Член ВРКА Андрій Стельмащук:

«Епоха спекулянтів пройшла, зараз настає епоха інтелектуалів»

Успіх — річ дуже інтимна, а про добрі справи кричати не потрібно. Так уважає Андрій СТЕЛЬМАЩУК — молодий, успішний та амбітний партнер ЮФ «Василь Кісіль і партнери». Йому вдається поєднувати правозастосовну практику з діяльністю у складі органів адвокатського самоврядування та при цьому зберігати баланс між роботою та життям. В ін­терв’ю «ЗіБ» Андрій Васильович розповів про те, які надії покладає на молоду кров у адвокатурі, про хвороби, характерні для професійного середовища, та про цинічне ставлення сучасної молоді до юриспруденції. Говорили й про вибагливість клієнтів та їхню карму вдячності. Здавалося, що немає запитань, на які б А.Стельмащук не знав відповідей…

«Високий рівень послуг — це «гігієнічний» мінімум, необхідний для входження на юридичний ринок»

— Андрію Васильовичу, є таке поняття, як «блакитний океан», тобто ведення бізнесу в умовах чистої конкуренції, а не гризні за позиції в рейтингах. Який колір, на ваш погляд, має вітчизняний юридичний океан?

— Традиційна діяльність юридичних фірм і боротьба, в яку вони вступають, — це, як правило, багряний океан. Лише інноваційні компанії, котрі мислять категоріями майбутнього, знаходять для себе блакитні океани, тобто ті ніші, які або ніким не зайняті, або в яких практично немає конкуренції. Але таких фірм наразі дуже мало.

Водночас у юриспруденції будь-який океан рано чи пізно стає багряним, адже юристи починають копіювати поведінку своїх конкурентів. Це нормально, бо присутність інших гравців на ринку тільки сприяє підвищенню якості послуг, що для клієнта в кінцевому підсумку несе позитив.

Я для себе розумію, що мета юридичного бізнесу полягає у створенні додаткового блага для клієнта. Мабуть, років 10—15 тому ще можна було будувати юридичний бізнес виключно на тому, щоб продавати юридичні послуги. Раніше за це готові були платити, адже не було конкуренції, океан не був таким багряним, як тепер. Нині ні консультанти, ні адвокати не можуть собі цього дозволити, адже високий рівень послуг — це «гігієнічний» мінімум, необхідний для входження на юридичний ринок.

— Якщо говорити про погоду, яка характерна для адвокатського середовища, то навряд чи вона є безхмарною. Як гадаєте, чому серед представників вашої професії немає єдності та згуртованості?

— Думаю, це цілком нормальне явище, адже ми маємо непросте минуле. Сучасна адвокатура — на початковому щаблі розвитку, й лише віднедавна молоді адвокати отримали можливість реалізовувати себе повною мірою. До того ж складнощі виникають у досить типовому ракурсі, адже мають місце певне нерозуміння між старим і молодим поколіннями в адвокатурі, сповідування різних цінностей та розбіжності в підходах як до ведення адвокатської діяльності, так і до сприйняття світу в цілому.

Ми всі були свідками подій, що відбулися 17 листопада минулого року (проведення установчого з’їзду адвокатів та альтернативного зібрання. — Прим. ред.). Ці події виявили хвороби, характерні для вітчизняної адвокатури. І хвороби ці настільки очевидні, що не треба мати сивини в чолі, аби про них говорити.

Можна, звісно, давати різні оцінки тим з’їздам, які відбулись, але я вважаю, що молода кров повинна вливатися в адвокатське середовище не лише через роботу в судах, а й через керівництво процесами всередині спільноти. Адже молодь відчуває, як розвивається світ, відчуває його сучасні тенденції…

Через те що мене обрали до складу Вищої ревізійної комісії адвокатури, маю можливість брати участь у зібраннях адвокатів різних регіонів. Бачу, що є різні цінності, й це дуже сумно. Переконаний, поки до керівництва радами адвокатів регіонів не прийдуть люди, які мислять відкритими категоріями та прагнуть зробити професію більш престижною, адвокатура приречена.

— Розкажіть про роботу в складі ВРКА. Що вже вдалося зробити, з якими труднощами стикалися та чи відчувають органи адвокатського самоврядування необхідність у здійсненні конт­ролю за своєю фінансовою діяльністю?

— На жаль, з етичних міркувань не можу коментувати діяльність цього органу, адже розголошення будь-якої інформації про деталі роботи ВРКА потребує колегіального рішення її членів. Одначе можу сказати, що комісія працює. Ми виїжджаємо в регіони, проводимо перевірки, складаємо звіти… Дійсно, є проблемні регіони, де було зібрано немало адвокатських грошей, котрі направлялися на невиправдані цілі.

Завдання ВРКА якраз і полягає в тому, аби виявити проблеми та недоліки в роботі органів адвокатського самоврядування, зробити їх надбанням громадськості. Ми повинні відкрито говорити про ці проблеми й разом шукати шляхи виходу із ситуації.

Проте ВРКА не є каральним органом, покликаним зібрати певні матеріали та передати їх правоохоронцям, аби когось посадити до в’язниці. Зав­дання комісії — допомогти колегам правильно організувати свою фінансову діяльність.

Упродовж 22 років існування вітчизняної адвокатури подібного органу не було, й, відповідно, фінансову діяльність адвокатів ніхто не перевіряв. Тож те, яким чином до цього часу розподілялися адвокатські гроші, — питання. Хочеться думати, що такий розподіл здійснювався належним чином і з метою забезпечення професійних інтересів членів адвокатської спільноти в кожному конкретному регіоні. Нині наше завдання полягає в тому, щоб це були не тільки думки, а й конкретний факт. Тому протягом орієнтовно двох років маємо перевірити всі регіони. Можливо, це вдасться зробити й за рік.

«Якщо суддя вважає, що недостатньо заробляє, то має покласти мантію в шухляду й зайнятися, приміром, сільським господарством»

— Закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» уже відсвяткував свій перший день народження. Тож можна підбити певні підсумки. Як працюється адвокатам за профільним законом, чи посилив він їхні права та позиції? У чому полягають слабкі сторони цього акта?

— Якщо оцінювати українське правове поле в цілому, то воно досить непогане та якісне. В інших умовах це правове поле могло б успішно працювати. Однак у нас відсутня культура виконання законодавства. Тому, хоч які б закони приймались, хоч які б нові інструменти та інститути впроваджувалися, це не працюватиме, доки не з’явиться усвідомлення того, що закону треба дотримуватися. Навіть якщо немає жорстких санкцій за невиконання закону, це не означає, що ним можна нехтувати.

Ще однією проблемою є відсутність відчуття невідворотності покарання. Переконаний, що цей шлях веде до правового хаосу.

Якщо говорити конкретно про профільний закон, то такий інструмент, як адвокатський запит, наразі не працює. Ці документи просто ігноруються адресатами. Не тому, що закон погано виписаний, а через те, що такий спосіб реагування є простіший.

— Тобто ви особисто стикалися з ігноруванням чиновниками адвокатських запитів?

— Так, це трапляється регулярно. Ми намагаємось інформувати Вищу кваліфікаційно-дисциплінарну комісію адвокатури, Раду адвокатів про такі випадки.

Є два шляхи виходу із ситуації. Ми повинні або сказати, що корінь проблеми — безпосередньо в законі й останній потребує внесення відповідних змін, або створити кілька прецедентів, коли б своє слово сказали судові органи, роз’яснивши, як необхідно застосовувати конкретну норму акта.

— Останнім часом у професійних колах звучать думки відносно того, що ринок легальних адвокатських послуг знищено, престиж професії втрачено. Мовляв, гарний адвокат — не той, хто знає закони, а той, хто знає суддю. Чи погоджуєтеся ви з тим, що нині функція захисників зводиться до посередництва між клієнтом і суддею?

— У тому є певне зерно правди. Дійсно, ми спостерігаємо створення якогось альтернативного ринку замінників адвокатських послуг. На превеликий жаль, ці послуги не завжди потребують наявності правових знань, професійних навиків захисника, проведення правової експертизи.

Не можу сказати, що в усьому винні правники, але такі речі відбуваються не без їхньої мовчазної згоди. Крім того, адвокати, які про це кричать, самі сприяють створенню передумов, аби ситуація загострювалась і надалі.

Тому, коли ми бачимо, що той чи інший адвокат поводить себе некоректно або проводить незаконну діяльність, маємо дуже жорстко на це реагувати. Що можемо зробити? Як казав Адам Сміт, створення добробуту треба починати із самого себе. Не може бути, що в одного, другого й третього все гаразд, але проблема існує. Так не буває.

Можна бідкатися, що маємо альтернативний ринок послуг і функція адвоката зводиться до «посередництва», але насправді все в наших руках. Адвокати повинні дуже пильно подивитися на свої лави, натомість вони применшують власну можливість впливати на процеси у своєму середовищі.

Питання «посередництва» між клієнтом і суддею — це питання правової культури населення. Насправді хабарництво побороти дуже просто — треба перестати давати хабарі.

Так, ми розуміємо, що державна система не є досконалою, що заробітна плата чиновників, якщо порівнювати її з оплатою праці в інших секторах економіки, не найвища. Судді, мабуть, теж не найбільш забезпечена категорія громадян. Однак низькою зарплатою не можна виправдовувати хабарництво. Якщо суддя вважає, що недостатньо заробляє, то має зняти нагрудний знак, покласти мантію в шухляду й зайнятися, приміром, сільським господарством.

— Часто-густо адвокати нарікають на суддів. Мовляв, ті не вникають у матеріали справи та не дають у своїх вердиктах належного обгрунтування. Своєю чергою володарі мантій скаржаться на непоодинокі випадки, за яких адвокати просто гроблять справи. То чи можливий паритет між суддями й адвокатами?

— Поле для вдосконалення є як в адвокатурі, так і в суддівському корпусі. Й у конфліктних ситуаціях в будь-якій сфері відносин винні обидві сторони. Та бажання вдосконалюватися має бути взаємним. Адвокати повинні озвучити свої претензії до представників суддівського корпусу, водночас визнавши недоліки й у власній роботі та висловивши готовність із ними боротись. А перехресними звинуваченнями проблеми не вирішити.

«Для досягнення успіху треба думати, бути креативним і не боятися ризикувати»

— Повернімося до престижу адвокатської професії. Як гадаєте, такі дорогі атрибути, як сучасні новомодні гаджети, дорогі годинники, одяг та авто, говорять про те, що захисник є успішним і справжнім професіоналом? Чи може гарний правник їздити, приміром, на метро?

— Ми живемо в епоху споживання, і це, зокрема, стосується адвокатів. Заробивши трохи грошей, багато хто з правників «клює» на рекламу й купує дорогий телефон, годинник, костюм, автомобіль… Звичайно, не потрібно їздити на упряжках коней, і, якщо є можливість купити гарний автомобіль, його треба купувати. Але наявність дорогих речей далеко не свідчить про професіоналізм адвоката. Звісно, за рахунок цих атрибутів можна створити певний рівень довіри до себе, але, якщо це не підкріплено духовним світом та інтелектуальною складовою, клієнт дуже швидко зробить правильні висновки.

Епоха спекулянтів пройшла, зараз настає епоха інтелектуалів. Але люди й досі не розуміють, що для досягнення успіху треба думати, бути креативним і не боятися ризикувати.

— До речі, про духовність. Останнім часом ведення проектів на основі pro bono має дедалі більшу популярність. Чи є у вас відповідна практика? Безоплатне надання послуг — це поклик серця чи все-таки данина моді?

— Ми створили юридичний бізнес для того, аби реалізовуватися соціально, професійно, мати репутацію та повагу в суспільстві, заробляти гроші (це далеко не остання складова, адже люди, які в нас працюють, мають отримувати гідну платню). Водночас ведемо проекти на основі pro bono, але не спекулюємо такими речами й не намагаємося за їх рахунок покращити власний імідж.

Ті проекти pro bono, які ми вели, — це не данина моді, а необхідність підтримання людини у складній життєвій ситуації. Ми не говоримо про це на кожному кроці, адже добрі справи треба робити тихо. Якщо зайдете на сайт фірми, ви там не побачите переліку проектів, які ми вели на основі pro bono.

— Можу припустити, що сучасні клієнти дуже вибагливі й потребують у буквальному розумінні слів цілодобової уваги та підтримки адвоката. Як догодити клієнтові й при цьому уникнути ситуації, за якої все життя перетворюється в роботу?

— Дійсно, сучасний користувач дуже вибагливий і хоче, щоб юрист розумів його бізнес. Клієнт не готовий платити виключно за юридичну послугу, яка не адаптована до його потреб. Тому в особі юридичного радника шукає передусім партнера для свого бізнесу — того, хто вчасно зреагує на ситуацію та передбачить можливість настання негативних наслідків і загроз.

А зберегти здоровий баланс між життям і роботою не так-то й складно. Стів Джобс казав, що працювати треба не 12 год., а головою. Тож, коли юрист сидить на роботі з ранку до ночі — це далеко не є показником того, що він добре працює.

— А іноземні клієнти вирізняються примхливістю?

— Як правило, іноземні клієнти мають довшу історію користування юридичними послугами. Це люди, які звикли до того, що за правову допомогу треба платити. Водночас вони мають достатньо методів у своїй діяльності, зокрема й у роботі з юристами.

Безумовно, іноземний клієнт відмінний від українського. Але великі та середні вітчизняні користувачі дуже швидко вчаться правильно вести бізнес, спілкуватися з юридичними консультантами. Тому ця грань уже стирається.

— Клієнт — завжди друг, утім, виключно тоді, коли все складається на його користь. Інша річ, якщо судовий процес набуває небажаного характеру. Чи траплялися випадки, коли відносини з клієнтом трансформувалися з дружніх у ворожі?

— Є карма вдячності клієнта. Приходить останній до юриста й каже: «Все пропало… У мене великі проблеми!» Ти заспокоюєш, запевняєш, що можеш допомогти, й у результаті стаєш його найкращим другом. А далі, коли досягнуто позитивного результату, клієнт каже: «Ти мені не дуже й потрібен був»… І карма вдячності йде стрімко вниз.

А коли заходить мова про оплату послуг, клієнт каже, що, мовляв, адвокат хоче витрясти з нього останні копійки й що впорався б самостійно, без участі спеціаліста.

«Партнерство — це лише можливість ставити перед собою більш високі цілі»

— Як краще прорекламувати власні послуги? Якими інструментами піару ви користуєтесь?

— Адвокатська діяльність — певною мірою бізнес, але насамперед мистецтво. Тому продавати себе потрібно дуже красиво. Це означає якісно виконувати свою роботу, причому настільки якісно, аби про це не доводилося самостійно говорити. Про тебе мають говорити інші. От коли таке відбудеться — це найкраща реклама.

— Як вибудовуєте гонорарну політику з клієнтами? Йдеться про погодинну оплату, оплата за весь час ведення справи чи про виключно гонорар успіху?

— Ми обраховуємо вартість послуг, які надає команда юристів, виходячи з їхніх погодинних ставок і часу, присвяченого для надання конкретної послуги. Іноді встановлюємо верхню межу гонорару. Тобто навіть якщо перепрацюємо, візьмемо з клієнта певну суму, і не більше. Адже дуже часто клієнти не готові сплачувати за погодинні послуги, а хочуть мати визначеність.

Бувають випадки, коли розділяємо ризики з клієнтами. Це трапляється тоді, коли розуміємо, що справа дуже складна й можливість гарантувати позитивний результат відсутня. Якщо робота, умовно кажучи, коштуватиме 100 одиниць, візьмемо з клієнта лише 50, а іншу половину гонорару отримуємо у випадку виграшу справи. Такий підхід дуже стимулює обидві сторони відносин.

— Який найбільший гонорар отримували?

— Там, де великі гонорари, не я один їх отримую. Як правило, над проектом працюють кілька партнерів фірми.

Проте не стану приховувати — були гонорари й по €300 тис., і по €1 млн. У останньому випадку це був клієнт, який дуже сильно нас завантажував роботою, а ми йому виставляли погодинні рахунки, у результаті чого напрацювали аж на мільйон. Над цим проектом працювали 4 партнери протягом цілого року.

— Паралельно вели інші проекти?

— Так, вів.

— У кожного відомого актора є визначна роль у житті, після якої він прокинувся знаменитим, відчув себе успішним. Яка справа стала визначальною для вас?

— Успіх — річ дуже інтимна. Якщо з боку здається, що людина успішна, це далеко не означає, що вона задоволена собою й тим, чим займається. Успіх — це виграна справа для клієнта, якісне виконання своєї роботи… Його не варто вимірювати зовнішніми ознаками.

Не можу сказати, що відбулась якась подія, після якої я відчув себе успішним. Є ще дуже багато планів і цілей, які прагну втілити в життя.

— Про який судовий процес мрієте?

— З точки зору гучності судового процесу мрій немає. Буває так, що, маючи правильну правову позицію, якісну підготовку й виступ у суді, отримуємо негативний результат. Такі ситуації дуже засмучують. Клієнту дуже важко потім пояснити, що на чорне кажуть біле.

Тож мрію, що настане той час, коли приходитиму в суд, якісно виконуватиму свою роботу й отримуватиму той результат, якого заслуговує мій клієнт.

— Що в професії приносить вам найбільше задоволення, а що, навпаки, розчаровує?

— Засмучують ситуації, коли не бачиш результату власних зусиль. Це завжди демотивує. А от виграні справи, професійне зростання колег, схвальні публікації про фірму в засобах масової інформації — це все, безперечно, радує та надихає на подальші звершення.

— Ви стали партнером фірми в досить молодому віці. Що маєте намір робити далі, коли цілі вже досягнуто?

— Партнерство — це лише можливість ставити перед собою більш високі цілі. У мене є мета, аби адвокатська професія розвивалася й ми нарешті перейшли від розмов про правову державу до реальної її побудови. Маю намір ставати кращим, ніж є зараз, розвиватись інтелектуально та духовно. І хочу, щоб у такому напрямку рухались усі, хто поруч зі мною.

«Стандарти відшкодування витрат на правову допомогу не відповідають реаліям нашого суспільства»

— Один із представників суддівського корпусу зауважив, що останнім часом вирішити питання про відшкодування витрат на послуги адвоката навіть складніше, ніж розв’язати спір по суті. Чи є у вас успішна практика відшкодування таких витрат? І взагалі, як часто клієнти виявляють бажання стягнути з противника понесені витрати на адвоката?

— Які в мене перспективи відшкодувати витрати на правову допомогу? Це одне з питань, яке перш за все ставить клієнт, коли ми беремося за ведення його справи.

На жаль, стандарти відшкодування витрат на правову допомогу не відповідають реаліям нашого суспільства. З одного боку, ми поки що не готові до чесного використання цих стандартів, з другого — останні дуже низькі. Принаймні нам жодного разу не вдалося відшкодувати витрати таким чином, щоб клієнт залишився задоволеним.

Водночас треба виважено продумати механізм, який би не дав змоги заробляти на цьому несумлінним учасникам процесів.

— У липні цього року Конституційний Суд ухвалив рішення, яким фактично встановив монополію на відшкодування витрат на правову допомогу в господарському судочинстві за послуги, надані виключно адвокатами. Виключення з гри юристів є справедливим?

— Мабуть, Конституційний Суд презюмував, що адвокати — це ті, хто надає юридичні послуги за високими стандартами, тому їм, умовно кажучи, можна вірити, а всім іншим юристам — ні.

Можливо, це радикальний підхід, але в юридичній спільноті має бути внутрішній контролер, який дозволятиме відсіювати тих, хто робить свою роботу неякісно. Яким чином це урегулювати — поки що сказати не готовий. Але це одне з питань, яке стоїть перед професійною спільнотою. Це буде передусім вигідно для самих юристів.

— Податківці досить часто вихваляються тим, що переважна більшість спорів із платниками податків вирішується судами на користь наповнювачів державної скарбниці. Скажіть, виходячи з власної практики, платники податків віддають перевагу досудовому врегулюванню спорів чи все-таки не бояться йти в суд?

— Звісно, є клієнти, які покладають надії на досудове врегулювання спору. На жаль, такі спроби вкрай рідко увінчуються успіхом, тому оптимістів з кожним разом усе менше.

Податкова часом іде на певні поступки, але я не пам’ятаю випадку, коли б вона поступилася повністю. Крім того, наразі ми маємо ситуацію, яка не стимулює використовувати досудову процедуру, адже податкова починає нараховувати пеню від моменту, коли платник мав сплатити податок, а не від моменту закінчення судової процедури програшем платника.

Тож бізнес, як правило, відразу звертається до суду. Не можу сказати, що абсолютно всі справи ми виграємо, але до цього часу остаточно не програли жодної. Якщо не вдається досягти успіху в першій та апеляційній інстанціях, звертаємось до Вищого адміністративного суду.

Приміром, цього року було близько 30 податкових справ. Одна з них закінчилася негативним результатом у ВАС, але ми покладаємо надію на успіх у Верховному Суді.

З приводу декларування податковою статистики, згідно з якою вона виграє більшість справ, скажу таке: чесно кажучи, не уявляю, як вона рахує…

— Якщо раніше судова практика складалася таким чином, що більшість рішень ухвалювалося на користь позичальників коштів, то останніми роками спостерігається протилежна тенденція — усе частіше справи виграють банківські установи. Чим це пояснюється? Чинне законодавство більше захищає кредиторів?

— Дійсно, позичальники знаходили певні прогалини чи то в договорах, чи то в законодавстві, які дозволяли їм не повертати гроші. Думаю, ситуація змінилася після того, як було прийнято політичне рішення й відправлено «меседж», що позичені кошти необхідно повертати.

Як правило, ніхто з позичальників не оспорює факту одержання кредиту. Принаймні я не знаю таких випадків. Тому, якби суди з тих чи інших формальних причин ставали на бік несумлінних позичальників, це підірвало б довіру як до банківської, так і до судової системи.

Звісно, банки також не святі й іноді поводять себе не дуже коректно. Але треба виходити на діалог між банківською системою та спільнотою позичальників.

«Безумовних авторитетів на ринку немає»

— Що чекає на ринок юридичних послуг найближчим часом? Можливо, на нього вийдуть великі іноземні гравці?

— Конкуренція на юридичному ринку нині дуже висока. Якщо років 10 тому можна було сказати, що є тільки кілька серйозних гравців, то тепер грані між серйозними й несерйозними гравцями розмилися. Крім того, є дуже багато молодих і амбітних учасників ринку, котрі готові вдосконалюватися та постійно адаптуватися до умов сучасного суспільства.

Фірми, які не боятимуться змін, які вгадуватимуть тенденції сучасного суспільства або оперативно на них реагуватимуть, які чітко відчуватимуть потреби та очікування клієнта, досягнуть успіху. А ті компанії, котрі думатимуть, що вони є кращими на ринку з огляду на певні історичні здобутки, програють.

Упевнений, якщо, приміром, до кінця цього року на ринку з’явиться нікому не відома фірма, яка матиме бажання та здатність розвиватися, чітку мотивацію стати найкращою юридичною фірмою, вона цього досягне.

Наразі ж безумовних авторитетів на ринку немає, усі в більш-менш однакових умовах.

— Знаю, що ви практикуєте зустрічі зі студентами. Кажете їм, що адвокатське ремесло зовсім не таке, як декларується в навчальних підручниках, а має і зворотний, темний бік?

— Я завжди кажу студентам про те, що реалії не збігаються з тими речами, про які їм розповідають на лекціях, а закон не в усіх випадках працює так, як повинен працювати. Але це не привід відмовлятися від юриспруденції.

Водночас студенти повинні усвідомлювати, що юрист — дуже складна професія. Адже психологічне навантаження й виснаження, як кажуть, на межі. Наприклад, у США проведено дослідження, що серед лікарів та юристів найвищий рівень самогубств. Тому людина, якій 5 років на лекціях розповідають одне, а в дійсності вона стикається з протилежним, має бути готова до реалій.

Не виключаю, що саме темна сторона професії й мотивує певну кількість людей іти в юриспруденцію. Адже в сучасної молоді дуже високий рівень цинізму стосовно того, яким чином працює юриспруденція. Багато хто думає, що на хабарах можна непогано заробляти. Оскільки не треба думати головою, достатньо бути досить кмітливим, мати «потрібні» контакти, вміти вчасно домовитись і правильно все облаштувати, аби не попастися. Це дуже легкий, але й дуже ризикований спосіб заробляти гроші.

Але ж професія у своєму чистому кристалізованому вигляді не має темної сторони, ми самі її створюємо несумлінним ставленням до роботи. Цей негатив треба не підтримувати, а долати. Переконаний, ми здатні всі разом навести лад у професії та змінити ставлення суспільства до юристів як до посередників між суддями та бізнесом. Ми здатні змінити сприйняття адвоката як поштаря.

— Нещодавно ваш колега Василь Кисіль на одному з профільних заходів дав пораду студентам, аби ті вже на другому курсі університету визначилися, чи є у них інтерес та бажання займатись юриспруденцією, адже потім може бути пізно. Які б настанови ви дали молодому поколінню?

— Таке запитання слід ставити собі щодня, незалежно від того, на якому студент курсі. Якщо відповідь ствердна, треба продовжувати рухатися в обраному напрямку. Якщо ні, то ніколи не пізно… Проте слід чітко розуміти, що реалізовуєте власні прагнення та амбіції, а не, приміром, батьківські.

Я ставлю собі це запитання постійно. Якщо завтра прокинусь і зрозумію, що юриспруденція — це не те, чим хочу займатися, реалізовуватиму себе на іншій ниві. У такому випадку буду чесним як стосовно себе, так і колег, і ніхто мене не вправі за це засуджувати. Ми живемо один раз і не маємо права дозволити собі в 70 років усвідомити, що прожили життя марно.

Тож немає нічого поганого в тому, аби постійно піддавати перевірці правильність обраного шляху. Більше того, людина, яка цього не робить, рано чи пізно стикнеться з особистісною кризою. Я завжди про це кажу студентам.

— Можу припустити, що ви, як і будь-яка сучасна людина, ведете власні сторінки в соцмережах. Чи обговорюєте в інтернет-просторі робочі питання та чи дозволяєте собі вжити міцне слівце, перебуваючи у всесвітній павутині?

— Ніколи не обговорюю. Наприклад, власний акаунт у Facebook використовую виключно як особистий простір. Думаю, що вживання міцного слівця — це питання культури будь-якої людини, і немає значення, адвокат це, лікар чи сантехнік.

Вживати міцне слівце недоречно ні в соціальних мережах, ні в побуті, ні в будь-яких інших відносинах, але кожен сам визначає міру своєї вихованості.

— Чи мають адвокати бути покарані за некоректні висловлювання?

— Не думаю, що адвокатів можна карати за таку поведінку. Треба не карати, а створювати умови для того, щоб людина змінювалась.

— Якого юриста потребуватиме суспільство через, скажімо, років 10? На що вже тепер слід звернути увагу студентам, аби в майбутньому мати конкуренті переваги на ринку?

— Розвиток відбувається надзвичайно швидкими темпами, тому ті переваги, які юристи мали років 10 тому, нині є звичними речами. Якщо раніше в резюме кандидати вказували, що знають, приміром, Word та Excel, то тепер це ті речі, які є «гігієнічним» мінімумом. Та й знанням англійської мови вже нікого не здивуєш.

Складно сказати, що буде ще через 10 років, але мені здається, що від юриста вимагатимуть партнерства в бізнесі, а не просто формального надання послуг. Ці вимоги ставляться й зараз, однак у майбутньому виживуть лише ті, хто зможе дати бізнесу те, чого він хоче.

— Якщо від юриста вимагатиметься знання технічного боку справи, то, мабуть, тільки юридичної освіти буде недостатньо?

— Не виключаю… Якщо юрист обслуговує, наприклад, агробізнес, то без розуміння того, як працюють ці сфери, він не зможе дати клієнту слушну пораду.

Не можу сказати, що доведеться освоювати додаткові професії, але, треба буде дуже глибоко вникати в специфіку діяльності клієнта.

— І наостанок — кілька побажань читачам «ЗіБ»…

— Вірити в те, що зусилля, яких ми докладаємо, не марні. Змінюючи себе, ми зможемо змінити власну країну. Упевнений: якщо ми застосовуватимемо такий підхід, у нас буде майбутнє.