Закон і Бізнес


Від прав — до справ

Члени НКР при ВГС висловили свої позиції щодо низки проблем, які виникають при вирішенні корпоративних спорів


Заступник голови ВГС Артур Ємельянов (праворуч) звернув увагу на прогалини в законодавстві щодо підвідомчості справ, пов’язаних з корпоративними спорами.

№49 (1139) 07.12—13.12.2013
ЮЛІЯ САХАРОВА
4581

У «господарників» у ході розгляду спорів про корпоративне управління та реалізацію корпоративних прав виник ряд складних питань, що потребують вирішення. Саме на цьому зосередились учасники засідання секції першої та другої судових палат науково-консультативної ради при Вищому господарському суді. Щодо духу думки збігались, а от щодо букви закону — не завжди. Так чи інакше, але найближчим часом на суддів чекають роз’яснення щодо розгляду відповідної категорії спорів.


Оборотоздатність корпоративних прав

Із півтора десятка питань, які виникають при вирішенні корпоративних спорів, виділено 6 найбільш актуальних. Так, судова практика різниться, коли мова йде про належність корпоративних прав до об’єктів, які не можуть бути предметом застави. Питання виникає в контексті ч.5 ст.4 закону «Про заставу», стст.100, 269, ч.5 ст.576 Цивільного кодексу. Іноді господарські суди визнають законність укладення договорів застави корпоративних прав, а іноді визнають такі договори недійсними.

Корпоративні права можуть бути предметом застави, уважає головний науковий співробітник Інституту приватного права і підприємництва НАПрН, д.ю.н. Олена Беляневич, якщо мова йде про передання в заставу частки в статутному капіталі товариства. Тож треба ретельно аналізувати договір і виходити не з назви, а з його суті.

Оскільки обов’язковим атрибутом договору застави є характеристика предмета останньої, академік НАПрН, д.ю.н. Наталія Кузнєцова порадила представникам суддівського корпусу у відповідній постанові пленуму зорієнтувати суди нижчих рівнів, аби ті при розгляді цієї категорії спорів аналізували договори з точки зору визначення в них предмета застави. Так, якщо в договорі зазначено, що її предметом є власне корпоративні права, то такий договір, на переконання науковця, швидше за все, буде визнано недійсним. Інша річ, якщо йдеться про передання в заставу частки в статутному капіталі.

Солідарна з нею і член-кореспондент НАПрН, д.ю.н. Інна Спасибо-Фатєєва, яка вважає, що говорити про оборотоздатність корпоративних прав неправильно. Можна лише вести мову про оборотоздатність об’єкта останніх, тобто самої частки в статутному капіталі. «Тоді й не буде ніяких непорозумінь... Той, хто придбав цю частку, набуває й корпоративних прав», — наголосила вона.

Водночас деякі науковці пропонували глянути на проблему більш широко. Так, професор кафедри міжнародного приватного права КНУ ім. Т.Шевченка, д.ю.н. Василь Кисіль переконаний, що судді повинні звертати увагу на те, чи є можливість виділення частки в статутному капіталі з юридичного та фактичного погляду.

«Питання щодо виділення частки — це вже проблема реалізації застави, а не укладення договору», — не погодився з колегою старший радник ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Вадим Беляневич.

«Як буде реалізовуватись ця застава та якою буде її реальна вартість — суди досліджувати не повинні», — підтримав цю думку директор юридичного департаменту компанії «КІНТО», к.ю.н. Олександр Онуфрієнко.

Зрештою учасники засідання дійшли згоди, що предметом застави може бути частка в статутному капіталі товариства, а не корпоративні права. Водночас практика показує, що доцільно було б урегулювати на законодавчому рівні певні механізми застави часток у статутному капіталі. Приміром, щодо реєстрації заставного обтяження, звернення стягнення на заставлену частку та реалізації останньої через публічні торги.

У пошуках аналогії

Для належного правосуддя важливе практичне значення має вирішення питання щодо позовної давності. Водночас суди неоднаково вирішують питання щодо поширення позовної давності на вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарських товариств.

Якщо з акціонерними товариствами все зрозуміло (ст.50 закону «Про акціонерні товариства» закріплює право акціонера оскаржити рішення загальних зборів товариства в судовому порядку протягом 3 місяців з дати його прийняття), то як бути з іншими організаційно-правовими формами суб’єктів господарювання, зокрема товариствами з обмеженою відповідальністю? Йдеться про застосування ч.1 ст.100 в поєднанні з п.1 ч.1 ст.268 ЦК щодо розмежування понять «право участі в управлінні справами товариства» та «право участі в товаристві». Останнє є особистим немайновим правом, і до його захисту не застосовується позовна давність.

Так, Н.Кузнєцова уважає, що плутати право участі в управлінні товариством з можливістю оскаржувати рішення його загальних зборів не можна. Це нетотожні речі. «Знак рівності між цими правами поставити не можна!» — підтримала її І.Спасибо-­Фатєєва.

Дискусія розгорнулася щодо можливості застосування норми про перебіг позовної давності за аналогією закону та наявності прогалини в законодавстві. Деякі члени НКР уважали, що такі організаційно-правові форми суб’єктів господарювання, як АТ й ТОВ, споріднені, тому є можливість застосовувати аналогію ст.50 закону про АТ.

«Тримісячний строк прописаний виключно для акціонерних товариств!» — висловила принципову позицію суддя ВГС Тетяна Козир. «Ми дезорієнтуємо суддів, якщо скажемо, що слід застосовувати аналогію закону», — приєднався до дискусії В.Ки­сіль. Мовляв, доцільно спрямувати суддів на застосування 3-річного строку, але це необхідно зробити шляхом законодавчого врегулювання.

А от член-кореспондент НАПрН Олег Подцерковний та В.Беляневич переконані, що ніякої прогалини в законодавстві взагалі немає. Адже якщо прямо не встановлено спеціальної позовної давності, має застосовуватися загальна. Врешті-решт члени НКР дійшли згоди, що без законодавчого врегулювання поставлене питання не вирішити.

До речі, ясність може бути внесено в разі прийняття Верховною Радою законопроекту, зареєстрованого під №2011, який поки що опрацьовується в профільному комітеті ВР. Ним пропонується встановити 2-місячний строк звернення учасника товариства до суду з дати, коли він дізнався чи мав дізнатися про наявність рішення його загальних зборів.

Одначе наразі це тільки ініціатива, а судді потребують відповідних роз’яснень уже тепер. Тож учасники засідання домовилися чітко розмежувати поняття «право участі в товаристві» та «право участі в управлінні справами товариства», що, на переконання експертів, дасть змогу вийти на загальну норму ЦК.

З нічого нічого не виникає?

Перед «господарниками» постає питання: якщо протягом першого року з дня держреєстрації товариства учасник не виконав свого обов’язку щодо формування статутного капіталу, а загальні збори учасників товариства не прийняли передбачених ч.3 ст.144 ЦК, ч.2 ст.52 закону «Про господарські товариства» рішень, то як у подальшому має визначатися кількість голосів такого учасника товариства?

Конституційний Суд у своєму рішенні від 5.02.2013 №1-рп/2013 чітко вказав, що питання відносно визначення кількості голосів для повноважності загальних зборів та результатів голосування за прийняття їх рішень у випадку, окресленому в питанні, підлягає законодавчому врегулюванню. Водночас Суд зазначив, що положення ч.4 ст.58 закону «Про господарські товариства» слід розуміти так: «При визначенні повноважності загальних зборів учасників товариства та результатів голосування за прийняття їх рішень враховується кількість голосів учасників, визначена пропорційно розміру їх часток у статутному капіталі, що встановлений статутом товариства, незалежно від вартості реально внесених (сплачених) ними вкладів тільки протягом першого року з дня державної реєстрації товариства».

КС, на переконання деяких учасників засідання, ухилився від трактування відповідних норм та не дав однозначної відповіді на поставлене запитання. «Проблема в тому, що на законодавчому рівні не вказано, коли саме виникають корпоративні права… Ми розуміємо, що після здійснення державної реєстрації товариства», — відзначає О.Беляневич. Вона переконана, що з нічого нічого не виникає, тож, якщо учасник не виконав свого обов’язку, корпоративних прав він не набуває.

«Чи може нездійснення особою свого права припинити існування цього права або змінити його?! — звернулася до колег І.Спасибо-Фатєєва й дала відповідь на поставлене запитання: — Не може!»

«Особа, котра недобросовісно виконує свої обов’язки, не має набувати відповідних прав» — парирував В.Беляневич. Більше того, такі особи час­то-густо блокують роботу всього товариства.

У результаті дискусії члени НКР відзначили, що наразі голоси таких осіб варто враховувати. Водночас для вирішення цього питання слід звернутися до Верховного Суду та спрямувати зусилля на розроблення власних пропозицій щодо внесення змін до законодавства.

Нереалізована опція. Поки що

Законом наразі не передбачено права акціонера (учасника) господарського товариства звертатися до суду по захист прав чи охоронюваних законом інтересів товариства поза відносинами представництва. Таке положення закріплене в постанові Пленуму ВС «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» від 24.10.2008 №13.

Так, ВС зауважив, що на цій підставі господарським судам належить відмовляти акціонерам (учасникам) господарського товариства в задоволенні позову про укладення, зміну, розірвання чи визнання недійсними договорів та інших правочинів, учинених господарським товариством. Поряд з тим Суд відзначив, що спори цієї категорії є підвідомчими господарським судам незалежно від їх суб’єктного складу на підставі п.4 ч.1 ст.12 Господарського процесуального кодексу, якщо акціонер (учасник) господарського товариства обгрунтовує відповідні позовні вимоги порушенням його корпоративних прав.

Тож яким чином захистити порушені корпоративні права акціонера, якщо спір підвідомчий господарському суду, однак останній повинен відмовляти в задоволенні таких вимог?

Найближчим часом на це запитання може бути дано відповідь. Так, законопроектом, який зареєстрований під №2013а і готується до повторного другого читання, пропонується, що будь-який учасник товариства, котрий є власником 10 і більше відсотків статутного капіталу останнього (у первісному варіанті передбачалося встановлення 5-відсоткового порогу), має право на звернення до суду з позовом в інтересах товариства про відшкодування збитків, завданих його посадовою особою.

У ході дискусії члени НКР виявили й ахіллесову п’яту ініціативи. Річ у тім, що в господарському судочинстві відповідачами можуть виступати виключно юридичні особи. Тож, якщо позов подаватиметься до менеджменту товариства, розглядатиметься він загальними судами.

Це, на переконання Н.Кузнєцової, призведе до чехарди: «З одного боку, ми витягнули корпоративні спори до господарської юрисдикції, а тепер частину віддамо до загальних судів?!»

Знову ж таки, законопроект є поки що нереалізованою опцією, але суддям слід знати, як чинити в подібних ситуаціях уже сьогодні. Тож О.Онуфрієнко запропонував указати в роз’ясненні, що наявність корпоративних відносин не породжує в акціонера чи учасника право подавати позов від імені та в інтересах господарського товариства.

«Принципове стандартне регулювання»

Члени НКР довго дискутували й намагалися знайти відповідь на запитання: яким чином можна захистити порушені корпоративні права акціонера (зокрема право вимагати обов’язкового викупу АТ належних йому голосуючих акцій), якщо він голосував проти прийняття рішень про попереднє схвалення правочинів, які можуть учинятися товариством протягом не більш як одного року з дати прийняття такого рішення? в який момент в акціонера виникає право вимагати такого викупу? Втім, конкретної відповіді знайти не вдалося, вона має з’явитися під час підготовки відповідного проекту постанови пленуму ВГС.

Разом з тим перед судами стоїть питання, чи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства справи, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності кооперативів, якщо стороною в справі є фізична особа? З одного боку, є постанова Пленуму ВС №13, де сказано, що такі справи не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. При цьому норма п.1 ч.1 ст.12 ГПК через її імперативний характер не підлягає застосуванню за аналогією щодо спорів, пов’язаних з діяльністю інших суб’єктів господарювання.

З другого боку, непоодинокими є випадки, коли суди при розгляді справ дотримувалися позиції, згідно з якою виробничий кооператив споживчої кооперації є господарським товариством у розумінні стст.79, 93 Господарського кодексу. Робили вони це, спираючись на висновок, зроблений ВС у одній зі справ про перегляд судового рішення.

Спори, пов’язані з діяльністю кооперативів, за інформацією експертів, виявилися відірваними від спорів щодо діяльності господарських товариств. Більше того, спори щодо споживчої кооперації «розкидані» як по загальних, так і по адміністративних судах.

«Мають бути єдина правова позиція та принципове стандартне регулювання!» — наголосила Т.Козир. «Як би ми не хотіли вказати, що кооперативи у певному сенсі є господарськими товариствами, це буде неправильно», — зауважила Н.Кузнєцова.

Члени НКР дійшли згоди, що наразі законодавство не дає можливості ствердно відповісти на запитання такого роду. Інакше кажучи, підстави розглядати в порядку господарського судочинства справи, пов’язані зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності кооперативів, якщо стороною у справі є фізична особа, відсутні.

***

Пропозиції, котрі висловлювались експертами під час засідання НКР, знайдуть своє відображення у відповідному протоколі, а в майбутньому будуть передані на розгляд пленуму ВГС.