Закон і Бізнес


Компроміси мовою ультиматумів

Чи зменшать політичну напруженість у суспільстві відставка Кабміну, чергова амністія та скасування спірних законів?


№5 (1147) 01.02—06.02.2014
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
3016

Позачергова сесія парламенту скасувала 9 законів, проголосованих 16 січня, повторно підтвердивши легітимність 4 із них, а також амністувала учасників протестних акцій. Ще один крок зробив особисто Прем’єр Микола Азаров, подавши заяву про відставку. Проте говорити про подолання політичної кризи в державі ще зарано: опозиція працювати в Кабміні відмовилась, а перелік її вимог поповнився конституційною реформою.


Закони 16 січня: ні миру, ні війни

З питанням про відміну законів, прийнятих в останній день 3-ї сесії, народні депутати справилися досить швидко. Після нетривалих боїв за окремі норми конституційна більшість спочатку припинила дію 9 з них, а потім також пакетом проголосувала за 4 найменш спірні. У першому випадку зі зрозумілих причин не голосували комуністи, у другому — «свободівці» й більшість «ударівців».

Хоча Європа, до думки якої апелювали обидві сторони, і не наполягала на негайному скасуванні всіх спірних актів. «Наша рекомендація полягає в тому, що Верховна Рада або відміняє ці закони, або припиняє їх дію протягом значного періоду часу... ВР отримає наш аналіз», — пообіцяв генсек Ради Європи Турб’єрн Ягланд. Чекати не стали.

На думку спостерігачів, на порядку денному 4-ї сесії деякі із законів, які втратили чинність, або їхні частини можуть з’явитися знову. Наприклад, очевидно, що в нинішніх умовах посилення гарантій безпеки суддів — захід необхідний і такий, що цілком відповідає євростандартам.

Що стосується інших норм, то в заявах, раніше озвучених європейськими політиками, так і не було конкретизовано, які саме положення розходяться з демократичними цінностями. Залишається чекати виснов­ків експертів, з котрими, як обіцяє Т.Ягланд, не зволікатимуть.

Поступки парламентської більшості практично не позначилися на настроях радикально налаштованої частини майдану. Нагадаємо, що ескалація напруженості, яка вилилася в безлади на вул. Грушевського, виправдовувалася саме введенням у дію «антипротестних» законів. Причому тепер лідерам опозиції доводиться воювати на два фронти: і з владою, і з правими радикалами.

Показовим із цього погляду була битва за захоплене представниками руху «Спільна справа» Міністерство аграрної політики: тільки після тривалих «переговорів» будівлю вдалося звільнити. За словами очевидців, як аргументи в хід ішли пожежні гідранти й навіть кулі. Потерпілі звинуватили в силових методах представників ВО «Свобода», а лідери останнього виправдовували свої дії рішенням ради майдану про звільнення будівлі.

Як у такому разі реалізовувати досягнуті домовленості та з ким власне необхідно вести переговори? Ці запитання в кулуарах ВР турбували і нардепів, і журналістів. Крім того, відміна законів 16 січня також була результатом компромісу. У разі невиконання опозицією досягнутих домовленостей не виключається й президентське вето на ухвалені рішення.

Відставка Кабміну: ні грошей, ні відповідальності

Відставка М.Азарова — ще одна, практично головна вимога євромайдану. Автоматично приставки «в.о.» отримали й усі міністри, включаючи Віталія Захарченка (у самому Кабміні наполягають на повноцінному статусі членів Уряду). Тобто фактично і друга, «довоєнна», вимога опозиції частково виконана. Проте виявилося, що лідери останньої не горять бажанням брати участь у формуванні нового складу Уряду.

Найвідвертіше про причини такої відмови заявив лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок: «Що означає зараз іти працювати в Уряд, притому що держава фактично в дефолті, скарбниця порожня?» Відмовився делегувати своїх представників для роботи в Кабміні та зайняти крісло віце-прем’єра лідер ПП «УДАР» Віталій Кличко. Арсенія Яценюка від згоди очолити Уряд нібито утримала заява екс-прем’єра Юлії Тимошенко.

На думку політологів, опозиція виявилася не готовою до такого повороту подій. За кілька днів до відставки М.Азарова, коли в ході переговорів було озвучено пропозицію про прем’єрствування для лідера ВО «Батьківщина», А.Яценюк запевняв євромайдан: «Ми не боїмося відповідальності за долю країни, ми приймаємо цю відповідальність!» Через три дні цих «ми» не виявилося. На думку експертів, річ навіть не в тому, що для ефективної роботи Кабміну необхідна реальна підтримка парламентської більшості. Ключовою проблемою, як пояснив О.Тягнибок, є дефіцит бюджету. Впоратись із цим завданням за допомогою гасел і ультиматумів не вдавалося ще нікому.

І в 2005 році, і в 2008-му, коли в Кабміні змінювалася влада, економічні й фінансові показники держави йшли вгору. Як наслідок, у бюджеті залишалися кошти (або їх удавалося позичити в МВФ на прийнятних умовах), які можна було перерозподілити між зацікавленими суб’єктами або направити на забезпечення популістських програм. Сьогодні ситуація інша: розподіляти нічого, з МВФ без ужиття непопулярних заходів не домовитися. Та й підписання асоціації з Євросоюзом, якщо і згадується, то як допоміжна, а не основна вимога.

З часів Римської імперії принцип «хліба і видовищ» залишався основою для стабільності держави. За 2 останні місяці «видовищ» було достатньо. Питання, хто здатний забезпечити першу частину вимог, залишається невирішеним. А часу для експериментів немає.

Конституційна реформа: ні часу, ні єдності

Новою вимогою, озвученою вже цього року, стало повернення до Конституції зразка 2004 року. На думку опозиції, тільки таке рішення поставить крапку в політичній кризі. Та очевидно, що на реалізацію цієї пропозиції буде потрібно мінімум 8 місяців: одне голосування на сесії, яка відкриється 4 лютого, і наступне, остаточне, — у вересні поточного року. І це за умови, що не виникне необхідності вносити зміни до захищених розділів Основного Закону, наприклад у разі федеративного поділу. Тоді без референдуму не обійтися.

Більшість експертів сходяться на думці, що вимога провести конституційну реформу забезпечить опозиції право втримувати людей на майданах увесь рік. Уже прозвучали заяви, що редакція 2004 року не відповідає «сподіванням народу». Проте серед представників опозиції немає також єдиної думки про доцільність тих чи інших поправок.

Навіть у такому принциповому питанні, як виборча система, одних улаштовують тільки партійні списки й імперативний мандат, інших — чиста «мажоритарка» з правом відкликання, щоб нардеп був ближчим до народу, а не до партійних лідерів. В останньому випадку практично неможливо забезпечити формування Уряду при парламентсько-президентській формі правління.

Очевидно, що проводити будь-які дострокові вибори без унесення змін до Конституції безглуздо. Значить, буде потрібен час, аби знайти компроміси з багатьох питань, підготувати проект закону, отримати стосовно нього висновок Конституційного Суду, проголосувати в першому читанні й, розраховуючи на позитивне голосування у вересні, узятися за зміни до виборчого законодавства. Провести реформу за один вечір, як того вимагають окремі представники опозиції, мабуть, через незнання конституційного процесу, експерти вважають нереальним завданням. Той же А.Яценюк оптимальним часом називає вересень цього року.

Але як, утримуючи тривалий час краї­ну в підвішеному стані, без відновлення нормальної роботи місцевих органів влади не допустити негативних наслідків для національної економіки? Тим більше за ситуації, коли в західних областях уже звучать вимоги забезпечити паралельну роботу і легітимно обраних рад, і самопроголошених народних рад, а на сході й півдні — про припинення дотування регіонів, які не визнають центральної влади.

Екс-посол США в Україні Стівен Пайфер уже висловив надію на те, що «опозиція не переборщить у власній грі». Не вдаючись до аналізу зовнішніх чинників, які дозволяють цю гру продовжувати, відзначимо, що подібні побоювання існують і серед українських експертів. Вони вважають, що, втративши контроль над екстремістськими угрупованнями, опозиція втрачає довіру тих виборців, які виходили й виходять на майдан Незалежності заради європейської інтеграції та європейських цінностей. А значить, якщо результати виборів — президентських або парламентських — не влаштують нинішню опозицію, неминучий новий виток протестів.

Стурбовані можливістю нового наростання напруженості й у Європарламенті. Голова ПАРЄ Анна Брассер заявила: «Не можна використовувати силу, щоб придушити протести, але й протестувальники не повинні її використовувати». За її словами, «більшість проте­стувальників не вдаються до насильства, але їх дискредитують ті, хто вчиняє такі дії, це можуть бути і хулігани, і ті, хто має абсолютно інші цілі, ніж протестувальники».

Також дедалі частіше звучать застереження експертів і політиків про те, що затяжне протистояння посилює відцентрові тенденції. І чим довше лунатимуть звинувачення на адресу представників тих чи інших регіонів, тим неминучішим стає якщо не розкол країни, то перехід до федеративного устрою. Про це поки що говорять одиниці в парламенті, але сотні тисяч — у соціальних мережах.

Утім, певного компромісу досягнуто й щодо конституційної реформи: у постанові про створення спеціальної комісії вже передбачено перехід до парламентсько-президентської республіки. Причому очолити таку комісію запропоновано представникові фракції ВО «Батьківщина» Руслану Князевичу, а його заступником буде голова Комітету ВР з питань правової політики Валерій Писаренко.

Амністія: ні виправдання, ні покарання

Каменем спотикання в роботі позачергової сесії став новий закон про амністію. Перш за все не вдавалося досягти згоди щодо умов його застосування та суб’єктів, з яких знімалася кримінальна відповідальність за правопорушення.

Вимагаючи притягнути до відповідальності виключно правоохоронців, котрі перевищили свої повноваження при виконанні службових обов’язків, опозиція не погоджувалася визнати, що і дії її прихильників були далекі від мирного протесту. На думку експертів, покарання одних і виправдання інших зміцнить упевненість радикалів у власній безкарності. А набуття чинності таким законом в умовах продовження блокади багатьох адміністративних будівель як у столиці, так і в регіонах неминуче призведе до нових зіткнень із правоохоронцями (на сході й півдні України — і зі звичайними громадянами) й вимог... нової амністії.

Пошук компромісу тривав 29 січня до пізньої ночі. Представники опозиції в кулуарах парламенту зізнавалися, що не можуть гарантувати виконання умови про розблокування адмінбудівель протягом 15 днів. Представники ж парламентської більшості нарікали на те, що вимоги їхніх опонентів не підкріплюються ніякими поступками й зобов’язаннями.

Прикметно, що в ході переговорів з лідерами опозиції та зустрічі з фракцією Партії регіонів Президент Віктор Янукович заявив, що в разі неприйняття закону про амністію він буде змушений розглянути питання про розпуск парламенту. Тобто, по суті, виконати ще одну вимогу протестувальників. Але, за словами В.Кличка, у глави держави «немає підстав для розпуску парламенту», і якщо буде зроблено такий крок, то «це буде антиконституційно». Нагадаємо, що євромайдан зобов’язав опозицію скласти мандати, якщо вона виявиться не в змозі заблокувати ухвалення бюджету-2014, тим самим змусивши Президента оголосити про дострокові вибори до парламенту.

Ближче до опівночі парламент усе ж таки прийняв закон «Про усунення негативних наслідків та недопущення переслідування та покарання осіб з приводу подій, що мали місце під час проведення мирних зібрань», унесений представником Президента у ВР, «регіоналом» Юрієм Мірошниченком. Опозиція не віддала за цей документ жодного голосу, а деякі, зокрема Петро Порошенко, навіть натиснули кнопки «проти».

За словами автора акта, було досягнуто компромісу, що в умовах набуття чинності амністією в разі звільнення адмінбудівель не згадується євромайдан. «Такі приміщення, як Будинок профспілок або Жовтневий палац, сам майдан, вул. Хрещатик, де мітингувальники встановили намети, і власне намети залишаються, оскільки ми розуміємо, що людям десь потрібно грітися», — пояснив Ю.Мірошниченко.

Утім, тепер головне завдання і для влади, і для її противників — забезпечити виконання цього закону. Лідери опозиції вже заявили, що не стануть сприяти цьому. Більше того, внесуть до ВР проект про відміну амністії, оскільки, на думку В.Кличка, умова про звільнення захоплених адмінбудівель «ще більше підвищує температуру в суспільстві... й не відповідає інтересам людей». Але не виключено, що допомога опозиції й не знадобиться. За словами «регіонала» Володимира Олійника, на зустрічі з фракцією ПР Президент сказав, що «з праворадикальними силами він веде переговори особисто, бо безперечно розуміє, що лідери опозиції не впливають на них».

Вихід з будь-якої ситуації — там же, де і вхід. Події останніх двох тижнів змусили українських громадян, яких би поглядів вони не дотримувалися, дійти висновку, що шукати його необхідно спільними зусиллями. Врешті-решт основна риса політика — уміння домовлятися. А мова ультиматумів — це прерогатива військових.