Не помиліться з покаранням

ВС роз’яснив, як відмежувати кримінал та адмінправопорушення за подібних кваліфікуючих ознак

Судовою палатою у кримінальних справах Верховного Суду проведено аналіз судової практики розгляду справ про корупційні правопорушення, умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками, а також застосування виборчого законодавства під час розгляду кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення. У запропонованому документі ВС звертає увагу на помилки, яких припускаються судді, зокрема, щодо різного розуміння володарями мантій нормативних понять, неоднозначного їх тлумачення, неврахування вимог спеціальних законів, а також неправильної правової оцінки доказів у справі.

Застосування — на стадії формування

Проведене вивчення судової практики показало, що судді в основному правильно застосовують норми чинного законодавства при розгляді справ про корупційні правопорушення.

Водночас мало місце різне розуміння нормативних понять, що призводило до неоднакового їх застосування. Наприклад, неоднозначно тлумачилися положення про відповідальність за порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності, відповідальність за порушення вимог фінансового контролю, що негативно впливає на якість правозастосовної діяльності.

До кримінальної відповідальності за вчинення корупційного діяння нерідко притягаються особи, які не є його суб’єктом, або в діях яких відсутня корупційна складова. І вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності на загальних підставах за вчинення службових злочинів.

Аналіз судової практики виявив проблему правильності розмежування кримінально караного та адміністративного правопорушення, що мають подібні кваліфікуючі ознаки.

У деяких випадках судді не досліджують належним чином обставин справи та наявні докази або дають їм неправильну правову оцінку, що зумовлює як безпідставне притягнення осіб до відповідальності, так і закриття провадження у справі. Викликають зауваження і якість окремих судових вироків та постанов у цих справах, їх обгрунтованість та визначення корупційної складової в діях особи тощо.

Аналіз судової практики також засвідчив, що корупційні правопорушення вчинялися головним чином у сферах діяльності органів місцевого самоврядування та державної влади, юридичних осіб публічного права. До відповідальності притягалися переважно керівники і спеціалісти державних структур середньої та нижчої ланки (сільські голови, секретарі сільських рад, викладачі навчальних закладів, медичні працівники тощо). Серед суб’єктів переважали особи, які вчинили так звану соціальну корупцію, тобто одержували неправомірну вигоду за незаконне надання довідки, лікарняного листка, успішне складання іспитів студентами, виділення земельної ділянки, надання приміщення в оренду тощо.

Загалом аналіз показав, що застосування судами антикорупційного законодавства при розгляді справ про корупційні правопорушення, зважаючи на незначний строк дії закону «Про засади запобігання і протидії корупції» від 7.04.2011 №3206-VI та інших, пов’язаних з цим законом, законодавчих та нормативних актів, перебуває на стадії формування.

«Кваліфікаційні» помилки

У полі зору ВС — якість судового розгляду справ про особливо тяжкі злочини проти життя та здоров’я людини. Так, проведений аналіз судової практики розгляду кримінальних справ про умисне вбивство з кваліфікуючими ознаками засвідчив, що суди забезпечують в цілому правильне вирішення справ цієї категорії.

Разом з тим у ході аналізу виявлені недоліки в роботі органів досудового розслідування, які негативно впливають на якість розгляду судами справ цієї категорії, зокрема пов’язані з неправильною кваліфікацією дій вин­них осіб.

У судовій практиці також мали місце випадки неправильного застосування кримінального закону як під час кваліфікації дій засуджених, так і при призначенні їм покарання за вчинення умисного вбивства з кваліфікуючими ознаками.

Так, за відсутності достатніх доказів наявності умислу саме на вбивство двох або більше осіб помилково кваліфікуються дії обвинувачених або засуджених за п.1 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу. Виникають труднощі у розмежуванні умисного вбивства малолітньої дитини (п.2 ч.2 ст.115 КК) та умисного вбивства матір’ю своєї новонародженої дитини (ст.117 КК).

Аналіз також засвідчив, що характерним недоліком під час розгляду справ цієї категорії є застосування закону про більш тяжкий злочин, а саме ч.2 ст.115 КК, під час кваліфікації дій винного за відсутності належних доказів для цього.

Вивчення судової практики у справах, розглянутих ВС, показало, що припускаються помилок під час кваліфікації умисного вбивства, вчиненого способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п.5 ч.2 ст.115 КК).

Багато питань виникає у суддів під час кваліфікації дій замовника умисного вбивства.

Як показує судова практика, актуальними є питання щодо доказів у кримінальному судочинстві, визнання їх належними та допустимими.

Усунення зазначених в аналізі недоліків сприятиме правильному і однаковому застосуванню закону під час розгляду справ зазначеної категорії.

Неконкретність норми закону

Проведене вивчення судової практики засвідчило, що суди в основному забезпечують правильне й однакове застосування виборчого законодавства під час розгляду відповідних справ.

Однак під час вирішення справ цієї категорії не завжди враховувалися вимоги спеціальних законів, якими регулюються правовідносини у сфері реалізації виборчого права, організації та проведення виборів, зокрема законів «Про вибори народних депутатів України» від 17.11.2011 №4061-VI; «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI; «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10.07.2010 №2487-VI; «Про Державний реєстр виборців» від 22.02.2007 №698-V; «Про Центральну виборчу комісію» від 30.06.2004 №1932-IV; «Про вибори Президента України» від 5.03.99 №474-XIV; «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.97 №280/97-ВР; «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації» 23.09.97 №539/97-ВР; «Про звернення громадян» від 2.10.96 №393/96-ВР; «Про всеукраїнський та місцеві референдуми» від 3.07.91 №1286-XII, що призводить до помилок під час кваліфікації незаконних дій, розмежуванні кримінальної та адміністративної відповідальності.

Виникають труднощі, зокрема, у розмежуванні перешкоджання здійсненню виборчого права і порушення порядку ведення передвиборчої агітації; фальсифікації виборчих документів і порушення порядку виготовлення виборчих бюлетенів, ненадання копій виборчого протоколу, невиконання рішення виборчої комісії, порушення порядку опублікування документів, пов’язаних із підготовкою і проведенням виборів, тощо.

Установлено, що виникали проб­леми із застосуванням норми матеріального права при встановленні наявності складу злочину, передбаченого чч.1—3 ст.157 КК. Йдеться про перешкоджання вільному здійсненню громадянами свого виборчого права, перешкоджання діяльності іншого суб’єкта виборчого процесу, створення перепон виборцям, що заважало їм здійснювати чи унеможливлювало здійснення такого права. Це деяким чином зумовлено неконкретністю самої норми закону, де немає визначення таких понять, як підкуп, обман, примушування, насильство, тощо.

Серед осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності, були особи, наділені владними повноваженнями, які працювали, зокрема, у регіональних відділеннях органів внутрішніх справ, податковій адміністрації, або такі, котрі безпосередньо були задіяні в організації та проведенні виборчого процесу; особи, зареєстровані виборчою комісією кандидатами в депутати.

Обираючи винним покарання, суди не завжди призначали обов’язкове додаткове покарання у вигляді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Усі зазначені недоліки за наявності скарг виправлялися під час перегляду вироків вищими судами.