Обмеження залишилися в силі

КС не знайшов неконституційних норм у нових умовах матеріального та соціального забезпечення суддів

Конституційний Суд ухвалив останнє рішення з низки подань, які стосувались оскарження положень закону «Про судоустрій і статус суддів». Цього разу аналізу на конституційність піддавалися норми стосовно умов виплати вихідної допомоги, її оподаткування, а також інших соціально-побутових гарантій, які надаються суддям.

Відставка чи здоров’я?

Загалом це подання Верховного Суду стосувалося 10 положень реформеного закону. У рішенні від 19.11.2013 №10-рп/2013 єдиний орган конституційної юрисдикції висловився стосовно 6 з них (повний текст рішення КС див. на стор.17. — Прим. ред.). У решті — щодо обчислення суддівського стажу, забезпечення житлових умов, соціального страхування та втрати чинності законом «Про статус суддів» — припинив провадження, пославшись на відсутність правового обгрунтування неконституційності цих норм (ішлося про стст.131, 132, 135 та пп.1 п.2 розд.XII «Прикінцеві положення» закону «Про судоустрій і статус суддів» від 7.07.2010 №2453-VІ).

Так, на думку ВС, законодавець обмежив право служителів Феміди на відставку, розрізнивши в новому законі власне звільнення за наявності 20-річного стажу та за станом здоров’я. Адже в попередньому законі «Про статус суддів» право на відставку за станом здоров’я надавало певні соціальні гарантії, включаючи право на вихідну допомогу та довічне грошове утримання. Натомість тепер такі гарантії діють виключно для законників, які мають понад 20 років суддівського стажу.

Як зазначено в рішенні КС, «в Основному Законі закріплено вичерпний перелік підстав для звільнення судді з посади, що унеможливлює законодавче розширення чи звуження цього переліку». Тобто в стст.103 та 109 закону №2453-VІ законодавець лише деталізував підстави для припинення суддівської кар’єри. Адже «звільнення судді з посади за станом здоров’я відбувається через погіршення стану його здоров’я, що не дає йому змоги протягом тривалого часу або постійно здійснювати свої повноваження» в разі, якщо він не набув права на відставку. Відповідно, на думку КС, цілком логічно, що «судді, звільнені з посади внаслідок неможливості виконувати свої повноваження за станом здоров’я та на підставі подання заяви про відставку, мають неоднаковий правовий статус та різні умови соціального забезпечення».

Допомога — не гарантія

Також у поданні ВС наголошувалося, що наразі вихідна допомога при виході у відставку стала оподатковуваною. Натомість навіть у первинній редакції закону №2453-VІ передбачалося, що податки з неї не справляються. Проте під час ухвалення змін до Податкового кодексу в грудні 2010 року законодавець прибрав слово «неоподатковувана» з ч.1 ст.136 закону.

Розглядаючи цей аспект суддівських гарантій, КС відзначив, що, «за своєю правовою природою, вихідна допомога є разовою формою матеріальної винагороди». Цей вид виплат, відзначається в рішенні, має стимулюючий характер, що спонукає суддів до більш тривалої роботи на посаді. Водночас «вихідна допомога не належить до таких конституційних гарантій незалежності суддів, як суддівська винагорода чи довічне грошове утримання, оскільки не є основним джерелом матеріального забезпечення». Тобто, як випливає із цього рішення, законодавець може на власний розсуд установлювати її розмір та умови виплати.

Відповідно й питання оподаткування цих коштів як одного з видів доходу суддів залишається у віданні парламенту. Тому, на думку КС, у даному випадку не може йтися про звуження змісту чи обсягу гарантій суддівської незалежності, які підпадали б під конституційну заборону. Отже, можна дійти висновку, що навіть скасування виплати вихідної допомоги також не було б визнане неконституційним, що, до речі, і відбулося у випадку з новими умовами звільнення за станом здоров’я.

Статус не змінився

Ще два спірних положення стосувалися статусу судді. Так, ВС звернув увагу колег на той факт, що положення ст.137 закону №2453-VІ нібито обмежили право працюючих суддів та членів їхніх сімей на медичне обслуговування. Оскільки ця норма опинилася в розділі «Статус суддів у відставці», у ВС уважали, що вона стосується тільки цієї категорії служителів Феміди.

Натомість у КС заспокоїли: в ст.137 закріплено право судді та членів його сім’ї на медичне обслуговування. Оскільки це є загальним визначенням, то з урахуванням визначень, наведених у ч.1 ст.51 та ч.5 ст.109 закону, термін «суддя», використаний в положеннях ст.137, «стосується як осіб, які перебувають на посаді судді, так і суддів у відставці».

Аналогічно не було виявлено привілеїв у статусі, які нібито надав парламент суддям ВС, котрі перейшли працювати до інших судів через скорочення чисельності найвищого судового органу, та особам, які на момент проведення реформи займали адміністративні посади, що не передбачалися новим законом (абз.4 п.3 та абз.4 п.5 розд.ХІІІ «Перехідні положення»). На думку КС, у такий спосіб законодавець, навпаки, забезпечив збереження належного цим суддям рівня матеріального, медичного та соціально-побутового забезпечення, які вони мали за законом «Про статус суддів».

Отже, наразі КС відповів на всі зауваження, що висловлювалися стосовно реформеного закону. Щоправда, є ще подання Державної судової адміністрації щодо тлумачення положень абз.2 ч.1 ст.142 закону №2453-VІ у контексті ст.55 Бюджетного кодексу. Та, схоже, поки що ми не дізнаємося, що ж означає «захищеність видатків держбюджету на утримання судів»: колегія суддів КС, яка розглядала це подання, пропонуватиме Суду відмовити у відкритті провадження в цій справі. Хоча зрозуміло, що жодні гарантії суддівської незалежності не діятимуть, якщо держава не забезпечить фінансування.