Дмитро Гройсман
«Новий закон приведе завдання прокуратури в гармонію не тільки з вимогами Європи, а й Конституції»
«Йому до всього є діло, якщо у справі є несправедливість», — говорили колеги про координатора Вінницької правозахисної групи Дмитра Гройсмана. Називали його безстрашним і найактивнішим правозахисником країни, в руках якого завжди безліч фактів міліцейського свавілля.
Ще здобуваючи диплом патологоанатома у Вінницькому медичному університеті, Д.Гройсман захопився правозахисною діяльністю, створив вінницьке відділення Amnesty International. То були перші кроки, зроблені тепер уже відомим правозахисником. Далі — вища юридична освіта, Вінницька правозахисна група, яка займалася всіма питаннями щодо порушень прав людини.
«Він потужними лещатами стискував горло судовій та правоохоронній системам, лікарській халатності, корупції. Він був тією самою кісткою, яка заважала проковтнути «маленьких українців» і перетравити їх», — написав у спогадах друг правозахисника.
Д.Гройсман був одним із тих, хто лобіював закон про відмову від смертної кари, активно виступав проти міліцейських катувань і захищав інтереси біженців. Він цікавився питаннями розповсюдження наркотиків в Україні та кримінальними справами за цю незаконну діяльність. Правозахисник пов’язував зменшення кримінальних справ за цими статтями після ухвалення у 2012 р. нового Кримінального процесуального кодексу з тим, що тепер слідчим складніше доводити причетність особи до злочину, оскільки необхідні реальні речові докази, а не тільки зізнання затриманого, який на суді може відмовитися від своїх слів.
З ініціативи Д.Гройсмана створені групи громадського контролю за слідчими ізоляторами та тюрмами Вінницької області. Він не мовчав і не давав розслаблятися владі, постійно виступаючи із заявами на підтримку тих, чиї права порушили. Очевидно, правильно відзначають колеги правозахисника, що підрахувати кількість людей, яким він допоміг відстояти свої права в боротьбі проти свавілля міліції та прокуратури, дуже важко.
Та доводилося борцеві за справедливість захищати не лише тих, хто звернувся до нього чи ВПГ по допомогу. Останні 2 роки він сам був учасником процесу, й відстоювати йому доводилося себе. 7 серпня Д.Гройсман мав знову йти в суд, щоб захищати права...
***
Попри неспокійну роботу та шалений ритм життя, Д.Гройсман знаходив час для спілкування з представниками засобів масової інформації. Крім того, і сам писав, виступав по радіо й на телебаченні. Не боявся сміливих заяв і говорив, що думає. Власне, саме особлива думка правозахисника й приваблювала ЗМІ. «ЗіБ» у тому числі. По телефону Д.Гройсман коментував окремі новели законопроекту «Про прокуратуру», пояснював, чого чекати від документа, якщо його приймуть. Коментар переріс у коротке інтерв’ю. Як виявилося наступного дня, — останнє в житті відомого правозахисника. 5 серпня він передчасно пішов від нас. Зважаючи на трагічні обставини, «ЗіБ» публікує текст розмови повністю.
«У нормальному суспільстві захист прав людей — в їхніх руках»
— Дмитре Леонідовичу, нас цікавить ваша думка щодо законопроекту «Про прокуратуру»…
— Думаю, коментувати лише один цей документ — неправильно, бо ж є ще зміни до чинного законодавства у зв’язку з прийняттям нового закону про прокуратуру. Після ознайомлення з обома документами мені здалося, що для людей більше значення мають зміни майже до 30 законів, які, наскільки я розумію, будуть запропоновані разом із проектом закону про прокуратуру.
— Можливо, поділитеся враженнями?
— Звичайно. Загальне враження — дуже хороше. І це незважаючи на сферу роботи організації, де я працюю. Бо ж чесно вам скажу: ми ніколи не виступаємо агітаторами за владу, незалежно від того, чинна вона чи та, що була. Ми, правозахисники, завжди її критикуємо й маємо підстави це робити. Дуже часто законодавчі ініціативи порушують права людини чи навіть обмежують їх. У цьому випадку не можу сказати, що маємо досить серйозні претензії до проекту.
— То які зміни можете назвати позитивними?
— Усі вони будуть фундаментальні для прокуратури. Перше, про що треба сказати: у прокуратури повністю забираються повноваження щодо загального нагляду, чим її позбавляють функцій стежити за дотриманням закону. Ця вимога була поставлена нашій державі ще в 1995 р., коли Україна вступила до Ради Європи. Тоді перед нашою державою поставили умову — прийняти нову Конституцію, відповідно до якої треба було б змінити й функції прокуратури. І якщо погортати Основний Закон країни 1996 р., то можна переконатися, що в ньому немає загального нагляду. Це поняття є лише в чинному законі «Про прокуратуру», який фактично додає прокуратурі більше повноважень, ніж передбачено в Конституції. Отже, маємо нонсенс. Такого не може бути! Бо ж не може закон розширювати повноваження конституційного органу. Утім, воно так і є. І де-факто так і функціонує.
А новий закон приведе завдання прокуратури в гармонію не тільки з вимогами Європи, а й Конституції.
— Отже, перший позитивний момент, на ваш погляд, — зникнення із закону згадки про загальний нагляд…
— Безперечно! Проте в цьому позитиві є й невеличкий негатив. На жаль, не завжди, радше в меншій кількості випадків, аніж у більшій, загальний нагляд усе ж таки спрацьовував. Іноді прокуратура подавала й позовні заяви до суду в інтересах осіб, які не можуть це зробити самостійно з різних причин і обставин. Також виносила акти прокурорського реагування стосовно незаконних дій органів державної влади, місцевого самоврядування, певних міністерств, відомств тощо, які порушували права людини. Така функція не притаманна прокуратурі, але в нас вона зазвичай використовується, бо це традиційна радянська система. Проте коли ми нині йдемо до того, щоб відмовитися від неї, то виникає запитання: що буде натомість?
— То чи є відповідь на це запитання в законопроекті?
— Так, він пропонує деякі варіанти. Наприклад, право виступати в суді на захист прав та свобод інших людей отримує уповноважений Верховної Ради з прав людини. Раніше в омбудсмена такої функції не було. Уповноважений мала лише можливість бути присутньою на судових засіданнях. Тепер в омбудсмена буде функція в цивільному, господарському й адміністративному судочинстві, крім кримінального. Уповноважений матиме право виступати як сторона (фактично як представник спору) — в інтересах осіб, які внаслідок свого майнового, психічного чи психологічного стану або через те, що не досягли віку, коли настає процесуальна дієздатність, не можуть активно себе захищати. Таким чином, омбудсмен виступає на захист цих осіб. Це досить непогана роль. Очевидно, вона більш притаманна інституту омбудсмена, ніж інституту прокуратури. Думаю, якщо ця норма буде в законі, її можна вітати.
Загалом, у нормальному суспільстві захист прав людей — в їхніх руках. Маю на увазі, якщо людина бачить, що певний закон порушує її права, вона йде в суд і відстоює свою позицію в рівноправному процесі. Таку схему декларує і проект закону про прокуратуру.
Здавалося б, усе добре, але й тут є проблема. Омбудсмен одержить право представляти інтереси таких осіб, але не матиме такого обов’язку. Розумієте різницю? Моя думка: з одного боку, це погано, з другого — додаткове право, яке буде в уповноваженого ВР, жодним чином не перекреслює права людини самій позиватися. Як це працюватиме — побачимо. Думаю, це дуже цікава новела. Більше того, переконаний, що в нинішнього уповноваженого ВР Валерії Лутковської є непоганий інтелектуальний потенціал для того, аби цим правом користуватись. А от того, наскільки вона того бажатиме, не можу коментувати жодним чином.
«Ми виступали за те, аби перевірити кандидата на доброчесність»
— Багато говорять про нову процедуру призначення прокурорів на посади. Яка ваша думка із цього приводу?
— Це дуже важлива зміна. Сьогодні порядок такий: кандидат повинен мати вищу юридичну освіту, відповідати формальним критеріям. Він подає заяву, проходить спецперевірку — і стає прокурором. Але цього більше не буде. Проект передбачає створення органів прокурорського самоврядування, спеціальних кваліфікаційно-дисциплінарних комісій прокуратури, як у суддів, адвокатів. Охочим стати прокурором доведеться звертатися туди. Але за наявності вакансій, звичайно, після оголошення публічного конкурсу в ЗМІ. Бо ж прокуратура не гумова. Кандидати подають документи, складають іспит, проходять навчання. І тільки потім проходять спеціальну перевірку. За результатами останньої та конкурсу відповідна комісія вирішить: приймати на роботу кандидата чи відмовити йому.
Як бачимо, процес схожий на добір суддів. Різниця лише в тому, що суддів формально перший раз призначає Президент, а прокурорів — Генеральний прокурор за поданням комісії. Вважаю, це вдалий крок у правильному напрямку.
Єдине зауваження до процедури... Навіть дискусія була із цього приводу. Ми виступали за те, щоб проводити не тільки спецперевірку, пов’язану з доступом до державної таємниці, судимістю, майном особи тощо, а ще й перевірку кандидата на доброчесність.
— А яким чином це можна зробити?
— Ми пропонували це зробити так: коли кандидат уже пройшов усі етапи, перевірки, у ЗМІ повідомляється, що певна людина пройшла всі перевірки й хоче стати прокурором. А до певного числа комісія від усіх охочих приймає будь-які скарги, зауваження, претензії щодо кандидата. Це для того, щоб зрозуміти, який він у житті. Далі комісія публічно розглядає звернення й ураховує їх, приймаючи рішення.
Такий варіант перевірки пропонувався кількома громадськими організаціями, які бажали висловити свої думки з приводу законопроекту. Наша теж підтримала цю пропозицію, вважаючи, що перевірку на доброчесність все ж таки треба проводити. Проте ці побажання не врахували, пояснивши: краще так зробити не зараз. Мовляв, змінимо закон про прокуратуру, а закон про судоустрій, який не повинен бути гіршим, ніж закон про прокуратуру, норми стосовно перевірки не має. Чому це ми суддів та адвокатів на доброчесність не перевіряємо, а прокурорів раптом будемо? Ось такий аргумент. Звичайно, добре було б ще й суддів перевіряти на доброчесність, але, як нам сказали, зараз опрацьовується законопроект про прокуратуру.
Зрештою подивимося, що скаже Венеціанська комісія, хоча не думаю, що будуть серйозні зауваження.
— Зі зміною призначення на посаду змінюється й процедура притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності...
— Так, вона, за пропонованим законопроектом, стає більш зрозумілою. Нині переймаються, щоб високопоставлені прокурори не мали можливості чинити тиск на своїх підлеглих стосовно конкретних справ через міри дисциплінарної відповідальності. Та й рішення в кожному випадку прийматиме відповідна комісія, яку формуватимуть фахівці.
Не варто оминати увагою й зміну організації — створення регіональних прокуратур замість обласних, установлення максимальної кількості прокурорів в Україні, більш чітке визначення, хто є прокурором тощо. Не будемо вдаватися в тонкощі цих питань.
До того ж мені як правозахиснику абсолютно однаково, називається прокуратура обласною чи регіональною. А от ліквідацію спеціалізованих прокуратур я вітаю. Це правильно. Навіщо транспортні прокуратури, природоохоронні?.. Будуть фахівці, які мають певні знання, спеціалізуються на захисті прав людини в тій чи іншій галузі. Цього достатньо для того, щоб виконувати функцію прокуратури.
— Тож, зважаючи на сказане вами, прокуратуру чекають позитивні зміни?
— Я вже говорив про хороше враження від законопроекту, як і від змін, що запропоновані до інших актів, зокрема закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», а також КПК. Наприклад, чудові зміни вносяться до цього кодексу стосовно показань свідків. Суд більше не матиме права приймати показання, які людина дала як свідок у кримінальній справі, проти цієї ж людини. Адже це сьогодні часте явище в Україні. А нововведення ставлять органи слідства в досить складні умови.
А загалом не треба забувати, що будь-який закон, навіть найкращий, усе ж таки виконується людьми. І пропонований акт виконуватимуть люди в нашій країні, що зобов’язуватиме робити зауваження, проводити моніторинг стосовно того, наскільки він якісно буде виконуватися.
— Дякую за розмову.
— Будь ласка. Усього найкращого.
Редакція газети «Закон і Бізнес» висловлює співчуття родичам і близьким покійного.