Закон і Бізнес


Голова Солом’янського районного суду м.Києва В. ПОБЕРЕЖНИЙ

«На прикладі «справи Тимошенко» представники влади зможуть побачити недоліки процесуального законодавства»


Інтерв`ю, №32 (1019) 06.08—12.08.2011
ЮЛІЯ КІМ
5268

В Україні завершився перший етап судової реформи, і ми вже можемо підбити перші підсумки: що із задуманого вийшло, а що не зовсім, які нововведення полегшили життя і суддям, і простим громадянам, а що варто було б підкоригувати. Голова Солом’янського районного суду м.Києва Валерій Побережний може судити про це з власного досвіду. Адже саме на місцеві суди був спрямований «головний вектор» утілення в життя законодавчих нововведень. Валерій Іванович — практик до мозку кісток. Перед початком інтерв’ю він провів для кореспондентів «ЗіБ» невелику екскурсію по будівлі суду, і ми змогли переконатися, що, попри брак фінансування, своє господарство він тримає в ідеальному порядку: акуратний ремонт, кондиціонери не тільки в кожному залі судових засідань, а й у канцеляріях та кабінетах суддів. Наш співрозмовник дав оцінку правовій реформі з практичного погляду і розповів, як вона поліпшила життя його суду і з якими проблемами довелося зіткнутися під час її реалізації.


«Потрібно збільшувати віковий ценз для суддів»

— Валерію Івановичу, в Україні завершився перший етап судової реформи. Яким чином вона позначилася на житті судів першої інстанції?

— Знаєте, великий плюс — це вже те, що влада нарешті почала реформувати судову систему. Так, напевно, відразу всі закони не будуть відточеними, але все це можна регулювати по ходу роботи, сама реальність підкаже, які потрібно буде внести корективи. Але головне — це настрій, бажання проводити реформи, прислухатися до суддів, навіть до суддів районного суду.

Подивіться: у Вищій раді юстиції сьогодні є представники райсудів, у робочій групі при Президентові з удосконалення правової системи також є мої колеги, голови місцевих судів. Це величезний плюс. Коли ми зустрічаємося з молодими депутатами-юристами під час круглих столів, при обговоренні законопроектів, вони теж прислухаються до нашої думки. І це правильно, тому що основна маса справ — у районних судах, і люди приходять по допомогу насамперед сюди. Тому саме тут, на місцевому рівні, потрібно створювати належні умови для роботи.

Я думаю, зміст судово-правової реформи полягає в тому, щоб створити ефективний незалежний суд, який би міг швидко та якісно розглядати звернення громадян. Коли суди зможуть ефективно виконувати свої функції? Тільки тоді, коли вони будуть матеріально, організаційно забезпечені (приміщення, умови роботи, сучасна техніка). Крім того, повинна бути необхідна кількість підготовлених кадрів. Суд не працює сам по собі, він пов'язаний з роботою адвокатури, слідчих органів. Якщо заява складена кваліфіковано, судді не доведеться давати строк на виправлення недоліків, і не буде тяганини. Неякісне розслідування, знову-таки, гальмуватиме роботу судів. Отже, потрібно в комплексі вносити зміни до інших законодавчих актів, що регулюють роботу цих органів, чим тепер у принципі й займається робоча група при Президентові.

— Які конкретно позитиви ви б відзначили в законі «Про судоустрій і статус суддів» на прикладі роботи вашого суду? Можливо, є щось, чого законодавець не врахував?

— Думаю, ухвалення закону про судоустрій — тільки перший крок. Але при цьому якісь поліпшення можна побачити вже зараз. Я, як голова суду і людина, на яку покладений контроль за ефективною роботою апарату суду, можу відзначити кілька плюсів. Добре, що уніфікована процедура підготовки суддівських кадрів і кваліфікаційний іспит приймає один орган — Вища кваліфікаційна комісія суддів. Раніше це робилося на місцях, у кожній області була своя комісія. І часто тут відігравав роль людський чинник. Нині ВККС укомплектована кваліфікованими кадрами. Добре, що є єдиний підхід, єдине розуміння, єдині критерії визначення професіоналізму.

Крім того, були внесені зміни до деяких законодавчих актів, і в місцевих судах трохи зменшилося навантаження, пов'язане з розглядом справ про адміністративні правопорушення (маються на увазі справи про порушення ПДР). Це теж можна оцінити позитивно.

Ще один позитив — збільшилося коло суб'єктів, які можуть поставити питання про притягнення судді до відповідальності. Якщо раніше це мог­ли зробити тільки народні депутати, міністр юстиції та деякі посадові особи, то нині таким правом наділений практично кожен — позивач, відповідач, представник сторони, навіть громадянин, котрий був присутній у судовому засіданні й побачив порушення. Можливо, для судді це і не дуже добре, але з погляду звичайних людей та й з погляду функцій і завдань правосуддя — це безумовний плюс. Так реалізується суспільний контроль з боку громадян за діяльністю судів. Хоча, загалом, і для судді це непогано, оскільки судова реформа повинна бути орієнтована на чесного служителя Феміди, а йому не страшний ніякий контроль.

— Серед плюсів судової реформи ви назвали уніфікацію процедури підготовки суддівських кадрів. Пам'ятаю, три роки тому ви скаржилися на брак кваліфікованих співробітників, особливо середньої ланки. Щось змінилося відтоді?

— Тепер реформована система перепідготовки суддів і кадрів апарату суду, створена Національна школа суддів. Сподіваюся, ці заходи будуть ефективними. Але поки в нас, як і раніше, недостатньо кадрів середньої ланки. На жаль, секретарів судових засідань не готують ні вищі, ні середні спеціальні навчальні заклади, так само як і помічників суддів, працівників канцелярії. А тут є своя специфіка роботи. Є двотижневі курси перепідготовки, але фактично фахівців для роботи в судах у нас немає.

До речі, я, як і більшість моїх колег, вважаю, що потрібно збільшувати віковий ценз для суддів. Людина в 25 років не має достатнього життєвого досвіду, юридичного стажу, щоб вершити долі інших людей. Зараз кожен, хто має юридичну освіту і стаж роботи 3 роки, може скласти кваліфікаційний іспит і зайняти крісло судді. Ця людина могла до того працювати юристом у маленькій фірмі та не мати досвіду роботи ні в суді, ні в прокуратурі. Який же з неї вийде суддя?

«1 год. 36 хв. на розгляд середньостатистичної справи»

— Як ви згадали, судам першої інстанції дуже часто дорікають за тяганину. Ви як боретесь із цим явищем?

— Почну здалеку. У нас за штатом 32 судді, фактично працюють 27. Чи ефективно вони працюють? Цифри говорять самі за себе. За 6 місяців цього року ми отримали для розгляду 20590 справ, з них розглянули 17493. Це — 85%. Чи могли ми розглянути більше справ? Ні, за сьогоднішніх умов ми цього просто фізично зробити не могли. У середньому кожен наш суддя витратив 1056 год. на розгляд справ за півроку, помножимо на кількість суддів (27) і отримаємо 28512 год. для розгляду справ усіма суддями. Якщо ми розділимо цю цифру на 17493 справи, то вийде, що кожну справу ми розглянули за 1 год. 36 хв. Навряд чи можна було працювати оперативніше.

За нормативами Ради суддів, на розгляд найпростішої адміністративної справи про порушення ПДР виділяється 1 год. — 1 год. 10 хв. Але для розгляду кримінальної справи потрібно більше часу, сімейної, житлової чи земельної — ще більше. Залежно від рівня складності на розгляд справи виділяється до 16 год. Плюс коефіцієнти на кількість томів, підсудних і т.д. Одне слово, 1 год. 36 хв. — це мінімум, який ми мали на розгляд однієї середньостатистичної справи.

При цьому в нас недостатньо коштів навіть на те, щоб своєчасно повідомити всіх учасників процесу про слухання справ. Є проблема з конвойним приміщенням (у цій будівлі одночасно може перебувати лише
10 підсудних). Звичайно, ми прагнемо вживати якихось заходів, щоб зробити роботу суду ефективнішою. У нас у цій будівлі тільки 3 зали судових засідань і 3 зали — в приміщенні на вул. Полковника Шутова. 12 суддів розглядають тільки кримінальні справи. Це в основному найдосвідченіші наші працівники. При цьому кожен зал закріплений за двома суддями, і ми складаємо графік розгляду справ на місяць-два вперед.

Я організовував роботу, виходячи з реальних умов. У нас, на жаль, немає умов, передбачених нормативами Ради суддів, — 240 м2 на кожного суддю: свій зал засідань, службовий кабінет, нарадча кімната, приміщення для помічників і т.д. А у нас фактично на кожного суддю припадає лише 53 м2.

— Кілька років тому ви критикували діяльність Вищої ради юстиції. Є думка, що судова реформа ще більше розширила повноваження ВРЮ. Скажімо, тепер цей орган може поставити питання про звільнення судді за порушення присяги через порушення строків розгляду справ (у чому, як ви казали, він не завжди винен). Чи не стане це черговим інструментом впливу на суддю?

— Я так не думаю. По-перше, ВРЮ — колегіальний орган. До того ж суддя, якщо його притягнули до відповідальності, має право оскаржити це рішення в суді. Це стандартна процедура, вона відповідає європейським стандартам.

Дійсно, Вищу раду юстиції раніше часто критикували, тому що вона була дуже політизована. Зараз же змінилося багато чого, наприклад, тепер більшість у його складі — судді. Тому довіра до ВРЮ в суддівському середо­вищі різко зросла.

«Система під час розподілу не враховує коефіцієнтів складності справ»

— В світлі розгляду резонансних справ у Печерському райсуді м.Києва (справи Юлії Тимошенко, Юрія Луценка, Анатолія Макаренка і т.д.) в деяких ЗМІ звучала критика на адресу автоматизованої системи розподілу справ, говорили про малоймовірність того, що одним і тим же суддям постійно попадаються гучні справи. Чи можливе взагалі втручання ззовні в роботу автоматизованої системи розподілу справ?

— Я не фахівець у цьому, але думаю, що можливе втручання тільки розробників системи. Хоч і в цьому я не впевнений, оскільки всі доступи закодовані. Крім того, ні секретар судового засідання, ні хтось інший не може внести зміни до ухваленого суддею рішення після того, як він його підписав. Система запрограмована так, що кожен вхід у неї фіксується автоматично й у будь-який момент можна дізнатися, який користувач коли і з якою метою в неї входив. Тому думаю, що втручання з боку в принципі неможливе.

Взагалі-то, це нововведення теж можна було б віднести до плюсів, але, на жаль, у даній системі є і недоробки, вона до кінця не апробована, її ввели «з коліс». Пройшло менше року, а ми вже отримали 27-у версію автоматизованої системи розподілу справ.

— У чому ж проблема?

— Проблема в тому, що вона під час розподілу не враховує коефіцієнтів складності справ, стаж роботи суддів. Справи розподіляються нерівномірно. Можу з досвіду свого суду сказати, що є суттєва різниця в розподілі — і в 50, і в 100 справ. Або, наприклад, приходить у суд молодий суддя без досвіду роботи, і йому машина відразу ж розписує справи нарівні з досвідченим суддею. Раніше голова або його заступник обов'язково враховував, де до цього суддя працював, який у нього досвід, в якій сфері він спеціалізувався, враховував його людські якості, психологічні особливості. Адже в кожного — свій темперамент. Машина цього не враховує.

Отже система — це плюс, але вона поки перебуває в стадії вдосконалення. Тут є ще проблема неякісної техніки — старі комп'ютери часто зависають. Систему потрібно обслуговувати, а для цього необхідні кваліфіковані кадри, і ви самі розумієте, що на оклад 960 грн. гарного програміста ми не знайдемо.

— Закон «Про судоустрій і статус суддів» передбачає поступове підвищення суддям зарплати. Але при цьому голова отримуватиме всього на 10% більше, ніж рядовий суддя. Чи відповідає, на вашу думку, ця різниця різниці в навантаженні між головою суду і рядовим служителем Феміди?

— Я вважаю, це нормально. Тому що основну роботу виконують рядові судді. Головам судів, щоб вони могли здійснювати організаційні функції, дали менше навантаження, тому автоматизована система розподіляє їм меншу кількість справ.

До речі, підвищення суддям зар­плати теж можна було б назвати плюсом, але фактично воно залишилося на папері. Принаймні поки що. Сьогодні вийшло так, що судді стали отримувати навіть менше, ніж до набрання законом чинності. На мій погляд, за новим законом, судді кілька років отримуватимуть винагороду за роботу, що не цілком відповідає їх статусу. Наприклад, на Заході судді одержують в 10—15 разів більше звичайних громадян, у нас же зарплата приблизно рівна середній по Україні. Можна сказати, що зарплата, передбачена законом з 2015 року, забезпечила б відносно гідний рівень оплати праці українського судді.

До того ж раніше служитель Феміди, крім зарплати, мав соціальні гарантії, наприклад: право на отримання житла, на безкоштовне встановлення охоронної сигналізації. Нині суддя може отримати тільки службове житло, права на безкоштовну охоронну сигналізацію його теж позбавили. Раніше суддя, відпрацювавши 20 років, мав право отримати безпроцентний кредит на придбання житла. Сьогодні із зарплатою в 2656 грн. йому потрібно років 30 працювати, щоб придбати квартиру.

У тому, що з уведенням нового закону в силу соціальні гарантії суддям зменшилися, я бачу деяке недопрацювання, і цю ситуацію потрібно виправляти (тим більше що у співробітників правоохоронних органів такі пільги є).

«Якщо не дотримуватися в суді певних правил — ми не зможемо розглянути жодної справи»

— Наступний етап правової реформи — ухвалення нового Кримінального процесуального кодексу. Його автори обіцяють революцію в кримінальному праві, кількість новел дійсно вражає, при цьому ми фактично переходимо від радянської системи до європеїзованої, демократичної, посилюється роль суду. З якими труднощами, на вашу думку, доведеться стикнутися в ході реалізації цих задумів у життя?

— Дійсно, реформу слід проводити в комплексі. Щоб ефективно працювали суди, потрібно вносити зміни до багатьох законів, передусім міняти КПК. Щоб провести повноцінну реформу, необхідно навіть унести зміни до Конституції. Ми нині в нашому суді проробляємо новий проект КПК, обговорюємо його. У цілому я настроєний оптимістично. Тому що бачу: з'явилися реальні тенденції до того, щоб реформувати судову систему. Зараз створюється нормативно-правова база, створюється швидко, без тяганини. Виписали функції суду, права, обов'язки, процедуру. Але для того, щоб система працювала, необхідні матеріальне забезпечення і кадри...

Ось уже 20 років суди регулярно недофінансовують. Комітет ВР з питань правосуддя ініціював законопроект, згідно з яким кошти, призначені судам, повинні входити до захищених статей бюджету, тобто фінансування не може скорочуватися протягом року. І це правильно. Тобто Президент працює, парламент працює... Залишилося долучитися виконавчій владі, Кабміну, і матеріально забезпечити суди.

— Ви, напевно, стежите за розглядом кримінальної справи Ю.Тимошенко в Печерському райсуді м.Києва. Як би ви оцінили дії свого колеги Родіона Киреєва, як повелися б на його місці?

— Є заяви Ради суддів України, рад суддів адміністративних, господарських судів. І я повністю їх підтримую. А коментувати дії мого колеги було б у будь-якому випадку неетично і некоректно.

Можу сказати, що йому зараз, звичайно ж, дуже непросто. Чиниться тиск, перш за все психологічний. Суддя — теж людина, він не може не реагувати на зовнішні чинники. І Р.Киреєву можна тільки поспівчувати. У Конституції записано, що кожен повинен поважати незалежність суду. У сторін є процесуальні права й обов'язки, і, якщо хтось виходить за ці рамки, до нього можуть застосовуватися передбачені кодексом заходи: попередження, видалення із залу суду тимчасово або на весь час засідання, штраф за неявку, за неповагу до суду.

Взагалі, добре, що ця справа має такий широкий резонанс, що засідання транслювали по телебаченню. Тому що на прикладі цієї справи представники і законодавчої, і виконавчої гілок влади зможуть побачити недоліки процесуального законодавства і недостатність фінансування для швидкого й ефективного розгляду справ. Урешті-решт побачать, в яких умовах ми працюємо. І думаю, це дасть свій результат. Можливо, будуть унесені корективи і в проект КПК.

На прикладі цієї справи з'ясувалося, що підсудний може нескінченно міняти адвокатів, може затягувати розгляд. Як адвокати, так і прокурори можуть не приходити в судове засідання. І суддя нічого не може із цим удіяти, тому що практично немає ніяких процесуальних примусових заходів впливу на порушника порядку в судовому засіданні.

Ми весь час говоримо про розумні строки розгляду справ. Це важливо і для потерпілого, і для підсудного, і для інших учасників процесу. Але необхідно внести зміни до чинного законодавства. Так, згідно із законом суд встановлює порядок розгляду справ, дослідження доказів, але потрібно ще додати «а також встановлює регламент суду». Це означає, що суд уводить якісь тимчасові рамки для розгляду справи і здійснення тих чи інших процесуальних дій. Це логічно. Тепер же ми бачимо, що суд не має процесуальних можливостей, щоб розглядати справи в розумні строки. Думаю, і далі під час розгляду цієї справи спливатимуть недоліки чинного законодавства.

— Що б ви могли сказати про поведінку підсудної? Її захисник Сергій Власенко стверджує, що вона поводиться в рамках закону і має право не вставати в присутності судді, коментувати його дії. Чи стикалися ви коли-небудь з такою поведінкою підсудних під час розгляду справи?

— З такою неповагою до суду — ні, не стикався... Я тут недавно проглянув законопроект №9035, унесений депутатами від БЮТ, в якому мова йде про те, щоб доповнити закон «Про судоустрій і статус суддів» новою статтею. Її зміст у тому, щоб усі учасники процесу зверталися в ході засідань до судді «Ваша честь», а якщо суддя не виконує процесуальних норм, то сторона може і не звертатися так до судді. А хто буде арбітром, хто оцінюватиме, правильно чи неправильно ведеться процес?! Підсудний? Його адвокат?

У всьому світі прийнято, що суддя веде процес від імені народу, від імені держави, і ми повинні підкорятися його вказівкам. Якщо хтось не задоволений рішенням — його можна оскаржити. Вищий суд може скасувати рішення, поставити питання про притягнення судді до відповідальності. Але в будь-якому разі в суді повинен бути порядок. Якщо не дотримуватися в суді певних правил — ми не зможемо розглянути жодну справу.

«Вплинути на ухвалення рішення суддею можна тільки тоді, коли він сам на це йде»

— Чи доводилося вам особисто стикатися з тиском у залі суду або за його межами?

— Я б не сказав, що це тиск, це швидше були спроби вплинути на ухвалення позитивного або негативного рішення. Але коли людині пояснюєш, що це тиск, що за це передбачена відповідальність і т.д., практично всі розуміють. Такі спроби вплинути на ухвалення рішення були з боку і учасників процесу, і представників влади.

У принципі, суддя достатньо захищений від будь-якого тиску. Він може повідомити про спроби натиснути на нього в Раду суддів або голові суду. Останній має право винести постанову про гарантування особистої безпеки судді. У моїй практиці були такі випадки — мені доводилося виносити подібні рішення. З власного досвіду знаю, що тиск, як правило, чинять не можновладці, а учасники процесу, найчастіше — сторони у кримінальних справах.

На мою думку, вплинути на ухвалення рішення суддею можна тільки тоді, коли він сам на це йде. Але в такому разі він порушує присягу. От чому я кажу, що суддя повинен мати певні моральні якості та психологічні особливості, а у 25 років це притаманне одиницям.

— У вашому суді досить часто розглядають резонансні справи за участю сильних світу цього. Чи не виникало у вас у зв'язку із цим якихось проблем?

— У нас розглядались і кримінальні, і цивільні справи за участю народних депутатів, колишніх високопоставлених чиновників. Вони оскаржували якісь рішення, ділили майно. Жодних проблем не було, всі поводилися адекватно. Ми і нині слухаємо справи про хабарі, порушені проти колишніх міністрів, заступників міністрів. Проблеми виникають такі ж, як і зі звичайними справами: хтось не з'явився в засідання, хтось захворів, хтось затягує розгляд справи.

— Новий закон посилив механізми боротьби з корупцією. Чи ефективні, на вашу думку, ці заходи?

— Якщо в нашій державі, за різними підрахунками, від 40 до 60% економіки перебуває в тіні, то це і є грунтом для корупції. Думаю, головне — прозорість витрат і доходів судді (та й узагалі будь-якого чиновника). Ефективний механізм — оприлюднення декларації про доходи і можливість її перевірити. Якщо є реальна можливість проконтролювати — це буде бар'єром для корупції. Ну й належне матеріально-фінансове забезпечення судді, щоб у нього не виникало спокуси стати корупціонером. У Конституції сказано, що слід забезпечити гідні умови оплати праці.

— Чи траплялися за останній час у вашому суді корупційні скандали, чи йшли судді у відставку із цієї причини?

— На жаль, так. Не так давно було порушено кримінальну справу стосовно нашої судді, яку обвинувачують в одержанні хабара. Це молода жінка, яка пропрацювала в нас тільки півроку. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів вона відсторонена від посади.

— А як правоохоронцям удалося вийти на слід?

— Потерпілі повідомили в правоохоронні органи, і безпосередньо на робочому місці суддя була затримана. Це перший випадок в історії суду. Можна тільки здогадуватися, що спонукало її на такий вчинок, але, якщо людину через півроку роботи затримали за хабар, значить, від самого початку була така настанова. Люди в нас працюють по 15—20 років — і ніколи навіть підозр ніяких на їхній рахунок не виникало.

— У Солом'янського райсуду — два приміщення. З одного боку, деякі колеги з інших райсудів могли б вам тільки позаздрити. З другого — напевно виникають проблеми з координацією роботи. У чому складність і специфіка роботи суду, розташованого у двох будівлях?

— Специфіка в тому, що потрібно організовувати роботу у двох приміщеннях — на вулицях Полковника Шутова і Максима Кривоноса. При цьому штатний розпис розрахований лише на одну будівлю. Не враховується, що потрібно більше працівників апарату, канцелярії для того, щоб ми могли приймати громадян в обох приміщеннях. До речі, відстань між судами позначається і на роботі автоматизованої системи — іноді виникають збої.

Таких районних судів, як наш, у Києві кілька, і в усіх схожі проблеми.

— І насамкінець — що б ви побажали читачам нашої газети?

— По-перше, хочу побажати, щоб у нас було більше таких видань, як «Закон і Бізнес». Це газета, яка впродовж 20 років має незмінний авторитет у суддівському середовищі. Проходить час — змінюються оформлення і зміст, але тільки в кращий бік, газета завжди своєчасно і швидко відгукується на події в житті судів.

Особисто я з оптимізмом дивлюся в майбутнє, тому що бачу зацікавленість і Президента, і його команди, а також Комітету з питань правосуддя в реформуванні судової системи. Я бажаю колегам, щоб влада про них пам'ятала і створювала гідні умови для ефективної роботи.

Довідка

Валерій ПОБЕРЕЖНИЙ народився 16 травня 1957 р. в м.Коростень Житомирської області. У 1983 р. закінчив Харківський юридичний інститут ім Ф.Е.Дзержинського за спеціальністю «Правознавство». У лютому 1989 р. став суддею Новокаховського міського суду Херсонської області, в червні 1991-го був обраний головою цієї установи.У лютому 2002 р. переведений до Подільського районного суду м.Києва на посаду судді, а у 2006-му — в Солом'янський райсуд столиці. 16 травня 2006 р. призначений головою цього суду. Недавно ВРЮ залишила В.Побережного керувати Солом'янським райсудом на другий строк.Валерій Іванович — заслужений юрист України.