Банкрутство не звільняє від штрафів

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником зобов’язань, що виникли після його введення, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення

Згідно з ч.4 ст.12 закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство підприємства господарським судом уводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

«Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

• забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;
• не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати єдиного внес­ку на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів)».

Процитовану норму можна назвати яскравим прикладом того, як не треба писати закони, оскільки вона передбачає подвійне тлумачення, а наслідком цього є неоднозначна практика її застосування.

На перший погляд, оскільки протягом дії мораторію не застосовуються санкції, а дія мораторію припиняється із завершенням провадження у справі про банкрутство (ч.7 ст.12 закону), то застосування штрафних санкцій до підприємства в період дії мораторію є безпідставним (на підтвердження цієї позиції можна знайти кілька рішень Вищого адміністративного суду).

Однак порушення провадження у справі про банкрутство не є завершенням підприємницької діяльності підприємства, яке й надалі має право укладати угоди, брати нові зобов’язання. З огляду на це дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів. А от на зобов’язання поточних кредиторів нараховується неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником зобов’язань, які виникли після його введення, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Саме із цієї позиції виходив Верховний Суд України, ухвалюючи 25 червня 2011 року постанову, текст якої наводиться нижче.

Утім, тепер маємо надію на уніфікацію практики. Після змін, унесених законом №3932-VI, яким було розширено повноваження ВС, ст.161 КАС містить норму, згідно з якою суди при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, зобов’язані враховувати висновки найвищого судового органу, викладені в рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави неоднакового застосування касаційною інстанцією одних і тих же норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

 

 

 

Верховний Суд України
Іменем України
Постанова

25 червня 2011 року              м.Київ 

Верховний Суд України у складі:
головуючого — Кривенка В.В.,
суддів: Балюка М.І., Барбари В.П., Берднік І.С., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор’євої Л.І., Гриціва М.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І., Гусака М.Б.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Коротких О.А., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Маринченка В.Л., Охрімчук Л.І., Панталієнка П.В., Пивовара В.Ф., Потильчака О.І.,
Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Скотаря А.М.,
Таран Т.С., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., Шицького І.Б., Яреми А.Г.,

 

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» (да-
лі — підприємство) до Управління Пенсійного фонду в Соснівському районі м.Черкас про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У січні 2008 року підприємство звернулося в господарський суд Черкаської області з позовом на управління ПФУ про визнання протиправним та скасування рішення від 20.12.2007 №927, яким до нього застосовано штраф та нараховано пеню за несвоєчасну сплату страхових внесків.

На обгрунтування позову підприємство послалося на те, що оскаржуване рішення відповідач прийняв з порушенням вимог ч.4 ст.12 закону від 14.05.92 №2343-ХІІ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», оскільки штрафні санкції були застосовані до підприємства в період дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, уведеного ухвалою Господарського суду Черкаської області від 23.03.2007 у справі про банкрутство позивача, прийнятою на підставі зазначеного закону.

Постановою Господарського суду Черкаської області від 31.03.2008, залишеною без змін ухвалами Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2009 та Вищого адміністративного суду від 10.02.2011, у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій, з думкою яких погодився і суд касаційної інстанції, виходили з того, що згідно з ч.1 ст.23 закону №2343-ХІІ нарахування неустойки (штрафу, пені), процентів та інших економічних санкцій по всіх видах заборгованості за зобов’язаннями, строк виконання яких настав після порушення справи про банкрутство та введення мораторію, припиняється лише з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури. Таким чином, якщо зобов’язання позивача за страховими внесками, за прострочення сплати яких за оскаржуваним рішенням нараховані штраф та пеня, виникли після введення господарським судом мораторію на задоволення вимог кредиторів, то дія мораторію на виконання цих податкових зобов’язань не поширюється.

Не погоджуючись із ухвалою касаційного суду, підприємство звернулось із заявою про її перегляд з підстави неоднакового застосування касаційним судом ч.4 ст.12 закону №2343-ХІІ.

На обгрунтування заяви додано ухвали Вищого адміністративного суду від 16.06, 28.09, 1.11.2006 та від 24.01.2007, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове правозастосування.

У цих рішеннях касаційний суд дійшов висновку, що оскільки на момент здійснення перевірки підприємство-позивач знаходилося у процедурі банкрутства із введенням мораторію на задоволення вимог кредиторів і на нього поширювалися процедури, визначені законом №2343-ХІІ, то висновок про неправомірність застосування до нього штрафних санкцій з податку на прибуток є обгрунтованим.

Перевіривши наведені заявником доводи, Верховний Суд уважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з таких підстав.

Відповідно до стст.1, 12 закону №2343-ХІІ мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Наведені норми регулюють правовідносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю боржника виконати після настання встановленого строку існуючі зобов’язання, і спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідації з метою здійснення заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов’язань поточних кредиторів, то за цими зобов’язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

За своєю правовою природою, фінансові та економічні санкції є додатковими зобов’язаннями, які забезпечують належне виконання основного зобов’язання, і є похідними від нього.

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення.

Невиконання таких зобов’язань є правопорушенням. Отже, нарахування санкцій, застосування заходів забезпечення за невиконання згаданих зобов’язань та примусове стягнення на підставі виконавчих документів коштів на виконання таких грошових зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), а також штрафних санкцій грунтується на законі.

Враховуючи те, що строк виконання зобов’язань зі сплати страхових внесків настав у позивача після 23.03.2007, тобто після порушення провадження у справі про банкрутство та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, то дія мораторію на виконання цих зобов’язань не поширюється.

Таким чином, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про правомірність застосування управлінням ПФУ штрафу та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків за зобов’язаннями, які виникли після введення мораторію на задоволення вимог кредиторів, грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає практиці Верховного Суду при вирішенні спорів цієї категорії.

Керуючись стст.241, 242, 244 КАС, Верховний Суд

 ПОСТАНОВИВ:

 У задоволенні заяви Державного підприємства «Науково-виробничий комплекс «Фотоприлад» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.