Судді в блогах

Зарубіжні володарі мантій у Всесвітній павутині є відвертими щодо справ

Побачити суд очима судді нелегко. Вершителі правосуддя є не дуже щирими, коли публічно обговорюють нюанси своєї діяльності. До вашої уваги пропонується огляд блогів суддів, котрі пишуть про свою професійну діяльність.

Як це — бути федеральним суддею

Річард Копф, суддя Окружного федерального суду (США), почав вести свій блог у лютому 2013 р., аби розповідати, «як це — бути федеральним суддею день за днем». Недавно він уразив юридичну громадськість, заявивши: багато що з того, чим займається Верховний суд США, є нерелевантним відносно того, чим займаються федеральні судді щодня. Причому слід зазначити зацікавленість і професіоналізм автора.

Приклад: «У попередньому посту щодо закону про запобіжний клапан для правосуддя я припустив, що було б непогано звузити межі перегляду в апеляційній інстанції вироків за статтями, які передбачають мінімальне покарання, щоб ми, судді першої інстанції, не зовсім з’їхали з глузду. Не знаєте, де-небудь обговорюються стандарти перегляду в апеляційній інстанції, які запропоновано в цьому законі? Якщо хтось знає відповідь, мені було б вельми цікаво дізнатися подробиці. Хоча я всіляко підтримую зменшення впливу встановлених мінімальних покарань у деяких випадках, у мене викликає велику стурбованість те, що наше прагнення вчинити правильно може мати непередбачувані наслідки — ще більшу нерівномірність покарань».

За поліпшення практики в судах совісті

Лоуренс Примо, суддя 12-го окружного Суду совісті штату Міссісіпі, з 2007 р. пише про роботу такого суду. Слід зазначити, що це особлива судова інституція, своєрідний історичний релікт. Річ у тому, що в штаті Міссісіпі діє старий, скасований у більшості штатів ще в XIX ст., поділ на courts of law і courts of equity. Перший суд тільки визначав права власності й присуджував грошову компенсацію, а ось другий міг змусити сторони щось робити чи заборонити їм це. Ці два типи судів фактично перестали відрізнятися за своїми повноваженнями задовго до формального об’єднання, але в окремих штатах (а саме — в 5 з них) збереглися.

Блог адресований у першу чергу суддям і адвокатам, котрі працюють у судах совісті штату Міссісіпі, і повинен бути джерелом інформації для юридичного співтовариства. Автор звертає увагу на те, що його блог не замінить юридичної консультації, тим більше що, перебуваючи на посаді судді, він не має права давати такі поради.

Приклад: «[Починається з опису розподілу майна під час розлучення.] Але перш ніж ви ухвалите рішення, дайте відповідь на запитання, чи отримає Марша те, на що сподівається. Погляньте, розлучення стане трансакцією, що змінює власників будинку, де проживало подружжя. Оскільки будинок не був відремонтований, вартість страхування стане величезною. Щоб зменшити його вартість, Марші доведеться витратити $6000 на ремонт даху і зробити інший дрібний ремонт. <...> Коли кожен продасть свою ділянку [подружжя володіло двома земельними ділянками, обидві поточною вартістю $15000, але куплені за $1500 і $12500 відповідно], Марша заплатить податок на приріст капіталу з $13500, а Джон — тільки з $2500. Тобто Марша заплатить $2025, і в неї залишиться $12975, а для Джона податок становитиме всього $375, і він отримає $14625, тобто на $1650 більше, ніж Марша». І так за кожним пунктом виявляється, що Джон якнайкраще потурбувався про свою кишеню.

Пости для школярів

Юдиф Ланцингер, суддя Верхов­ного суду штату Огайо, веде блог з 2010 р. Він адресований в основному школярам і розповідає про закони, юридичну систему, роль судів і т.д. Схоже, у штаті з суддів такого рівня тільки Ю.Ланцингер має блог.

Приклад: [пост присвячений дню незалежності] «Коли ми по всій країні милуватимемося феєрверками, згадайте тих, хто потрудився заради теперішньої незалежності. Хоча про судову гілку влади іноді забувають, 200 років тому вплив Джона Маршалла [четвертий голова Верховного суду США. — Прим. ред.] змінила держава й надала федеральним судам повноваження вимагати дотримання конституції. Дж.Маршалл — це гігант правосуддя, один з багатьох, хто дав нашому народу можливість всі ці роки процвітати й святкувати день незалежності».

У Європі по-іншому

У Великій Британії з суддівськими блогами справи зовсім кепські, особливо після того, що сталося минулого року. Тревор Култарт, суддя-магістрат і автор блога «Робота триває», 10 серпня 2012 р. розмістив у ньому отриманий ним напередодні текст листа, у якому йдеться про нові правила ведення блогів для суддів. Зокрема, там було зазначено, що «ведення блогів суддям не заборонено. Проте діючі судді, які ведуть блог (або які коментують у блогах дії інших людей), не повинні вказувати, що вони члени суддівського співтовариства. Вони також повинні утримуватися від того, щоб висловлювати думки, які, якщо стане відомий їх статус судді, можуть похитнути впевненість суспільства в неупередженості їх особисто або суддівського співтовариства в цілому». Це був останній пост, пов’язаний з роботою автора, хоча сам блог існує досі.

У мережі наявні ще кілька блогів, автори яких припинили їх вести. Наприклад, «Злочинна витрата місця» — блог, створений ще в 2003 р. Уїльямом Бедсвортом, членом суду 4-го Окружного апеляційного суду штату Каліфорнія (США), який перестав вести його у 2010-му. Ще є кілька блогів, які ведуть судді, але в яких не йдеться про роботу автора. Наприклад, «Коли кривдник іде на роботу», який веде Патриція Барнс, суддя апеляційного суду при племені Фаллон Пайют-Шошон у штаті Невада (США). У блогу висвітлюють різні юридичні й соціальні питання, пов’язані із залякуванням, дискримінацією і поганим поводженням на робочому місці. Нарешті є блоги, номінально суддівські, але такі, що стали швидше ще одним джерелом офіційної інформації, правда, подаються ці відомості дещо в іншому ракурсі. Чудовим прикладом буде SCOTUSblog — блог Верховного суду США, в якому переказуються справи, що розглядаються.

І на завершення огляду унікальний блог — людини, яка не тільки перестала бути суддею, а котрої взагалі вже немає на світі. «Що ти сказав?!» — це продовження творчості федерального окружного судді Джері Бачмейєра. Майже 30 років цей суддя вів колонку судових анекдотів у Texas Bar Journal, і цей блог, який і зараз ведеться за підтримки колегії Техасу, і після смерті автора зберігає притаманний йому стиль викладу.

 

НОДАР ЛАХУТІ, Право.ру