Закон і Бізнес


Мотивувальний експеримент

Одна невдала фраза може поставити під сумнів обов’язковість актів КС


Навряд чи судді КС погодяться з тим, що ухвалені ними рішення мають лише допоміжний характер.

№51 (1141) 21.12—27.12.2013
ДМИТРО ПРИТИКА, доктор юридичних наук, професор, академік НАПрНУ, АНДРІЙ ПОТЬОМКІН, науковий радник Юридичної групи LCF
14867

Акти Конституційного Суду перебувають на дуже тонкій межі між правозастосуванням і правотворчістю. Їх правова природа не знайшла належного відображення в національному законодавстві. Немає однозначної позиції з цього приводу й у вчених. Поряд з тим Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду в одній зі своїх постанов висловила позицію стосовно рішень КС, яка може бути сприйнята буквально й у подальшому поставити під сумнів обов’язковість висновків єдиного органу конституційної юрисдикції.


Що мав на увазі ВС?

У постанові ВС від 15.10.2013 №21-324а13 розглядалася можливість перегляду судового рішення касаційної інстанції на підставі неоднакового застосування нею п.5 рішення КС від 16.04.2009 №7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування). Суд дійшов висновку, що рішення КС не є правовою нормою, у зв’язку з чим, не може бути підтвердженням неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Якщо з позицією судової палати ВС про відмову заявникові в перегляді судових рішень у цій справі загалом можна погодитися, то з частиною аргументів — ні. Адже для обгрунтування своєї позиції судова палата, зокрема, зауважила: «Рішення КС щодо регулювання суспільних відносин мають додатковий, допоміжний характер».

Юристи-практики добре обізнані з тим, як непросто переконати суддю в тому, що він не тільки може, а й зобов’язаний, здійснюючи правосуддя, послуговуватися позиціями Європейського суду з прав людини та єдиного органу конституційної юрисдикції, робити на них прямі посилання в тексті свого рішення. Тепер зробити це буде ще складніше, оскільки правові погляди ВС можуть отримати неочікуване відлуння в правозастосовній діяльності суб’єктів владних повноважень. Вириваючи ці слова з контексту, їх можуть сприйняти буквально (на жаль, сьогодні, як правило, так і відбувається) і зовсім припинити згадування думок КС у судових рішеннях.

З позиції вчених

Водночас в Україні й без того гостро стоїть проблема невиконання рішень КС. Із різних причин. Головні з-поміж них:

• рецидиви правового нігілізму;

• повільність правотворчої роботи;

• необгрунтованість позиції органів, що не бажають змінювати правозастосовну практику;

• незрозумілість правових позицій;

• слабке інформування про зміст рішень Суду тощо.

Аби не додалося нової підстави для ігнорування актів КС, проаналізуємо, як розуміють науковці їх правову природу.

Одностайні вони лише в тому, що рішення Суду є важливою засадою зміцнення конституційних основ України як демократичної, соціальної, правової держави, перетворення Основного Закону в чинне право. Конституціоналісти вважають, що, з’ясовуючи й роз’яснюючи волю законодавця, матеріалізовану в нормі права, КС створює особливу форму судово-прецедентної обов’язковості, що робить його рішення першочергово важливими для правильної правозастосовної діяльності всіх суб’єктів права.

Як зазначає доктор юридичних наук Мирослава Тесленко, завдання єдиного органу конституційної юрисдикції — не модифікувати за допомогою своїх рішень (висновків) норми Конституції та законів України, а виявляти їх реальний зміст, не «виправляти» конституційні приписи, а тільки тлумачити їх. Призначення КС полягає в правоохоронній функції, а не в правотворчій. Зокрема, правозастосовні акти Суду поширюють свою дію на індивідуально визначених суб’єктів і створюють для них у межах і на основі абстрактних норм права конкретні права й обов’язки. Однак застосування норм права не може бути свідченням їх розвитку.

Аналогічно цьому суддя КС у відставці Володимир Шаповал уважає, що рішення й висновки Суду не можуть мати характеру нормативно-правових актів, які здатні активно регулювати суспільні відносини. Конституційно й законодавчо визначена компетенція КС не передбачає нормотворчості.

Разом з тим викладач кафедри права Сумського державного університету Олена Наталіч переконана: це не заперечує визнання за актами КС стосовно офіційного тлумачення Конституції та законів нормативного характеру в тому розумінні, що вони конкретизують чинне законодавство й, не регулюючи самостійно суспільних відносин, все-таки задіяні в цьому процесі. Адже застосування положень Конституції та законів можливе тільки з урахуванням правових позицій Суду, викладених у відповідних рішеннях.

Акти КС створюють правовий феномен особливого порядку, який, за своїми юридичними характеристиками, не збігається ні з нормативними актами загального чи індивідуального значення, ні з прецедентними рішеннями, вважає В.Шаповал. Адже акти Суду лише впорядковують конкретні правовідносини між визначеними суб’єктами згідно з установчою волею першоджерела влади — народу.

Рішення й висновки КС про нормативне тлумачення — це інтерпретаційні акти. Вони мають нормативний зміст, але не є нормативно-правовими актами, оскільки містять положення-роз’я­снення. Головною функцією останніх не є встановлення нових норм права або скасування чи зміна тих, що діють. Такої функції, такої якості висновки КС про нормативне тлумачення не мають.

Водночас, стверджує суддя КС у відставці Володимир Тихий, рішення Суду, якими скасовуються неконституційні правові акти, мають силу нормативно-правового акта. Однак такі рішення не встановлюють норм права, що не властиво призначенню й повноваженням КС, а тільки «звільняють» сис­тему законодавства від актів, що суперечать Основному Закону держави. На особливий правовий статус актів Суду вказує й кандидат політичних наук Роман Мартинюк, зазначаючи, що мета, з якою вони приймаються, — забезпечення верховенства права та найвищої юридичної сили Конституції.

Кандидат юридичних наук Алла Івановська говорить, що рішення КС про офіційне тлумачення, будучи певною мірою частиною Конституції, за своєю юридичною природою є вищими, ніж закони та інші нормативно-правові акти, тому в ієрархії нормативних актів повинні стояти над законами. А рішення щодо визнання неконституційними законів та інших нормативно-правових актів та їх окремих частин за юридичною силою дорівнюють законам.

Підкреслюючи вагому роль актів КС, кандидат юридичних наук Валентин Головченко зазначає, що забезпечити конституційність державного ладу можна лише за умови стабільності правових норм та єдності з огляду на зміст Основного Закону. Це певною мірою забезпечується тлумаченням норм як останнього, так і законодавчих актів.

Орган конституційного правосуддя в Україні, на думку судді КС у відставці Віктора Скоморохи, є стабілізаційним фактором у функціонуванні віт­чизняних владних інститутів, одним з найважливіших правових механізмів додержання балансу в системі здійснення державної влади, надійним засобом упровадження норм Конституції в практику.

Єдиним органом конституційної юрисдикції в процесі тлумачення Основного та інших законів інтерпретуються й тим самим поступово осмислюються конституційні положення, в яких закладені принципи (основи, засади) конституційного ладу (демократизму, гуманізму, системності, гарантованості, програмності, наукової обгрунтованості, реальності). Усе це потім розкривається та втілюється в актах Суду, що вказує на принципову важливість рішень КС для правозастосовної діяльності суб’єктів права.

Цінність Суду

Родоначальник нормативістської тео­рії, австрійський юрист Ганс Кельзен у книзі «Чисте правознавство» зазначав, що правовий порядок являє собою ступінчасту будову вище й нижче поставлених норм і будь-яка з них належить тільки до котрогось одного правового порядку, доки вона відповідає тій вищій нормі, яка визначає її створення. Конфлікт між двома нормами вищого й нижчого ступенів, виникає, коли одна норма не відповідає іншій, котра визначає її створення, та коли перша не відповідає змісту другої, що заздалегідь визначає її зміст.

Такий конфлікт дуже часто спостерігається між положеннями конституції та законів, нормативно-правових актів. Органи, які приймають такі акти, нерідко виходять за межі своїх повноважень і не дотримуються вимог стст.8, 19 Основного Закону. Саме єдиному органу конституційної юрисдикції в такому разі відводиться роль арбітра, який в умовах недодержання суб’єктами владних повноважень принципу верховенства права виступає інституціональною гарантією нормального функціонування держави, захисту прав та інтересів усіх суб’єктів права.

З наведених поглядів науковців можна побачити, що рішення КС є дороговказом верховенства права, яким слід послуговуватися першочергово й обов’язково всім суб’єктам права. Тому невдалий вислів з постанови Судової палати у адміністративних справах ВС від 15.10.2013 про «додатковий, допоміжний характер рішення КС» навряд чи слід сприймати як правову позицію найвищого судового органу, яка за законом, також є обов’язковою для врахування.

Загалом професія судді є найскладнішою юридичною професією. Тому його правові позиції завжди повинні грунтуватися на вільній від суперечностей і логічно точній аргументації, а сам суддя — слугувати суспільним інтересам. Здійснюючи правосуддя, судді мають головний обов’язок — максимально сприяти авторитету права, вихованню громадян у дусі високої поваги до його вимог і не допускати рішень, які спотворюють і викривляють діяльність державних органів влади.

Сподіваємося, що оцінка, дана актам КС у постанові від 15.10.2013, не відгукнеться непорозуміннями в майбутньому в судах нижчих інстанцій. Адже кожен суддя знає, що рішення КС мають пряму дію, а обов’язок їх виконання є вимогою Конституції.