Поглинення з додаванням

Зменшення обсягу обвинувачення, зміна сукупності злочинів і відсутність обгрунтування щодо обрання іншого принципу зобов’язувало застосувати принцип призначення покарання, який обрав суд першої інстанції.

Верховний Суд України

Іменем України

Постанова

20 червня 2013 року м.Київ №5-25кс13

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — заступника Голови Верховного Суду — секретаря Судової палати в кримінальних справах Редьки А.І.,

суддів: Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Гриціва М.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф., за участю: начальника управління участі прокурорів Генеральної прокуратури в перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В., —

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо Особи 15 за заявою заступника Генерального прокурора про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах Верховного Суду від 29.01.2009,

ВСТАНОВИЛА:

Вироком Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 17.10.2008

Особу 15, Інформація 1, такого, що має судимість за ч.3 ст.309 Кримінального кодексу,

засуджено за сукупністю злочинів, передбачених ст.257 КК, ч.4 ст.187 КК, ч.1 ст.263 КК, і на підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Особу 15 визнано винуватим у тому, що він разом з Особою 16, Особою 17 та Особою 18, щодо яких судові рішення не оскаржуються, ініціював і створив організовану групу (банду) та, озброївшись мисливською рушницею, яку переобладнали в обріз, 24.03.2008 здійснили розбійний напад на сім’ю Особи 19.

Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах ВС погодилася з фактичними підставами кваліфікації дій Особи 15, проте не погодилася з юридичною оцінкою діяння, у зв’язку із чим ухвалою від 29.01.2009 вирок щодо Особи 15 та інших засуджених змінила:

вирок щодо Особи 15 у частині засудження за ст.257 КК скасувала, а провадження у справі закрила у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину;

ухвалила вважати його засудженим за ч.4 ст.187 КК та ч.1 ст.263 КК із застосуванням ст.70 КК до покарання, визначеного судом першої інстанції, — 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

У заяві прокурор порушує питання про перегляд ухвали ВС від 29.01.2009 щодо Особи 15 з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень. На думку прокурора, касаційний суд допустив неоднаковість у правозастосуванні норм закону про кримінальну відповідальність, які регламентують порядок призначення покарань за сукупністю злочинів (п.2 ч.1 ст.65 КК, ч.1 ст.70 КК). Ця неоднаковість полягає в тому, що касаційний суд скасував вирок у частині засудження Особи 15 за ст.257 КК, за якою йому було призначено покарання — позбавлення волі на строк 13 років, яке як більш суворе покарання поглинуло менш суворе, але після цього при визначенні остаточного покарання за дії того самого принципу вид та розмір залишив без зміни.

На обгрунтування заяви прокурор послався на ухвалу колегії суддів судової палати в кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.02.2013, якою вирок Соснівського районного суду м.Черкас від 17.01.2012 та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 8.05.2012 щодо Особи 6 змінено. Дії Особи 6 перекваліфіковано з ч.2 ст.366 КК на ч.1 ст.366 КК та призначено за цією статтею покарання — обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 1 рік. На підставі ст.49 КК Особу 6 звільнено від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.366 КК у зв’язку із закінченням строків давності. Виключено з резолютивної частини ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 8.05.2012 посилання про застосування штрафу в розмірі 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян при застосуванні ч.1 ст.70 КК. Ухвалено вважати Особу 6 засудженим за ч.5 ст.191 КК до позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки з конфіскацією майна, за ч.3 ст.212 КК — до штрафу в розмірі 25000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на два роки з конфіскацією майна. На підставі ч.1 ст.70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно визначено покарання — позбавлення волі на строк 7 років із позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, строком на 3 роки з конфіскацією майна. У решті судові рішення залишено без зміни.

Приймаючи зазначене рішення, суд касаційної інстанції виходив із того, що Апеляційний суд Черкаської області поряд з іншими порушеннями закону неправильно застосував вимоги кримінального закону при призначенні покарання за сукупністю злочинів, оскільки, визначивши принцип призначення покарання за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, основне покарання за ч.3 ст.212 КК у виді штрафу не поглинув, що призвело до обрання Особі 6 на підставі ч.1 ст.70 КК зайвого покарання.

На підставі наведеного прокурор просить скасувати ухвалу колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 29.01.2009, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Судова палата в кримінальних справах ВС заслухала доповідь судді, пояснення прокурора про задоволення заяви, перевірила матеріали справи та, обговоривши доводи, зазначені в заяві, дійшла висновку, що вона підлягає задоволенню.

Прокурор звернувся до ВС із заявою про перегляд ухвали колегії суддів Судової палати в кримінальних справах ВС від 29.01.2009 з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.400-12 Кримінально-процесуального кодексу 1960 року.

Відповідно до цієї норми закону Верховний Суд здійснює перегляд судових рішень, що набрали законної сили, у разі неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень, і не переглядає питання щодо доведеності винуватості особи та невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи внаслідок неповноти та однобічності дослідження доказів.

Із матеріалів справи вбачається, що Апеляційний суд АР Крим вироком від 17.10.2008 визнав винним Особу 15 у сукупності злочинів, передбачених ст.257 КК, ч.4 ст.187 КК, ч.1 ст.263 КК, і відповідно до обраного принципу поглинання менш суворого покарання більш суворим, яке суд призначив засудженому за ст.257 КК, визначив остаточне покарання — позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією майна.

Захисник засудженого та самі засуджені, зокрема і Особа 15, не погоджуючись із цим вироком, подали касаційні скарги, в яких посилалися на недоведеність обвинувачення засуджених у бандитизмі та на неправильну кваліфікацію їхніх дій.

Колегія суддів Судової палати в кримінальних справах ВС дійшла висновку про відсутність у діях Особи 15 ознак злочину, передбаченого ст.257 КК, у зв’язку із чим вирок у цій частині скасувала, а справу за цим обвинуваченням закрила у зв’язку з відсутністю в діях складу злочину.

Водночас касаційний суд погодився з рештою вироку, в тому числі з рішенням про застосування, передбаченого ч.1 ст.70 КК, принципу поглинення покарань. При цьому визнав, що Особу 15 слід вважати засудженим не до покарання, яке випливає зі зміненої сукупності злочинів (ч.4 ст.187 та ч.1 ст.263 КК), — позбавлення волі на строк 10 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю, а до покарання, яке визначив суд першої інстанції з урахуванням покарання за ст.257 КК, — позбавлення волі на строк 13 років із конфіскацією всього майна, яке є його власністю.

Таке правозастосування не відповідає положенням ч.1 ст.70 КК, оскільки зменшення обсягу обвинувачення, зміна сукупності злочинів і відсутність обгрунтування щодо обрання іншого принципу визначення остаточного покарання за зміненою сукупністю злочинів зобов’язувало касаційний суд застосувати принцип призначення покарання, який обрав суд першої інстанції, або ж, виходячи із положень ст.65 КК, мотивувати необхідність застосовування іншого принципу призначення покарання за сукупністю злочинів.

Те, що касаційний суд застосував принцип призначення остаточного покарання, який у контексті фактичних обставин цієї справи не належало застосовувати, суперечить вимогам єдності судової практики, свідчить надана прокурором для порівняння копія ухвали колегії суддів судової палати в кримінальних справах ВСС від 14.02.2013 щодо Особи 6.

Установлену помилковість правових висновків суду касаційної інстанції в ухвалі від 29.01.2009 не може бути усунуто за чинними правилами перегляду зазначеного рішення без втручання у вирок апеляційного суду. Тому за відсутності іншого законодавчо визначеного способу забезпечення виконання завдань кримінального судочинства Судова палата в кримінальних справах ВС змушена застосувати найприйнятніший спосіб захисту порушеного права через відновлення касаційного перегляду, під час якого має бути усунуто зазначене неправильне застосування норми закону про кримінальну відповідальність.

Окрім того, колегія суддів ВС вважає за необхідне звернути увагу й на необхідність урахування при новому касаційному розгляді справи строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, зокрема, за ч.1 ст.263 КК.

Керуючись п.15 розд.ХI «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу, стст.400-12, 400-20, 400-21, 400-22 КПК 1960 року, Судова палата в кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву заступника Генерального прокурора задовольнити.

Ухвалу ВС від 29.01.2009 щодо Особи 15, за винятком рішення про закриття справи за ст.257 КК, скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400-12 КПК 1960 року.