З п’ятого разу

21 вересня в Джорджії був страчений Трой Девіс, якого визнали винним у вбивстві поліцейського Марка Мак-Фейла, скоєному в 1989 році. Вирок постановили ще в 1991-му, проте його виконання не раз відкладалося. У США проходили акції протесту, учасники яких вимагали відмінити страту. Вони стверджували, що достатніх доказів вини Т.Девіса надано не було. Проти страти висловлювалися, зокрема, папа римський Бенедикт XVI, екс-президент США Джиммі Картер та експерти ООН з прав людини.

Прохання захисту про пом’якшення покарання для Т.Девіса відхилили 20 вересня. Відхилено було і прохання адвоката про те, щоб ув’язненого перевірили на детекторі брехні. За помилування Т.Девіса було зібрано близько мільйона підписів. Люди, присутні біля в’язниці в м.Джексоні, де вирок мали виконати, надії не втрачали. Там було кілька сотень чоловік, в основ­ному противників страти. Учасники акції поводилися спокійно, проте за ними все ж таки стежило більш ніж 100 поліцейських.

Спочатку страту призначили на 19.00 за місцевим часом, але її відклали на кілька годин. У цей час Верховний суд США розглядав чергову апеляцію на вирок. Її відхилили. Т.Девісу зробили смертельну ін’єкцію.

Подія була настільки непривабливою, що й твердим прихильникам страти було про що замислитися. Засуджений до останнього моменту не вірив, що його страчують. У попередні роки — у 2007-му і двічі у 2008-му — Т.Девісу вже призначали час страти, проте потім вона переносилася. Так, у жовтні 2008 р. Верховний суд США скасував страту за 2 години до виконання вироку. У 2009 р. Верховний суд розпорядився знов розглянути справу, проте суддя в Саванні ухвалив, що для скасування рішення присяжних немає підстав.

Страту засудили Рада Європи, Франція та Німеччина. З надзвичайно різкою заявою виступила Amnesty International. За оцінкою організації, через страту Т.Девіса система правосуддя в США була «розхитана до основ». У зверненні підкреслюється й головна претензія до події — у вин­ності страченого існували сумніви.

Головне, на що звертали увагу прихильники версії невинності Т.Девіса, — це те, що 7 з 9 свідків, котрі дали показання проти нього, згодом або відмовилися від них, або дали інші, що суперечать першим. Пістолет, яким було здійснено вбивство, не знайшли. Висловлювалися підозри, згідно з якими спочатку свідки говорили під тиском поліції. Стверджувалося навіть, що в злочині зізналася інша людина, проте суд визнав це свідченнями з чужих слів і не взяв до уваги.

Противники страти вважали, що Т.Девіс став жертвою прагнення поліцейських якнайшвидше знайти вин­ного в смерті колеги. А на задньому плані, як завжди в подібних випадках, була підозра в тому, що поліція могла керуватися расовими забобонами (Т.Девіс — чорношкірий).

Що стосується показань свідків, то в США дискусії з приводу того, наскільки можна їм довіряти, останнім часом ведуться все активніше. Випадки, коли через багато років знаходяться докази невинності людини, засудженої до смерті на основі свідчень очевидців, іноді дійсно трапляються.