Доведені до точки кипіння

Ярослав РОМАНЮК: «Особливо бентежить те, що останнім часом удаються до фізичних розправ над суддями»

«Помститися, залякати суддів та членів їхніх сімей» — такими закликами рясніє cьогодні Інтернет. Вечірні події 10 січня під райсудом Київської області стали для законників точкою кипіння, і вони попросили в правоохоронних органів захисту. Чому деякі громадяни, начебто відстоюючи демократичні принципи, застосовують для цього зовсім недемократичні методи?

Слабке місце Феміди

Історія багата на події, які називають переломними. В історії відстоювання суддівською спільнотою гарантій незалежності та права на фізичний і соціальний захист таким переломним моментом можна назвати події, які відбулися 10 січня під стінами Києво-Святошинського районного суду Київської області.

Того дня тут розглядалася «справа «васильківських терористів». «Знаючи про це, до будівлі суду прибуло близько 270 громадян», — ідеться в повідомленні Міністерства внутрішніх справ. За словами в.о. начальника столичної міліції Валерія Мазана, частина радикально налаштованих активістів пройшли до зали суду, намагаючись зірвати засідання та звільнити засуджених за терористичний акт. Окрім цього, під час оголошення вироку судді плеснули в обличчя невідомою речовиною.

На думку представників МВС, протестувальники чинили тиск на суддю, аби він ухвалив рішення, яке б сподобалось учасникам пікетування. Після цих подій суддя Юрій Бурбела, який розглядав справу, опинився в лікарні… А Феміда стала вразливішою: учасники акцій — прибічники радикальних ідей, зрозумівши, що слабке місце суддів — ненадійний захист, почали саме туди й бити.

Відчуття незахищеності

Останнім часом дедалі частіше доводиться чути про погрози на адресу володарів мантій. Ситуація зайшла в глухий кут — авторитет судової влади навмисно підривається, а суспільство переконують у тому, що лише вуличне правосуддя — справедливе.

Події в Києво-Святошинському райсуді стали своєрідною точкою кипіння для служителів Феміди, які відразу відреагували — звернулися до правоохоронних органів по захист. І цього разу володарі мантій вирішили не направляти листи (як зазвичай), на які отримують відповіді-відписки, а записали свої думки та прохання на відео.

Так, Голова Верховного Суду Ярослав Романюк у своєму відеозверненні заявив: володарі мантій стурбовані тим, що створюються перешкоди нормальній діяльності судових установ та чиняться спроби тиску на законників з метою домогтися ухвалення «правильного» рішення. «На жаль, останні події в країні свідчать, що судді практично залишилися без захисту. Ми звернулися до парламенту й вимагаємо негайно вжити заходів щодо забезпечення фізичного та соціального захисту суддів усіх рангів», — прозвучали з екранів телевізорів слова заступника голови Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, члена Ради суддів Павла Гвоздика. Неприпустимим, переконаний він, є вчинення будь-якого насильства над судом, який у визначений законом спосіб діє з метою захисту прав громадян. «Коли суддя сам не відчуває себе в безпеці, то як він може забезпечити захист інтересів населення?» — поставив риторичне питання П.Гвоздик.

Чому й коли законники перестали відчувати себе захищеними, з яких причин мирні акції стали інструментом тиску на суд?

За кілька кроків до точки кипіння

Одна з подій, яка дала зрозуміти, що жоден суддя не застрахований від помсти однієї зі сторін у справі, сталася навесні 2011 р. 21 березня країну сколихнула звістка про зухвале вбивство судді Шевченківського районного суду м.Києва Сергія Зубкова. Як згодом установив суд, володарю мантії помстилися за професійну діяльність — позбавили життя за винесене рішення.

Вбивство судді шокувало його колег. Почалися розмови про те, що носити мантію — небезпечно, а захист гарантується законникам тільки на папері. Органи суддівського самоврядування просили законодавців зробити закритою інформацію про суддів. Адже після вбивства С.Зубкова стало зрозуміло, що невдоволені сторони легко, знаючи місце проживання судді, можуть простежити за ним та здійснити свої злочинні наміри.

Проте змінити нічого не вдалося. Навпаки, ситуація погіршилася — на суддів, які розглядали справу про вбивство С.Зубкова, чинився тиск із боку громадськості та преси. Під стінами Голосіївського районного суду м.Києва, який постановив вирок, а потім і під стінами Апеляційного суду м.Києва, до якого оскаржувалося рішення суду першої інстанції, відбувались акції протесту на захист обвинувачених — батька та сина Павліченків.

Деякі політики та громадські активісти з високих трибун і майданів переконували людей, що судді є упередженими та прийняли замовне рішення. Ці гасла легко підхоплювалися натовпом, якому завжди потрібен образ ворога, аби саме з ним ототожнювати причини своїх особистих проблем. Недалекоглядні політики, котрі як на ворога вказали на людину в мантії, зіграли на традиційному бажанні хліба та видовищ, не особливо переймаючись наслідками власних закликів.

«Коли політичні сили використовують відвертий кримінал для досягнення тих чи інших цілей, це загроза не тільки незалежності суддів, а й усьому суспільству. Акції протесту в більшості випадків комусь вигідні: у провадженні Голосіївського райсуду перебуває значна кількість кримінальних справ, у тому числі й за обвинуваченням осіб у скоєнні особливо тяжких злочинів, проте такого широкого резонансу вони не дістали, до них не виявляли такої цікавості ЗМІ та політики», — переконана голова цієї установи Олена Первушина.

Злочин не розкрито

15 грудня 2012 р. були жорстоко вбиті суддя Володимир Трофімов із Фрунзенського районного суду м.Харкова та троє членів його родини. «Я дав доручення розслідувати справу вбивства судді та його близьких. Тому що воно є викликом для всього українського суспільства. Розкрити цей злочин є питанням честі для всіх правоохоронних органів», — заявив Президент 19 грудня 2012 р. під час складання суддями присяги.

Було опитано тисячі осіб, проведено сотні експертиз, але до цього часу злочин не розкрито. Те, що за рік убивці судді не були знайдені, не додає впевненості служителям Феміди, що правоохоронні органи зможуть прийти їм на допомогу й захистити від фізичного чи морального тиску.

«Судді Харківської області, в яких також є сім’ї та діти, налякані й чекають захисту від своєї держави. Страшний злочин має бути розкрито, а вбивці повинні постати перед судом і понести покарання за скоєне», — з такими словами ще рік тому судді Харківщини звернулися до органів державної влади.

21 грудня 2012 р. своє звернення щодо необхідності забезпечення державного захисту суддів і працівників апарату судів підготувала й РСУ. «Особ­ливе занепокоєння викликає поширення випадків утручання в діяльність суддів, посягання на їх життя та здоров’я. Мають місце непоодинокі факти тиску на суддів шляхом погроз, шантажу та іншого протиправного впливу. Правоохоронні органи, на які законом покладено обов’язок щодо гарантування безпеки суддів і працівників апарату судів, нерідко безпідставно залишають без реагування повідомлення про надходження погроз та інші протиправні діяння щодо суддів і працівників апарату», — зазначається у зверненні.

21 червня 2013 р. РСУ знову звернулася до Генпрокуратури та МВС із проханням ужити заходів, аби якнайшвидше розкрити вбивство В.Трофімова та членів його родини. «Ми тримаємо це питання на контролі. Звертались і до міністра внутрішніх справ, і до Генпрокурора. Надійшла відповідь, що досудове слідство триває. Але фактично світла в кінці тунелю не видно», — прокоментував «ЗіБ» ситуацію голова РСУ Василь Онопенко.

Великі сподівання володарі мантій покладали на законопроект, до розроб­лення якого доклали зусиль, — «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державного захисту суддів» (№2505). Він передбачає захист не лише служителів Феміди, працівників апарату суду, а й членів їхніх сімей, близьких родичів. Також пропонується надати суддям право на забезпечення засобами захисту та мобільними пристроями сповіщення про небезпеку, заборонити розголошення відомостей особистого характеру про суддів.

Одначе вже майже рік документ припадає пилом у парламенті. А судді все сподіваються. 16 січня стало відомо, що їхні сподівання — не марні. Цього дня парламент прийняв закон «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та процесуальних законів щодо додаткових заходів захисту безпеки громадян».

Погроз стало більше

Два місяці тому громадяни ви­йшли на майдан, аби підтримати європейський вибір України. Проте чим довше триває акція, тим сильнішим стає враження, що для деяких її учасників демократичні принципи та європейські стандарти — не більш ніж гарна обгортка для популяризації власних переконань і виправдання радикальних дій.

Від цього страждають і судді. Так, почастішали прямі погрози, гучні звинувачення на адресу володарів мантій. Огульні твердження про «замовні рішення» судів стосовно окремих «євромайданівців» та опозиційних політиків сформували в суспільстві негативне уявлення про діяльність судів. Як наслідок, судді дедалі частіше стають об’єктами тиску — як морального, так і фізичного.

Так, суддя Шевченківського райсуду м.Києва Володимир Бугіль зіткнувся з неналежною поведінкою адвоката Віктора Смолія, котрий у такий спосіб виявив невдоволення рішенням про обрання своєму підзахисному — активістові «Дорожнього контролю» Андрію Дзиндзі — запобіжного заходу у вигляді взяття під варту на 2 місяці. Непереливки були й іншим представникам цієї установи, робота якої тепер супроводжується постійними мітингами.

«Будь-які публічні критичні висловлювання й негативна оцінка процесуальних дій судді та його рішень можуть розглядатись як тиск на служителів Феміди та втручання в здійснення ними правосуддя», — розповіла в одному з інтерв’ю «ЗіБ» голова Ради суддів загальних судів Інна Отрош.

Утім, на її думку, сьогодні роль громадськості в прийнятті суспільно важливих рішень, зокрема й на державному рівні, щороку зростає в усьому світі. Мітинги, пікети та інші форми вираження громадської думки вважаються абсолютно прийнятними. «У людей повинна бути можливість публічно висловити свою незгоду з певним рішенням, дією чи позицією влади, зокрема й судової. Однак у будь-якій ситуації, у будь-якій дії, у кожному висловлюванні повинна бути повага до суду, до сторін процесу. Крім того, остаточне рішення суду також має сприйматися адекватно», — переконана І.Отрош.

Невідповідність єврокритеріям

Проте, як уважають експерти, сьогодні важко говорити про адекватне сприйняття рішень суду українським суспільством. Нині чи не кожна новина в Інтернеті, яка стосується того чи іншого вердикту, супроводжується закликами помститися служителям Феміди, залякати їх, провчити, принизити. Інтернет-користувачі не лише закликають до рішучих дій, а й поширюють у соціальних мережах відомості про суддів: місце їх проживання, номери мобільних телефонів. В опалу потрапляють навіть члени сімей суддів — дехто пропонує влаштувати «солодке життя» дітям володарів мантій, аби й вони відповідали за «гріхи» батьків…

По суті, члени сімей суддів у цій ситуації стали моральними заручниками: принижують їхню гідність, хтось копирсається в їхньому особистому житті.

Уповноважений Верховної Ради з прав людини Валерія Лутковська в заяві з приводу подій під Києво-Святошинським районним судом зазначила: «Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте й сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією. Незалежно від того, представник це правоохоронних органів, прокурор, суддя чи громадський активіст». Вона нагадала, що встановлення в Україні європейських стандартів у сфері захисту прав людини було проголошено серед головних цілей євромайдану. «На жаль, окремі дії активістів та учасників масових акцій не лише не відповідають проголошеним цілям мирного зібрання, а й прямо суперечать європейським принципам у сфері захисту прав людини. А певні масові акції зовсім не відповідають європейським критеріям мирних зібрань», — зауважила В.Лутковська.

Вона нагадала: одним із наріжних принципів Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є право на приватність. «Поширення в мережі Інтернет персональних даних особи без її згоди, а тим більше персональних даних членів її родини та дітей є неприпустимим і не відповідає європейським стандартам у сфері захисту прав людини», — зауважила уповноважений.

Замість післямови

Події 10 січня стали останньою крап­лею в чаші терпіння суддівської спільноти. На думку експертів, зважаючи на попереднє реагування відповідних органів на звернення суддів, розраховувати на те, що стан захисту законників поліпшиться вже завтра, не варто.

Та і європейські інституції не поспішають із реакцією на згадані події. Окремі політики у своїх блогах чи на сторінках у соцмережах висловлюють власні думки щодо ситуації. Здебільшого ті міркування зводяться до загальних рекомендацій обом сторонам конфлікту уникати насилля, бути стриманішими. Навряд чи такою самою була б позиція європейських політиків, якби такі «мирні акції» відбувалися в їхніх судах, в їхніх країнах. Хіба що помічник держсекретаря США Вік­торія Нуланд на засіданні комітету з міжнародних справ Сенату США прямо заявила, що «ми засуджуємо дії мітингувальників під судом у Київській області 10 січня».

Відомо, що демократія — це передусім терпимість до точки зору іншої людини. А мирні акції є вираженням власних поглядів, позиції. Ці заходи ніколи не використовуються як інструмент впливу на правосуддя. Мирні акції в жодному разі не можуть доводити Феміду до точки кипіння, досягнувши якої вона опиняється у скрутному становищі. І вихід із нього сама знайти не може. Принаймні доти, доки здорова більшість українського суспільства не усвідомить, що за зневагою до правосуддя, яка наразі нав’язується окремими політиками, настає зневага до прав усіх інших. Тоді відпаде потреба в правосудді як такому, адже законність і справедливість вимірюватимуться виключно за кількістю людей на майданах.

 

Пряма мова

— Незалежний суд є обов’язковим атрибутом будь-якої демократичної держави. Незалежність суддів потрібна не тільки і навіть не стільки нам, суддям, скільки громадянам для того, аби на практиці, на ділі реалізувати своє конституційне право на справедливий суд.

Суддівська спільнота вельми стурбована подіями, які відбуваються останнім часом в Україні. Масові акції біля будівель судів, які перешкоджають їх нормальній роботі, спрямовані на те, аби схилити суд до ухвалення бажаного для когось процесуального рішення.

Особливо бентежить те, що останнім часом удаються до фізичних розправ над суддями. До цього часу залишається нерозкритим жорстоке вбивство судді Трофімова в Харкові. Зовсім недавно ухвалено вирок, яким встановлено, що суддю Зубкова було вбито на знак помсти невдоволених осіб ухваленим ним процесуальним рішенням.

На днях спроба фізичної розправи мала місце в Шеченківському районному суді м.Києва. Нещодавно така ж спроба була зроблена в Києво-Святошинському районному суді Київської області, коли група осіб, невдоволених процесуальним рішенням суду, замість того, аби вдатися до законного способу оскарження цього рішення в установленому законом порядку, здійснила спробу вчинити фізичну розправу над суддею.

Я звертаюся до керівників правоохоронних органів держави з тим, щоби забезпечити нормальне функціонування судових установ, з тим, щоби забезпечити надійний захист суддів та членів їхніх сімей.