Голова Вінницького апеляційного адмінісуду В.КУЗЬМИШИН

«Суди не повинні розглядати такої кількостісправ, у яких немає спору, а є лише невиконання державою зобов’язань»

На відміну від інших видів судочинства, адміністративна юстиція все проходить уперше: від спорів щодо компетенції до автоматичного розподілу справ та кар’єрного зростання. Наш сьогоднішній співрозмовник — один з таких «піонерів». 5 років тому він очолив щойно створений Вінницький окружний адміністративний суд, а рік тому йому довірили керувати судом апеляційної інстанції. І знову — на етапі перебудови всієї судової системи. Важко чи ні торувати шлях першим, з якими проблемами нині стикаються в системі адмінсудів, чи впливає рівень зарплати судді на якість судочинства — про все це розповів голова Вінницького апеляційного адміністративного суду Віталій КУЗЬМИШИН.

«Спільна мета — якнайшвидше подолати труднощі — навчила працювати єдиною командою»

 — Віталію Миколайовичу, рік тому, майже одночасно з початком судової реформи, ви пішли на підвищення і були призначені головою Вінницького апеляційного адміністративного суду. Які відмінності в роботі керівника суду першої та апеляційної інстанцій?

— Основною відмінністю в керівництві адміністративним судом апеляційної інстанції є насамперед розширення та масштабність кола питань, які потребують уваги. Це формування єдиних векторів розвит­ку судів першої інстанції Вінницького апеляційного адміністративного округу та приведення їх до рівня раніше очолюваного мною Вінницького окружного адміністративного суду, високі досягнення та напрацювання якого визнані як на державному, так і на міжнародному рівнях. Керівництво судом апеляційної інстанції вимагає більш грунтовної роботи, спрямованої на перспективи майбутнього адміністративної юстиції в цілому, а не конкретного суду.

— З якими проблемами довелося зіткнутися на новій посаді? Як налагоджували стосунки в новому колективі?

— Проблеми, з якими довелося зіткнутися на новій посаді, є досить тривіальними для українського судочинства: неналежне фінансування, відсутність приміщення та матеріально-технічної бази, формування апарату поряд зі швидким зростанням обсягу роботи тощо. Разом з тим виникла низка проблем іншої природи та характеру.

Як приклад можна навести невизначеність у територіальній підсудності справ, розглянутих судами першої інстанції, до формування Вінницького апеляційного адміністративного округу, однак не переглянутих в апеляційному порядку на момент відкриття ВААС. Неможливо не згадати також і про проблему, актуальну й сьогодні та відому всім українцям як соціальні спори, яка, поряд зі спірністю питання, пов’язана також із великою кількістю відповідних справ, що дестабілізує роботу суду на всіх етапах.

Та все ж командний дух й атмо­сфера в колективі (як суддівського корпусу, так і апарату суду) забезпечують упевнене просування вперед та подолання проблем професійно й ефективно. Мабуть, не буде помилкою сказати, що спільні труднощі відіграли й позитивну роль у налагодженні стосунків у колективі, оскільки спільна мета — якнайшвидше їх подолати —певною мірою поєднала та навчила працювати єдиною командою.

— Які завдання в частині організації роботи суду ставили перед собою на перший рік і чи вдалося з ними впоратися?

— Перший рік діяльності є однозначно вдалим. Досягнуто всіх поставлених перед собою завдань, робота суду відповідає належному рівню, незважаючи на тотальне завантаження та неповний склад суддівського корпусу. Організовано систематичне надання методичних рекомендацій судам першої інстанції, налагоджено обслуговування відвідувачів суду, не залишено без уваги питання обміну досвідом та опрацювання законодавчих новел. Стовідсоткову потужність забезпечено в структурних підрозділах суду за рахунок певної систематизації та розподілу завдань за їх пріоритетністю.

У пошуках найсучасніших та найдосконаліших шляхів діалогу між громадянами та органами влади створено офіційний веб-сайт. На ньому людям пропонується ознайомлюватися з графіком розгляду справ та отримувати повну щотижневу статистичну інформацію про роботу суду. Із цією ж метою встановлено інформаційний кіоск, підключений до електронної системи документообігу, де сторони в справі можуть стежити за рухом власної справи. У кіоску також є доступ до Інтернету, чим громадяни можуть користуватися під час підготовки до судових засідань. Крім того, в холах установлено Wі-Fі.

Вже на початку своєї діяльності Вінницький апеляційний адмінсуд орієнтований на забезпечення належного здійснення судочинства, яке грунтується на узагальненні судової практики та приведенні її у відповідність із практикою інших судів. Тому ВААС запровадив у своїй роботі процес реплікації. Саме завдяки цьому окружні адміністративні суди мають змогу ознайомлюватись із рішеннями суду апеляційної інстанції та вироб­ляти єдину правову позицію щодо вирішення спорів у різних категоріях справ, оскільки бачать електронну справу.

 «Запровадження прецедентних норм має на меті спростити правові відносини, які виникають між державою та громадянами»

 — Від самого початку створення адміністративної юстиції чи не найчисельнішою категорією справ є спори про соціальні виплати. Як ви вважаєте, чи можна вирішити цю проблему на законодавчому рівні, аби не навантажувати суди справами, в яких відсутній сам факт спору, а є тільки невиконання встановлених державою гарантій?

— Дійсно, суть проблеми полягає в тому, що на сьогодні в чинному законодавстві механізм погашення заборгованості стосовно соціальних виплат відсутній. Це ускладнює виконання зобов’язань держави перед громадянами. З метою зняття напруження на законодавчому рівні необхідно передбачити чітку процедуру забезпечення реалізації права громадян на соціальне забезпечення. Таким механізмом може стати запровадження судового прецеденту.

ВААС підготував звернення до Вищого адміністративного суду та парламенту як суб’єкта законодавчої ініціативи з пропозицією запровадження загальновизнаної усталеної судової практики шляхом коригування Кодексу адміністративного судочинства та прийняття низки інших нормативних актів. І на сьогодні у Верховній Раді вже зареєстровано відповідний законопроект №9222 від 28.09.2011 «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (щодо вдосконалення адміністративного судочинства)».

Концепція запровадження прецедентних норм має на меті спростити правові відносини, які виникають між державою та громадянами при реалізації останніми своїх законних прав та інтересів. Схвалення концепції покликане максимально вдосконалити механізми проведення соціальних виплат.

— Наскільки нам відомо, не так давно у Вінниці відбувся представницький круглий стіл, присвячений саме проблематиці розв’язання соціальних спорів. Коротко окресліть, в яких питаннях наразі є білі плями, що уможливлюють неоднозначну судову практику. Чи вдалось учасникам круглого столу виробити щодо них спільну позицію?

— Аби відповісти на першу частину запитання, потрібно написати окрему статтю. Разом з тим у поперед­ньому питанні я вже давав коротку відповідь.

За результатами круглого столу підбито підсумки та висвітлено ті дієві механізми, які можуть урегулювати цю проблему. Ними є:

дотримання судами всіх інстанцій єдиної судової практики;

впровадження системи, за якої при виникненні нових категорій справ судам першої інстанції слід розглядати не більш ніж 20 спорів, після чого направляти справи до судів апеляційної інстанції, а останнім судам, у свою чергу, до судів касаційної інстанції. Рішення суду касаційної інстанції приймається як зразкове та застосовується судами нижчих рівнів як прецедент;

управління Пенсійного фонду не повинні подавати апеляційних скарг, а подані на ті рішення судів, які ухвалені відповідно до методичних рекомендацій, — відкликати.

Учасники круглого столу підтримали зазначену пропозицію та закликали до наполегливої та сумлінної співпраці всіх гілок державної влади.

Однак навіть це до кінця не вирішить посталої проблеми, оскільки таку пільгу буде отримувати лише особа, яка звернулася до суду. А скільки є людей, які до судів по захист своїх порушених прав не звертаються? Отже, громадяни — не в рівних умовах. Тому такі питання потрібно врегульовувати на законодавчому рівні, а не судовим рішенням.

— Чи має суд, розглядаючи такі спори, пам’ятати, що є однією з гілок влади, і «йти назустріч» Пенсійному фонду?

В усіх без винятку справах суд повинен пам’ятати про законність та справедливість рішень, про принцип верховенства права і вирішувати спір, приймаючи рішення іменем України. Принцип «іти назустріч» тій чи іншій стороні є в судочинстві неприпустимим, оскільки це професійна діяльність виключно в правовому полі.

 «Спір виникає там, де є законодавчі прогалини, де є підгрунтя для формування полярно різних поглядів»

 — Статистичні показники роботи адмін’юстиції за І півріччя цього року вражають відсотком задоволених позовів та заяв судами першої інстанції —92,6%, або понад 1,8 млн рішень. Оскільки в публічно-правових спорах відповідачами, як правило, виступають органи влади, це означає, що кожного місяця держава порушує права 200 тис. українців. На вашу думку, чи існують об’єктивні чинники, крім одвічного браку коштів у держбюджеті, які б виправдовували таку ситуацію?

— Дійсно, кількість справ, у яких судом установлено протиправність рішень, дій або бездіяльності суб’єктів владних повноважень, є досить знач­ною. Щодо об’єктивності чинників, які впливають на таку ситуацію, поряд з одвічним браком коштів у держбюджеті слід відмітити аналогічність спірних правовідносин, їх, так би мовити, типовість.

Взагалі спір виникає там, де є законодавчі прогалини, де є підгрунтя для формування полярно різних поглядів. Судове рішення заповнює такі прогалини в кожному конкретному випадку, але й досі залишається тільки на цьому рівні, тоді як повинне виключати необхідність розгляду типових спорів. Це докорінно змінить показники сумної судової статистики, яка свідчить про порушення, допущені державними органами.

— За тією ж статистикою, навантаження на одного суддю в апеляційній інстанції майже в 6 разів вище, ніж у його колег в окружних судах, — майже 300 справ на місяць. Хіба реально працювати в такому темпі — приблизно по півгодини на справу? Яке оптимальне навантаження, на ваш погляд, має бути на суддю амін’юстиції?

— Таке навантаження на суддю є неприпустимим. На сьогодні левову частку справ, які розглядаються у ВААС, становлять так звані соціальні спори. На моє переконання, суди не повинні розглядати такої кількості справ, у яких немає спору, а є лише невиконання державою зобов’язань у зв’язку з відсутністю коштів у державному бюджеті.

Крім того, не можна говорити про навантаження, виходячи тільки з кількості справ. Також вагомим аспектом тут виступає і категорія спору. Тому неможливо точно назвати ту кількість справ, яка допустима для розгляду. У розрізі цього питання хочеться навести приклад сусідньої Польщі, де суддя розглядає в середньому 14 справ на місяць. Там переймаються не навантаженістю на суддів, оскільки передумови для неї давно викоренено, а швидше типовістю, якістю, актуальністю та масштабністю кожної з розглядуваних справ.

— Чи порушували ви питання про необхідність збільшення кількості суддів у вашому суді?

Порушував. На сьогодні фактична чисельність суддів ВААС — 15 осіб, відповідно ж до указу Президента від 16.10.2008 №941/2008 «Про вдосконалення мережі адміністративних судів» у ВААС має бути 42 судді. Звичайно, з огляду на навантаження, яке маємо сьогодні, така кількість суддів є недостатньою, але вона зумовлена затвердженим кошторисом. Збільшення штату суддів автоматично тягне за собою і збільшення чисельності працівників апарату установи (помічників, секретарів та ін.), чого, на жаль, бюджетом не передбачено.

 «Доступність адміністративного судочинства є одним із критеріїв оцінки рівня демократичності держави»

 — Напевне, не помилюсь, якщо скажу, що адміністративне судочинство є явно збитковим для держави: мито (судовий збір) — мінімальне, а витрати на розгляд справ — однакові з цивільним процесом. Були навіть ідеї взагалі відмовитися від адмін’юстиції, аби дарма не витрачати кошти. Як гадаєте, чи вигідно державі утримувати арбітрів, які в переважній більшості випадків захищають не її інтереси? Чи не тому саме адмінсуди найбільше потерпають від недофінансування?

— Навпаки, адміністративне судочинство для держави є її досягненням, оцінювати значення якого розміром судового збору щонайменше некоректно.

Відповідаючи, мені хотілося б згадати про принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу і судову, що має давню історію та традиційно пов’язується з ім’ям французького вченого Шарля-Луї Монтеск’є. Особливість підходу полягає в тому, що кожна з них оголошувалася самостійною і незалежною. Тим самим виключалася узурпація влади будь-якою особою або окремим органом держави. Передбачається стримування гілок влади одна одною, що згодом було названо системою стримувань і противаг. Зав­данням адміністративного судочинства якраз і є стримування чиновника і повернення його в правове поле. Це зобов’язує адміністративний суд ужити всіх заходів, передбачених законом, аби права людини і громадянина, які влада порушила, були захищені.

На жаль, за 5 років існування адміністративної юстиції громадськість до кінця так і не збагнула її значущості, не зрозуміла, що це голос громадянина, його право заявити державі про проблему в суспільстві та можливість бути почутим. Сама держава не зацікавлена стримувати звернення до адміністративних судів високими зборами. Доступність адміністративного судочинства є одним із критеріїв оцінки рівня її демократичності.

Важливо також розуміти особливість суб’єктного складу публічно-правових спорів, де суспільне становище сторін є абсолютно різним, на відміну від сторін у спорах, які розглядають суди інших видів юрисдикції. Адже особа, вступаючи в правовідносини з органами влади, підлягає їм, вони можуть визначати права та обов’язки громадянина. Враховуючи таку відмінність, адміністративна юстиція відповідно до завдання, покладеного на неї, захищає особу від порушень з боку державного апарату. Тому адміністративну юстицію взагалі не можна розглядати як таку, що корисна державі з погляду наповнен­ня бюджету, оскільки цей інститут створено з іншою метою — захищати не інтереси держави, а інтереси тих, для кого вона існує.

— Після «справи Зварича» в суспільстві склався стереотип, що в адмінсудах обертаються чималі тіньові кошти. І хоча з компетенції адмінсудів вилучені земельні спори, але податкові спори, як свідчать повідомлення прокуратури, залишають місце для спокуси. Чи достатньо законодавчих норм в антикорупційному законодавстві, аби звести до нуля випадки хабарництва в судовій системі?

— Земельні спори підсудні адміністративним судам, і з цього приводу є відповідне рішення Конституційного Суду.

Що ж до корупції, то законодавчих норм в антикорупційному законодавстві достатньо, і достатньо було раніше. Не вистачає швидше належного рівня правосвідомості суспільства.

Вкрай необхідним сьогодні є усвідомлення кожним, що належного рівня боротьби з корупцією можна досягти передусім запобіганням таким діянням, а вже потім — покаранням за них. Важко заперечити той факт, що законодавчі заходи не дають бажаних результатів у справі протидії підкупу й хабарництву. Перш за все —через низьку виконавчу дисципліну та формальний підхід до виконання поставлених завдань. А тому проблема корупції залишається гострою.

Сьогодні потрібно зосередити увагу на вихованні правової культури як державних службовців, так і населення в цілому. Повинен нести відповідальність як той, хто провокує до корупційних дій, так і корупціонер.

 «Люди, які усвідомили значення судової влади в правовій державі, не зважають на тернистість шляху»

 — З наступного року набудуть чинності нові ставки оплати праці людини в мантії. За вашою оцінкою, чи є зв’язок між рівнем зарплати судді та якістю правосуддя?

— Це питання викликає посмішку, оскільки представник будь-якої професії хотів би належної оцінки своєї праці і, як будь-яка людина, живе не тільки духовними цінностями, а й банальними матеріальними потребами. Звісно ж, не можна сказати про відсутність такого зв’язку взагалі. Проте людина, яка віддана своїй справі, живе нею і поважає свою професію, так чи інакше виконуватиме роботу якісно, оскільки це є чинником, який впливає на її самоповагу.

Однак підвищення рівня матеріальної оцінки такої роботи, безпереч­но, впливатиме на внутрішній стан суддів, адже нарешті виправданим стане та відповідальність суддів, про яку багато людей забувають, оцінюючи лише професійний рівень. Хоча на сьогодні і він достойно не оцінений, оклад судді окружного суду становить 2822 грн., апеляційного — 3254. У той же час розгляд справ вимагає від суддів постійної роботи над своєю кваліфікацією, що викликано масовістю законодавчих змін, частими корективами актів, особливостями їх застосування.

— Кого сьогодні вабить суддівська професія?

— Це питання журналісти ставлять мені не вперше, і завжди цікаво: якої відповіді очікує людина? Та все ж відповім так: якщо це люди, які прагнуть збагатитися або мати інші привілеї, зайняти вигідне становище, сховавшись за статусом, то це застарілий стереотип, створений людиною надзвичайно віддаленою від суті, погляди якої є політично упередженими та сформованими під впливом негативної, у багатьох випадках надуманої інформації. Це однозначно не так.

Зазвичай люди забувають, що в судовій системі працюють юристи різного рівня, які обіймають різні посади. І кожного з них вабить суддівська професія. При цьому люди, які працюють досить довго, напевно, оцінюють не тільки авторитетність посади та її особливість у державі, а й призначення судді та вимоги до цієї професії. Люди, які усвідомили значення судової влади в правовій державі, не зважають на тернистість шляху. Бажання реалізувати професійні якості є важливішим, як і бажання змінити ставлення до суддів та відповідати благородному зверненню «ваша честь».

— Комусь із своїх дітей радитимете одягти мантію, аби вони продовжили династію?

— Насамперед у своїх дітях я виховую такі риси, як людяність, честь, відповідальність, благородність, адже їм повинна відповідати людина будь-якої професії, на будь-якій посаді. Одночасно я виховую в дітях особистість, а вона є вільною у своєму виборі.

— Ваш улюблений вислів: «Ми є рабами законів, щоб бути вільними». Ви відчуваєте себе вільним?

— Я відчуваю себе вільним пов­ною мірою, оскільки воля тут убачається у відсутності хаосу, який панує посеред беззаконня. Важливо зрозуміти алегоричність вислову: норми закону покликані не обмежити, а впорядкувати та дисциплінувати су­спільство, об’єднуючи його повагою до закону та повагою громадян один до одного.