Закон і Бізнес


Голова Державної пенітенціарної служби України О.ЛІСІЦКОВ

«З Тимошенко в камері сидять люди без кримінального минулого, достатньо освічені, вони живуть у згоді»


Інтерв`ю, №39 (1026) 24.09—30.09.2011
ЮЛІЯ ГАЙДАЙ
4257

Нині в Лук’янівському СІЗО небувалий наплив іменитих «постояльців», серед них колишні міністри, начальники служб, управлінь і навіть екс-прем’єр. Відтоді, як узяли під варту Юрія Луценка та Юлію Тимошенко, до наших СІЗО і в’язниць, які раніше мало кого цікавили, прикута увага громадськості. Народні депутати та європейські спостерігачі приходять сюди на екскурсії, журналісти намагаються з’ясувати, в яких умовах тримають колишніх високопоставлених чиновників, і роблять прогнози з приводу того, де ті відбуватимуть покарання. Оцінивши правильність прислів’я «Жебрацької долі та арештантської неволі не зарікайся», багато хто зрозумів важливість і самої пенітенціарної системи, яка все ще перебуває в стані реформування. Наскільки умови тримання в наших ізоляторах, колоніях і тюрмах відповідають європейським стандартам, що змінилося після того, як пенітенціарну службу, яка перебувала у віданні МВС, підпорядкували Мін’юсту, які зміни чекають її після ухвалення нового КПК — про все це в ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» розповів голова Державної пенітенціарної служби України Олександр ЛІСІЦКОВ.


«В Європі на кожного засудженого припадає 4 м2, а в нас — тільки 2»

 

— Олександре Володимировичу, ОБСЄ та ЄС рекомендують державам — членам Союзу використовувати модель пенітенціарної системи, що перебуває в підпорядкуванні Міністерства юстиції. У нас кілька років тому пенітенціарна служба, яка перебувала у віданні МВС, підпорядковувалася Мін’юсту. Тим часом, на думку деяких експертів, для пострадянської України природнішою і звичнішою була попередня модель. Як уважаєте, чи успішним був цей перехід?

— Дійсно, при вступі України до Ради Європи наша країна взяла на себе низку зобов’язань, серед яких і забезпечення функціонування кримінально-виконавчої системи у віданні Мін’юсту. У 1996 році експерти комісії Європейського Союзу і Ради Європи протягом майже 2 місяців вивчали українське законодавство, нормативні акти, які регламентують виконання покарань і практику їх застосування. Ретельно перевірили 22 установи кримінально-виконавчої системи у 8 областях України. За наслідками моніторингу РЄ в січні 1997 року опублікувала доповідь «Оцінка тюремної системи України» з конкретними рекомендаціями з приводу подальшого реформування системи виконання покарань, зокрема створення пенітенціарної служби як автономної державної організації.

З урахуванням цих рекомендацій 22 квітня 1998 року Президент підписав указ про створення Держдепартаменту з питань виконання покарань. А в 1999-му департамент вивели зі структури МВС і зробили центральним органом виконавчої влади, який безпосередньо підпорядковувався Кабміну й реалізовував єдину державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

А вже в травні 2006-го було підписано постанову Кабміну, згідно з нею йому діяльність Держдепартаменту з питань виконання покарань, правонаступником якого стала наша служба, координується Кабміном через Мін’юст.

Зовсім недавно, в кінці 2010 року, глава держави реорганізував Департамент з питань виконання покарань і створив Державну пенітенціарну службу. Хочу відзначити, що це рішення відображає стратегічний курс нашої країни на соціальну переорієнтацію процесу виконання покарань з урахуванням міжнародних стандартів і зобов’язань, узятих на себе Україною. І Рада Європи належним чином оцінила зроблені Україною кроки. Із цього приводу є висновки експертів РЄ та Європейського комітету із запобігання тортурам. Тобто основне зобов’язання України перед РЄ щодо реформування пенітенціарної системи виконано — сьогодні відомство демілітаризоване, виведене з підпорядкування силовому відомству. Ми повністю виконали Європейські пенітенціарні правила 2006 року, п.71 яких говорить: «За пенітенціарні установи повинні відповідати органи державної влади, не підлеглі військовому відомству, поліції та не пов’язані з кримінальним розслідуванням».

Я оцінюю ці зміни позитивно. Ну, а успішність виконання рішення, думаю, покаже час.

— І все-таки історично так склалося, що ваша служба довгий час була тісно пов’язана з МВС. Наскільки безболісно відбулося це «розділення»?

— Насправді в нас і тепер дуже дружні, партнерські й робочі взаємини з колегами з МВС. У пенітенціарної служби, як і раніше, є спільні з МВС інструкції щодо низки напрямів. Адже ми дійсно багато в чому взаємозв’язані, зокрема тісно взаємодіємо в питанні розкриття злочинів. Цю роботу ми теж ведемо і прагнемо допомагати органам внутрішніх справ, СБУ, прокуратури.

Так, зв’язки залишилися, але при цьому наші повноваження розділені. І, думаю, це непогано, тому що таким чином держава захищає громадянина, який потрапляє в місця позбавлення волі. Він більше захищений від тиску з боку працівників правоохоронних органів, які проводили слідчі або оперативно-розшукові заходи. Це пов’язано з процесом демократизації суспільства, з дотриманням прав людини.

— Які проблеми пенітенціарної системи є сьогодні найгострішими?

— Звичайно, коли служба вийшла зі структури МВС, стали очевидними деякі проблеми. Наприклад, на жаль, історично так склалося, що в нас практично немає своїх навчальних закладів. Відомство мало юридичний коледж у Чернігові і 2 училища підвищення кваліфікації співробітників у Дніпродзержинську й Білій Церкві. Причому в Дніпродзержинську училище створене на місці лікувально-трудового профілакторію. Місце не найкраще, навколо заводи, підприємства. Свого вузу в пенітенціарної служби не було. Як, не маючи належної навчальної бази, можна далі розвиватись і готувати висококваліфікований персонал?

— Хіба звичайний фахівець, який закінчив юридичний вуз, не зможе працювати у вашій системі?

— Річ у тому, що в пенітенціарної системи — своя специфіка. Щоб успішно працювати тут, потрібно знати історію та традиції як місць позбавлення волі, так і тих, хто там відбуває покарання, особливості їхньої психології. Адже в нас тримають і людей з порушеною психікою, і рецидивістів, й інші категорії громадян, котрі вимагають особливої уваги. Є специфіка умов тримання, режиму, охорони. Потрібно вчити співробітників, як правильно організувати охорону, проводити виховну роботу. Адже всередині установ, на жаль, теж скоюються злочини, бувають порушення розпорядку дня. Щоб запобігти цьому, потрібно провести цілий комплекс заходів режимно-профілактичного, виховного і психологічного характеру.

Свій вуз нам був життєво необхідний. І ось цього року, вперше за історію існування відомства, ми відкрили свій вищий навчальний заклад, вже відбувся перший набір. Інститут кримінально-виконавчої служби відкрився на базі Академії МВС. Ми набрали 173 чоловіка на стаціонарне відділення, і буде близько 200 заочників. Можна сказати, що ці хлопці стануть особливими юристами, оскільки вивчатимуть специфіку пенітенціарної системи.

Багато хто з них — справжні патріоти: ми їм розповідали, яка в нас важка служба, але вони все одно рвуться «на передову». Ми пишаємося тим, що в нас є навіть свої династії, сім’ї, в яких у системі працювало кілька поколінь. Я вважаю, що головним пріоритетом для керівництва пенітенціарного відомства повинні бути співробітники. Якщо ми будемо забезпечені кваліфікованими кадрами і ці кадри будуть під належною опікою держави, то виконаємо всі вимоги, які висувають європейські експерти і керівництво нашої країни.

Взагалі, в кримінально-виконавчій системі все взаємозв’язано, не можна щось викинути або проігнорувати. Скажімо, якщо людину тримають у неналежних умовах, у неї порушується психологічна рівновага, вона починає нервувати, виражати невдоволення і тими, хто її стереже, і владою, і державою. Якщо ж вона більш-менш задоволена умовами і ставленням, то з нею простіше вести виховну роботу, проводити заходи щодо ресоціалізації — підготовки до повернення в суспільство.

На жаль, у нас ситуація з триманнямі підслідних, і засуджених непроста. Більшість слідчих ізоляторів мають старі комунікації, будівлі потребують капремонту. З 32 СІЗО 14 побудовані більш ніж 100 років тому, 5 — понад 200 років тому. Львівський слідчий ізолятор скоро відзначить 400-ліття. Можна уявити, в якому вони стані. Понад те, якщо в Європі на кожного засудженого припадає 4 м2 площі, то в нас у середньому — 2 (при цьому з 1 січня 2002 року ми переходимо на європейські нормативи і площа повинна бути збільшена до 4 м2).

Загалом проблем у Державної пенітенціарної служби багато. Це невідповідність вітчизняного законодавства положенням міжнародно-правових актів у сфері дотримання прав засуджених і осіб, узятих під варту (перш за все це стосується обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на стадії досудового слідства), поки що неналежне медичне забезпечення, низький рівень соціального захисту і низькі зарплати рядових співробітників, нестача спецтехніки, засобів сучасної охорони, критичний фінансовий стан наших виробничих підприємств. У нас величезне господарство — 128 промислових і 11 сільгосппідприємств. На жаль, за попередні роки всю цю виробничу базу було розкомплектовано, вивезено, технологічне обладнання здано на брухт. Тепер нам доводиться це відновлювати…

 

«Державній пенітенціарній службі необхідно повернути особливий статус»

 

— Які недоліки ви б виділили в нинішній моделі пенітенціарної системи?

— У цілому нинішня модель відповідає європейським стандартам. До речі, аналогічно організована система виконання покарань в РФ, деяких інших пострадянських і європейських країнах. Але, мені здається, з урахуванням важливості поставлених перед нашою службою завдань, цю схему можна було б підкоригувати. Думаю, Державній пенітенціарній службі необхідно повернути особливий статус. Адже це дало б можливість оперативно вирішувати питання призначення на посади співробітників, видання нормативно-правових актів, дозволило уникнути тяганини при вирішенні багатьох проблем. Над цим питанням ми і працюємо нині разом з фахівцями Міністерства юстиції.

— Свого часу пенітенціарна служба неодноразово зверталася по допомогу до Кабміну, але так і не отримала необхідного фінансування. Чи змінилася ситуація після зміни влади?

— Тепер є суттєві зрушення на краще. Наприклад, уперше в історії існування нашого відомства з бюджету цілеспрямовано виділено 86 млн грн. для придбання новітнього медичного устаткування, діагностичної апаратури. Ми вже купили рентгенівські апарати, стоматологічну техніку. Як я вже говорив, недавно Уряд допоміг нам відкрити свій вуз.

Буквально місяць тому на наше звернення Кабмін ухвалив рішення про виділення ще 21 млн грн. Приблизно близько 7 млн з них піде на підвищення зарплат рядовим співробітникам, хай усього на 100—300 грн., але все одно це плюс. А частина піде на впорядкування тих гуртожитків, комунікацій, які перебувають на балансі наших установ. Адже виправні установи — це свого роду міні-міста, там є і лікарні, і перукарні, і магазини. Є своя теплова й електростанція, очисні споруди, і все це повинно безперервно працювати. На жаль, за останні роки пенітенціарне господарство було або повністю зруйновано, або приведено в плачевний, а іноді й аварійний стан.

Одне слово, нині ми відчуваємо підтримку. І це не порожні слова. На майбутній рік ми внесли свої пропозиції з приводу формування бюджету. Але якщо навіть порівнювати 2010-ий і 2011-ий, то бюджетне дотування збільшилося приблизно на 17%. Наступного року ця сума має зрости ще на 165 млн грн., або на 6,8%. Проте це ще не остаточна цифра. Я чудово розумію, що всі наші потреби держава задовольнити зараз не може, є і пріоритетніші категорії — вчителі, лікарі, пенсіонери. Разом з тим я радий, що на нас звернули увагу — зокрема, можливо, завдяки і засобам масової інформації.

— У проекті нового КПК, крім звичних запобіжних заходів, уводяться й нові — наприклад особисте зобов’язання і домашній арешт. До того ж новий кодекс фактично зобов’язує слідчих і суддів використовувати запобіжні заходи, не пов’язані з позбавленням волі. Як гадаєте, чи допоможе це розвантажити СІЗО?

— Деякою мірою, думаю, допоможе, в усякому разі я на це сподіваюсь. Адже сьогодні маємо не завжди зважений підхід суддів до обрання запобіжного заходу: взяття під варту застосовується дуже активно. Про це свідчить той факт, що в першому півріччі в СІЗО прибуло 32714 арештованих осіб, у той же час за вказаний період до установ виконання покарань із СІЗО відправлено 25897 засуджених, тоді як з місць попереднього ув’язнення звільнили з різних причин 4271 людину. Частину з них визнали невинними, до інших застосовано покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Загалом ми позитивно оцінюємо реформування КПК, свого часу фахівці пенітенціарної служби активно вносили свої пропозиції, брали участь у засіданнях робочої групи.

— Який з передбачених проектом нового КПК запобіжних заходів є найбільш прогресивним і перспективним?

— Найперспективніший, на мою думку, — особиста порука. Вона полягає в отриманні в однієї людини або кількох, які заслуговують довіри, письмового зобов’язання про те, що вони ручаються за явку підозрюваного, обвинуваченого, підсудного в разі виклику й зобов’язуються при необхідності доставити його на першу вимогу особи або органу, у провадженні якого перебуває кримінальна справа.

— Чи приведе до розвантаження колоній і тюрем декриміналізація економічних злочинів?

— Ми — за декриміналізацію економічних злочинів і свою точку зору із цього приводу висловили і на засіданнях парламентського комітету, і в Кабміні, і в Адміністрації Президента. Ми брали участь і в реформуванні КПК, вносили свої обгрунтовані пропозиції. Думаю, декриміналізація такого виду злочинів дозволить частково розвантажити колонії та, як наслідок, поліпшити умови тримання ув’язнених.

Ці громадяни в будь-якому випадку перебуватимуть у нашому полі зору, адже в системі пенітенціарної служби є кримінально-виконавча інспекція, на обліку якої — громадяни, котрі відбувають альтернативні покарання. При цьому, звичайно, є і відповідна взаємодія з міліцією.

Будь-хто може оступитись, і в цьому випадку держава надає можливість виправитися, стати на праведний шлях. А як людина цим шансом скористається — це вже інша справа. Якщо вона знову скоїть правопорушення, не відшкодує завданих злочином збитків, то може незабаром відправитися в місця позбавлення волі.

 

«Ніяких особливих умов для іменитих ув’язнених не створено»

 

— Сьогодні вся громадськість спостерігає за гучними судовими процесами, насамперед над Юлією Тимошенко та Юрієм Луценком. В яких умовах тримають іменитих ув’язнених|, в яких камерах сидять, з ким і скільки разів у день мають право зустрічатися?

— Як уже неодноразово інформували громадськість і ЗМІ прес-служба відомства і керівництво Київського СІЗО, і Ю.Тимошенко, і Ю.Луценка тримають з додержанням усіх законів, правових і санітарно-гігієнічних норм. Ніяких особливих умов для іменитих ув’язнених не створено, вони сидять у звичайних камерах. Юлію Володимирівну тримають у тримісній камері загальною площею 15,68 м2 (5,2 м2 на людину). Разом з нею там сидять ще 2 жінки.

Ю.Луценко також перебуває в маломісній камері, раніше там тримали ще двох підсудних, тепер, здається, одного. Проте, якщо чесно, камера вузька, тісна, особливо «не розгуляєшся».

Камери, в яких тримають Ю.Тимошенко та Ю.Луценка, типові. Кожна обладнана відгородженим санвузлом, умивальником, столами і лавками для сидіння. У них є вентиляція, чималі вікна, радіоточка. Встановлені маленький холодильник, телевізор і вентилятор. Зрозуміло, що це не санаторій. Але з огляду на те, що цей СІЗО переповнений, у нас є камери, в яких по 20—25 чоловік, Ю.Тимошенко та Ю.Луценка тримають у нормальних для СІЗО умовах.

Що стосується побачень, то особи, узяті під варту, мають право на зустрічі наодинці із захисником без обмеження кількості та тривалості таких побачень у вільний від слідчих дій час. Оскільки відповідно до рішення Печерського райсуду м.Києва дружина Юрія Віталійовича є його захисником у кримінальній справі, так само, як дочка і чоловік Юлії Володимирівни, то вони користуються всіма вказаними правами й можуть часто бачитися зі своїми родичами.

— Скажіть, а сусідів по камері для Ю.Тимошенко а Ю.Луценка підбирали з урахуванням соціального статусу останніх, психологічних особливостей тощо чи розподіл по камерах здійснюється випадковим чином?

— Звичайно ж, ми підбирали, щоб їхніми сусідами не виявилися раніше судимі. Ну і, звісно, дивимося суто по-людськи, щоб у людей була психологічна сумісність. Виникнення конфліктної ситуації допустити не можна в жодному випадку. Та й нормативні документи нам це наказують. У нас у штаті є соцпрацівники|, психологи, які розмовляють з людьми, вивчають справу, прагнуть знайти таких, у кого приблизно однакова освіта, інтелект, інтереси.

Наскільки я знаю, з Ю.Тимошенко в камері сидять люди без кримінального минулого, достатньо освічені, вони живуть у згоді.

 

«У СІЗО психологічно дуже важко. Навіть через те, що людина просто там перебуває, її здоров’я вже може бути підірване»

 

— У Лук’янівському СІЗО — небувалий наплив іменитих «клієнтів|», передусім колишніх високопоставлених чиновників. Чи міняли ви щось у зв’язку із цим? Що взагалі може дозволити собі не обмежений у коштах підслідний, котрого тримають у СІЗО?

— Взагалі-то, згідно із законом надання будь-яких пільг або переваг незалежно від майнового стану і колишніх заслуг тим, хто перебуває в місцях попереднього ув’язнення, не допускається. Камер з підвищеним комфортом у наших СІЗО немає! Оплати за покращені умови тримання не передбачено.

Ув’язненим безплатно, за єдиними нормами, встановленим Кабміном, надаються харчування, індивідуальне спальне місце, постільні речі і т.д. Із цих же міркувань, спецмагазинів у СІЗО теж немає. Ті, хто перебуває під вартою, мають право купувати протягом місяця в магазині слідчого ізолятора за безготівковим розрахунком продукти харчування й першої необхідності на суму до однієї мінімальної заробітної плати. Крім того, вони можуть замовляти через торгову мережу письмове приладдя, газети і книги — вже без обмеження.

У зв’язку з надходженням іменитих підслідних ми в СІЗО нічого не міняли. Останнім часом до нас у Київський слідчий ізолятор «на екскурсію» часто приходять народні депутати. Арсеній Яценюк недавно заходив, йому там усе показали. Я потім зі ЗМІ різні висловлювання із цього приводу чув. Не знаю, що вони чекали побачити. Євроремонту, звичайно, немає. Ми пояснювали, що цьому об’єкту потрібно було раніше приділяти увагу, а не тепер. Чому раніше про СІЗО ніхто не згадував?

Рік тому новому начальникові Київського слідчого ізолятора довелося вивезти з території більш ніж 20 самоскидів сміття. СІЗО був буквально завалений горами сміття, яке не вивозилось і складувалося на території. Порушувалися всі санітарні норми. Теоретично РЄ був потенційний розсадник усіляких інфекцій. За невеликий час нове керівництво встигло все привести у відносно задовільний порядок: заасфальтували доріжки, побілили, частково замінили комунікації. Довелося відремонтувати приміщення їдалень, кухонь, купити сучасне обладнання. Також привели в порядок і медичну частину. Ще недавно ситуація там була, прямо скажемо, гнітюча. Звичайно, в СІЗО не «люкс», але більш-менш нормальні умови тримання під вартою вже забезпечені.

А взагалі, ми передусім прагнемо приділяти увагу корпусам, в яких містять неповнолітніх, жінок, інвалідів — тих, кому в цих умовах доводиться найважче. Там ми зробили ремонт, замінили вікна.

До речі, в середині жовтня поточного року відкриємо в Київському СІЗО новий корпус для тримання арештованих жінок. Його почали зводити ще у 2006 році, але будівництво було заморожене. Найстрашніше в цьому те, що на об’єкт не було ніякої погодженої документації. Довелося знову вирішувати ці питання. Минулого року ми відновили будівництво, отримали підтримку від Уряду. І тепер уже завозимо меблі.

— Новий корпус побудований уже за європейськими стандартами?

— За основу взято швейцарський проект. В одній камері передбачено тримання не більш ніж 8 осіб, у деяких — узагалі по 2—4 людини. У всіх камерах — сучасний туалет, умивальник, радіо, ТБ, звичайне і чергове освітлення, меблі, примусова вентиляція, e деяких камерах є навіть душ. У цьому корпусі відповідна система охорони, відеоспостереження і сповіщення, нове ліфтове господарство. Є класи для занять, майстерні, спортивна й гігієнічні кімнати.

— Багато підслідних скаржаться на неякісне надання медичної допомоги, на неуважне ставлення лікарів, які в усіх випадках пропонують ужити анальгін.

— Питання з постачанням медикаментами, лікуванням уже вирішено, збільшено штат медпрацівників. Ми провели переатестацію. Щоб підібрати нормальних фахівців, збільшили зарплату.

— А чому виникали проблеми з обстеженням Ю.Тимошенко, Ю.Луценка? Чому лікар і медсестра екс-прем’єра могли відвідати її тільки у складі комісії?

— Думаю, в цьому випадку має місце певне маніпулювання громадською думкою опозиційними політиками. Можу запевнити: на всі питання, що стосуються здоров’я, ми реагуємо оперативно, кожне звернення згаданих осіб негайно розглядається. Начальник ізолятора відразу ж звертається до судді, після чого приїжджають фахівці. До речі, далеко не до кожної людини приїжджають комісії Міністерства охорони здоров’я на чолі з першим заступником міністра. Іноді імениті підслідні самі відмовляються від обстеження. Наведу приклад: коли лікарі приїхали до Ю.Луценка, він спочатку нервував і відмовився спілкуватися з медиками.

Проте, коли з ним поговорили медпрацівники та керівництво СІЗО і з’ясували, що він згоден обстежуватися, його відразу ж відвезли в столичний діагностичний центр, зробили комп’ютерну томографію та УЗД| органів черевної порожнини. Результатів обстеження ми не розголошуємо. Дружина Ю.Луценка за власною ініціативою розповідає, що в нього цироз печінки. До Ю.Луценка приходили лікарі, оглянули, провели пальпацію та здивувались: як можна, не провівши повного обстеження, стверджувати, що в нього такий серйозний діагноз?

Ми і Ю.Тимошенко пояснювали, що інформація про її здоров’я розголошена не буде, конфіденційність ми гарантуємо. РЄ ж здоров’я й дуже особиста інформація про людину. Зрозуміло, що в СІЗО психологічно дуже важко. Навіть через те, що людина просто там перебуває, її здоров’я може бути підірване.

— Якою ви хотіли б бачити українську пенітенціарну систему років так через 10?

— Ми не мрійники і не можемо виходити тільки зі своїх бажань. Потрібно об’єктивно оцінювати наші можливості та старатись якомога ефективніше їх реалізувати.

Хотілося б, щоб до цього часу була вдосконалена державна політика у сфері виконання кримінальних покарань, виріс рівень соціальної спрямованості нашої служби, захищеності персоналу.

А взагалі, щоб утілити мрії в життя, ми створили спеціальну програму, розробили концепцію модернізації нашої служби, в якій обкреслили пріоритети розвитку, направили її в Мін’юст, Кабмін і Адміністрацію Президента. Ми розписали по пунктах, що в нашій службі, як і в якому році повинно мінятися. Думаю, все намічене ми й за 5—10 років не виконаємо. Але можемо багато чого встигнути і докладемо для цього максимум зусиль.

 Довідка

Олександр ЛIСIЦКОВ народився 15 червня 1957 р. в м.Горлівці Донецької області.

У 1978 р. успішно закінчив заочне відділення Горлівського індустріального технікуму. Цього ж року за комсомольською путівкою був направлений на службу в органи внутрішніх справ. Трудовий шлях розпочав дільничним інспектором міліції Кіровського РВВС м.Донецька.

З 2000 до 2003 р. працював на посаді начальника УДСО при УМВС у Донецькій області.

З 21 жовтня 2003 р. обіймав посаду заступника начальника Управління — начальника управління  роботи з персоналом МВС у Донецькій області.

З 31 березня 2010 р. працював на посаді голови Державного департаменту з питань виконання покарань, з 24 грудня 2010 р. — голова Державної пенітенціарної служби.

За сумлінне виконання службових обов’язків неодноразово відзначений державними та відомчими нагородами.