«Політики свідомо породжують «розруху в головах» людей»
Сьогодні в Україні з’явився новий тренд: деякі політики почали активно піаритися на гучних судових справах. Точніше, на справах, які після їх втручання стають резонансними. Навіщо політикам такий піар? Чи страждають від цього правосуддя й незалежність служителів Феміди? Чи складно суддям ухвалювати рішення у справах, до яких прикута увага громадськості?
«Голосіївський районний суд м.Києва ухвалив законне й обгрунтоване рішення, що підтверджується рішенням апеляційної інстанції»
— Олено Сергіївно, хотілося б почати розмову з питання про незалежність суддів. Недавно Апеляційний суд м.Києва залишив у силі вирок суду першої інстанції у «справі Павличенків». Під час її розгляду мав місце тиск з боку громадськості — організовувалися акції на захист обвинувачених. Чи складно суддям працювати, ухвалювати рішення у справі, до якої прикута увага громадськості та ЗМІ?
— Рішенням Голосіївського районного суду м.Києва від 2.10.2012 Павличенко Д.А. і Павличенко С.Д. засуджені за ч.2 ст.15, пп.9, 13 ч.2 ст.115, ст.379, п.12 ч.2 ст.115 Кримінального кодексу, їм призначено покарання у вигляді довічного позбавлення волі й позбавлення волі строком на 13 років відповідно. Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 1.08.2013 цей вирок залишено в силі, у зв’язку із чим на даний момент підлягає виконанню.
Голосіївський районний суд м.Києва у складі трьох професійних суддів, розглядаючи зазначену кримінальну справу з грудня 2011 до жовтня 2012 р., провів повне судове слідство у справі, вивчив докази, надані як стороною обвинувачення, так і стороною захисту, і дійшов висновку про винуватість вищезгаданих осіб у скоєнні особливо тяжкого злочину.
Після постановлення вироку певні політичні сили й засоби масової інформації почали активно обговорювати цю кримінальну справу, акцентуючи увагу на невинуватості батька й сина Павличенків у скоєнні злочину. Були організовані акції протесту за участю фанатів ФК «Динамо» (Київ), котрі категорично стверджували, що Павличенки незаконно засуджені Голосіївським районним судом.
Проаналізувавши виступи публічних осіб, політиків, співаків, шоуменів і фанатів ФК «Динамо» (Київ), можу з упевненістю сказати, що це твердження абсолютно немотивоване, безпідставне, оскільки містить у собі голослівні твердження про упередженість Голосіївського районного суду зокрема й судової системи України в цілому. Жодного переконливого доводу, що свідчить про наявність доказів невинуватості засуджених осіб, про упередженість суду, громадськості наведено не було. Зазначені виступи мали популістський, емоційний характер.
На жаль, у журналістів не виникло запитань до людей, які робили такі безапеляційні заяви, на підставі чого ті дійшли відповідних висновків. А запитань багато. Хто виходить на вулиці для участі в подібних акціях? Який рівень освіченості вказаних осіб? Де вони працюють? Звідки в цих людей кошти для існування та гроші на проїзд до місць проведення мітингів? Хто є організатором таких акцій та хто їх оплачує? На підставі чого їх учасники вирішили, що Павличенки невинуваті? Хто навіяв їм цю думку? Чи знайомилися вони з матеріалами справи?
Голосіївський районний суд м.Києва ухвалив законне й обгрунтоване рішення, що підтверджується рішенням апеляційної інстанції. Склад суду діяв професійно, не звертав уваги на провокації, спрямовані на підрив авторитету судової влади й основ держави. Надалі Голосіївський районний суд чинитиме в такий же спосіб, не звертаючи уваги на подібні інсинуації.
— Як ви вважаєте, організація таких акцій і те, що суспільство налаштоване агресивно, — це загроза незалежності суддів?
— Так, організація подібних акцій є загрозою незалежності суддів, судовій системі й основам держави в цілому. Коли політичні сили використовують відвертий кримінал для досягнення тих чи інших цілей, це загроза не тільки незалежності суддів, а й усьому суспільству.
«Стан моральності суспільства яскраво продемонструвала «справа Павличенків»
— Поговорімо про моральність суспільства, культуру поведінки людей. Як ви думаєте, ті, хто бере участь у мітингах, акціях на підтримку підсудних, обстоюють якісь свої принципи, ідеї чи ж просто заробляють гроші?
— Проаналізувавши судову статистику, хід розгляду Голосіївським районним судом інших кримінальних справ, я роблю висновок про те, що ці акції протесту в більшості випадків комусь вигідні: у провадженні Голосіївського районного суду перебуває значна кількість кримінальних справ, у тому числі й за обвинуваченням осіб у скоєнні особливо тяжких злочинів, проте такого широкого резонансу вони не дістали, до них не виявляли такої цікавості засоби масової інформації та політики.
Стан моральності суспільства яскраво продемонструвала «справа Павличенків», яку ми з вами обговорюємо. Можна зрозуміти тих підлітків, які вийшли на так звані акції протесту й, не бачивши матеріалів кримінальної справи, не маючи щонайменшого поняття про судову систему, не маючи не тільки юридичної, а й будь-якої фундаментальної освіти, з упевненістю, «гідною захоплення», категорично стверджували, що вказані особи невинуваті в скоєнні особливо тяжких злочинів, зокрема проти правосуддя.
Проте найстрашніше — це те, що люди, котрі мають відповідну освіту, прожили певне політичне або творче життя, будучи кумирами цієї молоді, свідомо маніпулюють нею, тим самим розбещуючи підлітків, навіюючи їм, ніби вуличне правосуддя є найсправедливішим. А що ж далі? Анархія? Суд Лінча?
Як сказав професор Преображенський у геніальній повісті Михайла Булгакова «Собаче серце», «розруха… у головах». І біда в тому, що політики та представники тих чи інших політичних сил свідомо породжують цю «розруху в головах» таких ось підлітків, які через незнання й нерозуміння цього стають заручниками подібної ситуації.
— Є побоювання, що в Україні може дійти до суду Лінча? Чому сьогодні в людей з’являються ідеї чинити самосуд?
— Чим більше політичні сили намагатимуться впливати на судову владу, безсовісно маніпулюючи людьми, які через незнання або відсутність відповідної освіти не здатні розібратися в тих чи інших процесах, що відбуваються в судовій системі зокрема й у державі в цілому, чим частіше ті, хто не має юридичної освіти, не бачив матеріалів справи й перебував за межами залу судових засідань, переконуватимуть громадськість в упередженості судової системи й у тому, що ухвалюються незаконні рішення, тим у більшої кількості людей зароджуватимуться думки про самосуд.
Засобом здійснення таких маніпуляцій можуть бути й ЗМІ. Так, громадськість, яка перебуває за межами залу судових засідань, уперше дізнається про хід процесу й обставини справи з публікацій у пресі та інтернет-виданнях, у зв’язку із чим цю інформацію від самого початку вважає правдивою й об’єктивною.
«Суддя повинен докладати максимум зусиль, щоб його репутація та поведінка були бездоганними»
— Чому люди перестають вірити в правосуддя? Хто в цьому винен? Чи не виключаєте ви, що в цьому є вина й судів, які не завжди хочуть бути відкритими для суспільства?
— Зниження рівня довіри громадськості до правосуддя є результатом дій окремих політичних сил, спрямованих на дискредитацію судової системи та підрив основ держави в цілому. Прикладом тому може бути, зокрема, й діяльність окремих несумлінних журналістів, котрі свідомо чи через свою юридичну непоінформованість спотворюють факти, які стосуються роботи судової системи, що, у свою чергу, породжує недовіру з боку громадськості.
На підставі чого політики доходять висновку про відсутність доказів невинуватості осіб, засуджених за скоєння особливо тяжких злочинів? По якому праву публічні люди з космічною дурістю речуть з екранів ТБ, зі сторінок ЗМІ про ті речі, в яких абсолютно не розбираються?
Чому після постановлення вироку суду стосовно батька й сина Павличенків почала так активно обговорюватися тема їх невинуватості? Жоден журналіст не пройнявся метою дізнатися про думку потерпілої сторони з приводу обгрунтованості обвинувачення Павличенків, хоча її представником був професійний адвокат, який у ході судового слідства у справі підтримував обвинувачення й був запевнений у неспростовності доказів винуватості Павличенків. Напрошується запитання: ставлення потерпілої сторони теж упереджене?
Таким чином, ЗМІ дали можливість озвучити немотивовані, голослівні твердження про незаконне засудження Павличенків, про упередженість суду й невинуватість засуджених, при цьому не вважали за потрібне поцікавитися думкою потерпілої сторони.
Публічні люди, виступаючи в ЗМІ з твердженнями про несумлінність суддів, фактично заявляють про те, що ті чинять кримінальне правопорушення. Обов’язок цих осіб як громадян — з’явитися в органи, що здійснюють досудове розслідування, і зробити заяву про ті факти, які їм стали відомі. Наскільки мені відомо, жоден з них з подібними заявами не звертався, у зв’язку із чим перевірка не проводилася. Це свідчить про те, що такі люди не несуть ніякої відповідальності, голослівно й безпідставно звинувачуючи суд в постановленні завідомо неправосудного рішення.
— Дехто вважає, що іноді судді своєю поведінкою, діями самі викликають негативне ставлення до них громадськості. Чи так це?
— На жаль, не завжди можна повною мірою визначити моральні якості, рівень виховання й готовність до роботи претендента на посаду судді. А це важливо, адже робота судді полягає не тільки в здійсненні правосуддя, а й у спілкуванні з досить широким колом людей — як із кваліфікованими юристами, так і з громадянами, які не мають юридичної освіти й через це не завжди можуть зрозуміти, чому суддя, ухвалюючи те чи інше рішення за наслідками розгляду поданих ними заяв або справ з їх участю, так чинить. Тому можна зробити висновок: суддя — це якийсь збірний образ, йому повинні бути притаманні і професіоналізм, і витримка, і такт, він повинен уміти згладити конфлікт, уміти вислухати. Причому ці якості суддя має виявляти як у процесі здійснення правосуддя, так і поза роботою. Він зобов’язаний докладати максимум зусиль, щоб його репутація та поведінка були бездоганними, зокрема уникати непроцесуальних відносин з учасниками судового процесу. На жаль, іноді судді забувають про це.
«Шляхом організації та проведення акцій протесту комусь вигідно дискредитувати судову систему України»
— Як судам завоювати довіру суспільства?
— Тільки шляхом сумлінного ставлення до роботи, об’єктивного розгляду справ, ухвалення законних і обгрунтованих процесуальних рішень. Суддя повинен бути професіоналом, прикладом неухильного дотримання вимог закону, принципу верховенства права та присяги судді, незважаючи на вплив іззовні.
— Суди розглядають багато кримінальних справ про вбивства, згвалтування. Чому лише деякі з них стають гучними, викликають великий інтерес суспільства? Може, це якесь політичне замовлення? Як ви вважаєте?
— Повторюся, але дійсно не всі кримінальні справи, у тому числі й за обвинуваченням осіб у скоєнні особливо тяжких злочинів, що перебувають у провадженні суду, дістають такий резонанс і привертають увагу ЗМІ та громадськості, а тим більше супроводжуються проведенням так званих акцій протесту. Я роблю висновок про те, що шляхом організації та проведення акцій протесту комусь вигідно дискредитувати судову систему України.
— Не є таємницею, що сьогодні з’явилася тенденція: політики прагнуть попіаритися на гучних судових справах. Навіщо їм це потрібно? Виходить, що одна гілка влади дискредитує іншу. Чому так відбувається? Як судам порозумітися з політиками, а політикам — із судами?
— Як показує практика, основне завдання суду — об’єктивно розглянути справу й ухвалити законне та обгрунтоване рішення, попри будь-які провокації з боку політичних сил, спрямовані на підрив авторитету судової влади.
Більш того, робота всіх державних органів повинна бути спрямована виключно на захист прав і свобод громадян. Уважаю, чим менше спроб дискредитувати діяльність якого-небудь органу стануть робити політичні сили, тим більше буде зростати авторитет судової влади й держави в цілому в очах громадськості.
«Судді — це не актори, вони не звикли працювати перед камерами»
— Чому судам не завжди вдається побудувати партнерські відносини зі ЗМІ? Хто кому повинен іти назустріч при налагодженні нормальних, дружніх відносин?
— Основне завдання суду — здійснення правосуддя, основна мета роботи ЗМІ — об’єктивне відображення процесів, що відбуваються в суспільстві та державі. Тому кожен з нас повинен сумлінно й відповідально виконувати свою роботу. Тільки в цьому випадку може вестися конструктивний діалог.
— У столиці часто розглядаються резонансні справи, а судові процеси проходять у режимі он-лайн: у залі судових засідань працюють журналісти, проводиться фото-, відеозйомка. Чи важко суддям працювати в таких умовах? Як повинен поводитися суддя, на якого «дивляться» відео- і фотокамери?
— У таких умовах дійсно важко працювати, оскільки фото-, відеозйомка відволікають, знижують можливість повністю зосередитися на судовому процесі. Адже судді — це не актори, не громадські діячі й не звикли працювати перед камерами. Не важливо, супроводжується судовий процес фото-, відеозйомкою чи ні, суддя завжди повинен поводитися так, щоб утверджувати в учасників процесу думку про себе як про розсудливого, тактовного, витриманого, законослухняного, кваліфікованого фахівця.
Суддя повинен залишатися байдужим до критики його дій, у жодному разі не вступати в конфлікт. Тобто поводитися так, щоб викликати повагу не тільки до себе особисто, а й до судової влади в цілому.
«Судді не повинні забувати про те, як поводитися за межами робочих кабінетів»
— Чи є Інтернет загрозою незалежності суддів? Адже часто саме на інтернет-форумах обговорюють судові справи, суддів, виявляють неповагу до судової влади, закликають учинити самосуд, провокують громадян на ті чи інші дії, які можуть завдати шкоди судовій владі. Хто і як повинен боротись із цим яви-
щем?
— Так, дійсно є. І причиною тому — маніпулювання свідомістю громадян, про яку ми з вами говорили раніше, те розбещення молоді, породження «розрухи в головах» підлітків і навіювання їм того, що вуличне правосуддя ефективніше, ніж судова влада й судова система.
— Які ще загрози незалежності суддів ви могли б назвати?
— Використання відвертого криміналу для маніпулювання людьми й досягнення яких-небудь цілей, організація так званих акцій протесту, голослівні безапеляційні заяви публічних осіб, співаків і так званих фанатів ФК «Динамо» (Київ), молодих людей, котрі мають стосунок до шоу-бізнесу, про упередженість Голосіївського районного суду м.Києва зокрема й судової системи України в цілому, неаргументовані статті деяких журналістів — усе це спрямовано на підрив авторитету судової системи, її дискредитацію, є не тільки загрозою незалежності суддів, а й загрозою суспільству і, як наслідок, урешті-решт може породити анархію.
— Як суддям захистити себе та свою сім’ю?
— Захист суддів та їхніх сімей повинен бути передусім забезпечений на державному рівні, необхідно створити ефективні механізми захисту суддів від протиправних посягань. Адже недоторканність — це не привілей суддів, а одна з гарантій їх незалежності. Ну і, звичайно ж, судді не повинні забувати про те, як поводитися за межами робочих кабінетів, щоб своєю поведінкою не провокувати підвищену увагу до себе та своєї сім’ї.
— Як не боятися ухвалювати законне, справедливе рішення, яке може не сподобатися суспільству?
— Професійно й об’єктивно розглядати ту чи іншу справу, виносити законне та обгрунтоване рішення у справі, не піддаючись на провокації.
— Яке визначення ви б дали терміну «незалежність суддів»? Якою вона повинна бути?
— Незалежний суддя — це збірний образ. Він незалежний від впливу державних органів, політиків і політичної ситуації в країні, ефективно захищений державою від протиправних дій та втручання в його роботу.
— Чи можна сказати, що українські судді — незалежні? Від чого повинен залежати суддя?
— На мою думку, суддя повинен залежати виключно від букви закону. Що стосується незалежності українських суддів, то вважаю, що на сьогодні вони дійсно незалежні, і підтвердженням тому є винесення Голосіївським районним судом м.Києва законного й обгрунтованого рішення стосовно батька й сина Павличенків, яке залишене в силі апеляційною інстанцією.