Закон і Бізнес


Місія (не)здійсненна

Які рецепти запропонують Кокс і Квасневський для «лікування» вибіркового правосуддя


Місія П.Кокса (праворуч) та А.Квасневського завершилася проханням про помилування екс-прем’єра України.

№41 (1131) 12.10—18.10.2013
Михайло БІЛЕЦЬКИЙ, спеціально для «ЗіБ»
1831

Європарламент переніс заслуховування доповіді місії Кокса — Квасневського за спостереженням за розв’язанням в Україні проблеми вибіркового правосуддя на цілий місяць. Розглянуть цей документ якраз перед ухваленням рішення про підписання угоди про асоціацію з Україною — 15 листопада. Але чи є в доповіді правові рецепти розв’язання так званої проблеми Тимошенко — поки що загадка.


Євробюрократи проти Феміди

З погляду європейської бюрократії комісія Кокса — Квасневського може пишатися своєю роботою. Згідно зі звітом, поданим до Європарламенту 18 квітня 2013 року, команда здійснила 14 візитів до України, побувала на 13 судових засіданнях. Провела в цілому 40 днів «чистого часу» в Києві, Харкові (де лікують Юлію Тимошенко), Менській колонії (де тримали Юрія Луценка) та Ялті, 15 днів на зустрічах у Брюсселі та Страсбурзі. До того ж 27 разів спілкувалася з представниками української влади й опозиції в телефонному режимі.

Від себе додамо, що і цей звіт, і поданий раніше — 2 жовтня 2012 року — не були оприлюднені в повному обсязі. На письмові прохання до прес-служби Європарламенту була незмінна відповідь: «Документи, що цікавлять вас, не призначені для обнародування».

Можна тільки здогадуватися чому. Інформації про це мало, якщо вивчити її, стає зрозуміло, що серед депутатів немає єдності в питанні про доцільність самої місії. Під час розгляду останнього звіту лідер «зелених» Ребекка Гармс і голова комітету в міжнародних справах Елмар Брок наполягали на припиненні мандата комісії. Їхні доводи невідомі, проте можна припустити, що помилування екс-міністра внутрішніх справ Ю.Луценка, а також в.о міністра оборони Валерія Іващенка дає достатньо підстав для того, щоб Європарламент міг зберегти обличчя, винісши за дужки угоди про асоціацію «проблему Ю.Тимошенко».

Проте знайшлися гарячі голови, котрі вважають, що з вибірковим правосуддям в Україні можна боротися методом вибіркового політичного тиску. Те, що рецепти розв’язання так званої проблеми Тимошенко комісією Кокса — Квасневського далекі від юридичних, сумнівів не викликає. Про це свідчить особлива думка далеко не рядових євродепутатів, котрі резонно пропонують завершити місію, щоб не ставити під удар авторитет Європарламенту, який з волі політиків виявився заручником спору законодавчої та судової гілок влади. Навряд чи серед тих, хто перебуває в місцях позбавлення волі, є ті, кому завадило б обстеження й лікування в німецькій клініці, але мова йде лише про Ю.Тимошенко. Виходить, що декларувати чесність, прозорість і неупередженість набагато простіше, ніж дотримуватися цих принципів.

Коса Тимошенко й камінь юриспруденції

Коректність долучення європейських структур до розв’язання «проб­леми Тимошенко» полягає в тому, що політичними методами Брюссель і Страсбург намагаються вирішити юридичну задачу. Точніше, виправити отриману юристами відповідь.

При цьому жодного разу в ході спілкування високопоставлених єврочиновників з пресою не давалась оцінка «політичної мотивованості» іншої частини вироку — щодо виплати Юлією Володимирівною компенсації в розмірі $195 млн за позовом НАК «Нафтогазу». Не говорилось і про те, як компенсувати багатомільйонний борг «ЄЕСУ» перед Міноборони РФ, який нині за рішенням суду погашається за рахунок державного бюджету України? Мабуть, із цього питання до правосуддя претензій немає. Виходить дивна картина: «справа Тимошенко» політично мотивована, але матеріальні претензії залишаються в силі?

Чи обговорюється ця сторона проблеми під час численних зустрічей Пета Кокса й Олександра Квасневського з українськими офіційними особами, невідомо. І головне — які можуть бути джерела погашення, якщо випустити Ю.Тимошенко? Адже вона навряд чи згодна виїхати на лікування з гарантією повернення в Качанівську колонію.

Юридична команда Юлії Володимирівни використовувала всі інструменти оскарження вироку, аж до звернення до Європейського суду з прав людини. З висновками українського та європейського правосуддя вона категорично не згодна. Після численних візитів П.Кокса й А.Квасневського до України вже ні в кого не повинно залишитися сумнівів у тому, що Ю.Тимошенко судили не за невигідність підписаного між РАТ «Газпром» і НАК «Нафтогаз» контракту, а за те, що процедура, яка привела до його укладення, була умисно порушена, що спричинило істотні фінансові втрати для бюджету. Більше того, мало місце службове підроблення (Ю.Тимошенко, м’яко кажучи, ввела в оману голову «Нафтогазу» Олега Дубину, наказавши підписати не найвдаліший українсько-російський газовий контракт, причому відразу на 10 років).

У правовій державі прийнято поважати рішення суду. Приймаючи як даність те, що кількість так званих соломонових рішень незначна й одна зі сторін практично завжди не задоволена вердиктом. Для таких випадків передбачені інструменти апеляції та касації, аж до звернень до міжнародних інстанцій.

Найкращий захист — напад

Втім, цим правом Юлія Володимирівна користується, як ніхто інший. 4 вересня 2013 року чиновники Ради Європи зареєстрували лист від в’язня Качанівської жіночої колонії Ю.Ти­мошенко. Адресатів два: Комітет міністрів Ради Європи й департамент виконання судових рішень ЄСПЛ. За своєю формою— це лист, а по суті — чергове довільне трактування фактів і спроба видати бажане за дійсне. Не буде перебільшенням трактувати документ як спробу тиску на Суд, оскільки вердикт у другій справі «Тимошенко проти України» поки що не винесений.

Ось вільний виклад ЮВТ рішення Європейського суду з прав людини, прийнятого 30 квітня 2013 року: «Той факт, що ЄСПЛ визнав судовий процес наді мною незаконним, а використання кримінального законодавства нікчемним (тобто порушення державою Україна ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і ст.18 у поєднанні з ст.5), підтверджує незаконність не тільки мого арешту та затримання, а й те, що вирок постановлено упереджено, на порушення всіх принципів кримінального правосуддя».

З погляду юридичної коректності факт — тільки те, що в дужках. Решта — оцінні думки та спроба видати бажане за дійсне. Особливо якщо врахувати, що вердикт Суду стосувався лише обставин арешту.

Шкода, що ЄСПЛ розглядає справи не так швидко, як хотілося б заявникам, проте в Ю.Тимошенко є команда досвідчених юристів, які мали б підказати Юлії Володимирівні, що юрисдикція Євросуду не припускає втручання в діяльність судів національних. Не кажучи вже про Комітет міністрів Ради Європи, якому ЮВТ наказує «зобов’язати Україну прийняти заходи щодо негайного звільнення Ю.Тимошенко й перегляду показового незаконного рішення Печерського райсуду».

Міністр юстиції Олена Лукаш уважає, що виконання вердикту Європейського суду в справі «Тимошенко проти України» забезпечене ухваленням нового Кримінального процесуального кодексу. А політик Ю.Тимошенко оцінює цю заяву так: «Офіційна позиція України неправильна, вона фальсифікована та спрямована на дезінформацію суспільства і Ради Європи, оскільки вердикт ЄСПЛ оцінив протизаконні дії судді Кірєєва і прокурорів». Юлія Володимирівна вважає, що оприлюднене рішення (яке стосувалося, нагадаємо, обставин арешту Ю.Тимошенко, а не вироку) неминуче повинне спричинити її звільнення.

Безперечним є одне: качанівський в’язень має право інтерпретувати будь-які події на свою користь. Це закріплено в Конституції. Але говорити потрібно про конкретний час, конкретне рішення й обставини, при яких вони були прийняті. Ідучи ж за логікою Ю.Тимошенко, слід визнати, що в згадуваній уже справі «Мельниченко проти України» треба було винайти машину часу. Бо, отримавши рішення про те, що наша країна порушила права Миколи Мельниченка, не зареєструвавши його кандидатом у депутати на парламентських виборах 2002 року, влада мала визнати (а рішення було винесено в березні 2005-го), що, якби його зареєстрували, він став би депутатом. Отже, йому необхідно (як було зазначено в позовній заяві) видати депутатську зарплату за «вимушений прогул». Проте історія не знає умовного способу дієслова. І не може робити винятків навіть для Ю.Тимошенко.

Важко собі уявити, що, маючи в багажі юридичні висновки, підкріплені висновком американської юридичної фірми «Скадден, Арпс, Слейт, Мігер і Фром», яка простежувала прохо­дження скарги Ю.Тимошенко в ЄСПЛ, комісія Кокса — Квасневського може запропонувати якісь правові методи розв’язання «проблеми Тимошенко». На поверхні — єдиний варіант, на досягнення якого комісія, якщо вона не хоче зазнати фіаско, повинна спрямувати свої зусилля, — переконати Юлію Володимирівну написати прохання про помилування. Проте чи здійсненна ця місія?