Крізь призму професії

«Адвокати мають стати кастою, поважати один одного й вирішувати всі питання всередині цієї касти»

Останнім часом в юридичному співтоваристві неодноразово лунали думки про те, що престиж професії втрачено. Та й довіра суспільства до представників ремесла — не на найвищому рівні. Чи є фактори, котрі заважають юристам працювати? Якщо так, то де коріння проблеми, а головне, що правнича спільнота планує зробити для виправлення ситуації? Спробуємо розібратися. А допоможуть нам у цьому ті, хто знає юридичну кухню зсередини…

Все й одразу

Істина, як відомо, народжується в спорі. Тож, аби побачити проблеми країни очима тих, хто формує її інтелектуальну еліту, компанія «ЛІГА:ЗАКОН» організувала дискусійну панель «Країна крізь призму професії юриста». Учасники заходу ділилися думками про те, як змінилося реноме юридичного ремесла та ставлення студентів до майбутньої роботи на правовій ниві, а також які вади має сучасна система підготовки молодих фахівців.

Так, старший партнер ЮФ «Василь Кісіль і партнери» Василь Кисіль уважає, що країна не готує юристів для демократичної правової держави з ринковою економікою. До прогалин сучасної системи підготовки правників він відносить відсутність спеціалізації та вільного вибору самим студентом тих курсів, які той хотів би опанувати.

На переконання адвоката, ефективна стратегія підготовки юристів наразі відсутня. Більше того, ні юридична спільнота, ні держава не здійснюють кроків задля зміни ситуації.

Та й кількість навчальних закладів, які готують майбутніх правників, є надто великою, вважає В.Кисіль. «Більш ніж 300 вишів готують юристів, з них 34 випускають юристів-міжнародників», — погодився з ним партнер АО «АФ «Сергій Козьяков і партнери» Сергій Козьяков та наголосив, що самої лише теоретичної бази недостатньо, освітній процес, серед іншого, має виховувати в майбутніх юристів такі якості, як лідерство та креативність.

Оскільки відсутня залежність між тим, як студент навчається, та його подальшим місцем роботи, у майбутніх представників професії немає здорової конкуренції та стимулу до гарних оцінок, заявила президент Асоціації адвокатів України Ольга Дмитрієва й додала: «Студентам нема куди іти, адже їх ніхто ніде не чекає».

Учасники заходу відзначили, що підхід випускників до роботи останніми роками дуже змінився. У цьому контексті О.Дмитрієва поділилася власним досвідом роботодавця, мовляв, студенти не бажають починати з малого, а приходять до приватної фірми з бажанням одразу отримувати зарплату в $1000, службове авто та інші блага. «Молоді юристи на самому початку своєї діяльності мають розуміти, що й від них залежить, як розвиватиметься наше суспільство!» — переконана президент ААУ.

Експерти були одностайними: з теоретичною базою наразі проблем не виникає, однак вона — у відриві від практики, а іноді просто не встигає за останньою. То який же вихід із ситуації? Категоричну думку із цього приводу висловив президент Асоціації правників України Денис Бугай: близько 70% вищих навчальних закладів слід закрити. «Іншого варіанта просто нема!» — переконаний адвокат. А юридична спільнота так само має зробити крок назустріч вузам, долучившись, зокрема, до створення спільних навчальних програм. Крім того, слід приділяти увагу самопідготовці, студенти повинні більш відповідально ставитися до власної освіти.

Судді vs адвокати

«Престиж професії втрачено, а юристів уважають шахраями», — чулось із зали. Мовляв, гарний адвокат —
не той, хто знає закони, а той, хто знає суддю. «Я б не казала, що порядних юристів не залишилось. Я їх бачу та знаю!» — запевнила О.Дмитрієва. Натомість керуючий партнер АО «АГ «Солодко та партнери» Євгеній Солодко вважає, що ринок легальних адвокатських послуг знищено.

Скільки юристів — стільки й думок, і в кожного своя правда, залежно від того, на який бік медалі подивитися. Так, адвокати нарікали на колег у мантіях, мовляв, останні мають відчувати всю відповідальність за власну роботу, зміцнювати рівень довіри суспільства, що не завжди відбувається на практиці.

Як зауважив В.Кисіль, великі вимоги до володарів мантій пов’язані з тим, що їхні рішення, які вступили в законну силу, ніхто в державі вже змінити не може.

«Оборону» тримали представники Вищого господарського суду Олена Яценко та Володимир Поліщук. «Я можу вмотивувати кожне своє рішення, ухвалене за 20 років роботи, і таких колег у нашому суді дуже багато! Треба якісно виконувати свою роботу та любити її!» — зауважила О.Яценко. Вона переконана, що «для судді найголовніше — мати правове мислення, розуміти, де істина, та нести відповідальність за кожне ухвалене рішення».

«Рівень довіри до суду я сприймаю як рівень власної правової свідомості. І так має робити кожен суддя!» — долучився до дискусії В.Поліщук.

Виявляється, у законників теж є претензії до захисників. Так, О.Яценко звернула увагу на якість надання адвокатських послуг, яка часто-густо залишає бажати кращого. За словами судді, непоодинокими є випадки, коли адвокати просто гроблять справу та доводять ситуацію до того, що вже й «захищати нема чого». «Хотілося б, аби адвокати, котрі виступають у судах, зокрема у ВГС, проходили якийсь допуск до участі в процесі», — поділилася міркуваннями володарка мантії.

«Асоціативні» плани

Лунало багато думок і про недосконалість правової бази, і про «посередницьку» функцію адвоката між клієнтом і суддями, і про необхідність змінювати ситуацію. Так, Є.Солодко вважає, що «адвокати мають стати кастою, поважати один одного та вирішувати всі питання всередині цієї касти».

Водночас він переконаний, по-перше, у доцільності залучення до розроб­лення законопроектів безпосередньо практиків, а не громадських діячів, по-друге, у необхідності люстрації силових структур. Утім, хто її проводитиме та які кадри прийдуть на зміну нинішнім — питання.

Оптимізму додав Д.Бугай. Мовляв, не слід згущувати фарби та бачити реалії тільки в сірому світлі, адже є й чим пишатися. Так, результатом уведення в дію Кримінального процесуального кодексу є суттєве зменшення кількості осіб, котрих тримають під вартою. Втім, адвокат упевнений: поки не збільшиться відсоток виправдувальних вироків, ні про яке верховенство права говорити не доводиться.

«Судді бояться виносити виправдувальні вироки», — констатував хтось із присутніх. «Усе залежить від особистісних якостей людини, котра займає посаду судді. Є судді, які пропрацювали все життя, однак бояться взяти на себе таку відповідальність!» — парирувала О.Яценко.

Учасники дискусії не оминули увагою й ролі профільних асоціацій та об’єднань у процесі формування правової бази. Говорячи про готовність юристів брати участь у цьому процесі, О.Дмитрієва підкреслила: «Є речі, які нам по силах і які ми можемо змінювати!»

Приміром, у п.4 ч.2 ст.6 закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» закріплено положення, згідно з яким не може бути адвокатом особа, «звільнена з посади судді, прокурора, слідчого, нотаріуса, з державної служби або служби в органах місцевого самоврядування за порушення присяги, вчинення корупційного правопорушення, — протягом трьох років із дня такого звільнення».

«А що, через 3 роки ця особа може бути адвокатом?! — звернулася до аудиторії О.Дмитрієва. — Через 3 роки ступінь цього порушення буде меншим?!» ААУ не залишатиметься осторонь такого несправедливого підходу та ініціюватиме внесення змін до закону, запевнила вона.

Активно впливати на суспільні процеси має намір й АПУ. «Навіть якщо отримаємо негативну відповідь, навіть якщо нас не почують — це також результат!» — переконаний Д.Бугай.

Секрети успіху з перших вуст

Мабуть, найцінніше, чим можуть поділитися правники, це власним досвідом. Тож, читачу, якщо ти вирішив присвятити своє життя юриспруденції та реалізовувати себе на цій ниві, пропонуємо добірку секретів успіху від відомих юристів.

Так, О.Дмитрієва переконана, що секрет полягає в тому, аби «постійно навчатися, багато працювати, ніколи не зупинятися на досягнутому та своїм порадником тримати виключно власну совість».

Не боятися «шукати щастя» за кордоном, подавати документи до європейських вузів та в «будь-якій ситуації завжди залишатися людиною» — радить адвокат Олег Веремієнко.

«Бережіть сили, але працюйте тяжко!» — закликає захисник Валентина Теличенко.

Своєю чергою В.Поліщук переконаний, що успішним є той юрист, кот­рий щоденно працює над собою.

«Сучасний адвокат, крім володіння глибокими теоретичними знаннями, має розуміти бізнес свого клієнта», — вважає Д.Бугай. Вимоги значно вищі, ніж ще 5 років тому.

С.Козьяков упевнений, що за наявності бажання оволодіти професією юриста слід навчитися «читати, писати та говорити». Причому перше слід розпочинати з праць Чарлза Діккенса та Оноре де Бальзака.

«На другому курсі студент повинен переконатися, що він там, де має бути, — вважає В.Кисіль. — На наступних курсах — визначитися зі спеціалізацією. А далі — працювати, працювати й ще раз працювати!»

Повністю відкрив карти Є.Солодко: «Таємниця нашої професії полягає в тому, що клієнтам не потрібні юридичні послуги. Вони хочуть, аби їм було комфортно. Якщо юрист забезпечує своїм клієнтам те саме почуття комфорту й при цьому не втрачає себе як особистість, він, мабуть, є успішним юристом!»

Рецепти, звісно, у кожного свої, та хто знає, можливо, котрийсь із них стане у пригоді майбутньому правнику.

 

 Окрема думка

Чи згодні ви з тим, що в сьогоднішніх реаліях основна функція захисника зводиться до посередництва між його клієнтом і суддею?

«Адвокат повинен відчувати відповідальність за те, що він говорить не тільки під час, а й після судового процесу»

— На мій погляд, такого роду категоричність не має під собою реальної платформи. Вже тривалий час це питання обговорюється в суспільстві, проте про обгрунтовані докази подібних заяв не йдеться.

Часто такої позиції дотримуються дві категорії юристів: перша — ті, хто представляв у суді сторону, котра програла; друга — фахівці, які мають незначний досвід судової практики й не вели резонансних справ, що призводить до певного суб’єктивізму.

Юрист, програвши процес, часто не хоче (а можливо, і не вміє) визнати свою поразку й намагається таким чином виправдатися. Для того щоб розставити все по своїх місцях у таких ситуаціях, достатньо детальніше вивчити матеріали справи. Часто буває так, що позиція дійсно неоднозначна, а юристи або боялися сказати про це клієнтові, або не до кінця розуміли, на якій судовій практиці слід робити акцент. За роки роботи мені часто доводилося виправляти численні помилки юристів у справах, які вони програли для своїх клієнтів.

Тому для того, щоб виключити подібні чутки, а їх поширюють передусім самі юристи, представництво в суді повинні здійснювати тільки адвокати на підставі спеціальної виданої ліцензії. Адвокат повинен відчувати відповідальність за те, що він говорить не тільки під час, а й після судового процесу.

«Іноземні клієнти, звертаючись по допомогу до юриста, розраховують на те, що він використовуватиме виключно законні механізми та способи»

— Погодитись із цим твердженням не можу. Хоча, напевно, і повністю його заперечувати не можна. На жаль, у нашій державі такі процеси трапляються в багатьох сферах. У той же час, якщо хтось із адвокатів або клієнтів використовує подібні механізми для розв’язання своїх проблем, це в жодному разі не варто ототожнювати з адвокатурою в цілому. Оскільки функція адвоката полягає абсолютно в іншому. Він повинен перш за все займатися юридичною стороною питання — формувати правову позицію, виробляти стратегію захисту тощо.

Якщо говорити про роботу адвоката з іноземними компаніями, то підхід останніх у принципі взагалі відкидає подібні речі. Такі клієнти, звертаючись по допомогу до юриста, розраховують на професіоналізм адвоката й на те, що він використовуватиме виключно законні механізми та способи.

«Гаряче серце адвоката, який цінує свого клієнта, поважає опонента, вірить у те, що закон працює, завжди принесе результат»

— Твердження про те, що клієнт із допомогою потрібного адвоката при наявності певної суми коштів зможе виграти будь-яку справу, є хибним. На мою думку, така позиція стосовно адвокатів може бути тільки в тих людей, які не знають усіх тонкощів юриспруденції та є лише тимчасовими учасниками юридичних процесів.

Одним із факторів, який формує загальну думку про те, що результат будь-якої справи можна наперед вирішити шляхом давання «винагороди» потрібним людям, є відсутність правової обізнаності. На превеликий жаль, процеси формування такої думки відбуваються не без участі самих адвокатів. У більшості випадків саме спеціаліст-«рішака» може направити та направляє своїми порадами клієнта в «потрібне русло» та гарантує на словах виграш справи. Як показує практика, не завжди збільшена таким чином вартість псевдоюридичних послуг приводить до бажаного результату.

Упевнений, що спеціалістам-«рішакам» такі процеси, як детальний правовий аналіз ситуації, формування правової позиції, можливих варіантів поведінки, не притаманні.

Розуму за гроші не купити. Наполеглива праця, робота над помилками, віра в результат та гаряче серце адвоката, який цінує свого клієнта, поважає опонента, вірить у те, що закон працює, завжди принесуть результат.

Незважаючи на нелегкий і тернистий шлях захисника, клієнт завжди зможе зробити висновки з юридичних процесів, які відбуваються в його справі, оцінити роботу фахівця, котрий якісно виконує свою справу, не перекладає відповідальність на інших (суддів, прокурорів) та готовий нести відповідальність за свої дії. Саме такого адвоката будуть поважати як клієнти, так і опоненти.

Наразі адвокатура як складова правової системи країни переходить на новий рівень розвитку. І в недалекому майбутньому роль справжнього адвоката зростатиме. При цьому всі інші «спеціалісти» відходитимуть на другий план, а клієнти дедалі менше потребуватимуть їхніх псевдоюридичних послуг.