Конституційна юстиція на межі тисячоліть

Єдиний орган конституційної юрисдикції — знову в епіцентрі політичної колотнечі

Сторінка183. Єдиний орган конституційної юрисдикції — знову в епіцентрі політичної колотнечі
Як уже розповідалося, черговий політичний скандал, роз¬дмухуваний щойно відсунутою від влади опозицією, спалахнув усередині березня 2010 р. після внесення парламентом змін і доповнень до закону «Про Регламент Верховної Ради України» щодо утворення коаліції депутатських фракцій.

На підставі таких новацій фактично зникала з по¬літичної арени ще до цього саморозвалена «помаранчева» коаліція, а всі владні повноваження переходили до коаліції «Стабільність і реформи». Обидві ворогуючі сторони звернулися з приводу названих змін до КС. Водночас на адресу Суду з метою його «залякування» для прийняття «необхідного» рішення посилалися брудні (аж до непристойності) звинувачення з вуст лідерки БЮТ.

«Сексоти» нового покоління

На жаль, треба визнати, що дрова у вогнище таких та інших зухвалих виступів підкидали напередодні прийняття рішення джерела чи джерело інформації із самого Суду. Про проблему її витоків навіть зі «святая святих» — нарадчої кімна-ти — вже говорилося. Не вирішеною вона залишалася й у розглядуваний період.
Як повідомлялось у засобах масової інформації, спочатку судді налаштовувалися на підтримку далекої від досконалості позиції (про це вже йшлося докладно раніше), сформульованої 17.09.2008. Потім начебто вона трансформувалась у результаті дискусій, та вже через 2 дні після «сенсаційного» виступу Ю.Тимошенко 31.03.2010 під час попереднього рейтингового голосування 11 із 18 суддів схвалили вердикт, який аж ніяк не визначав конституційність чи неконституційність діючої коаліції, але тлумачив зміст ч.6 ст.83 Конституції та ч.4 ст.59 Регламенту так, що вже ні в кого не виникало сумнівів у легітимності коаліції.
Майже за тиждень до офі¬ційного оприлюднення рішення Суду його текст почав «гуляти» по руках народних депутатів, насамперед опозиційних, а потім і по інтернет-сайтах. Це свідчить, що таємниця нарадчої кімнати КС стає досить умовною і проблема потребує негайного вирішення.

Зміст подання

8 квітня 2010 р. вердикт КС було оприлюднено, тепер уже офіційно. 68 народних депутатів, обгрунтовуючи необ¬хідність тлумачення ч.6 ст.83 Конституції та ч.4 ст.59 Регламенту, прагнули отримати відповіді на питання:
- чи можуть окремі народні депутати брати безпосередню участь у формуванні коаліції взагалі?
- чи стосується це й поза¬фракційних народних обранців, визнаних такими ст.59 Регламенту?
- чи користуються правом реалізувати свій депутатський мандат у складі коаліції депутати, які вийшли або не увійшли до складу фракцій, але їх повноваження не припинені в порядку, встановленому ч.6 ст.81 Конституції?
Суб’єкт права на подання робив акцент і на тому, що на жодне з поставлених питань КС у попередніх рішеннях відповіді не давав.

Об’єкт і предмет тлумачення

Методологію, яку застосував Суд у зазначеній справі, можна, мабуть, уважати майже бездоганною. Її стрижнем ви¬явився дійсно системний аналіз не тільки вказаних у резолютивній частині стст.1, 5, 15, 36, 38, 69, 76, 79, 80, 81, 83, 86, а й багатьох інших приписів Конституції, зокрема про визнання і дію в Україні принципу верховенства права.
Невід’ємними складовими об’єкта і предмета інтерпретації виявились і рішення Конституційного Суду від 3.12.98, 7.07.98, 5.10.2005, 12.06.2007, 25.06.2008, 17.09.2008, стст.58, 59, 60, 61, 62, 66 Регламенту ВР та інші акти, офіційно викладені позиції Президента, голів парламенту та Уряду, визнаних правознавців Києва, Львова, Одеси, Харкова та ін.

Особливі акценти

На пильну увагу заслуговують сформульовані в мотивувальній частині рішення позиції єдиного органу конституційної юрисдикції щодо:
- пріоритетності, недоторканності та невідчужуваності влади Українського народу, що здійснює її як безпосередньо, так і через органи державної влади та місцевого самоврядування;
- необхідності забезпечення реалізації прав громадян на участь в управлінні державними справами, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади, здійснення народного волевиявлення, зокрема через вибори тощо;
- неприпустимості обмеження прав і свобод або надання пільг і переваг з приводу належності чи неналежності до певної політичної партії;
- важливості забезпечення у Верховній Раді як у єдиному органі законодавчої влади в Україні повного здійснення своїх повноважень представниками Українського народу — народними депутатами, відповідальними перед цим народом і покликаними виражати та захищати його інтереси;
- початку здійснення народним депутатом своїх повноважень, що пов’язується зі складанням ним присяги, від¬мова від якої призводить до втрати мандата і яка вимагає від народного депутата виконувати свої обов’язки в інтересах усіх співвітчизників, а не в інтересах партій чи їхніх лідерів;
- виникнення необхідності уточнення офіційного тлумачення ч.6 ст.83 Конституції, оскільки рішення КС від 17.09.2008 давало інтерпретацію цій нормі лише на підставі Основного Закону, без урахування положень нечинного тоді Регламенту, в якому й повинні встановлюватися засади формування, організації та припинення діяльності коаліції, що стало реальним після набрання чинності 17.02.2010 законом «Про Регламент Верховної Ради України», системно пов’язаним з Конституцією;
- головних ознак коаліції, якими є наявність депутатських фракцій та більшості народних депутатів від конституційного складу парламенту, що виникла на основі добровільного їх об’єднання;
- можливості зміни у Верховній Раді однієї парламентської більшості на іншу залежно від волі більшості народних депутатів від конституційного складу парламенту;
- того, що Основний Закон не виключає, а Регламент передбачає можливість перебування у Верховній Раді народного депутата поза депутатською фракцією, зокрема в разі його невходження або виходу зі складу депутатської фракції до прийняття на підставі закону рішення вищим керівним органом відповідної партії про дострокове припинення його повноважень;
- того, що відповідно до ч.4 ст.59 Регламенту у Верховній Раді перебувають і поза¬фрак¬ційні, тобто народні депутати, які залишилися поза фракцією не зі своєї волі;
- наявності в народного депутата права самостійно ви¬значитися при прийнятті рі¬шень, зокрема й щодо входження до складу більшості народних депутатів від конституційного складу Верховної Ради, яке не залежить від позиції депутатської фракції стосовно участі в коаліції;
- відсутності в ч.2 ст.81 Конституції, яка встановлює ви¬ключний перелік підстав для дострокового припинення повноважень народного депутата, такої підстави, як виключення народного депутата зі складу фракції;
- всенародного характеру представництва народних депутатів у Верховній Раді та наявності в них мандата на вільне його здійснення, яке забезпечується відповідними конституційно-правовими гарантіями.

Шалені атаки

Спираючись на такі та інші позиції, КС визнав, «що окремі народні депутати, зокрема ті, які не перебувають у складі депутатських фракцій, що ініціювали створення коаліції депутатських фракцій у Верховній Раді, мають право брати участь у формуванні коаліції».
З боку опозиції, природно, невдоволеної рішенням Суду, як і в буремні дні буяння антиюридизму, посунула лавина звинувачень на його адресу майже виключно емоційного характеру. Вже в день оприлюднення документа фракція БЮТ повідомила, що готує проект постанови про утворення тимчасової слідчої комісії з питань мотивів і підстав винесення «неправового» рішення. Фракція «НУНС» у свою чергу оголосила, що останнє було ухвалене під шаленим тиском з боку Банкової, а сам Суд поглинула корупція.
Деякі соціологи — прихильники опозиції посилено почали пропагувати тезу про «початок ліквідації» КС як «найвищого органу юридичного арбітражу» і навіть пророкувати дату закінчення «останнього етапу» Су¬ду — 2012 р. Мало не буденними ставали твердження про те, що Конституційний Суд перетворився на політичний інструмент, що він фактично знищив свою репутацію. Не так рідко з екранів телебачення і сторінок опозиційних газет лунали й відверто хамські образи на адресу суддів.
Ю.Тимошенко начебто забула про свої гасла минулорічної давності щодо ліквідації Конституційного Суду та передачі його функцій Верховному Суду і підняла з пилу трагічні для вітчизняного права заклики про негайний розгін нинішнього складу КС та призначення нових його членів.

Ведмежа послуга

Вінцем цинізму в ставленні до єдиного органу конститу¬ційної юрисдикції виявилася публічна подяка Ю.Тимошенко 7 суддям КС, четверо з яких на засіданні при вирішальному голосуванні присутніми не були.
На фоні такої зухвалості, яка надовго заплямувала більш ніж третину суддів КС, навіть проекти постанов, унесені у Верховну Раду Р.Зваричем, що¬до звільнення В.Овчаренка, М.Мар¬куш, П.Ткачука, А.Голо¬віна та М.Колоса «за порушення присяги» (зареєстровані 13.04.2010), здаються звичайними пустощами.

Виважені дискусії

Та все ж сповнена емоцій критика аж ніяк не свідчила, що правознавці України так однозначно сприйняли проаналізовані рішення КС. У багатьох виступах, зокрема й у непро¬владних виданнях, оцінки були спокійними й об’єктивними. Див., наприклад:
- КС оголосить рішення про нелегітимність коаліції // Голос України. 2010, 8 квітня;
- Юрчук А. Коалиция-2012: все по закону // Киевский телеграф. — 2010, 9 квітня;
- Рахманін С. Не помічаючи перешкод, не бачачи цілі // Дзеркало тижня. — 2010, 10 квітня;
- Чимний Р. Під кутом Регламенту // Закон і Бізнес. — 2010, №15;
- Литвин В. КС поставив на перше місце особистість народного депутата, а не фракцію // Голос України. — 2010, 13 квітня;
- Харевський М. Із приводу створеної 2010 року коалі-ції // День. — 2010, 23 квітня;
- Попов А. Политические последствия решения КС // 2000. — 2010, 23 квітня).
Не виходячи за рамки до¬слідження, присвяченого історії та практиці, а не теорії вітчизняної конституційної юрисдикції, та враховуючи надзвичайну складність рішення КС від 6.04.2010, дозволимо собі невеличку дискусію з деякими теоретиками конституційного права взагалі та конституційного судочинства зокрема. Особливо з приводу тверджень щодо суперечності, а то й полярної протилежності рішень Суду від 17.09.2008 та 6.04.2010.

Сутність протиріч

Дійсно, такі суперечності існували, але вони мають діалектичну, а не антагоністичну чи логічну природу, тобто не призводять до конфлікту між собою чи непослідовності мислення. Більшість із цих суперечностей викликані певними неточностями, а то й помилками саме рішення від 17 вересня, які вже піддавалися нами досить жор¬ст¬кій критиці раніше.
До речі, не можна забувати й про рішення Суду від 25.06.2008 та від 28.04.2009, в яких теж формулюються деякі позиції КС щодо змісту ч.6 ст.83 Конституції, оскільки й вони містять певні розходження з твердженнями в рішенні від 6.04.2010.

Об’єктивна трансформація міркувань

Неантагоністичні протиріччя в рішеннях були об’єктивно невідворотними, оскільки правові засади створення коаліції суттєво, але відповідно до Конституції та рішення самого КС були змінені законодавцем спочатку 17.02.2010, коли в правове поле України «увірвався» закон «Про Регламент Верховної Ради України», а потім ще й 11.03.2010, коли з’явився закон «Про внесення зміни до Закону України «Про Регламент Верховної Ради України».
Оскільки засади формування, організації діяльності та припинення діяльності коаліції встановлюються не тільки Конституцією (на що спиралися рішення Суду від 25.06.2008, 17.09.2008 та від 28.04.2009), а й Регламентом ВР, то КС не просто міг, а був зобов’язаний трансформувати свої позиції відповідно до нового закону.

Первинна цеглина парламенту

Тому тлумачення від 6.04.2010 є тільки доповненням попередніх офіційних інтерпретацій певними уточненнями сформульованих раніше (до розширення правового поля) позицій. Природно, такі новації об’єктивно тягнуть за собою деякі суперечності, але останні не є антагоністичними, тобто не потребують скасування рішень, ухвалених у 2008—2009 рр., оскільки протиріччя вже подолані 6.04.2010.
Особливо це стосується стрижневого питання рішення: коаліція формується не тільки самими фракціями, а й народними депутатами як первинною, фундаментальною ланкою парламентаризму в цілому, без яких би не існувало ні фракцій, ні коаліції, ні парламенту, ні демократії взагалі.
Підкреслимо, що в майбутньому зовсім не виключена подальша трансформація інтер¬претації сутності поняття «коалі¬ція», яка може стати обов’язковою для Суду в разі змін і доповнень як до Конституції, так і до Регламенту ВР, якщо вдо¬сконалення останнього не суперечитимуть Основному Закону.

Інтерпретація «в аспекті»

Нападки на КС із боку агресивно налаштованої опозиції у зв’язку з рішенням, яке їй «не подобається», мають своє глибоке коріння. У розвиток останнього, на жаль, зробив внесок і сам Конституційний Суд, і деякі правознавці та політики. Йдеться про традицію, навіяну позитивізмом, нормативізмом, погляду на будь-яке рішення Суду як на ікону, перед якою треба благоговіти.
Адже абсолютна більшість актів КС, особливо щодо офі¬ційного тлумачення (зокрема й рішення від 17.09.2008 та від 6.04.2010), приймається «в аспекті порушеного в конститу¬ційному поданні питання» чи «в аспекті конституційного подання». А таких аспектів може бути безліч.
За правовою логікою, це повинно тягнути за собою і безліч варіантів тлумачення одного й того самого положення Конституції або закону. Та й обов’язковим до виконання та остаточним відповідне рішення може бути тільки «в аспекті», а при зміні «аспекту» воно збері¬гає історичну, але втрачає практичну юридичну значущість і вимагає зміни змісту попередньої інтерпретації.
Нерозуміння цього вже призводило до грубих перекручень (особливо з початком «епохи» антиюридизму) багатьох положень навіть Конституції «за допомогою» окремих рішень КС. Нагадаємо лише про антиконституційні парламентські вибори 2007 р., які були проведені формально на підставі рішення Суду щодо тлумачення ч.2 ст.82 Конституції, яке було абсолютно безпомилковим «в аспекті» мажоритарної виборчої системи і втратило юридичне значення «в аспекті» мажоритарно-пропорційної або пропорційної системи.

Згадаймо Зварича

Іншими словами, все більш важливим стає відхід від нормативістського розуміння рішень єдиного органу конституційної юрисдикції та сприйняття праворозуміння, що базується на принципі верховенства права. Причому гасла про верховенство права, які нині лунають з вуст дуже часто, в більшості випадків базуються на позитивістських переконаннях у мисленні.
У зв’язку із цим наведемо слова начебто переконаного юснатураліста американського походження, сказані в процесі дискусій про рішення КС від 6.04.2010, щодо «нечуваного й унікального випадку в історії світового конституційного судочинства, коли один суд тим самим складом упродовж менш ніж двох років ухвалює абсолютно взаємовиключні рішення» («Закон і Бізнес», №16, 2010). Нагадаємо, що тільки кілька тижнів тому він вимагав лік¬відації КС через «позитивістські переконання його суддів».

Американська «знахідка»

На превеликий жаль, Р.Зварич не знає, що саме в американській конституційній юрисдикції народилась і широко застосовується протягом уже майже двох століть правова доктрина «тлумачення, що змінюється». У літературі наводяться такі дані: Верховний суд США у 1810—1964 рр. змінював власне тлумачення одних і тих самих положень Конституції 109 разів, з-поміж них у 1937—1964 рр. — 64 рази (The Constitu¬-t¬i¬on of the United States of Ameri¬ca. Analysis and Interpretation. — №.Y., 1965. — Р.1541—1549).
Ще інтенсивніше застосовується ця доктрина в країнах романо-германської системи права. «Зміст одного й того самого тексту не є одним і тим же на всі часи. При змінах потреб часу на допомогу приходить нове тлумачення. Воля конституції аж ніяк не непорушна, а воля, що змінюється, тривала воля» (Маунц Т. Государственное право Германии. — М., 1959. — С.108).
Отже, наведені вище твер¬дження про «нечуваний та унікальний випадок в історії світового конституційного судочинства» є такими ж помилковими, як і висновок про «взаємови¬ключність», що було доведено вище. Ось чому можна погодитися з головуючим на засіданні Суду 6.04.2010 А.Стрижаком, який відверто зізнався: роз¬глядаючи ситуацію з формуванням коаліції, КС виходив з того, що це не є конституційно-правовим конфліктом, та керувався реаліями нашого життя, про які не завжди можна прочитати в книгах та законах, і висловив переконаність, що саме таке праворозуміння спричинить найменшу шкоду суспільству («Факты и комментарии» від 30.04.2010).

Contra leges, contra legem, contra tabulas

Навряд чи можна заперечувати й оцінку рішення від 17.09.2008 як класику нормативістського праворозуміння, а рішення від 6.04.2010 — як взірець комплексного, системного підходу, який треба застосовувати в офіційному тлумаченні (Рахманін С. Не помічаючи перешкод, не бачачи ці¬лі // Дзеркало тижня. — 2010, 10 квітня).
У ході дискусії привертають увагу й спроби окремих фа¬хівців не тільки довести цілковиту легітимність змін у тлумаченні однієї й тієї ж норми Конституції, а й використати відоме поняття «contra legem» («усупереч закону») передусім як принцип свідомого прийняття суддею рішення всупереч закону в ім’я торжества права (справедливості) (Попов А. Contra legem, но утверждая право // 2000. — 2010, 16 апреля).
Отже, рішення Суду в справі щодо офіційного тлумачення положень ч.6 ст.83 Конституції, ч.4 ст.59 Регламенту ВР стосовно можливості окремих народних депутатів брати безпосередньо участь у формуванні коаліції депутатських фракцій з цілковитою на те підставою треба вважати таким, що збагатило скарбницю вітчизняної конституційної юстиції, оскільки справедливо вирішило досить складну правову і політичну проблему та довело необхідність не формального, а практичного застосування доктрини верховенства права при розв’язанні конституційних спорів.

Олександр Мироненко,
суддя Конституційного Суду України у відставці,
доктор філософських наук, заслужений діяч науки і техніки України,
лауреат Державної премії
України у галузі науки і техніки