Закон і Бізнес


Чужа земля переданню не підлягає


№34-35 (1021-1022) 24.08—02.09.2011
3480

Завідомо безпідставним є ініціювання громадянином питання про одержання у власність чи в користування ділянки, яка не є вільною


Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала

19 січня 2011 року м.Київ

Колегія суддів Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Балюка М.І., Романюка Я.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Особи 6 до головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Особи 7, Особи 8 про визнання недійсними та скасування державних актів на право власності на земельну ділянку,

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2009 року Особа 6 звернувся до суду з позовом до головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації, Особи 7, Особи 8 про визнання недійсними та скасування державних актів: серії №1 від 30.01.2007 на право власності на земельну ділянку площею «4/11 від 0,11 га» (так зазначено в державному акті) за Адресою 1 (ділянка №214 у садовому товарист­ві «Будівельник-1» у Дарницькому районі м.Києва), виданого на ім'я Особи 8 та серії №2 від 30.01.2007 на право власності на земельну ділянку площею «7/11 від 0,11 га» (так зазначено в державному акті) за Адресою 1 (ділянка №214 у СТ «Будівельник-1») у Дарницькому районі м.Києва, виданого на ім'я Особи 7. Зазначав, що оспорювані державні акти видані відповідачам на підставі скасованого рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006 у справі №2-1897/06. Указував, що головне управління земельних ресурсів Київ­ської міської державної адміністрації відмовляється без рішення суду анулювати державні акти, видані на ім'я відповідачів. Уважав порушеним своє право суміжного землекористувача, оскільки наявність оспорюваних державних актів позбавляє його права звернутися до головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з питанням про надання йому у власність частини спірних земельних ділянок.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 29.10.2009 позов задоволено частково: визнано недійсними та скасовано державний акт серії №1 від 30.01.2007 на право власності на земельну ділянку площею 4/11 від 0,1111 га за Адресою 1 (ділянка №214 у СТ «Будівельник-1») у Дарницькому районі м.Києва, виданий на ім'я Особи 8 на підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006 №2-1897/06; визнано недійсним та скасовано державний акт серії №2 від 30.01.2007 на право власності на земельну ділянку площею 7/11 від 0,1111 га за Адресою 1 (ділянка 73 №214 у СТ «Будівельник-1») у Дарницькому районі м.Києва, виданий на ім'я Особи 7 на підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006 №2-1897/06.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 14.04.2010 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

У касаційній скарзі Особа 6 порушує питання про скасування рішення апеляційного суду у зв'язку з порушенням апеляційним судом норм матеріального й процесуального права та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що Особа 6 у судовому засіданні не довів факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його прав, свобод чи інтересів, позивач не мав і не має права власності чи права користування земельними ділянками, на які видані державні акти на право приватної власності Особи 7 і Особи 8, а бажання Особи 6 одержати земельну ділянку у власність не є доказом порушення його прав чи інтересів.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Згідно з ч.1 ст.81 Земельного кодексу громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Згідно з ч.5 ст.116 ЗК надання в користування земельної ділянки, що перебуває у власності або в користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому цим кодексом.

Відповідно до ч.6 ст.118 ЗК, що діяв у період видачі державних актів, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання.

З огляду на вищенаведені положення закону громадянин може порушувати питання про одержання ним безоплатно у власність чи в користування земельної ділянки, яка є вільною, тобто такою, що не перебуває у власності чи в користуванні іншої особи.

Надання громадянину в користування чи у власність земельної ділянки, що вже перебуває у власності або в користуванні іншої особи, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому ЗК.

Таким чином, завідомо безпідставним є ініціювання громадянином питання про одержання ним у власність чи в користування земельної ділянки, яка не є вільною.

З урахуванням положень стст.125, 126 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Судом першої інстанції встановлено, що Особа 6 є власником земельної ділянки площею 0,047 га за Адресою 1 (ділянка №233 в СТ «Будівельник-1») у Дарницькому районі м.Києва; суміжною з його ділянкою є земельна ділянка №214 загальною площею 0,1111 га в СТ «Будівельник-1» за Адресою 1.

Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006 задоволено позови Особи 7 та Особи 8 про визнан­ня права власності на земельну ділянку в порядку спадкування й ухвалено визнати за Особою 8 право власності на частину земельної ділянки №214 загальною площею 0,1111 га в СТ «Будівельник-1» за Адресою 1 та визнати за Особою 7 право власності на частину цієї земельної ділянки.

На підставі зазначеного рішення суду 30.01.2007 відповідачі одержали державні акти на право власності на відповідні земельні ділянки.

У подальшому рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006 в частині визнання за Особою 7 та Особою 8 права власності на земельну ділянку в порядку спадкування скасоване рішенням Апеляційного суду м.Києва від 19.03.2009 й у задоволенні позовів Особи 7 і Особи 8 відмовлено.

Також установлено, що між сторонами існує спір із приводу влаштування Особи 6 проїзду до його земельної ділянки №233 за рахунок частини площі ділянки №214.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звертався до Київської міської ради із заявою про передання йому у власність земельної ділянки, але одержав лише інформативну відповідь, а представник Особи 6 — до головного управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації з приводу скасування виданих відповідачам державних актів на право власності на земельні ділянки, однак управління відмовилося скасувати такі акти без відповідного рішення суду.

Суд першої інстанції визнав порушеними інтереси позивача щодо вирішення питання про надання йому земельної ділянки й задовольнив позов частково, виходячи з того, що державні акти на право власності на земельні ділянки від 30.01.2007 підлягають скасуванню, оскільки підставою їх видачі відповідачам стало рішення Дарницького районного суду м.Києва від 13.09.2006.

Під час установлення зазначених фактів судом не були порушені норми процесуального права, правильно застосовані норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції; на порушення вимог стст.303, 316 ЦПК не навів достатніх мотивів, за якими він уважає неправильними висновки цього суду; не встановив і не зазначив у рішенні, у чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів було неправомірно відмовлено; не визначився з тим, яку ж норму матеріального права суд неправильно застосував, і безпідставно відмовив у задоволенні позову.

Єдиною підставою для відмови в задоволенні позову апеляційний суд зазначив те, що Особа 6 не довів факту порушення, невизнання або оспорювання відповідачами його прав, свобод чи інтересів, проте такий висновок суду апеляційної інстанції є помилковим.

Згідно з стст.81, 116, 118, 125 ЗК наявність не скасованих у встановленому законом порядку державних актів на право власності Особи 7 і Особи 8 на земельні ділянки є прямою перешкодою як для ініціювання Осо­бою 6, так і для вирішення міською радою питання про наявність підстав для одержання позивачем у власність чи користування земельної ділянки, яка як юридично, так і фактично не є вільною, а питання щодо правомірності вимог Особи 6 про передання йому земельної ділянки у власність перебуває за межами спору, що розглядався судами.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.1 ст.339 ЦПК.

Керуючись п.2 ч.1 ст.336, ст.339 ЦПК, колегія суддів Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Особи 6 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду м.Києва від 14.04.2010 скасувати, рішення Дарницького районного суду м.Києва від 29.10.2009 залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.