Керівник служби ВККС Василь Косенко:

«Якщо скарга надійшла до комісії, то назад їй дороги немає»

Певно, один з великих страхів кожного судді — відкрита Вищою кваліфікаційною комісією суддів дисциплінарна справа щодо нього. Про те, як уникнути цієї неприємності, що стає підставою для порушення дисциплінарного провадження, та як себе поводити, коли справа вже відкрита, в ексклюзивному інтерв’ю «ЗіБ» розповів суддя Верховного Суду у відставці, керівник служби дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів Василь КОСЕНКО.

«Суддя не може вступати в конфлікт із законом»

— Василю Йосиповичу, ви можете говорити про суддівське середовище з погляду і практика, і теоретика, і того, кому доводиться мати справу зі скаргами на колишніх колег. Наскільки складно було перелаштовуватися з одного на інший вид занять?

— Питання дисциплінарної відповідальності суддів завжди було одним з найгостріших. Я б сказав навіть — найтяжчих за всі роки існування судової системи. Тому що притягнення судді до відповідальності — це особливий процес. І якщо так відбувається, то ця подія — резонансна. Вона привертає увагу суспільства. Суддя не може вступати в конфлікт із законом. Це золоте правило.

Після проголошення незалежності України, 15 грудня 1992 р. прийнято закон «Про статус суддів». Згідно з ним для вираження своїх інтересів судді утворюють органи суддівського самоврядування, яке реалізується через конференції суддів місцевих та апеляційних судів, збори та з’їзд.

Цей закон був першим. Оскільки Україна лише відродилася, виникла нагальна потреба створити згадані органи, щоб досягти головного — незалежності судової системи.

Створили й кваліфікаційні комісії. Я був членом Київської кваліфікаційної комісії суддів, потім була створена Київська окружна кваліфікаційна комісія суддів. Згодом мене обрали її головою. Очолював я її до того часу, поки не став суддею Верховного Суду.

Юрисдикція Київської окружної кваліфкомісії суддів поширювалася на суддів місцевих та апеляційних судів Черкаської, Чернігівської та Київської областей, а також м.Києва. Обов’язки, по суті, були такими ж, як і в нинішньої комісії.

Щодо того, як потрапив до ВККС... Так склалися обставини. Досягнувши певного статусу та віку, вирішив піти у відставку з ВС. А своєю «появою» у Вищій кваліфікаційній комісії суддів завдячую голові цієї інституції Ігорю Самсіну. Він запросив мене тут попрацювати. Спочатку — інспектором. А вже сьогодні я очолюю службу дисциплінарних інспекторів.

Зважаючи на минулий досвід, не можу сказати, що це для мене новий вид діяльності. Тому й освоюватися було не так складно. Безумовно, робота попередньої комісії дещо відрізнялася від роботи теперішньої, але все ж і той орган справлявся з виконанням своїх обов’язків.

— Наскільки, на вашу думку, досконалою є робота нинішньої комісії?

— ВККС створена з урахуванням попереднього досвіду кваліфкомісій. Одне з повноважень цього органу — притягнення судді до дисциплінарної відповідальності. Хоча, мені здається, це не зовсім правильне формулювання. Думаю, важливо запобігти притягненню судді до відповідальності, ніж покарати його.

ВККС, на мою думку, працює кваліфіковано та за законом. Велика заслуга в цьому членів ВККС, бо тільки люди з великим досвідом роботи на високих посадах, життєвим досвідом можуть приймати законні та справедливі рішення.

— То можемо сказати, що комісія в надійних руках?

— Безумовно! Уже багато зроблено. Пригадую ще ті часи, коли все починалося... Комісія тіснилася в одному кабінеті, була сила-силенна документів. До речі, статті нині чинного закону «Про судоустрій і статус суддів» ми напрацьовували на підвіконнях (сміється). Умов належних не мали, фінансування —
тим паче. Так крок за кроком трудилися над новим законом. Уважаю, надважливим законом!

«Жодна скарга не залишається поза увагою»

— Розкажіть про роботу дисциплінарних інспекторів. Чи достатньо робочих рук?

— Сьогодні в дисциплінарній комісії працюють 33 інспектори. На жаль, підготовлені вони не так, як того б хотілося, зважаючи на обов’язки, що закріплені законодавчо. Про службу дисциплінарних інспекторів зазначається в законі «Про судоустрій і статус суддів». Але це лише дві норми — ст.99 та ч.2 ст.98. І в них недостатньо прописані повноваження інспекторів.

Таким чином, ми згідно з професійними та експертними рекомендаціями розробили Положення про службу дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та проект посадової інструкції дисциплінарного інспектора ВККС. На основі цього документа затвердили Порядок проведення перевірки дисциплінарними інспекторами. Ми не зупиняємося на зробленому, постійно шукаємо шляхи вдосконалення роботи: проводимо семінари, в тому числі за участю представників Венеціанської комісії, Ради Європи, Канади, Франції, Литви, Туреччини, інших країн. 

— Яка дорожня карта скарги: від надходження до ВККС до безпосереднього її розгляду?

— Відповідно до вимог чинного законодавства кожен має право звернутися до ВККС із заявою щодо поведінки судді, яка може стати підставою для притягнення останнього до дисциплінарної відповідальності. Нині до нас надходять різні варіанти заяв — як у письмовому вигляді, так і електронною поштою. Буває, особисто приносять. Запевняю: усі скарги реєструються. Не розглядаються лише анонімні звернення, ті, в яких не йдеться про суттєве порушення або які стосуються представників вищих спеціалізованих та Верховного судів. Ними займається Вища рада юстиції.

Усі скарги автоматизованою системою розподіляються між членами комісії. Після того як член ВККС отримує розподілені йому скарги, він їх аналізує та визначає, які з них підлягають перевірці. Далі такі звернення член ВККС розподіляє між трьома дисциплінарними інспекторами. Не проводиться перевірка за тими скаргами, в яких відсутні підстави для відкриття дисциплінарного провадження. Наприклад, у листі йдеться не про неправомірну поведінку судді, а про невдоволення рішенням суду. У такому випадку ВККС затверджує висновок про відмову у відкритті дисциплінарного провадження та рекомендує скаржнику звернутися до вищої судової інстанції.

— Виходить, увага приділяється кожній скарзі?

— Абсолютно правильно. Запевняю вас у цьому. Жодна скарга не залишається поза увагою.

— До ВККС надходять скарги на суддів з усієї України. Ви пояснили, що в разі відкриття дисциплінарного провадження здійснюється обов’язкова перевірка. Чи виїздять інспектори до суду, де працює суддя, чи відбувається так званий письмовий розгляд?

— За великим рахунком, кожна скарга повинна перевірятися на місці. Але, враховуючи фінансові можливості... Виходимо з того, що маємо — працюємо з отриманими матеріалами. З усієї маси скарг, що надійшли, треба визначити можливу підставу для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності — чи то систематичне порушення, чи то одноразове грубе, чи якесь інше, прописане в законі.

Якщо за результатами перевірки такі підстави вбачаються, дисциплінарний інспектор готує висновок, який разом з документами подає члену комісії. Інспектор доповідає, є підстави для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чи немає. У будь-якому разі член комісії вносить питання до порядку денного засідань ВККС і воно розглядається колегіально. Якщо комісія на основі матеріалів виявляє підставу для притягнення судді до відповідальності, то ВККС відкриває дисциплінарну справу. Процедура розгляду останньої вже інша. Її розглядають окремо: повідомляють суддю, стосовно якого її відкрито, а також скаржника, викликаються інші сторони. І не пізніше як за 10 днів після порушення справи її повинні розглянути.

Дисциплінарне провадження закінчується тоді, коли ВККС визначила: відмовити у відкритті справи чи відкрити її. Як тільки дисциплінарну справу порушено, період дисциплінарного провадження закінчився. Далі — розгляд по суті.

«Потік скарг до комісії зменшився приблизно втричі»

— На засіданнях ВККС здебільшого розглядаються скарги на порушення строків розгляду або ж допущення процесуальних помилок. Чому саме із цих підстав найчастіше відкриваються дисциплінарні провадження?

— За останній квартал 2013 р. найчастіше дисциплінарні стягнення накладалися на суддів за невжиття ними заходів щодо розгляду справи у встановлений законом строк. Ще одна поширена підстава відкриття дисциплінарної справи та притягнення судді до відповідальності — порушення ним норм процесуального права при здійсненні правосуддя. Непоодинокими є випадки (щоправда, їх значно менше), коли порушуються правила суддівської етики. Буває, судді в нетверезому стані перебувають на роботі чи під час судового засідання. Або ж використовують ненормативну лексику чи мають неналежний вигляд. Такі ситуації комісія розцінює як порушення суддівської етики. Випадки бувають різні.

— З яким обсягом скарг доводиться мати справу? Чи є регіони-лідери?

— Найбільше скарг ми отримали з Києва, Донецької та Дніпропетровської областей. До лідерів можна віднести й Харківську область.

— Які тенденції? Збільшується кількість скарг чи зменшується?

— На початку роботи комісії кількість скарг була досить великою — близько 25 тис. Щороку це число зменшується.

Сьогодні потік скарг до комісії зменшився приблизно втричі, і це відбувається постійно. До того ж із цієї маси скарг тільки близько 5% містять підстави для притягнення суддів до дисциплінарної відповідальності. Загалом такий показник можна вважати нашим досягненням. Заслуга в цьому й громадськості, яка звертається до ВККС, указуючи на неправомірні дії суддів.

Проте є й інший бік медалі. У суспільстві склався стереотип: якщо на суддю надійшла скарга до ВККС ще до винесення ним вироку в справі, то суддя може злякатися відповідальності й прийняти «потрібне» стороні рішення. Це такий собі тиск на суддю. Скаржники вважають, що подібні дії можуть вплинути на суддю в їхніх інтересах. Проте навіть за таких умов суддя не постановить «потрібного» рішення. Чому? Бо він суддя! І керується законом. Якщо вирок не влаштовує, треба його оскаржувати в апеляційному, касаційному порядку. Це право кожного. Проте впливати таким чином — не той варіант.

«Повідомляти суддю про наявність скарги слід лише тоді, коли підтвердяться факти»

— Повернемося до питання перевірок. Інколи в регіони виїжджають і самі члени ВККС. Які підстави для таких відряджень?

— Дійсно, є й такі випадки. Але це говорить про те, що законодавчо не врегульовано питання, хто може бути дисциплінарним інспектором. В Австрії, наприклад, дисциплінарними інспекторами можуть бути судді, яких на певний строк обирають органи суддівського самоврядування. При цьому такі особи повинні мати вік, не менший від середнього, і стаж роботи суддею 10—15 років.

— Поясніть, будь ласка, що мається на увазі — «не менший від середнього»…

— Нас теж зацікавило це питання. Нам пояснили так: це середнє арифметичне від суми віку наймолодшого судді в спільноті країни та найстаршого. А ще важливо, щоб інспектор, обраний органами суддівського самоврядування, досконало знав свою роботу.

— Чи завжди вдається знайти спільну мову з працівниками суду, де проводиться перевірка?

— Це важке запитання. Більшість людей, звичайно, розуміють, що до них приїхали з перевіркою, і допомагають розібратися з матеріалами скарги. Проте є поодинокі випадки, коли ставляться не зовсім приязно.

Бувало, суддя заявляв дисциплінарному інспекторові про свій особливий статус. Мовляв, хто він, а хто такий інспектор. Але це, наголошую, поодинокі випадки. У таких ситуаціях багато від людей залежить. Курйозів як таких не траплялося. Потрібні документи надавали, пояснювали тощо.

Хоча, мені здається, краще, аби суддя не знав, що на нього надійшла скарга, до того часу, поки дисциплінарний інспектор не перевірить інформацію. І повідомляти суддю про наявність скарги слід лише тоді, коли підтвердяться факти. Сподіваюся, ця ідея втілиться в життя.

— Ви згадали про іноземний досвід суддів. На зустрічі, присвяченій 10-річчю діяльності ВККС, колега з Литви зауважив, що до українських суддів висуваються досить високі вимоги. Мовляв, багато обмежень для них. Яка ваша думка із цього приводу?

— Улітку поточного року я відвідав США. Поцікавився в колег, який рівень довіри в штатах до судової влади. Мене здивувало, що з усіх трьох гілок влади у США найбільше вірять судовій. Думаю, це наше завдання — вийти на такий рівень довіри. А для того в кожній ситуації судді треба залишатися перш за все людиною та з повагою ставитися до всіх учасників процесу.

«Догана — це морально важко»

— Як догана може нашкодити подальшій кар’єрі? На вашу думку, чи достатня це міра покарання для порушників?

— Дисциплінарна справа не обов’язково закінчується притягненням до відповідальності у виді догани. Бувають ситуації, коли встановлюється, що суддя допустив незначні порушення. Наприклад, не дотримався строків розгляду справи, але при цьому докладає максимум зусиль, аби виконати роботу вчасно та якісно. У таких ситуаціях ВККС може бути поблажливою. Проте, якщо в ході перевірки віднадходяться явні порушення присяги, то комісія схиляється до того, щоб рекомендувати ВРЮ звільнити суддю.

Наголошу, що з перших днів роботи ВККС ніколи не ставила собі за мету карати суддів. Основне — превентивний напрям роботи, щоб не допустити порушень під час здійснення правосуддя.

Якщо комісія вирішила притягнути суддю до відповідальності, а потім ще і оголосила йому догану, це вже інша справа. На що це впливає, питаєте? Передусім — на кар’єру судді, його моральне обличчя, авторитет тощо.

Притягнення судді до дисциплінарної відповідальності може створити проблеми під час вирішення питання про рекомендування його для обрання безстроково, якщо він отримав догану, не пропрацювавши 5 років. До того ж уся інформація щодо дисциплінарних справ розміщується на сайті ВККС.

Уявляю собі, ніби отримав догану, й інформація про мене у відкритому доступі. Її можуть прочитати ті, стосовно кого я, наприклад, завтра буду виносити рішення у справі. І як буду дивитися їм в очі? Думаю, догана — це морально важко.

Зрештою дисциплінарне стягнення можна достроково зняти на підставі подання відповідної ради суддів. До речі, більшість суддів уважають, що тяжкість дисциплінарної справи полягає не в тому, яка буде міра відповідальності. Важко пройти це коло, пережити засідання, впоратися з хвилюванням тощо.

Утім, не було випадків, щоб комісію звинувачували в некомпетентності. На мій погляд, державі пощастило з таким складом ВККС. Її формують надзвичайно відповідальні, кваліфіковані особи, які мають великі теоретичні знання, життєвий досвід. А все це — результат величезної роботи, проведеної Ігорем Леоновичем. І звідки в нього на все те береться енергія?! Почавши все з чистого аркуша, досягнути таких результатів!

— Що має робити суддя, стосовно якого відкрили дисциплінарне провадження? Що б ви порадили?

— Під час розгляду дисциплінарної справи повинна бути забезпечена змагальність. Існує презумпція невинуватості. Якщо є підстава для притягнення судді до відповідальності, нехай скаржник доповідає, чи дійсно суддя порушив процесуальний закон, чи об’єктивні причини такого вчинку тощо.

Кожен з учасників справи повинен довести правильність своєї позиції.

Бувають же речі настільки очевидні... Трапляється, суддя визнає свою помилку, але запевняє, що в подальшому такого не повториться. Повірте, члени комісії все розуміють.

«Звик завжди радитись із собою»

— Не сумуєте за мантією?

— Я — суддя й іншим уже не зможу бути. Проте мені є чим пишатися: у мене дочка — суддя, заступник голови Макарівського районного суду Київської області. Я бачу, як вона професійно зростає, набирається досвіду. Пригадую, раніше вона мене за день десятки разів запитувала. А тепер — тільки в окремих випадках. Радиться, коли її цікавить моя позиція з певних питань.

— Ваш вплив був на вибір нею професії?

— Що ви! Я говорив, щоб вона сама обирала. От і обрала (посміхнувся). Вона проходила добір, як і всі кандидати. Коли проходила анонімне тестування, я навіть у Києві не був. Але готуватися до нього допомагав. Ми перед тим до 2—3 год. ночі вчили закони, розбирали їх, обговорювали практичні моменти.

— А на ваш вибір професії хтось впливав?

— У мене все не так було. Після закінчення 8-го класу мама сказала мені: «Пішли на автобус. До Києва поїдеш учитися». Взяла, та й повела. «Мамо, а на кого ж учитися?» — запитав. А вона мені: «У людей розпитаєш».

— То питали?

— Звик завжди радитись із собою. А про вибір професії не шкодую.

— Коли ми вже говоримо про дисциплінарну відповідальність, то чи часто на вас скаржилися громадяни як на суддю?

— Звичайно, скаржилися! Коли були подібні ситуації, старався зустрітися зі скаржниками. Ми розмовляли й разом розбиралися, в чому справа. За весь час роботи суддею не скасовано й не змінено жодного мого вироку.

— А чи часто у ВККС буває, що скаржники відмовляються від своїх заяв?

— Буває. Та якщо скарга надійшла до комісії, то назад їй дороги немає. Скаргу зареєстрували — запустився механізм. Так ми уникаємо ситуації, коли скаржник хоче забрати заяву, бо почалося залякування чи тиск судді. Підхід нечесний, але така ситуація не виключена. Проте нагадую: назад скарзі дороги немає.