії. Коли немає якоїсь команди, якогось інституту, який би тебе захищав, важко домогтися, щоб тебе поважали передусім як представника адвокатури.

Проте коли у 2012 році був прий­нятий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» і завдяки йому з’явилась Національна асоціація адвокатів, перед нею були поставлені ті цілі й завдання, які раніше кожен адвокат мав реалізовувати самостійно. Цей орган зобов’язаний захищати адвоката, навчати його, стежити за тим, аби встановлені законом гарантії реалізовувалися в повному обсязі, і вести відповідний реєстр, щоб адвокатське співтовариство мало якусь, так скажемо, форму. У межах даного органу для реалізації цих завдань і був створений комітет захисту прав адвокатів. Створили його, на мій погляд, для того, щоб були люди, відповідальні за те, аби права й гарантії адвокатської діяльності дійсно реалізовувалися на практиці. Тепер усі знають, куди можна звернутися по допомогу.

А порушення прав адвокатів були завжди. Просто раніше не було цент­ралізованого органу, куди можна було поскаржитися. Тому суспільство, як правило, просто не знало про ці порушення адвокатських прав. Звичайно, резонансні справи, пов’язані, наприклад, з побиттям адвокатів, могли стати надбанням громадськості…

— Тобто ви вважаєте, що ніякого валу порушень тепер немає, просто люди стали більше про них дізнаватися завдяки тому, що в Україні з’явилися органи адвокатського самоврядування?

— Так. Просто тоді нікому було тебе захистити. Нікуди було звернутися. Доводилося захищатися своїми силами. Те ж саме стосується й навчання адвоката. Раніше адвокат мав учитися самостійно. У принципі, він і нині зобов’язаний підвищувати свою кваліфікацію. Але при цьому вже з’явився орган, який у цьому допоможе, який повинен організовувати семінари, давати якісь методичні роз’яснення законодавства і т.д. Це вже набуває серйознішого, системнішого характеру.

Говоритимемо відверто. Як міркує правоохоронець? «Ну не допущу я адвоката до проведення слідчих дій і що з того? Мені за це все одно нічого не буде». Але коли є певні закони, є орган, який може виступити на твій захист, все змінюється.

Моя думка: через те, що нарешті з’явився такий орган, через те, що адвокатура почала знаходити своє обличчя, стали спливати всі ці порушення, які допускаються стосовно адвокатів. Думаю, що в разі чіткої позиції органів адвокатського самоврядування, різкої реакції з їх боку на кожен випадок, при зверненнях до суду, в прокуратуру, ставлення до нас поступово зміниться. Проте, думаю, для цього має пройти якийсь час.

— Чи справляються створені при радах адвокатів комітети захисту прав адвокатів зі своїм завданням?

— Думаю, так. Наданий законодавством інструмент реалізується в повному обсязі, й іноді навіть понад те. Я знаю, що долею адвоката, котрий потрапив у біду, цікавляться, у разі потреби знаходиться фахівець, який допоможе йому отримати юридичну допомогу. Органи адвокатського самоврядування доводять до відома керівництва правоохоронних органів, що відбувається в лавах вартових порядку. Пройде час — і таких порушень однозначно буде менше.

Зараз у наявності позитивна тенденція, і вже помітно, як змінилася правозастосовна практика. У лексиконі адвокатів з’явилися нові терміни, і захисники, і суди стали частіше апелювати до практики Європейського суду з прав людини, з’явилося більше процесуальних інструментів забезпечення прав людини.

— Ви давно займаєтеся кримінальною практикою. А чи були у вас випадки, коли порушувалися надані вам законом права та яким чином удавалося виходити з такої ситуації?

— У моїй практиці було два таких випадки. Й обидва рази мені вдавалося розв’язати проблему мирно. Люди бувають різні: деякі, зіткнувшись із якимсь порушенням, можуть розлютитись або взагалі піти, а є люди гнучкіші, які намагаються знайти мирний вихід із ситуації. Я відношу себе до другої категорії, прагну уникати конфліктних ситуацій, навіть якщо мене провокують.

Наприклад, якось мене не пускали до мого підзахисного, а в мене була стовідсотково достовірна інформація, що він перебуває в цьому приміщенні та з ним ведуться слідчі дії. Працівники міліції були налаштовані агресивно, і мені потрібно було щось придумати, аби побачити свого клієнта. Тоді я попросила, щоб мене пропустили в дамську кімнату. Це дало мені можливість потрапити в кабінет керівника. А там я спробувала поговорити з ним по-людськи, сказала: «Я що, страшна, зла, озброєна до зубів? Я тут одна, а за вами — ціла державна машина. Чим я можу завадити вашому розслідуванню, якщо діятиму в рамках закону?» У результаті він зі мною погодився, і мене відразу ж допустили до підзахисного.

Думаю, це відбулося, тому що я зайшла без агресії, спробувала порозумітися з людиною. Таким чином дуже часто можна вирішувати спірні питання. Для мене було найважливіше саме в той момент потрапити до підзахисного, і я цього добилася. А якби почала скаржитися, писати кудись і т.д., невідомо, чи побачилася б з ним і наступного дня.

Взагалі в спокійному робочому процесі, без зайвих емоцій, можна домогтися кращого результату. Коли я вчилася в університеті, у мене був викладач, на той момент прокурор. Він якось нам сказав: «Дорогі студенти, пам’ятайте, що психологічний клімат у вашій роботі дуже важливий. Коли вступаєте в процес, то повинні пам’ятати, що не воюєте ні з прокурором, ні з судом чи з іншою стороною, ви просто представляєте вашого клієнта. Це не ваша війна, це ваша робота». Ці слова запали мені в душу й багато в чому допомагали. Все одно ми один без одного не можемо: подобаюся я слідчому чи ні, я в процесі так чи інакше буду, і незалежно від мого бажання слідчий у ньому теж буде.

«Велика кількість скарг на адвокатів не знаходить підтвердження»

— Якщо повернутися до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», то слід зазначити, що він посилив деякі гарантії адвокатської діяльності, зокрема значення адвокатського запиту. Як відомо, суди вже ухвалили кілька прецедентних рішень на користь ваших колег, але в той же час, за словами голови ВКДКА Валентина Загарія, самі адвокати не дуже охоче звертаються до Ради адвокатів для складання протоколів. Що потрібно зробити, аби ця норма запрацювала на повну силу?

— Питання в тому, що в усьому потрібно йти до кінця. Коли захищаєш людину або представляєш її в цивільній, кримінальній, адміністративній, господарській справі, то чудово розумієш: усе, що робиш, робиш не для себе, а перш за все для клієнта. Тому, якщо необхідно отримати певну інформацію, ти повинен зробити все, щоб цю інформацію надали. І якщо мають місце протиправні дії, порушення твоїх професійних прав, ти зобов’язаний на це відреагувати, щоб потім було легко працювати. Саме такими внутрішніми переконаннями потрібно керуватися, звертаючись до судів із приводу нереагування на адвокатський запит.

Мине ще якийсь час, і чиновники зрозуміють, що інститут адвокатури — сильна структура, готова захистити своїх членів і здатна примусити чиновників виконувати закони. Утішно, що перші кроки в цьому напрямі вже зроблені.

— Яким ще чином закон посилив гарантії адвокатської діяльності?

— Це перш за все норма про присутність представників місцевих РА при проведенні процесуальних дій стосовно адвоката. Більше того, закон дав право представникам органів адвокатського самоврядування ставити запитання учасникам слідчих дій та свої заперечення, зауваження зазначати в протоколі. А значить, якщо хтось із чимось не згоден, якщо вважає, що дії вартових порядку були протиправними, є можливість про це заявити в документі. І суд уже при ухваленні рішення про джерело отриманого доказу в справі, обов’язково зверне увагу, яким чином він був отриманий — належним чи з порушенням процесуального закону. Для того щоб надалі визначити, чи можна на основі цього доказу ухвалювати рішення.

Цей інститут, безумовно, прогресивний та необхідний, такого в нас раніше не було. Так, залишився один момент: у законі не вказані конкретні терміни — за який час до проведення обшуку повинен бути повідомлений орган адвокатського самоврядування. Слід установити якийсь розумний проміжок часу (тобто не 5 і не 15 хв.). Думаю, з часом на законодавчому рівні все це буде врегульовано. Тому що практика покаже, які недоліки є в прийнятій нормі, які проблеми вони породжують і яким чином їх слід усунути.

— Ви не тільки партнер юридичної фірми, а й працюєте в органі адвокатського самоврядування — КДКА. На одному з останніх засідань РАУ прийняті положення, що детальніше регламентують деякі моменти діяльності місцевих КДКА. Це якось полегшило життя представникам комісій?

— Можу сказати про дисциплінарну палату, в якій працюю. У цьому випадку РАУ якраз дала відповіді на ті запитання, які вже породила практика. Наприклад, положення уточнює, яким чином слід заявляти відвід членам дисциплінарної палати. Є роз’яснення, що відвід повинен бути мотивованим. Це не просто каприз: я вас усіх не хочу бачити, і все. Відвід стосується одного або кількох членів палати, яким не довіряють через реальні причини. Це внесло деяку ясність у нашу роботу.

Встановлено й строк, упродовж якого після ухвалення рішення про порушення дисциплінарного провадження потрібно розглянути скаргу, — 30 днів. Але іноді адвокат хворіє або скаржник хворіє. Що робити, якщо ми не можемо вкластися в ці 30 днів не через вину дисциплінарної палати, а через об’єктивні причини? Нам роз’яснили, за яких умов є можливість відкласти розгляд справи, а за яких — зупинити. Це — однозначний позитив.

Також член палати, який не згоден з ухваленим рішенням, тепер має право висловити окрему думку, виклавши її письмово. Це теж дуже важливо. Тому що ДП приймає свої рішення колегіально, але хтось може бути не згоден з якимсь рішенням і має право пояснити чому. У цьому я бачу багато плюсів. Коли все більш прозоро та зрозуміло, легше працювати і тобі, й учасникам провадження, адже ці нормативні документи не є секретними, вони в загальному доступі, отже, кожна зі сторін має право з ними ознайомитися.

— Чи залишилися якісь неврегульовані моменти в діяльності КДКА?

— Думаю, діяльність КДКА буде ще детальніше регламентуватися, тому що кожного разу виникають якісь питання, котрі складно самостійно врегулювати, і необхідна чітка інструкція. Тому що як в юриспруденції не буває однакових справ, так і в діяльності палати теж можуть виникнути якісь нестандартні питання. Тоді, напевно, вони повинні знайти своє відображення в рішеннях РАУ, щоб дисциплінарні палати по всій Україні діяли однаково.

— Ви вже понад рік працюєте в КДКА. Звернули увагу, на що найчастіше скаржаться люди?

— Мабуть, я б виділила кілька найбільш типових скарг. Перший тип — скарги суддів на те, що адвокати не з’являються на засідання, не повідомляючи про причини свого нез’явлення. Ця ситуація дуже поширена. Другий тип скарг — нарікання клієнтів на завищені гонорари або їх неповернення. Проте це сфера цивільно-правових відносин, якими ДП не займається. Бувають скарги й від опонентів адвоката, що цілком природно.

І хоча КДКА Київської області досить часто засідає, не можу сказати, що наші адвокати аж так кричуще порушують закони. Велика кількість скарг не знаходить підтвердження. Останнім часом у нас часто буває, що скаржники самі пишуть відмови від скарг, говорять, що помирилися, або пояснюють, що діяли під впливом емоцій.

— На минулому засіданні РАУ затвердила проект стандартів оцінки якості надання БПД в кримінальних провадженнях, була також створена робоча група з формування стандартів оцінювання якості надання адвокатських послуг у цілому. Якими ви бачите ці стандарти?

— На жаль, проекту я поки що не бачила. Із задоволенням би з ним ознайомилася, тому що це робота моїх колег, їхнє бачення стандартів, і мені як адвокатові це дуже цікаво.

Вважаю, що стандарти могли б бути реалізовані у вигляді ряду якихось методичних рекомендацій про те, як діяти адвокатові в тій чи іншій ситуації — як правильно збирати докази, правильно їх пред’являти, правильно поводитися в процесі в разі виникнення якихось конфліктних ситуацій — як, наприклад, реагувати на некоректну поведінку когось із учасників процесу.

Швидше за все, зведення правил більш доречне в кримінальній практиці, ніж у цивільній. Це міг би бути алгоритм дій адвоката: які докази він однозначно повинен зібрати, які клопотання обов’язково повинен заявити. Плюс рекомендації щодо визначення позиції у справі, тому що це дуже важливо — від позиції залежить результат справи. У кримінальному процесі це позиція визнання чи невизнання вини, часткового визнання або взагалі повного мовчання.

— Під час обговорення стандартів якості висловлювалася думка, що професія адвоката — досить творча й неправильно заганяти його в якісь рамки, підходити до нього з єдиним уніфікованим мірилом…

— Я із цим категорично не згодна. Якщо приймаєш у провадження справу, з якою раніше не стикався, і знаходиш рекомендації, що в даній ситуації робити, це полегшує роботу. Тобто тобі вже дають готовий план дій — які докази зібрати, куди направити запити. Це вже само по собі чудово. Це величезна допомога.

Тим більше, коли мова йде про державні кошти, що виділяються на вторинну безоплатну правову допомогу, необхідно контролювати, наскільки ефективно вони використовуються. Зрозуміло, що адвокат не повинен просто ходити зі своїм клієнтом на слідчі дії або судові засідання та просиджувати там, він повинен добиватися результату. Щоб цей результат був, адвокатові потрібно дати певні завдання й перевірити, чи виконав він їх. Наприклад, чи підготував матеріал, що характеризує клієнта, чи зібрав необхідні докази й чи правильно це зробив.

Упевнена, що такі рекомендації дуже допоможуть у діяльності адвокатів, і що стандартами користуватимуться не тільки захисники, котрі надають ВБПД, а й багато інших їхніх колег.

«Заарештовувати людей суди стали значно рідше»

— Наприкінці 2012 року був ухвалений такий концептуальний документ, як новий КПК. Про нього багато говорили і до, і після цього. Вам стало легше працювати? Чи ви вважаєте, що КПК ще не почав діяти на повну силу?

— Думаю, поки що не все із задуманого працює. Минуло зовсім небагато часу, щоб робити якісь глобальні висновки. Одначе зміна вектора руху держави в бік надання більше прав адвокатові (наприклад, закріплення в кодексі права самостійно збирати докази, можливості проведення незалежних експертиз) — це вже чудово. Ми тепер можемо проводити опитування осіб, фіксувати його результати й потім ставити перед судом питання про їх допит як свідків. При цьому, самостійно опитавши свідків, самі можемо дати чітку оцінку, дійсно вони володіють цінними доказами в даній справі чи ні.

Звичайно, ми ще не перебуваємо в рівних умовах з органами досудового розслідування щодо збирання доказів. Цього не варто заперечувати. Нашій самостійності й нашим доказам не дуже раді, що теж правда.

Ще один позитив — можливість використання фотокопіювання у справі. Раніше зняти копії можна було тільки після дозволу слідчого. Якщо в тебе зі слідчим конфлікт, він іноді не давав можливості зробити копії матеріалів, а міг, наприклад, відкривши кватирки взимку, залишити тебе в холодному приміщенні, і можна було 2—3 місяці сидіти в таких нелюдських умовах ознайомлюватися з матеріалами справи, в якій 150 томів. Тепер право використовувати власну техніку під час проведення слідчих дій дуже полегшило життя адвокатам.

Звичайно, дотримуючись кодексу, правоохоронці й адвокати насамперед повинні думати про те, що за кожним провадженням стоїть доля людини. Потрібно бути дуже обережним і підходити зважено, тому що часто йдеться не тільки про саму людину, а й про її рідних, близьких. Й особисто я трактую розширення прав адвокатів як більшу повагу до людини. Вже нині видно, що обирати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою суди стали набагато рідше.

— Як ви вважаєте, у кримінальному процесі з’явилася реальна змагальність, обіцяна КПК?

— Поки що, на жаль, не з’явилася. При цьому має місце «принцип несподіваного закінчення досудового розслідування». Дуже часто буває так, що твій клієнт тривалий час перебуває в статусі свідка, а потім несподівано стає підозрюваним. За новим кодексом з моменту внесення інформації до Єдиного реєстру досудових розслідувань і до вручення повідомлення про підозру може пройти скільки завгодно часу: справа може розслідуватись і 10, і 20 років, людина перебуває під підозрою, але при цьому в статусі свідка. А потім раптово слідчий повідомляє про пі­дозру й говорить адвокатові: «Надайте зібрані вами докази». Проте зробити це за 3 години перебування клієнта в статусі підозрюваного фізично неможливо. Раніше був чітко встановлений строк слідства — 2 місяці з моменту порушення кримінальної справи незалежно від того, справу порушено за фактом чи стосовно конкретної особи. Цей строк міг подовжуватися, зупинятися.

Упевнена, що з часом таку практику буде викоренено, адже в ній ніхто не зацікавлений. Повинна бути реальна змагальність, і людина дійсно має право знати, що вона є підозрюваним з того моменту, коли в слідчого з’явилися відповідні докази, які дають йому можливість вручити повідомлення про підозру, а також має право знати суть підозри, а не будувати із цього приводу припущення.

Не до кінця деталізована робота адвоката щодо надання правової допомоги свідкові. Хотілося б, щоб вона була розкрита більш повно, як це було в старому кодексі. Що робить адвокат, надаючи правову допомогу свідкові, у чому вона полягає, навіщо він узагалі потрібний свідкові? Адже не тільки для того, щоб до нього не застосовувалися заходи психічного або фізичного впливу, а передусім для забезпечення права на захист, аби свідок не звів наклеп на себе, на близьких родичів. У старому кодексі було чітко вказано, що адвокат у кримінальному процесі може представляти тільки одного свідка. За логікою, це правильна норма. Адвокат не може представляти десять свідків у одній справі, адже тоді взагалі нівелюється поняття кримінального процесу.

— У неформальній бесіді слідчі зізнаються, що стало складніше — збільшився обсяг роботи, а в підозрюваних та обвинувачених з’явилося більше прав.

— Я не згодна з тим, що слідчим стало складніше розслідувати. Просто частина процесуальних рішень нині підлягають судовому контролю, тобто їх можна реалізувати тільки з дозволу слідчого судді. І це правильно. Є ж слідчі дії, що стосуються людей, які не мають жодного стосунку до цього провадження й надалі можуть навіть не отримати статусу свідка, але які з якихось причин задіяні у справі. І слідчим потрібно довести необхідність утручання в життя цих людей, якщо, наприклад, мова йде про майно, що перебуває в них на зберіганні. Так і має бути.

І, звичайно ж, питання про обрання запобіжного заходу теж повинен вирішувати суд. Тут ідеться про долю, волю людини. При цьому рішення потрібно ухвалювати зважено, у присутності захисника. І сьогодні ми бачимо перші результати такого підходу — людей тепер беруть під варту значно рідше. І самі правоохоронці говорять про те, що сьогодні заарештувати людину стало набагато складніше. Зараз потрібно довести, чому вона повинна перебувати саме під вартою.

— А ви помітили, що правоохоронці змінили свою поведінку, наприклад, стали більш обгрунтовано та зважено готувати ті ж клопотання про обрання запобіжного заходу?

— Писати можна що завгодно, але рішення в будь-якому випадку прий­має суд. А він останнім часом до клопотань став ставитися вимогливіше. Не скажу, що клопотання і про обрання запобіжного заходу, і про проведення обшуку, і про тимчасовий доступ до речей і документів ідеально виписані. Зрозуміло, що психологічно ми не можемо так швидко перейти на нові правила. Ну і, звичайно, є тимчасові можливості слідчого. Тому всі розуміють, чому так відбувається.

«Виправдувальних вироків, швидше за все, буде більше»

— У новому КПК з’явилося багато нового. Це і введення посади слідчого судді, і угоди про визнання винуватості, про примирення тощо. Ви могли б виділити новелу, яка, на ваш погляд, найбільш прогресивна й істотно допомагає в роботі?

— Особисто мене найбільше тішить можливість оскарження арешту матеріальних засобів, що перебувають у третіх осіб. Раніше в цій сфері спостерігалися дуже серйозні зловживання: заарештовували майно юридичних осіб, а суб’єктом відповідальності в кримінальному процесі поки що є тільки фізична особа. І це було замкнуте коло. Дуже складно було домогтися, щоб майно юрособи вивели з-під арешту. Тепер це стало можливим. Підприємства або компанії можуть довести в суді, що їхнє майно не має стосунку до кримінального провадження, а сама юрособа не несе ніякої відповідальності за дії підозрюваного (часто бувало, що й підозрюваного-то не існувало, а майно заарештовувалося).

На мій погляд, адвокат повинен використовувати кожен наданий законом інструмент на благо свого клієнта. Чим більше інструментів, можливостей у кримінальному процесі, тим нам легше працювати й тим швидше можна отримати результат. Я не прихильниця затягування справ, людина не повинна бути в підвішеному стані, між небом і землею, і мучитися, що ж з нею буде далі. Якщо можна прискорити процес за допомогою використання угоди з правосуддям, цим, звичайно, потрібно користуватися. Інтереси клієнта — понад усе.

— До ухвалення нового КПК говорили, що він сприятиме постановленню більшої кількості виправдувальних вироків. Чи є зрушення в цьому питанні?

— Думаю, так. За яким принципом раніше будувався процес? «Система завжди права, а якщо вона не права — вона все одно права». Особисто мене завжди обурювало, коли в справі були якісь напрацювання та її направляли на додаткове розслідування. Новий КПК змінив цю систему.

Я згодна з колегами, які говорили, що адвокат не повинен клопотати про направлення справи на дослідування. Він не розслідує справи. Суд не розслідує справи. Її розслідує орган досудового розслідування. Якщо немає доказів — необхідно постановляти остаточне рішення, адвокат не повинен указувати слідству, що потрібно зробити, аби підзахисний отримав обвинувальний вирок. Я проти того, щоб адвокат заявляв такі клопотання. Якщо не зібрали достатньо доказів — відпускайте людину. Є правило: краще виправдати 9 винних, ніж посадити одного невинного.

Звичайно, ми ще психологічно до цього до кінця не готові. Мова йде не про комерційну структуру, а про державну машину, яка проводить розслідування. На це витрачаються бюджетні гроші, люди отримують зарплату. Плюс до всього відбувається втручання в особисте життя людини — в її житлі проводять обшуки, її можуть позбавити волі. І якщо людина була невинна, то може отримати компенсацію. Тому державі дуже складно визнати свої недоробки. І повинен пройти час, аби щось кардинально змінилося.

Одначе не можна поголовно ухвалювати й виправдувальні вироки. Адже наші клієнти не завжди невин­ні. Не є таємницею, що в більшості кримінальних проваджень вони причетні до інкримінованих злочинів. Буде неправдою сказати, що держава завжди має на меті повісити злочин на невинну людину. Як адвокат можу відзначити, що зазвичай люди визнають свою вину без будь-якого психологічного та фізичного впливу. Дійсно встановлено факт злочину, встановлено особу, причетну до скоєння злочину.

— Тобто вибивання показань, тиск на людей — те, про що говорять деякі ваші колеги, відбувається не так уже й часто?

— Насправді у наш час це відбувається не дуже часто... Таких випадків нині стало значно менше, суди стали вимогливішими до якості наданих доказів. Але навіть якщо людина вин­на, завдання адвоката — представити сторону свого клієнта, пом’якшувальні обставини. Так, він украв, але подивіться, що його до цього спонукало! Він утратив роботу, йому нічого їсти. Так, корисливість, але вимушена. Відповідно, і покарання буде інше.

А виправдувальних вироків, швидше за все, буде більше, просто має прой­ти якийсь час.