Довиборна пустка

або Чому опозиційні кандидати не отримали підтримки в «проблемних» округах

Довибори до парламенту, що відбулися минулої неділі, стали лакмусовим папірцем змін у політичних перевагах українців. Незважаючи на опозиційно налаштованих учасників столичного євромайдану, в самому Києві та областях виборці проголосували за кандидатів, що займають менш радикальну позицію.

«Проблемна» арифметика

Очевидно, що на довиборах у 5 «проблемних» округах, які відбулися 15 грудня, опозиція планувала отримати як мінімум 4 мандати. Тим більше що цього разу, на відміну від 2012 року, сили сконцентрували на підтримці єдиних кандидатів. Розраховували в опозиції й на додаткові «бонуси» від євромайдану. Заспокоювали й дані екзит-полів. Хіба що в 194-му окрузі (Черкаська область) перемогу передрікали «співаючому ректорові» Михайлу Поплавському.

Реальність виявилася дещо іншою. Хоча, на думку аналітиків, результати цілком поясненні. Наприклад, немає нічого дивного в тому, що сценічна популярність того ж М.Поплавського переважила симпатії виборців до представника ВО «Батьківщина» в цьому окрузі Миколи Булатецького. Як і в тому, що бізнесмен Руслан Бадаєв без проблем і фактично без конкурентів «узяв» Обухів (в/о №94), де торішні конкуренти не балотувалися зовсім: «регіоналка» Тетяна Засуха свою кандидатуру не виставляла, а членові ВО «Батьківщина» Віктору Романюку завадив ценз осілості — останні 10 місяців він не проживав на території України.

У 197-му окрузі за відсутності головного суперника на торішніх виборах Богдана Губського з величезною перевагою в 40% переміг представник ВО «Батьківщина» Леонід Даценко. А в 223-му — Віктор Пилипишин збільшив свою торішню перевагу над «свободівцем» Юрієм Левченко: рік тому їх розділяло трохи більше 400 голосів, тепер — понад 3000.

Нарешті, у Первомайську (в/о №132) голова Миколаївської обласної державної адміністрації Микола Круглов випередив (на 2,5%) опозиціонера Аркадія Корнацького. Тут, напевно, на користь представника влади зіграла заміна «гравця»: раніше суперником А.Корнацького був заступник голови ОДА Віталій Трав’янко.

Перш за все, як відзначають політологи, різко знизилася явка виборців. Тільки в одному окрузі — в Обухівському районі — вона перевищила 50%, а в Каневі (в/о №197) не дотягла й до 40%. Цей же округ «визначився» і внаслідок зменшення кількості тих, хто проголосував: порівняно з минулим роком їх прийшло майже на 30 тис. (на 40%) менше. Схожа ситуація спостерігалась і в Шевченківському районі столиці: мінус 24,5 тис. порівняно з жовтнем 2012 року (близько 22%).

Шукай винного

Дізнавшись про такі результати, кандидати від опозиції стали нарікати на «масові фальсифікації», «підкуп виборців» і подібні порушення, які нібито мали місце в усіх «програних» округах. Але інцидентів, аналогічних торішнім, — із блокуванням роботи окружних комісій, знищенням бюлетенів, — цього разу не зафіксували ні незалежні спостерігачі, ні засоби масової інформації. Не збулись і прогнози опозиції, наприклад щодо 132-го округу, про напади на виборчі дільниці, умисне псування бюлетенів, про що напередодні говорив А.Корнацький.

А ось у столиці про тиск на виборчкоми повідомив ряд ЗМІ. Правда, ініціаторами таких дій виявилися представники ВО «Свобода». Зокрема, на порталі Голос.ua повідомлялося, що після закінчення голосування одна з дільниць столиці була захоплена «свободівцями», які спробували знищити документи й печатку. Більше того, члени виборчкомів стали отримувати СМС із погрозами, а сам Ю.Левченко пообіцяв обнародувати «всі дані про місця проживання, телефони членів дільничних виборчих комісій та окружної виборчої комісії» та закликав євромайдан «улаштувати їм публічну обструкцію».

У той же час ні члени Центрвиборчкому, ні представники міжнародних організацій, котрі спостерігали за виборчим процесом, не вгледіли масових порушень. Представник Європейської мережі спостереження за виборами ENEMO Динара Ошурахунова навіть відзначила «прогрес порівняно з торішніми виборами», додавши, що вони пройшли чесно.

В опозиції такою «підтримкою» з боку європейських спостерігачів залишилися незадоволеними, а лідер «Свободи» Олег Тягнибок пообіцяв владі «війну до переможного». Втім, інший опозиціонер — Анатолій Гриценко — у своєму блозі звинуватив у поразках кандидатів від опозиції... «генетичне сміття» — тих «аморальних і безпринципних» людей, які продали свої голоси, зокрема, проголосувавши за «співаючого ректора».

Менше із зол

Водночас, на думку аналітиків, опозиція так і не змогла абстрагуватися від стандартних звинувачень виборців у продажності та масових фальсифікаціях, щоб виявити реальні причини поразок. Як відзначають політологи, підвела опозицію передусім надмірна впевненість у власній значущості для виборців. Хоча її лідери не раз підкреслювали, що на євромайдані люди стоять не за певні політичні сили, та в глибині душі вони сподівалися, що це не так.

Не зіграла ставка опозиції й на єдиного кандидата. Наприклад, у тому ж 223-му окрузі минулого року частина виборців, які не дотримуються радикальних поглядів, проголосували за «ударівця» Руслана Брицького, який у результаті фінішував третім. Коли ж вибір звузився, вони або не прийшли на дільниці, або віддали перевагу меншому із зол. Та й знесення пам’ятника Володимиру Леніну в центрі Києва, вважають аналітики, не додав Ю.Левченку прихильників. Тим більше що найбільш активними виборцями завжди були й залишаються люди старшого покоління.

У 94-му окрузі переконливу перемогу Р.Бадаєву, на думку спостерігачів, «забезпечили» два інших опозиціонери-самовисуванці, які відтягнули на себе голоси протестного електорату. А М.Поплавського в опозиції просто не сприймали як серйозного суперника й прорахувалися.

Подібні особливості, не виключають експерти, можуть зіграти з опозиціонерами злий жарт і на президентських виборах. Хоч би внаслідок того, що електорат окремих опозиційних політичних сил має різні погляди на багато питань, включаючи й можливість того чи іншого кандидата забезпечити розвиток держави. Та й самі лідери опозиції використовують підтримку фінансових структур з пересічними бізнес-інтересами. Не кажучи вже про те, що виборчий процес не підкоряється правилам арифметики й сумарні голоси, віддані за окремі партії, не забезпечують простої суми підтримки їхнього єдиного кандидата.

Показовий і той факт, що заклики блокувати будівлю ЦВК не допомогли зібрати такий же масовий мітинг, як на євромайдані. Як уважають експерти, «розпорошення» вимог і протестних акцій знижує «градус активності» громадян.

У запалі полеміки представники того ж ВО «Свобода» вже почали поділяти українців на тих, хто з ними, і на всіх інших, на кого потрібно тиснути, піддавати люстрації або обструкції. На жаль для «свободівців» і на щастя для громадянського суспільства, тих, хто підтримує подібні сценарії, в Україні значно менше. Це означає, вважають експерти, що в міру наростання агресії в закликах, які звучать від представників опозиції, її сумарний електорат скорочуватиметься до кількості тих, хто сьогодні підтримує радикальні партії. І, як наслідок, допускають, що в опозиційній ніші може з’явитися новий гравець, який не асоціюватиметься у виборців з війнами й барикадами. 

 

Пряма мова

— По-перше, всі відволіклися на події на головній площі Києва, й усі сили були кинуті на майдан. Не здивуюся, що багато хто просто забув про вибори. По-друге, опозиція, зокрема ВО «Свобода», понадіялася, що завдяки масовим протестам за них проголосують автоматично. І ніхто не займався виборцями. Але майдан не спрацював, зате десь спрацював підкуп. У будь-якому випадку програш опозиції — ще один привід підживити акції на площі, ще один подразник для людей.

— Я припускаю, що люди, які були проти опозиції, проголосували б проти або взагалі не пішли б на вибори. Але майдан, який знову розділив країну на дві частини, підштовхнув їх проголосувати за інших кандидатів, тільки щоб не пройшли опозиційні.

— Результати довиборів можуть серйозно змінити вимоги майдану й охолодити деякі гарячі голови, які вимагають невідкладних позачергових виборів до парламенту й Президента. Адже перспектива виграти такі вибори для лідерів опозиції виявилася досить туманною. Також ще більше ускладниться можливість «переформатування» існуючої парламентської більшості. Результат повторних виборів, безумовно, вплине й на динаміку майдану, для підтримки якої необхідні постійні, хоча б невеликі перемоги. Частина протестувальників відчує розчарування безсиллям опозиції, інша — може ще більше радикалізуватися.