Не допускати «процесуальних диверсій»

Судам слід розмежовувати реальний захист прав і юридичні технології. А їхні рішення повинні бути «життєво мудрими»

Для досягнення єдності судової практики потрібно докласти чимало зусиль, витратити багато часу, вислухати чимало думок фахівців. Особливо важливими є правові позиції Верховного Суду, який і має бути тим органом, що забезпечує єдність практики.

Важливість єдності

25 жовтня у Кловському палаці відбулася науково-практична конференція «Судова практика Верховного Суду в цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних справах». На засіданнях трьох секцій, які проводилися одночасно, судді, науковці, експерти, адвокати обговорили правові висновки найвищого органу в системі судів загальної юрисдикції.

За словами Голови ВС Ярослава Романюка, сьогодні перед очолюваним ним органом стоїть надзвичайно складне завдання. «Ми не маємо права на помилку. Адже, даючи правовий висновок, спрямовуємо практику в десятках, сотнях, а може й тисячах подібних справах», — наголосив керманич ВС.

Разом з тим, на його думку, обов’язковість рішень найвищого судового органу буває декларативною. «Оскільки на практиці ця обов’язковість не завжди дотримується», — зауважив він.

На конференції наголошувалось: якщо забезпечуватиметься єдність судової практики, то громадяни відчують, що ситуація покращується, правосуддя — законне і справедливе, а судова система діє оперативно та ефективно.

«Держава розуміє важливість забезпечення єдності судової практики. Щоб установити додаткові механізми для її забезпечення, у Верховній Раді був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо повноважень Верховного Суду України» (№3356). Я далекий від твердження, що законопроект досконалий і вирішить усі проблеми. Але у всякому разі сьогодні потрібно визначитись: або ми його підтримуємо, і ситуація стає кращою, або одним махом намагаємося досягти ідеалу, вирішуючи всі проблеми забезпечення єдності судової практики, а в результаті не досягнемо нічого. І все залишиться так, як є», — звернув увагу Я.Романюк.

Засадничі принципи

Ще одне питання, що обговорювали на конференції, — яким має бути рішення суду. «Суди в значній мірі надто буквально, надто формально підходять до розуміння та правозастосування конкретної норми спеціальної частини закону, забуваючи про засадничі принципи правосуддя: добросовісність, справедливість, рівність сторін, заборону зловживання процесуальними правами», — підкреслив Я.Романюк.

На думку академіка Національної академії правових наук Наталії Кузнєцової, завдання суду — розмежувати реальний захист прав і юридичні технології та зловживання, зокрема й процесуальним правами.

У свою чергу заступник голови Вищого господарського суду Артур Ємельянов наголосив, що обов’язок не допускати «процесуальних диверсій» у суді замість реального захисту прав покладається не тільки на суддів, а й на адвокатів. Також А.Ємельянов подякував ВС за вирішення проблем, які виникали під час розгляду окремих категорій господарських справ. «Усі проблемні моменти, з якими господарські суди стикалися на практиці при застосуванні закону про лізинг, при розгляді такої категорії спорів, практично вирішені ВС. Сьогодні ми маємо не тільки практику в господарському судочинстві з цих питань, а й орієнтири для судів, осіб, які звертаються до суду, щодо того, як буде вирішено спір», — розповів заступник очільника ВГС.

Навчатися на прикладах

«Рішення суду повинно бути не просто формально законним, а й справедливим за своєю суттю й життєво мудрим. Коли ми такі рішення ухвалюватимемо, то і ставлення суспільства до нас зміниться», — продовжив про вимоги до рішення Я.Романюк.

На підтвердження своєї позиції він навів приклад рішень, прийнятих російськими суддями. Зокрема, одне з них стосувалося визнання договору недійсним. «В одній зі справ Вищий арбітражний суд РФ сказав таке: оскільки сторони при укладенні договору погодилися на його умови і саме на таких умовах його уклали, то подальше посилання на одну з цих умов як на підставу для визнання цього договору недійсним є нічим іншим як зловживанням процесуальним правом. Поклавши цю тезу в основу свого рішення, ВАС РФ відмовив у визнанні такого договору недійсним», — зазначив голова ВС.

Ще один приклад рішення, ухваленого російськими колегами. Фізична особа уклала кредитний договір на $3 млн. Згідно з умовами договору термін повернення кредиту — 10 років, а ще — виплата певної суми щомісячних платежів. «Одна з умов договору, яка відповідає і російському, і нашому Цивільному кодексу: у разі порушення черговості платежів банк має право не розривати договору, а вимагати повернення всього тіла кредиту. Саме так сталося в цьому випадку: банк пред’явив позов про повернення всього тіла кредиту через те, що позичальник упродовж двох місяців не вносив щомісячних платежів», — розповів Я.Романюк.

За його словами, суд і першої, й апеляційної інстанцій позов задовольнили. А ВАС РФ сказав: у разі кредитування на таку велику суму на такий тривалий строк для банку не могло не бути очевидним, що гроші позичалися для вкладення в якесь виробництво, щоб бути в обороті. «Пред’являючи вимогу про повернення всього тіла кредиту тільки тому, що не були внесені 2 місячні платежі, банк не міг не розуміти, що, формально маючи права на пред’явлення такої вимоги, він не дотримується балансу інтересів — власного та свого контрагента. Оскільки такою вимогою банк ставить у вкрай невигідне становище свого контрагента. Висновок був такий: банк, пред’являючи позов, зловжив своїм правом. Суд ухвалив нове рішення: відмовив у позові про стягнення всього тіла кредиту і постановив рішення про стягнення заборгованості за 2 прострочені місяці», — повідомив керманич ВС.

Тоді А.Ємельянов висловив думку про те, що рішення насамперед повинне бути законним. «Я б з цим не погодився, — відповів йому Я.Романюк. — Ми повинні настільки вміло застосовувати чинне законодавство, аби рішення суду було не просто законним, а й справедливим за своєю суттю».

Він нагадав: відповідно до ст.3 ЦК, яка визначає загальні засади цивільного законодавства, такі принципи, як справедливість, добросовісність, розумність — розміщені в одному рядку, а не за ранжиром.

Так, очевидно, погляди суддів щодо деяких питань не збігаються. Але й єдності судової практики неможливо досягти без попереднього обміну думками, дискусій, пошуку раціонального зерна представниками судів усіх інстанцій та кожної юрисдикції.