Член правління АПУ Микола Очкольда:

«Адвокат не може гарантувати, що суд прийме позитивне рішення»

Микола ОЧКОЛЬДА — один з тих щасливчиків, які примудряються встигати якщо не все, то в усякому разі куди більше, ніж більшість довколишніх. Крім того, що Микола Геннадійович — керуючий партнер Адвокатської компанії «Легітимус», адвокат, він ще й член дисциплінарної палати КДКА Київської області та голова постійної комісії з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно Громадської ради при Державній реєстраційній службі й до того ж суміщає все це з діяльністю в громадській організації — Асоціації правників України. Відповідно, і розмова в нас із ним вийшла досить «різнобічною» — і про закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», і про дисциплінарну практику, і про новий порядок реєстрації прав на нерухомість. Крім того, М.Очкольда розповів у інтерв’ю «ЗіБ» про те, чи впливають на недбайливих адвокатів, скарги на яких доводиться розглядати, вмовляння й чи бояться українські захисники іноземних конкурентів.

«Коли адвокат бере стажиста — це швидше його соціальне навантаження»

— Миколо Геннадійовичу, минуло вже більше року відтоді, як був прийнятий новий закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». Чи змінив він життя простих адвокатів, і якщо так, то в кращий чи гірший бік?

— По-перше, нагадаю, що попередній закон було прийнято ще в 1991 році, адже суспільство росте, розвивається й вимагає, щоб закони регулювали ті процеси, які в ньому відбуваються. Не можна стояти на місці. За 20 років суспільство сильно змінилося. Адвокатура — не виняток. Тому ухвалення нового акта було насущною потребою, і, на мій погляд, це позитив, я завжди «за», коли є спроби щось змінити на краще. Перш за все величезний плюс — це посилення гарантій прав адвоката. Невеликий приклад: тепер для того, щоб провести обшук в офісі захисника, необхідна присутність представника місцевої ради адвокатів. Це дуже важливо, адже в такому разі практично неможливі які-небудь маніпуляції з боку правоохоронців. Ще один позитив — те, що зросло значення адвокатського запиту.

У той же час жоден закон не може відразу ж задовольнити всі потреби, для цього необхідний час. Якісь моменти природним чином зникнуть, а щось, навпаки, потрібно в цей документ привнести. Дуже важливо, щоб закон не був статичним, а адвокатське співтовариство проявляло активність і висувало свої пропозиції. Не виключено, що через якийсь час доведеться вносити зміни до цього правового акта, аби усунути допущені помилки, недоліки.

— Можливо, вже зараз ви помічаєте якісь моменти, що вимагають унесення змін?

— Ну, наприклад, затверджена РАУ норма про стажування — досить спірна й була вельми неоднозначно сприйнята юридичною громадськістю. З одного боку, я розумію: щоб провести стажування, необхідно витратити енергію та час — 550 год., з другого боку, з огляду на рівень добробуту наших людей установлена сума дуже велика.

— На останньому засіданні РАУ було прийнято рішення віддати розв’язання цього питання на відкуп місцевим радам адвокатів. Можливо, це компроміс?

— Можливо. Думаю, адвокатура не повинна бути у відриві від суспільства. У нас понад 100 тис. юристів-практиків, понад 37 тис. адвокатів, і, знаючи ситуацію в країні, реакцію людей на таке рішення, необхідно було якимось чином відкоригувати ситуацію. Здається, це непогана ідея — віддати вирішення цього питання на відкуп місцевим радам, тому що і рівень витрат, і рівень доходів у різних регіонах різний: одна справа — глибинка, і зовсім інша — столиця. А те, що нині ухвалюються такі рішення, говорить про те, що закон «живий», не статичний, і ті спірні питання, які викликають резонанс у суспільстві, певним чином регулюються. Можливо, в майбутньому ухвалять інше рішення, але поки що це певний крок назустріч тим, хто хотів би стати адвокатом.

— До речі, а у вас у фірмі є стажисти?

— Ні, але, якщо чесно, я був би не проти взяти стажиста. Відверто кажучи, тягар і озвучена оплата праці адвокатів — керівників стажування несумірні з витраченими зусиллями, часом. Тому, коли адвокат бере стажиста — це швидше його соціальне навантаження й бажання передати якісь знання, виховати наступника. Це і соціальна місія, і більш довгострокова перспектива розвитку. Тому що є розуміння школи, є система цехових цінностей. І важливо, коли адвокати формують певне співтовариство з якимось світоглядом, принципами. Тоді людина буде сама оцінювати свою поведінку й не допускати тих чи інших учинків, оскільки це суперечить її переконанням. Просто тому, що вона уважає: адвокат не може так учинити.

Як показує практика, ніякі жорсткі методи не будуть дієвими. Все повинне йти зсередини. І, коли мова йде про стажування, у людей можна сформувати правильний підхід. Людина, яка пройшла стажування у кваліфікованого адвоката, і сама кваліфіковано надаватиме послуги, відчуватиме належність до якоїсь касти й дотримуватиметься її принципів. Це репутація адвокатури, ставлення до неї суспільства. У деяких випадках ви також можете виростити співробітника або навіть партнера для своєї компанії.

І хоча в мене немає стажистів, я вважаю, що це — відмінна річ. Коли складав іспит для набуття права на заняття адвокатською діяльністю, не потрібно було проходити стажування, але тоді я був би не проти цього. Дуже важливо, аби хтось досвідченіший міг щось підказати, порадити.

— А в чому ще закон посилив позиції адвокатів?

— Прикладів збільшення гарантій адвокатської діяльності — сонмище. Це, як я вже говорив, і «посилення» адвокатських запитів. На жаль, раніше чиновники їх ігнорували. Сьогодні завдяки закону, а також небайдужому ставленню захисників і керівництва ВКДКА відбулося певне зрушення: ці питання активно обговорюються, у Києві навіть удалося через суд притягнути чиновника до адміністративної відповідальності за ненадання адвокатові інформації у відповідь на його запит. А це дуже важливо, коли можна бути впевненим, що особа, котра порушила твої права, буде покарана.

Основна ідея закону, на мій погляд, — зробити адвокатуру незалежною від держави. Адже дуже часто захисник виступає в кримінальних процесах, в яких держава має якийсь інтерес. І принципово, щоб адвокат, котрий представляє ту чи іншу сторону, був по-справжньому незалежним, щоб на нього не впливали ззовні.

Можна також відзначити посилення органів адвокатського самоврядування. Це теж важливо. Так само, як і гарантії підвищення адвокатом кваліфікації, і прописане в законі зобов’язання її підвищувати. І це правильно. Тому що людина, яка склала іспити й давно не практикувала, втрачає кваліфікацію, адже в нас досить динамічне законодавство.

Серед очевидних позитивів — посилення захисту адвокатської таємниці. Це важливо, тому що адвокат часто отримує від клієнта конфіденційну інформацію й неприпустимо, аби його примушували комусь її переповісти. А зараз навіть передбачена відповідальність за розголошування таємниці.

Проте в цілому рік для закону — це досить мало, акт усе-таки повинен більше попрацювати. З того, що можна було б змінювати: варто було б обговорити й розширити форми адвокатської діяльності. Ми, наприклад, нині є товариством з обмеженою відповідальністю й надаємо юридичні, адвокатські послуги. Нам комфортно працювати в такій формі, є свої плюси і з погляду мотивації співробітників, і з погляду акумуляції активів. Звичайно, бажано, щоб ми теж могли отримати всі передбачені законом «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гарантії. Не хотілося б перетворюватися в адвокатське об’єднання лише для того, щоб, так би мовити, змінити вивіску. Ймовірно, можна було б поширити вищезгадані гарантії і на компанії, які працюють у формах, відмінних від передбачених законом. Можна було б розширити критерії — наприклад, дана компанія підпадає під цю категорію, тому що займається адвокатською діяльністю і надає відповідні послуги. Звичайно, це моя особиста думка, хтось із колег може з нею не погодитися.

«Іноді адвокатові потрібно просто розмовляти зі своїм клієнтом»

— Цього року ви стали членом дисциплінарної палати КДКА. На що найчастіше скаржаться адвокати та які порушення найчастіше допускають?

— Якщо говорити про практичні питання, з якими я зіткнувся в роботі КДКА Київської області, тобто моменти, які варто було б урегулювати, — перш за все це стосується притягнення адвоката до відповідальності.

Зокрема, набуття чинності рішенням про позбавлення адвоката свідоцтва або зупинення дії останнього. Справа розглядається дисциплінарною палатою, доповідач за скаргою заздалегідь проводить перевірку, вивчає матеріали, готує довідку. Після того, як КДКА ухвалила позитивне рішення про порушення провадження, аналізуються всі матеріали й ухвалюється рішення, наприклад про притягнення адвоката до дисциплінарної відповідальності — скажімо, про зупинення дії свідоцтва. Проте це рішення вступає в силу, тільки якщо КДКА проголосує в повному складі (обидві палати). Виходить, що наше рішення ніяких негативних юридичних наслідків для адвоката не має. Воно не вступає в силу, поки не проголосують члени обох палат. Виникає запитання: вони що, повинні виписувати нове рішення та йти за тією ж процедурою, що й ми? Тоді для чого дисциплінарна палата витрачала час, вивчала справу?

Врешті-решт ми ж не оцінюємо, як члени кваліфікаційної палати прийняли іспит. Дотримуючись такої логіки, ми повинні були б це робити. Не хочу, аби хтось подумав, що я намагаюся, так би мовити, перетягнути ковдру на дисциплінарну палату. Наші колеги-«кваліфікаційники» — професіонали. Потрібно просто зрозуміти, як чинити в такій ситуації.

Я б цю проблему вирішив — чітко прописав повноваження КДКА, обох палат.

Ще одне спірне питання. Адвоката можна притягнути до відповідальності протягом 30 днів з моменту вчинення дисциплінарного проступку. А якщо захисник під час слухання його справи захворів, він подає довідку про те, що з поважної причини не може з’явитися на засідання. Ми зупиняємо провадження. Проте, за великим рахунком, хтось може сказати, що є присічний строк — 30 днів, і на формальних підставах рішення може бути оскаржене. Такі речі теж потрібно чітко прописати — наприклад, ті випадки, коли розгляд тієї чи іншої справи може бути зупинено й тим самим збільшиться час її розгляду.

— А взагалі як часто вам доводилося позбавляти адвокатів свідоцтв і зазвичай — за що?

— З урахуванням моєї першої каденції я вже можу зробити висновки, з приводу яких порушень люди найчастіше звертаються. Їх можна умовно поділити на два види. Перший — це коли порушуються закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правила адвокатської етики та присяга адвоката. І другий — це певні дії адвоката, на які скаржаться треті особи та в яких, можливо, і є склад порушення, але вони виходять за рамки і закону, і правил етики.

Наприклад, дуже часто люди скаржаться на те, що адвокат узяв гроші й неякісно надав послугу. Адвокат же наводить аргументи на свій захист, мовляв, я не гарантував вам результат і працював, тобто здійснював такі-то дії, відправляв такі-то запити. Його клієнт на це реагує: ви могли надіслати більше запитів, подати більше клопотань, до того ж ви зажадали дуже високого гонорару. Але КДКА не вирішує фінансових питань, ми не можемо примусити адвоката повернути гроші. Це вже сфера цивільно-правових відносин.

Якщо ж у діях адвоката є ознаки шахрайства — наприклад, він узяв гроші, а не збирався нічого робити й ховається від своїх клієнтів, — ці питання перебувають уже в кримінальній площині.

— Невже в таких випадках ви не можете вжити якихось жорсткіших заходів до несумлінного адвоката?

— Є дух закону, буква закону, є дух адвокатури. Ми зі свого боку намагаємося зрозуміти і позицію адвоката, і позицію скаржника. І якщо все-таки бачимо, що формальних підстав для притягнення адвоката до відповідальності немає, тому що немає явних доказів того, що він порушив закон «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», то завжди можемо поговорити з людиною неформально. Пояснити їй, що вона повинна високо нести звання адвоката, а не порочити його.

До речі, часто-густо проблему можна вирішити без усяких скандалів і розглядів — скажімо, в деяких випадках адвокатові потрібно просто розмовляти зі своїм клієнтом. Буває, що проблеми виникають через нерозуміння. Іноді захисник, не спілкуючись із людиною та не пояснюючи, що він робить, називає ціну своєї роботи. А клієнтові здається, що той нічого не робить і при цьому просить за це величезні гроші. Звичайно, іноді адвокати несумлінно ставляться до виконання своїх обов’язків, набирають дуже багато замовлень і реально не встигають їх виконати. Завжди можна підказати колезі, що він повинен з повагою ставитися до клієнта й намагатися вирішити ці питання мирно.

— Тобто ви часто намагаєтеся залагодити конфлікти шляхом переговорів, не вдаючись до крайніх заходів?

— Це в тих випадках, коли ми не можемо притягнути адвоката до відповідальності. Якщо ж бачимо, що в його діях є грубі системні порушення Правил адвокатської етики або закону, притягаємо його до відповідальності. Наприклад, якщо адвокат гарантує, що клієнт отримає позитивний результат і зазначає це в договорі. Це пряме порушення закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», Правил адвокатської етики. Адвокат не може гарантувати, що суд прийме позитивне рішення. Він може гарантувати лише, що зробить усе від нього залежне для ухвалення позитивного рішення.

Буває, адвокати недбало ставляться до своїх обов’язків: без поважної причини не відвідують судових засідань, не готують вчасно документи — скарги, клопотання. Це особливо принципово, коли важливо вчасно подати скаргу — наприклад, якщо мова йде про оскарження вироку в апеляційній, касаційній інстанціях. Таким речам потрібно класти край, і ми прагнемо дати зрозуміти захисникові, що він зобов’язаний якісно виконувати свою роботу. Адже адвокат — як лікар. Тільки лікар лікує тіло, іноді — душу, а від адвоката залежать і свобода, і матеріальне становище людини, що часто не менш важливо.

Проте іноді бувають і безпідставні скарги, коли одна сторона скаржиться на іншу, стверджуючи, що опоненти такі нехороші, все оскаржують. Потрібно, звичайно, поспілкуватись і з одними, і з іншими, але в принципі тут усе зрозуміло: якщо на адвоката скаржаться з таких причин, значить, він, швидше за все, добре працює. На жаль, трапляються і хамство стосовно і клієнтів, і суддів, і неналежна поведінка.

Є випадки, які ми сприймаємо дуже болісно, — наприклад, коли мова йде про конфлікт інтересів і порушення принципів етики. Адвокати не повинні грати в такі ігри. Це однозначно неприйнятно. Якщо це не зупинити — формуватиметься порочна практика.

Але я б усе-таки сказав, що КДКА — не караючий, а швидше профілактичний орган. Покарати для нас — не самоціль.

«Адвокат повинен залишатися адвокатом як на роботі, так і в побуті»

— Повернімося до закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», який допустив до практики іноземних колег. Чи не бояться наші адвокати конкуренції?

— Я взагалі не прихильник використання в конкурентній боротьбі якихось штучних перешкод. Дотримуюся тієї точки зору, що ринок має бути вільним. Одначе вважаю, що повинна бути паритетність. Тобто, якщо ми допускаємо до практики іноземних адвокатів, напевно, в інших країнах мають на тих же умовах допускати й нас.

Думаю, будь-який адвокат, котрий себе поважає, не боїться конкуренції. Більше того, чого гріха таїти, ми краще розбираємося в нюансах нашого законодавства, ніж іноземці. Якщо в мене якийсь спір або справа за кордоном (навіть у тій же Росії, де, здавалося б, немає мовного й ментального бар’єрів), я завжди наймаю місцевих колег, тому що вони все одно краще за мене знають специфіку місцевого законодавства.

Тому наскільки кваліфіковано іноземні адвокати надаватимуть послуги — теж питання.

— Не так давно на засіданні РАУ виникла дискусія, ініційована Андрієм Циганковим. Вона стосувалася поведінки адвокатів у соціальних мережах (наприклад, чи можуть вони дозволити собі непарламентські вислови?). Як ви вважаєте, чи повинні адвокати стежити за своєю поведінкою поза роботою, чи не є зайвий самоконтроль посяганням на їхню свободу?

— На мою думку, адвокат повинен залишатися адвокатом як на роботі, так і в побуті. Він зобов’язаний поводитися коректно в будь-якій ситуації, не допускати нецензурних висловів.

— Чи вважаєте ви, що за подібну поведінку потрібно карати?

— Такі речі не можуть залишатися непоміченими й безкарними. Є закон, присяга, Правила адвокатської етики. І прямі норми, і дух закону говорять про те, що адвокат повинен не тільки виконувати свої обов’язки, а й поводитися належним чином. На некоректну поведінку потрібно реагувати. Це, знову-таки, можуть бути превентивні заходи. У людей різний рівень культури, життєвий шлях, але ми повинні прагнути до певного високого стандарту. Вважаю, треба починати із себе. Можливо, це звучить високолетно, але, якщо ти формуєш якесь адвокатське співтовариство, яке повинне мати повагу в інших людей, сам поводишся відповідно й підтягуєш інших, це працює. Тому що особистий приклад — це дуже важливо.

Адвокатське співтовариство повинне бути кастовим, потрібно високо нести отримане звання. Тому що адвокат — це звучить гордо. І передбачає освіченість, інтелігентність, дотримання певних принципів.

— Проте на тому засіданні РАУ висловлювалася думка, що адвокат — людина вільна, не чиновник або суддя, він схожий на художника, не терпить будь-яких жорстких рамок і обмежень.

— А що таке свобода? Хаос і свобода — різні речі. Пригадую, в дитинстві я був головою ради дружини школи, ми їздили в міський інструктивний табір. Там з нами в кімнаті жили студенти-педагоги. Один мій товариш намагався їм довести: «Моя мама приходить і говорить: «У тебе в кімнаті бардак». Але який же це бардак? Я ж знаю, де все лежить. Хіба це безлад?» На що один зі студентів відповів: «Порядок повинен радувати око». Так само й свобода не означає хаосу. Якщо у вас немає якоїсь системи координат, критеріїв — це неправильно. Ми живемо в соціумі й повинні дотримуватися принципів добросусідства. Якщо я перебуваю у своїй квартирі, це не означає, що я можу кричати, шуміти, стукати по батареях. Хоча можна сказати: «Чом би й ні, я ж вільна людина».

Наприклад, художник, як правило, працює для себе й зазвичай живе в якомусь своєму світі. Адвокат надає певну правову допомогу тим, хто по неї звертається. І якщо ви звертаєтеся по допомогу, то хочете бути впевнені в тому, що рівень якості послуги відповідає певним критеріям. І функція держави — якимось чином визначати основні критерії оцінювання кваліфікації того чи іншого фахівця. Професію хірурга теж можна назвати творчою. У ній можуть бути нестандартні підходи, але є певні рамки, процедури. Якщо ви прийдете до Очкольда-адвоката, ви вже знаєте, що рівень його професіоналізму був перевірений на іспиті й він пройшов кваліфікацію.

Ніхто не каже, що адвокат повинен завжди ходити в чорному костюмі та краватці. Хоча прийти в суд у шортах і шльопанцях теж було б неправильно.

«Якщо вас у житті ніщо не «драйвить» — робота не принесе потрібного результату»

— Ви вважаєтесь експертом із земельних питань і нерухомості. Нині правила на цьому ринку змінилися, був створений єдиний реєстр нерухомості. Із цього приводу вже виникло багато спорів. Наскільки безпечним є те, що тепер інформацію до реєстру можуть уносити нотаріуси?

— Сама по собі ідея реформування непогана, кінцеве завдання — спростити процес. Проте для таких перетворень потрібний не рік, не два і не три, а куди триваліший термін. У Великій Британії, наприклад, аналогічна реформа продовжувалася понад 50 років. У нас немає стільки часу, а втім...

Так, цей закон налякав багатьох. Так, були складнощі з його застосуванням. І несумлінні особи намагалися скористатися наданими лазівками: з’явилася чиста база, в якій нічого не було, інформація зі старої автоматично не переносилася. Тобто фактично для того, щоб укласти угоду, нотаріус мав унести дані старого власника, здійснити операцію, потім зареєструвати на нового власника. Це викликало багато запитань: як це — чистий реєстр? Люди реєструють право власності на підставі рішення суду й фактично не бачать, хто був власником раніше. Всі ці нюанси дійсно створили певне поле для шахрайства.

— А багато було таких випадків?

— Думаю, випадки шахрайства почнуть «вистрілювати» пізніше. Поки що все це на рівні чуток, домислів, припущень і тощо. Але я думаю, що ця недосконалість ще виявить себе. Водночас треба віддати належне Державній реєстраційній службі — вона поводиться дуже гнучко. У серпні ми проводили круглий стіл з нерухомості при АПУ й на ньому визначили коло питань, які хотіли б поставити реєстраційній службі для внесення змін на рівні законів, підзаконних актів. Коли ми проводили такий же стіл наприкінці вересня, з’ясувалося, що вона багато речей уже самостійно відрегулювала.

Точку неповернення пройдено, ми зайшли дуже далеко. Тому залишається тільки конструктивно підходити до ситуації: є проблема — потрібно спільно шукати варіанти її розв’язання.

І звичайно, вважаю, що було б неправильно відкидати досвід, який був до цього (наприклад досвід тих же БТІ, які 80 років збирали інформацію, створили бази). Думаю, що технічна та юридична складова нерухомості невіддільні одна від одної. Я отримую право власності не просто на абстрактну квартиру, а на конкретну, з технічними характеристиками: двокімнатна, стільки-то метрів, перепланована тощо. Цю інформацію потрібно все-таки знати хоч би для того, щоб розуміти, як платити податок на нерухомість.

Другий нюанс — юридичний: характеристика об’єкта є істотною умовою договору, і порушення може спричинити визнання його недійсним. І третій — безпека. Хоч як би там було, але перед операцією проводиться поточна інвентаризація об’єкта, і це якоюсь мірою може убезпечити покупця.

Та треба визнати, що після ухвалення закону постійно йде конструктивна робота і багато недоліків уже усунено.

— Які, наприклад?

— Це досить специфічні питання. Наприклад, з приводу зняття іпотеки — про те, що її знімає іпотекодержатель, тобто банк, а це незручно. Тепер говориться про те, що зацікавлена особа, одержавши лист від банку про виплату іпотеки, може подавати заяву та знімати іпотеку. Ця зміна була проанонсована, але поки що не набрала чинності.

Ще один момент. Нотаріусам дозволять не вносити інформацію про старого власника в базу, вони реєструватимуть операцію відразу на нового власника.

—Як, на вашу думку, можна зупинити перенесення спорів за участю українських сторін в іноземну юрисдикцію? І наскільки це взагалі реально?

— Я б говорив не про відплив спорів, а про те, на підставі якого законодавства будуються відносини партнерів по бізнесу. Перш за все — чому відбувається перенесення спорів за рубіж? Для цього є дві причини. Перша — негнучке законодавство, що стосується врегулювання відносин між сторонами. Виникає ситуація «дедлоку», безвиході. Якщо ми говоримо про ТОВ в Україні, то в нас ситуація при частках у товаристві 50 на 50 — це глухий кут, і вийти з нього, якщо сторони не хочуть домовлятися, можна, мабуть, тільки в судовому порядку. За кордоном, якщо ми говоримо про систему, наприклад, англійського права, існують механізми виходу з «дедлоків», які прописуються в акціонерних угодах, і сторони заздалегідь домовляються про те, як вони вирішуватимуть свої суперечки, тобто тоді, коли вірять у щасливе, безтурботне життя і в те, що в них нічого поганого не станеться. А я завжди говорю: перш ніж заходити кудись, потрібно спочатку подумати про те, як ви будете цим управляти і як виходитимете звідти. Потрібно внести зміни до законодавства щодо врегулювання відносин між партнерами в рамках акціонерних товариств, ТОВ і т.д., зробити закони гнучкішими й дати вирішення багатьох питань на відкуп сторонам.

Є й друга причина того, чому вирішення спорів переносять за рубіж, — це недовіра до українських судів, сумнів у їх неупередженості та справедливості. Нам потрібно ще багато працювати (й зокрема адвокатам) для того, щоб репутація нашої судової влади покращилася, щоб рішення, котрі приймаються на території України, суспільство сприймало як справедливі. Без цих двох ключових моментів нічого не зміниться. Так, потрібен гарний закон. Однак іноді чудовий закон є, але він не працює. Тому дуже важлива практика застосування. Адже багато ідей ми вже запозичили в розвиненіших країн, але чужі підходи поки що «пробуксовують».

Коли ви впевнені, що рішення буде ухвалено неупереджено, справедливо й буде виконано, то який сенс для вас іти в іноземну юрисдикцію, де є мовний бар’єр, інша ментальність і до того ж доведеться витратити чимало грошей?

Думаю, для поліпшення ситуації потрібен час. Її не зміниш розчерком пера, одним законом, одним роком роботи. Репутацію швидко не зміниш. Люди почнуть переводити вирішення своїх спорів на територію України, якщо процес їх урегулювання буде гнучким, швидким, справедливим, зручним і недорогим.

— Й останнє запитання. Як вам удається суміщати адвокатську практику, роботу в КДКА, комісії з нерухомості, громадську роботу в АПУ?

— Я прихильник того, що людина повинна постійно розвиватися, рухатися, вона має як брати, так і віддавати тому ж суспільству. Я — за закон збереження енергії. Як устигаю? Передусім завдяки колегам, які мене розуміють і підтримують. Звичайно, іноді хочеться й поспати подовше, й полінуватися. Але не виходить. Я ще й спортом активно займаюся, 5 разів на тиждень ходжу в спортзал. Це питання бажання, пріоритетів, ставлення. Вважаю, якщо чогось хочеш — завжди знайдеш можливості, якщо не хочеш — знайдеш причину.

Наприклад, у мене в компанії всі співробітники мають план особистого розвитку. Мені не подобається, коли люди рухаються по накатаній доріжці. Наша компанія молода, і якщо людина не хоче розвиватися, то як у таку особу інвестувати? Змінюється суспільство, змінюються вимоги клієнтів. Тому стояти на місці не можна.

План особистого розвитку може бути різним. Наприклад, один мій співробітник сказав: я для свого особистого розвитку хочу зайнятися землею, хочу отримати такі-то сертифікати, хочу відвідати такі-то семінари й підтягти мову, тому що планую працювати з іноземними клієнтами. Що ж, відмінно! Інший заявив, що хоче займатися інтелектуальною власністю. Третій — піднятися в компанії до рівня керівника або через деякий час отримати якусь практику. Четвертий вирішив навчитися мистецтву ведення спорів. У нас у компанії прийнято: якщо сказав, то, будь добрий, зроби. Я ж беру це на замітку. Я, звичайно, не за формалістику, але якщо пообіцяв — потрібно виконувати.

Адже робота заради роботи — це нудно. Якщо вас у житті ніщо не «драйвить» і вам ніщо не цікаве — робота не принесе потрібного результату. Крім того, важливо підтримувати баланс між особистим життям, відпочинком і роботою. Його складно знайти, але цього потрібно прагнути.