Закон і Бізнес


Зелень на додачу


№35 (1125) 31.08—06.09.2013
3761

Обов’язок сплати відновної вартості багаторічних насаджень виникає з самого лише факту переходу до громадянина права власності на земельну ділянку і не пов’язується з їх фактичним видаленням.


Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

12 червня 2013 року м.Київ №6-44цс13

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2013 у справі за позовом заступника прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах Київської міської державної адміністрації до Особи 8, третя особа — Київське комунальне об’єднання зеленого будівництва та експлуатації зелених насаджень міста «Київзеленбуд», про стягнення вартості зелених насаджень,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2010 року заступник прокурора Деснянського району м.Києва в інтересах Київської міської державної адміністрації звернувся до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням Київської міської ради 29.10.2009 Особі 8 було передано у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,1 га, що розташована на вулиці за Адресою 1. 22.01.2010 відповідач отримав державний акт на вищевказану земельну ділянку, проте не сплатив відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню, у розмірі 699118 грн. 16 коп.

Прокурор просив стягнути з відповідача вищевказану суму.

Рішенням Подільського районного суду м.Києва від 4.05.2012, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 27.09.2012, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2013 касаційну скаргу заступника прокурора м.Києва відхилено, рішення Подільського районного суду м.Києва від 4.05.2012 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 27.09.2012 залишено без змін.

У поданій до ВС 5.04.2013 заяві заступник Генерального прокурора просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2013, ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 4.05.2012, рішення Подільського районного суду м.Києва від 27.09.2012 та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМ від 1.08.2006 №1045.

На підтвердження своїх доводів заступник Генерального прокурора наводить ухвалу колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012 та ухвалу судді ВСС від 23.11.2013.

Ухвалою колегії суддів судової палати в цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22.04.2013 справу допущено до провадження у ВС.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення прокурора, представників КМДА, відповідача та третьої особи, перевіривши доводи заяви, Судова палата в цивільних справах ВС визнає, що заява підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно зі ст.355 ЦПК заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана виключно з підстав:

1) неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах;

2) встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи судом.

Судами встановлено, що рішенням Київської міської ради від 29.10.2009 Особі 8 було передано в приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку земельну ділянку площею 0,10 га, що розташована на вулиці за Адресою 1, на яку 22.01.2010 йому видано державний акт, проте Особа 8 не сплатив відновної вартості зелених насаджень, що підлягають видаленню, у розмірі 699118 грн. 16 коп.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодились апеляційний та касаційний суди, виходив із того, що розпорядження КМДА, на підставі якого відповідач повинен був сплатити відновну вартість зелених насаджень, видано не було, хоча відповідно до пп.2 та 10 Порядку видалення зелених насаджень на території м.Києва воно є єдиною підставою для сплати відновної вартості зелених насаджень. Відповідачем не розпочато будь-яких будівельних робіт на земельній ділянці, що була йому виділена у власність, зелені насадження ним не видалялись, тому права Київської міської ради порушено не було.

Разом із тим у наданій заявником для порівняння ухвалі колегії суддів судової палати в цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.04.2012 зазначено, що відповідно до ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 1.08.2006 №1045, відповідач повинен був сплатити відновну вартість зелених насаджень під час отримання державного акта на земельну ділянку.

В ухвалі судді ВСС від 23.11.2013, також наданій заявником для порівняння, касаційний суд погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про те, що відновна вартість зелених насаджень, які розташовані на земельній ділянці, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи.

Викладене свідчить про те, що має місце неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМ від 1.08.2006 №1045, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, Судова палата в цивільних справах ВС виходить із такого.

Згідно з вимогами ч.1 ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» охороні та відновленню підлягають усі зелені насадження в межах населених пунктів під час проведення будь-якої діяльності.

Частиною 3 ст.28 зазначеного закону видалення дерев, кущів, газонів і квітників здійснюється в порядку, затвердженому постановою КМ від 1.08.2006 №1045.

Відповідно до п.11 Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМ від 1.08.2006 №1045, відновна вартість зелених насаджень, розташованих на земельній ділянці, що відведена в установленому порядку фізичній особі, сплачується під час передачі такої ділянки у власність відповідної особи. Подальше видалення таких зелених насаджень здійснюється за рішенням власника земельної ділянки без сплати їх відновної вартості (п.10 Порядку).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що в разі набуття громадянином права власності на земельну ділянку необхідність сплати до бюджету відновної вартості багаторічних зелених насаджень, які розташовані на ній, виникає з самого лише факту переходу до громадянина права власності на земельну ділянку з розташованими на ній зеленими насадженнями, і не пов’язується з їх фактичним видаленням.

Відмовивши в позові з тих підстав, що підставою для сплати Особою 8 відновної вартості зелених насаджень є наявність факту їх видалення з дотриманням установленого для цього порядку, суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, зокрема ст.28 закону «Про благоустрій населених пунктів» та Порядку видалення дерев, кущів, газонів і квітників у населених пунктах, затвердженого постановою КМ від 1.08.2006 №1045, а суд касаційної інстанції безпідставно погодився з таким висновком.

За таких обставин ухвала суду касаційної інстанції підлягає скасуванню з направленням справи на новий касаційний розгляд з підстав, передбачених ч.2 ст.360-4 ЦПК.

Керуючись ст.360-3 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.01.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.