Без вини компенсуються.

Інфляційні нарахування та 3% річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку із чим дія мораторію на них не поширюється

Верховний Суд України

Іменем УкраїниУхвала

26 січня 2011 року м.Київ

Колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — ПатрюкА М.В.,
суддів: Балюка М.І., Гуменюка В.І., Луспеника Д.Д., Лященко Н.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 3 до Відкритого акціонерного товариства «Комерційний банк «Надра» про стягнення інфляційних нарахувань і 3% річних у зв'язку з простроченням виконання грошових зобов'язань за договором банківського вкладу (депозиту) за касаційною скаргою Особи 3 на заочне рішення Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніп­ропетровської області від 16.11.2009 та рішення Апеляційного суду Дніпропет­ровської області від 26.01.2010,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2009 року Особа 3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 8.01.2009 вона уклала з відповідачем три договори банківського вкладу, у національній валюті, у доларах США та в євро. Рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12.06.2009 з відповідача на її користь стягнуто суми вкладів і нарахованих процентів. Оскільки суми вкладів до цього часу не повернуті, позивачка просила на підставі ст.625 ЦК стягнути з ВАТ «КБ «Надра» на її користь 1464 грн. 56 коп. інфляційних нарахувань і 3% річних у розмірі 347 грн. 78 коп. за депозитом у гривнях; $165,44 і 3% річних у розмірі $37,23 за депозитом у доларах США; €206 і 3% річних у розмірі €46,36 за депозитом у євро та судові витрати.

Заочним рішенням Центрально-Міського районного суду м.Кривого Рогу Дніпропетровської області від 16.11.2009 позов Особи 3 задоволено частково. Стягнуто з ВАТ «КБ «Надра» на користь Особи 3 3% річних за прострочення грошового зобов'язання: 347 грн. 78 коп. за договором строкового банківського вкладу від 8.01.2009 №742111; $37,23 за договором строкового банківського вкладу від 8.01.2009 №*; €46,36 за договором строкового банківського вкладу від 8.01.2009 №**. Розподілено судові витрати. У решті позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніп­ропетровської області від 26.01.2010 заочне рішення місцевого суду скасовано в частині стягнення з ВАТ «КБ «Надра» на користь Особи 3 3% річних за прострочення грошового зобов'язання та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі 120 грн. і стягнення з відповідача на користь держави
51 грн. судового збору та ухвалено нове рішення, яким у цій частині відмовлено в задоволенні позову. Стягнуто з Особи 3 на користь держави судовий збір у розмірі 62 грн. 92 коп.

У касаційній скарзі Особа 3, посилаючись на порушення судами норм матеріального й процесуального права, просить ухвалені у справі судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.324 ЦПК підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до п.2 розд.ХІІІ «Перехідні положення» закону від 7.07.2010 №2453-VІ «Про судоустрій і статус суддів» справа розглядається за правилами ЦПК від 18.03.2004 в редакції, чинній до введення в дію закону від 7.07.2010.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив із того, що за порушення грошового зобов'язання ст.625 ЦК передбачає відповідальність боржника. Крім того, ст.2 закону «Про індексацію грошових доходів населення» передбачено, що індексації підлягають лише ті виплати, які не мають разового характеру (заробітна плата, стипендії, пенсії), оскільки повернення сум депозитних вкладів має разовий характер, тому індексації не підлягає.

Апеляційний суд, скасовуючи рі­шення місцевого суду в частині стягнення з відповідача 3% річних за прострочення грошового зобов'язання та судових витрат і відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, виходив із того, що відповідно до положень ст.614 ЦК особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини, проте зазначив, що постановою правління Національного банку з 10.02.2005 строком на 6 місяців був уведений мораторій на задоволення вимог клієнтів, який поширюється на зобов'язання ВАТ «КБ «Надра». При цьому згідно із ч.2 ст.58, п.2 ч.3 ст.85 закону «Про банки і банківську дія­льність» під час дії мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами.

Проте таких висновків апеляційний суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального пра­-
ва.

Відповідно до ст.213 ЦПК рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Згідно з ст.214 ЦПК під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним положенням закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Згідно з ч.1 ст.598 ЦК зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, установлених договором або законом.

Підстави припинення зобов'язання передбачені стст.599—601, 604—609 ЦК, зокрема ст.559 ЦК передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Судом установлено, що 8.01.2009 Особа 3 уклала з ВАТ «КБ «Надра» три договори банківського вкладу: у національній валюті, у доларах США та в євро. Після закінчення терміну дії договорів відповідач не виконав зобов'язання за договорами та не видав позивачці вклади й належні проценти за її заявою від 9.02.2009, посилаючись на те, що правлінням НБУ з 10.02.2009 призначено тимчасову адміністрацію і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів строком на 6 місяців.

Згідно із ч.2 ст.58 закону від 7.12.2000 №2121-ІІІ «Про банки і банківську діяльність» банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій за рахунками, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.

Протягом мораторію не нараховуються неустойка (штраф, пеня), інші фінансові (економічні) санкції за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) (п.2 ч.3 ст.85 закону «Про банки і банківську діяльність»).

Статтею 625 ЦК визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив вико­нання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Виходячи з положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу й 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних витрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів і отриманні компенсації (плати) від боржника за користування одержаними ним коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання, у зв'язку із чим дія мораторію відповідно до ст.85 закону «Про банки і банківську діяльність» на них не поширюється.

У зв'язку з викладеним висновок суду про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача коштів за невиконання боргового зобов'язання є таким, що суперечить вимогам ч.2 ст.625 ЦК.

Отже, на порушення стст.212—214 ЦПК, апеляційний суд не звернув уваги на те, що відповідно до ст.598 ЦК зобов'язання сторін за договором припиняються з моменту належного виконання сторонами зобов'язань, і не врахував, що індекс інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання, а також 3% річних від простроченої суми не є штрафною санкцією й на них не поширюється дія мораторію.

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обгрунтованим та в силу ст.338 ЦПК підлягає скасуванню, а справа — переданню на новий апеляційний розгляд.

Керуючись стст.336, 338 ЦПК, колегія суддів Судової палати в цивільних справах Верховного Суду

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу Особи 3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.01.2010 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.