ВС занурився у позовну давність

Не дійшовши спільної думки у вирішенні справи, «верховники» покликали на допомогу науковців. Позиції останніх теж різняться

Щоб не помилитися з обчисленням строку позовної давності у страховому зобов’язанні, володарі мантій з Верховного Суду попросили поради в представників наукових шкіл цивільного права та колег з вищих спеціалізованих судів.

Послухати поради

У Кловському палаці зібралися знавці цивільного права та служителі Феміди, аби обговорити, зокрема, проблему обчислення строку позовної давності у страховому зобов’язанні відповідно до положень ст.993 Цивільного кодексу.

Спочатку заступник Голови ВС — секретар Судової палати у цивільних справах Анатолій Ярема нагадав присутнім зміст ст.360⁷ ЦК про обов’язковість рішень найвищого судового органу. «Рішення ВС, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов’язані привести свою практику у відповідність із рішенням ВС», — підкреслив А.Ярема. Це, на його думку, зобов’язує суддів ВС «ретельно ставитися як до розгляду судових справ, так і до тлумачення норм матеріального права, викладення їх у рішеннях ВС».

«Оскільки серед суддів цивільної та господарської юрисдикції не було єдності при вирішенні однієї зі справ, ми проводимо круглий стіл, аби кожен зміг висловити своє бачення зазначеного питання», — наголосив заступник Голови ВС.

Окреслити проблему

Суддя ВС Василь Онопенко почав розповідати, у чому суть справи, з вирішенням якої виникли проблеми. За словами «верховника», у серпні 2012 р. одне з товариств звернулося до суду з позовом про відшкодування шкоди. «Страхова компанія уклала з особою договір добровільного страхування наземного транспорту. Сталася ДТП. У зв’язку із цією подією були виплачені певні страхові відшкодування за договором», — зазначив В.Онопенко, але його перебили, попросивши розповісти лише про суть проблеми, яка виникла.

«У нас є розбіжності щодо того, коли спливає строк позовної давності», — заявив суддя. Так, до ВС надійшли різні думки щодо питання про строк позовної давності. Доктор юридичних наук, професор Раїса Мінченко висловила позицію, що внаслідок сплати страховиком відшкодування в нього виникає право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування. При цьому перебіг строку позовної давності починається з дня виконання основного зобов’язання, тобто виплати страхового відшкодування.

Доктор юридичних наук, професор Володимир Ротань — іншої думки. «У зобов’язанні щодо відшкодування шкоди відбулася заміна кредитора. Тому строк позовної давності є загальним (3 роки), а його перебіг починається від дня завдання шкоди, — зачитав В.Онопенко позицію науковця й додав: — Сьогодні ми повинні обговорити питання, з якого часу починається перебіг позовної давності: з дня виплати страхового відшкодування чи з часу, коли була завдана шкода».

У свою чергу суддя ВС Лілія Григор’єва зазначила, що спочатку потрібно визначитись, як назвати цю правову ситуацію. «Залежно від того, як ми її назвемо, будемо застосовувати відповідний строк позовної давності», — наголосила володарка мантії.

Страховик не відшкодовує шкоди

Спочатку свою позицію взявся обгрунтовувати В.Ротань. «Я не розумію, чому суддям тісно в межах чинного позитивного права. У нормативно-правових актах є відповіді на всі запитання», — підкреслив науковець.

Він зазначив, що потрібно уважно прочитати ч.6 ст.261 ЦК: «За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання». А ст.262 ЦК говорить про те, «що заміна сторін у зобов’язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності».

«Тобто ми бачимо, що законодавець чітко розрізняє: є регрес і є заміна сторони в зобов’язанні. Як нам тлумачити ці терміни? Судова практика із цих питань не є усталеною, тому ми повинні шукати розуміння цих термінів у законі — ЦК», — вважає В.Ротань.

Він нагадав, що відповідно до ст.993 ЦК «до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки». А от в ст.979 ЦК йдеться про те, що «за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору».

«Таким чином, я б хотів попросити вас погодитися зі мною, що страховик не відшкодовує шкоди. Він виконує зобов’язання, яке грунтується на договорі страхування. І це дуже важливо розуміти. Ми не маємо права відступити від того, що нам указує законодавець. Говорити про ст.1191 ЦК «Право зворотної вимоги до винної особи» в цій ситуації зовсім недоречно. Звернімося до ст.512 ЦК та скажімо: чи підпадає перехід права вимоги, про який ідеться в ст.993 ЦК, під формулювання ст.512 ЦК? Поважаючи букву закону, ми повинні сказати: «Ні», — зауважив професор.

За його словами, страховик не виконував обов’язку боржника. Він виконував свій обов’язок.

«Отже, в ст.512 ЦК немає формулювання, яке б охоплювало перехід права вимоги до страховика. Останній виплатив страхове відшкодування й цим виконав свій обов’язок, а не обов’язок боржника — особи, яка завдала шкоди застрахованому майну, і до нього переходить право вимоги. Хіба ж нам незрозуміло, що це право вимоги до того існувало, але в іншої особи — страхувальника?» — звернув увагу присутніх В.Ротань.

Тому, на його думку, у страхувальника виникло право вимоги до особи, яка завдала шкоди, але він, маючи право звернутися з вимогою і до особи, яка завдала шкоди, і до страховика, звернувся до страховика. Страховик своє зобов’язання виконав — і до нього перейшло те право вимоги, яке до цього існувало.

«Стаття 1191 ЦК не може застосовуватися до відносин, про які йдеться. Тут має місце перехід права вимоги, а тому щодо позовної давності застосуванню підлягає ст.262 ЦК», — зробив висновок науковець.

Протилежна позиція

Доктор юридичних наук, професор Олена Беляневич висловила протилежну думку. «Ми знаємо, що особа звертається до суду по захист порушеного, оспорюваного або такого права, що не визнається. До того часу, як страховик фактично не здійснив виплати, не настав цей юридичний факт, у нього не виникає права, яке він може захистити. Якщо ми будемо говорити, що позовна давність обчислюється з дня настання страхового випадку, то ми повинні тоді дійти такого, на мій погляд, нелогічного висновку: страховий випадок є, у страховика право ще не виникло, але в нього вже є право на регресний позов», — зазначила науковець.

Тому, на її думку, перехід права вимоги в межах фактичних витрат — це не те саме, що заміна кредитора в зобов’язанні. «Право страховика на позов з вимогою відшкодування в межах фактичних витрат у нього виникає лише тоді, коли він ці витрати зробив — здійснив виплату страхового зобов’язання. До настання страхової події страхові відносини розвиваються в односторонньому напрямку: страхувальник уносить платежі, а страховий випадок може й не настати», — підкреслила О.Беляневич.

Вона переконана: строк позовної давності має обчислюватися з дня, коли страховик набув згадане право, — з дня здійснення фактичної виплати.

***

Після завершення обговорення цієї проблеми А.Ярема зауважив: «Скільки науковців та суддів, стільки й думок». За його словами, «верховники» повинні подумати над висловленими думками, осмислити все сказане. «А рішення прийматимемо в нарадчій кімнаті», — підсумував А.Яре­ма.

 

Пряма мова

—  Вищим господарським судом це питання було врегульовано. На засіданні пленуму ВГС судді визначилися, що строк позовної давності в таких випадках слід обчислювати з дня, коли виплата була здійснена. Тобто йдеться про регрес.

— У цій ситуації йдеться про суброгацію. Регрес не виникає, адже страховик не здійснює функцію відшкодування шкоди замість особи, що її заподіяла.