Спір у спадщину
Визнання угоди недійсною можливе і після смерті громадянина, який був її учасником
Верховний Суд України
Іменем України
Ухвала
19 січня 2011 року м.Київ
Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Патрюка М.В.,
суддів: Григор'євої Л.І., Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 3 до Особи 4 про визнання договору дарування недійсним, визнання права власності в порядку спадкування за заповітом і за зустрічним позовом Особи 4 до Особи 3 про визнання заповіту недійсним, за касаційною скаргою Особи 3 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 21.10.2009 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2009,
ВСТАНОВИЛА:
У лютому 2005 року Особа 5 звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 11.07.97 між нею та Особою 4 і між Особою 6 та Особою 4 були укладені договори дарування, згідно з якими вона з Особою 6 подарували Особі 4 по 1/3 частці квартири за Адресою 1. Просила на підставі ч.1 ст.58 ЦК УРСР визнати зазначені договори дарування недійсними, тому що вони були укладені лише про людське око та без наміру створити юридичні наслідки, оскільки так і не відбулася фактична передача Особі 4 квартири. У листопаді 2007 року Особа 5 померла та до участі у справі як процесуальний правонаступник була допущена Особа 3, яка, уточнивши позовні вимоги, просила суд на підставі ст.58 ЦК УРСР, ст.234 ЦК визнати недійсними як фіктивні (мнимі) правочини договори дарування по 1/3 частки квартири за Адресою 1, укладені 11.07.97 між Особою 6 і Особою 4 та між Особою 5 і Особою 4; визнати за нею право власності на 2/3 частки квартири №1 за вищезазначеною адресою в порядку спадкування за заповітом після смерті Особи 5, у тому числі й за спадковою трансмісією після смерті Особи 6.
У липні 2009 року Особа 4 звернулася до суду із зустрічним позовом і просила суд визнати недійсним заповіт від 18.06.2003 на ім'я Особи 3, посилаючись на те, що волевиявлення Особи 5 не було вільним і не відповідало її волі, вона внаслідок психологічного тиску з боку Особи 3 підписала заповіт.
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 21.10.2009, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2009, у задоволенні позову Особи 3 та зустрічного позову Особи 4 відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 3 просить ухвалені судові рішення в частині відмови в задоволенні її позовних вимог скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.324 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову Особи 3, суд першої інстанції виходив з того, що вона не має права вимагати визнання договорів дарування по 1/3 частки квартири за Адресою 1, укладених 11.07.97 між Особою 6 і Особою 4 та між Особою 5 і Особою 4, недійсними, оскільки позивачка не була учасником цих правовідносин та отримала процесуальне право вимоги тільки після смерті Особи 5. Крім того, відмовляючи Особі 3 в задоволенні позовних вимог про визнання за нею права власності на 2/3 частки квартири №1 за вказаною вище адресою в порядку спадкування за заповітом після смерті Особи 5, у тому числі й за спадковою трансмісією після смерті Особи 6, виходив з того, що договори дарування від 11.07.97 не було визнано недійсними, тому спірне майно не могло ввійти до спадкової маси.
З таким висновком суду погодився й суд апеляційної інстанції.
Проте погодитись із таким висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.
Згідно з ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають зі встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.
Судами встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 11.07.97 між Особою 5 і Особою 4 та між Особою 6 і Особою 4 були укладені договори дарування по 1/3 частки квартири за Адресою 1. У липні 1999 року Особа 5 і Особа 6 звернулися до суду з позовом до Особи 4 про визнання договорів дарування від 11.07.97 та приватизації квартири за Адресою 1 недійсними з підстав, передбачених стст.56, 57 ЦК УРСР. У 2002 році Особа 6 помер. Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 6.07.2004, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 7.12.2004, Особі 5 відмовлено в задоволенні позову, зустрічний позов Особи 4 про усунення перешкод у користуванні власністю та вселення задоволено.
У лютому 2005 року Особа 5 звернулася до суду з позовом про визнання недійсними договорів дарування від 11.07.97 з інших підстав, а саме — з передбачених ст.58 ЦК УРСР.
З матеріалів справи вбачається, що під час розгляду справи Особа 5 померла. Спадкоємцем Особи 5 за заповітом є Особа 3, яка була допущена до участі у справі як процесуальний правонаступник.
Згідно з ст.37 ЦПК в разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії цивільного процесу.
Таким чином, процесуальне правонаступництво — це заміна сторони або третьої особи (правопопередника) іншою особою (правонаступником) у зв'язку з вибуттям із процесу суб'єкта спірного або встановленого рішенням суду правовідношення, за якого до правонаступника переходять усі процесуальні права та обов'язки правопопередника і він продовжує в цивільному судочинстві участь останнього.
На порушення зазначених вимог закону суди дійшли неправильного висновку, що Особа 3 не має права вимагати визнати недійсними договори дарування, укладені 11.07.97 між Особою 5 і Особою 4 та між Особою 6 і Особою 4, оскільки стала лише процесуальним правонаступником після смерті Особи 5.
У п.16 постанови Пленуму Верховного Суду від 28.04.78 №3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними» (зі змінами), яка діяла на час спірних правовідносин, судам роз'яснено, що визнання угоди недійсною можливе і після смерті громадянина, який був її учасником, і такі вимоги можуть бути заявлені другою стороною, спадкоємцями померлого, іншими заінтересованими особами та прокурором.
Особа 3 є спадкоємцем Особи 5, а в позовному провадженні процесуальне правонаступництво відбувається в тих випадках, коли права або обов'язки одного із суб'єктів спірного матеріального правовідношення в силу тих чи інших причин переходять до іншої особи, яка не брала участі в цьому процесі.
Отже, матеріальне правонаступництво тісно пов'язане з процесуальним, оскільки процесуальне правонаступництво передбачає перехід суб'єктивного права або обов'язку від однієї особи до іншої в матеріальному праві. Отже, незалежно від підстав матеріального правонаступництва процесуальне правонаступництво допускається тільки після того, як відбудеться заміна в матеріальному правовідношенні.
Таким чином, позов пред'явлений Особі 5 учасником правочину, а Особа 3, ставши її правонаступником не лише в процесуальному значенні, а й у матеріальному, має право на оспорювання договору дарування, оскільки в разі визнання його недійсним буде мати право на спадкування.
За таких обставин ухвалені судові рішення не відповідають вимогам ст.213 ЦПК щодо законності й обгрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.338 ЦПК є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду
УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 21.10.2009 та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 23.12.2009 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.