Кредит споживання

Стягнення може бути накладене лише на особисте майно позичальника й на виділену йому в натурі частку у спільній власності

Верховний Суд України
Іменем України
Рішення

29 червня 2011 року              м.Київ 

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого — Дьоміної О.О.,
суддів: Гвоздика П.О., Завгородньої І.М., Колодійчука В.М., Штелик С.П.,

 

 

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», Особи 7, Особи 8, третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 9, про визнання договору іпотеки недійсним, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», поданою представником — Особою 10, на рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 2.07.2010 та ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду м.Києва від 2.12.2010,

 

ВСТАНОВИЛА:

 

У травні 2010 року Особа 6 звернулася в порядку стст.203, 215, 236, 368, 369 Цивільного кодексу до суду з позовом про визнання недійсним договору іпотеки від 17.07.2008, укладеного між АКБ «Форум», Особа 7 та Особа 8. В обгрунтування своїх вимог зазначала, що 17.07.2008 між АКБ «Форум» і Особою 7 був укладений кредитний договір №* на суму $5500000 строком до 16.08.2013. Для забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день АКБ «Форум», Особа 7 та Осо-ба 8 уклали між собою договір іпотеки №**, предметом якого були житловий будинок та земельна ділянка, що знаходяться за Адресою 1.

Крім того, Особа 6 вказувала, що з січня 1993 року вона та Особа 7 проживають однією сім’єю без реєстрації шлюбу і цей факт підтверджується рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 15.06.2009.

Згідно з рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 14.12.2009 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, що знаходяться за Адресою 1, було визнано спільною сумісною власністю Особи 7 і Особи 6.

Оскільки 1/2 частина предмету іпотеки належить їй та її чоловікові, Осо­ба 7, на праві спільної сумісної власності, інша 1/2 частина заставленого майна належить на праві власності Особі 8 і під час укладення договору іпотеки в порушення вимог ст.65 Сімейного кодексу і ст.203 ЦК не була отримана її письмова згода як співвласника заставленого майна, позивачка просила визнати цей договір недійсним.

Рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 2.07.2010, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва від 2.12.2010, позов задоволено. Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 17.07.2008 між АКБ «Форум», Особою 7 та Особою 8 за реєстровим №**. Стягнуто в рівних частинах з відповідачів на користь позивачки понесені нею судові витрати.

У касаційній скарзі ПАТ «Банк Форум» порушує питання про скасування зазначених судових рішень та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що договір іпотеки стосується цінного майна, виходить за межі дрібного побутового, його виконання суперечить інтересам сім’ї і він був укладений Особою 7 без відома та письмової нотаріальної засвідченої згоди позивачки, що суперечить вимогам ст.65 СК і ч.2 ст.203 ЦК.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна.

Відповідно до чч.1, 2 ст.509 ЦК зо­бов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього кодексу.

Однією з підстав виникнення зобов’язання є договір або інший правочин (п.1 ч.2 ст.11 ЦК).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені чч.1—3, 5 і 6 ст.203 ЦК (ч.1 ст.215 ЦК).

Згідно з правилами ст.572 ЦК в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Окремим видом застави є іпотека. Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи (ч.1 ст.575 ЦК).

Статтею 1 закону «Про іпотеку» визначено, що іпотека — це вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні й користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим законом.

Судом встановлено, що 17.07.2008 між АКБ «Форум» і Особою 7 був укладений кредитний договір №0030/08/00 на суму $5500000 строком до 16.07.2013. Для забезпечення виконання умов кредитного договору в цей же день АКБ «Форум», Особа 7 та Особа 8 уклали між собою договір іпотеки (застави нерухомого майна) №**, предметом якого були житловий будинок та земельна ділянка площею 0,0598 га, кадастровий №***, з цільовим призначенням — для обслуговування житлового будинку та господарських будівель, що знаходяться за Адресою 1.

Крім того, суд указав, що рішенням Святошинського районного суду м.Києва від 15.06.2009 встановлено факт проживання Особи 6 і Особи 7 однією сім’єю без реєстрації шлюбу з січня 1993 року, а згідно з рішенням Солом’янського районного суду м.Києва від 14.12.2009 за Особою 6 і Особою 7 визнано право спільної сумісної власності на 1/2 частину житлового будинку та земельної ділянки, що розташовані за Адресою 1.

Тобто на момент укладення кредитного та іпотечного договорів боржник (заставодавець) Особа 7 і позивачка Особа 6 не перебували в шлюбі й не були подружжям.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім’єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов’язків подружжя (чч.1, 2 ст.21 СК).

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ч.2 ст.65 СК).

Відповідно до ч.1 ст.73 СК за зобов’язанням одного з подружжя стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на частку в праві спільної сумісної власності подружжя, яка виділена йому в натурі.

На майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, стягнення може бути накладено лише в тому разі, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім’ї і те, що було одержано за договором, використовується на її потреби (ч.2 ст.73 СК).

Згідно з правилами ст.74 СК, якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення гл.8 цього Кодексу (стст.60—73 СК).

Оскільки 1/2 частина заставленого майна належить Особі 7 і Особі 6 на праві спільної сумісної власності, що встановлено судовим рішенням, і не є ні особистим майном одного з них, ні виділеною в натурі часткою зі спільної сумісної власності подружжя (в даному випадку членів сім’ї), інша письмова домовленість між ними щодо визначення правого статусу цього майна відсутня, тому до правовідносин, що виникли між сторонами, необхідно застосовувати положення ч.2 ст.73 СК.

Таким чином, позивачка Особа 6, яка є членом сім’ї позичальника та іпотекодавця Особи 7, а не його дружиною, могла пред’являти вимоги про визнання як кредитного договору, так і договору іпотеки недійсним у разі його укладення в інтересах сім’ї та використання одержаного за договором на потреби сім’ї, але без її на те письмової згоди.

Разом із тим факту укладення Особою 7 як кредитного договору, так і договору іпотеки в інтересах сім’ї судом не встановлено. Зі змісту вказаних правочинів вбачається, що кредитний договір між банком і Особою 7 укладений для задоволення споживчих цілей останнього, а укладений між АКБ «Форум» (іпотекодержателем), Особою 7 (іпотекодавцем) та Особою 8 (майновим поручителем) договір іпотеки забезпечує виконання Особою 7 зобов’язань, що випливають з укладеного з АКБ «Форум» кредитного договору.

Отже, за укладеним Особою 7 договором іпотеки стягнення може бути накладено лише на його особисте майно і на виділену йому в натурі частку у майні, яка належить йому та позивачці на праві спільної власності. На інше належне йому з позивачкою майно стягнення за договором іпотеки не може бути накладено.

Суди на зазначене вище положення закону та обставини справи уваги не звернули та дійшли помилкового висновку, що за укладеним Особою 7 договором іпотеки стягнення може бути накладено на майно, яке належить йому з позивачкою на праві спільної сумісної власності, а тому для укладення цього договору на підставі ч.2 ст.65 СК необхідна була згода позивачки, а відсутність такої згоди є підставою для визнання договору іпотеки недійсним.

Оскільки суди неправильно витлумачили норми матеріального права й застосували закон, який не поширюється на встановлені правовідносини, то відповідно до ст.341 ЦПК постановлені судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись п.5 ч.1 ст.336, ст.341, ч.2 ст.344 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду

 ВИРІШИЛА:

 Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум» задовольнити частково.

Рішення Солом’янського районного суду м.Києва від 2.07.2010 та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м.Києва від 2.12.2010 скасувати.

У позові Особи 6 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Форум», Особа 7, Особа 8, третя особа — приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Особа 9, про визнання договору іпотеки недійсним відмовити.

Рішення оскарженню не підлягає.