Дезорієнтована Феміда

Хто узгодить протилежні правові позиції судових палат ВС щодо мораторію на вимоги поточних кредиторів?

Аналіз практики вирішення справ про банкрутство показує, що судові палати Верховного Суду в адміністративних і господарських справах, розглядаючи, по суті, одне й те саме питання, роблять протилежні висновки стосовно дії мораторію на задоволення вимог поточних кредиторів. Встановити, чия правова позиція є правильною, можна на спільному засіданні всіх палат ВС. Якщо судді найвищого судового органу матимуть таку волю…

Один несправедливий вирок спричиняє більше лиха,

ніж багато злочинів, скоєних приватними особами;

останні псують лише струмки, тільки поодинокі струмені води,

тоді як несправедливий суддя псує саме джерело.

ФРЕНСІС БЕКОН

Історія регулювання

Процедура мораторію (від латинського «moratorius») відома ще з римського права, в якому за особливим рескриптом імператора боржнику, який через нещасний збіг обставин став неплатоспроможним, за особливого вияву співчуття правителя надавалося відстрочення зобов’язань щодо повернення боргів. Цей субінститут конкурсного права має глибоке історичне коріння в правових системах як зарубіжних країн, так і України.

1.07.92 набув чинності закон «Про банкрутство», згідно з яким, зокрема, суб’єктами банкрутства були лише юридичні особи. На той час інституту професійних арбітражних керуючих не існувало, а функції розпорядника майна виконували кредитори (які зазвичай не мали знань, необхідних для проведення ліквідаційної процедури). Не передбачалось і спеціальних механізмів, пов’язаних із зупиненням виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав на час порушення справи про банкрутство, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

30.06.99 була прийнята нова редакція закону, який отримав назву «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (набрав чинності 1.01.2000). Залишаючись дуже далеким від досконалості, він усе ж усунув чимало недоліків свого попередника, зокрема заснував субінститут конкурсного права — мораторій на задоволення вимог кредиторів. Так, ч.4 ст.12 закону передбачалося, що «мораторій на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на задоволення вимог кредиторів, що виникли у зв’язку з зобов’язаннями боржника в процедурах розпорядження майном боржника та санації».

Якщо говорити про правовий статус кредиторів, то тривалий час вони не поділялися на конкурсних і поточних, і тільки зі змінами, внесеними 7.03.2002 (набрали чинності 13.07.2002), кредиторів поділили на тих, чиї вимоги виникли до порушення провадження у справі про банкрутство (конкурсні), і, відповідно, — після (поточні). Статус кредитора у справі про банкрутство став визначати характер його вимоги до боржника, її забезпеченість, час виникнення зобов’язання й соціальну значущість інтересу, що захищається.

Тоді ж було викладено в новій редакції ст.12 закону. Зокрема, абз.1 ч.6 цієї статті передбачав, що «дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю та життю громадян, авторської винагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі». Таким чином, було закріплено правило, за яким дія мораторію поширювалася лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

3.04.2003 законодавець в абз.1 ч.6 ст.12 закону виключив слова «а також на вимоги кредиторів, які виникли після порушення провадження у справі» (зміни набрали чинності 31.05.2003). Саме з цього моменту в науковій літературі й судовій практиці почали формуватися неоднозначні погляди стосовно інтерпретації волі законодавця, матеріалізованої в нормі права. Хоча підстав для цього не було, оскільки поняття мораторію не змінювалось.

Одні вчені та юристи-практики в цьому побачили тільки бажання технічно впорядкувати структуру норм закону. Адже після запровадження поділу кредиторів на конкурсних і поточних стало очевидним, що мораторій діє лише стосовно конкурсної заборгованості. Інші вчені-юристи сприйняли таке виключення як встановлення заборони на задоволення вимог усіх кредиторів протягом дії мораторію, безвідносно до часу виникнення таких вимог.

18.01.2013 набрала чинності в повному обсязі нова редакція закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (ухвалений 22.12.2011), положеннями ч.5 ст.19 якого передбачено, зокрема, що «дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на вимоги поточних кредиторів».

Про те, що новою редакцією закону врегульовано правовідносини, пов’язані із застосуванням мораторію на задоволення вимог саме конкурсних кредиторів, наголошується і в п.15 інформаційного листа Вищого господарського суду від 28.03.2013 №01-06/606/2013.

Згідно з п.1¹ розд.Х закону (нова редакція) його положення застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання ним чинності. Також застережені спеціальні правила переходу від використання попереднього варіанту закону до застосування його нової редакції. Відповідні особливості перехідного періоду додатково роз’яснено, зокрема в п.40 інформаційного листа ВГС від 28.03.2013 №01-06/606/2013.

Здавалося, законодавець нарешті поставив крапку в цьому питанні. Проте в судовій практиці такий розділовий знак ставити ще зарано.

Між двох законів

Насамперед зауважимо, що середня тривалість розгляду справи та процедур банкрутства у 2011—2012 рр. становила 18 місяців, хоча в деяких регіо­нах вона сягала й 23 місяці. У 2012 р. було подано понад 11,3 тис. заяв про порушення провадження у справі про банкрутство (у 2011-му — близько 14,8 тис.), за якими порушено трохи більше ніж 7 тис. справ (у 2011-му — 9,1 тис.). Отже, можна прогнозувати, що стара редакція закону застосовуватиметься ще принаймні до кінця 2014 р. Проте розбіжності в її тлумаченні спостерігаються навіть на найвищому рівні.

Наприклад, судові палати ВС у адміністративних і господарських справах ніяк не можуть узгодити свої правові позиції щодо застосування приписів абз.4 ч.4 ст.12 закону, а саме: чи поширюється мораторій на вимоги поточних кредиторів?

Так, у постанові від 26.02.2013 №21-34а12 Судова палата в адміністративних справах ВС дійшла, зокрема, таких висновків. Відповідно до стст.1, 12 закону мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, а також припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення та введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів не нараховується неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).

Наведені норми регулюють відносини, які виникли між боржником і кредиторами у зв’язку з неспроможністю першого виконати після настання встановленого строку свої зобов’язання. Ці положення спрямовані на відновлення платоспроможності боржника або його ліквідацію з метою вжиття заходів щодо задоволення визнаних судом вимог кредиторів.

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов’язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов’язання. Виходячи з наведеного, палата дійшла висновку, що дія мораторію поширюється тільки на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що ж стосується зобов’язань поточних кредиторів, то, на думку «адміністративників», за цими зобов’язаннями нараховується неустойка (штраф, пеня) та застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків та зборів (обов’язкових платежів).

Аналогічна позиція міститься в постановах ВС в адміністративних справах від 9.07.2013 №21-178а13, від 1.10.2012 №21-298а12, від 11.06.2012 №21-179а12, від 7.05.2012 №21-289а11, від 4.07.2011 №21-144а11, від 25.06.2011 №21-113а11, від 15.04.2008 №21-2114во07, від 6.01.2007 №21-706во06, від 6.02.2007 №21-564во06, від 7.11.2006 №21-92сво05 та від 23.05.2006 №21-121во05. Причому частина цих рішень приймалася повним складом ВС.

Мораторій для всіх

Іншої позиції дотримується Судова палата у господарських справах ВС. Наприклад, у постанові від 1.10.2013 №3-27гс13. На її думку, ч.4 ст.12 закону встановлено загальну заборону на нарахування штрафу й пені протягом часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а її зміст не обмежується припиненням заходів забезпечення конкурсних вимог. Тому протягом дії мораторію неустойка за невиконання поточних грошових зобов’язань не нараховується.

Аргументуючи свою позицію, палата зазначила, зокрема, що положення ч.4 ст.12 встановлює загальну заборону на нарахування штрафу й пені впродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. При цьому зміст цієї заборони не пов’язаний з визначенням поняття мораторію та не обмежений ним. Відповідно, неустойка за невиконання грошових зобов’язань не нараховується внаслідок прямої заборони в законі безвідносно до часу їх виникнення.

Крім того, на думку «господарників», не може розглядатися питання про поширення чи непоширення мораторію на ненараховану неустойку, оскільки закон відкидає можливість виникнення та існування відносин нарахування неустойки боржникові, стосовно якого діє мораторій, уведений при провадженні справи про його банкрутство.

Зі змісту закону випливає, наголошує судова палата, що боржник повинен виконувати зобов’язання, котрі виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Аналогічні правові висновки містяться в постановах палати від 12.03.2013 №3-71гс12 та від 18.12.2012 №3-67гс12.

До речі, 10.12.2013 на спільному засіданні судових палат в адміністративних та господарських справах ВС, розглянувши адмінсправу №21-224а13, судді найвищого судового органу поширили дію мораторію на вимоги поточного кредитора, задовольнивши позов Пенсійного фонду до банку про стягнення штрафу за несвоєчасне повернення коштів на рахунок фонду. При цьому стосовно фінустанови діяв мораторій, який було введено Національним банком відповідно до приписів ст.85 закону «Про банки та банківську діяльність» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин). Ця норма врегульовує відповідні питання аналогічно тому, як це зроблено у ч.4 ст.12 закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, яка діяла до 18.01.2013).

В контексті порушеного питання цікаво: чи буде аналогічний висновок підтримано ВС, у разі спільного засідання двох палат стосовно застосування приписів ч.4 ст.12 закону?

Орієнтири єдності

Як правильно сказав Голова ВС Ярослав Романюк, «довіра до суду буде тоді, коли кожен, навіть не будучи фахівцем у галузі права, зрозуміє: суд учинив справедливо, життєво мудро».

Серед усіх процесуальних та позапроцесуальних механізмів забезпечення єдності судової практики найбільш ефективним є здійснення правосуддя найвищим судовим органом, рішення якого стають орієнтирами в правозастосуванні для всіх суб’єктів владних повноважень та судів держави. Єдиним органом, якому сьогодні під силу забезпечити єдність судової практики, є ВС. З огляду на його потужний інтелектуальний потенціал він має унікальну можливість реально забезпечувати відповідність рішень українських судів критеріям юридичної визначеності та однаковості практики. Більше того, реально впливати на свідомість усього населення з метою викоренення правового нігілізму, для швидкого розуміння кожною людиною на рівні підсвідомості ключових принципів права, верховенства права, законності.

Цей найбільш ефективний механізм забезпечення єдності судової практики потребує вдосконалення. На шляху до змін ВС має отримати реальні важелі для забезпечення ефективного поновлення прав особи.

Проте в проаналізованих випадках судді найвищого судового органу мали б згуртуватись, аби не дезорієнтувати суддів різної юрисдикції діаметрально протилежними позиціями.

Шлях до єдності можна пошукати в позиціях науковців. Так, професор Габ­ріель Шершеневич наголошував, що першорядним завданням конкурсного процесу є рівномірне та справедливе задоволення вимог кредиторів. З моменту порушення справи про банкрутство правовідносини між боржником і його кредитором «кристалізуються», тобто розмір боргу не зазнає жодних змін. Це досягається передусім завдяки припиненню нарахування штрафних санкцій, процентів і, найголовніше, завдяки неможливості отримання кредиторами задоволення поза конкурсним процесом, шляхом стягнення боргу в межах виконавчого провадження.

На думку доктора юридичних наук В’ячеслава Джуня, мораторій на задоволення вимог кредиторів є особливим видом процесуального імунітету для неплатоспроможного боржника.

Своєю чергою доктор юридичних наук Борис Поляков зазначає, що мораторій є одним з наріжних каменів усієї процедури банкрутства. Це дає можливість максимально повно зберегти ліквідаційну масу (майнові активи) боржника, що в кінцевому підсумку позначається на сплаті боргу. На думку Б.Полякова, саме на конкурсну заборгованість поширюється дія мораторію. Поточна заборгованість, нав­паки, перебуває у вільному режимі, і тут мораторій не може навіть частково, наприклад шляхом нарахування неустойки (пені, штрафу), стикатися з такою заборгованістю. Це підтверджується абзацами 6 і 24 ст.1 закону, де дано визначення понять конкурсного та поточного кредитора, самого мораторію.

Диференціація заборгованості на конкурсну та поточну була зроблена в законі для уникнення правової плутанини та підвищення ефективно­сті господарської діяльності боржників. Якби мораторій хоча б частково поширювався на поточну заборгованість, то настав би колапс господарської діяльності боржника. Ніхто з таким боржником ніколи б не працював, бо свої кошти поточний кредитор міг би ніколи не отримати. Тому в редакції закону 1999 р., а також у змінах від 7.03.2002 була закладена чітка позиція про долю поточної заборгованості. Отже, ст.12 закону, що стосується наслідків дії мораторію, слід застосовувати нерозривно з абзацами 6 і 24 ст.1 закону, де дається визначення поняття «мораторій».

Практика — на роздоріжжі

Законодавець, побачивши проблему в судовій практиці, вже вирішив її на майбутнє в ч.5 ст.19 закону (в новій редакції). Проте як бути з різною практикою застосування судовими палатами ВС норм закону в редакції, що діяла до 18.01.2013?

Відповідь на зазначені запитання міг би дати Конституційний Суд, але цього навряд чи варто очікувати, оскільки предметом розгляду КС можуть бути лише чинні правові акти.

Міг би втрутитись і ВС, наприклад поставивши відповідне питання на спільному засіданні всіх палат. Адже очевидно, що суди, хай і різних видів юрисдикції, не можуть вибірково застосовувати правові позиції ВС. Якщо ж суддя покладе перед собою дві постанови різних палат, то взагалі не зможе виконати вимогу про обов’язковість рішень найвищого судового органу.