Закон і Бізнес


Голова Голосіївського райсуду м.Києва Олена ПЕРВУШИНА

«Новий КПК стане каталізатором для переосмислення всієї системи судоустрою».


Інтерв`ю, №28 (1015) 09.07—15.07.2011
25676

На останньому засіданні робочої групи з питань реформування кримінального судочинства Президент висловив упевненість у тому, що новий КПК буде прийнято до кінця 2011 року. Втім, новий кодекс уже називають революційним і обіцяють, що він спричинить «вибух» існуючої системи. Серед анонсованих новел — введення інституту слідчого судді, відміна направлення справ на додаткове розслідування і стадії порушення кримінальної справи. Які ще нововведення чекають систему кримінальної юстиції? Як оцінюють майбутні зміни в суддівському співтоваристві? Про це в інтерв’ю «ЗіБ» розповіла голова Голосіївського районного суду м.Києва, член робочої групи з питань реформування кримінального судочинства Олена ПЕРВУШИНА.


«Проект нового КПК є судово-орієнтованим»

— Олено Сергіївно, нині в країні триває реформа кримінальної юстиції. Як ви оцінюєте майбутні нововведення — наприклад, можливу відміну стадії попереднього слідства і дізнання, точніше її перенесення до суду?

Передусім хотілося б відзначити високий рівень професіоналізму членів робочої групи з питань реформування кримінального судочинства, яка була сформована указом Президента від 17.08.2010 №820/210. Важливим є те, що до неї входять не тільки представники законодавчого органу і виконавчої влади, а й професійні судді, представники правоохоронних органів, учені, представники громадських організацій, правозахисних груп, іноземні експерти, котрі працюють в Україні. Це справжні професіонали, і реформування кримінально-процесуальної сфери стало для них не просто обов’язком, а справою честі й професійної гідності.

За 20 років існування незалежної України жоден уряд (у широкому розумінні) не взяв на себе відповідальність за реформування і модернізацію правоохоронної системи. Проте ігнорувати цю проблему вже просто неможливо. Змінився політичний устрій, у суспільстві змінилися ціннісні орієнтири, вступила в силу нова Конституція, яка визначає абсолютно інші основи нашої державності, ніж за часів Радянського Союзу. І лише сфера кримінальної юстиції і правоохоронної системи залишилася фактично колишня — «радянська», за винятком деяких декоративних змін. Досі судова система України працює за Кримінально-процесуальним кодексом 1961 року, який, по суті, є атавізмом.

В інших країнах спадкоємність правових традицій — предмет гордості національної юриспруденції (наприклад, Цивільний кодекс Франції, що діє з 1804 року). Проте це абсолютно неприйнятно для вітчизняної правової системи, адже в розвинених країнах Європи не відбувалися переломні зміни соціально-економічної формації, зміни правової політики й ідеології. Такі цінності, як права людини, недоторканність власності, приватно-правова автономія особи є пріоритетом у демократичних країнах вже близько 200 років. У нас же перехід від тоталітарного режиму до демократії відбувся всього 20 років тому.

Я думаю, що проект нового КПК, підготовлений робочою групою, потрібно розглядати в комплексі. Це не вузьковідомчий акт, який створюється під якесь відомство, правоохоронний орган або конкретного міністра. Це зміна цілої системи, системи цінностей і орієнтирів. Найголовніше — Україна відмовляється від слідчо-розшукової, інквізиційної форми кримінального процесу.

— Новий КПК може стати революційним для України. Яке з планованих нововведень уважаєте найбільш прогресивними? Яке з них, на ваш погляд, позитивно позначиться на якості роботи судових інстанцій?

— Попередній проект КПК дійсно містить безліч революційних положень. Проте вони є переломними тільки для правосвідомості людей, вихованих у тоталітарній правоохоронній системі з її обвинувальним ухилом, підвищеною акцентуацією на репресивно-слідчому аспекті кримінального переслідування. Для юристів, представників правоохоронної системи, суддівського корпусу, прокурорських працівників, тих, хто активно цікавиться європейським досвідом, світовими стандартами захисту прав людини, систематично працює над собою, займається самоосвітою, має досвід співпраці із зарубіжними колегами, проект КПК, по суті, не є якоюсь terra incognita, оскільки містить у собі всі основні класичні постулати європейського кримінального процесу.

Це стосується і зміщення акцентів попереднього (досудового) слідства. Дійсно, проект нового КПК є більш «судово-орієнтованим». Центр тяжіння переноситься зі слідчих органів до судового слідства. Вводиться інститут спеціальних слідчих суддів, які здійснюватимуть нагляд за органами досудового розслідування. Метою вищевикладеного є вирішення питань, пов’язаних з реалізацією громадянами своїх прав і свобод, саме судовою гілкою влади, а не органами досудового розслідування.

Хоча, за великим рахунком, виділити якісь конкретні новели досить складно, оскільки це буде зміна не якогось окремо взятого інституту або окремої процесуальної стадії, а всієї правоохоронної і судової «архітектоніки» кримінального процесу.

На відміну від чинного КПК, де суд розглядається як певне продовження слідчо-репресивного механізму, як одна зі стадій слідства (а так воно фактично і виходить), в проекті нового Кодексу закладені принципово нові положення щодо статусу суду.

— І все-таки, які саме правові прогалини КПК заповнює новий законопроект?

— В чинному КПК дуже багато прогалин. Якщо говорити про конкретні проблеми, з якими щодня стикаються судді, то досі не формалізовано процес розгляду подань органів досудового слідства, дізнання щодо обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, розкриття банківської таємниці, проведення виїмки тощо.

На думку більшості фахівців, рудиментом є стадія порушення кримінальної справи. У новому проекті УПК стадія порушення кримінальної справи відсутня. Натомість буде створено єдиний реєстр досудових розслідувань. Слідчий або прокурор після скоєння кримінального правопорушення зобов’язані внести інформацію про це в єдиний реєстр. Далі починається кримінальне провадження, складається обвинувальний акт, який направляють до суду.

Проте, мабуть, одна з найбільш цікавих новел прописана в ст.87 нового КПК: мова йде про допустимість доказів. Відтепер докази будуть визнані недопустимими, якщо вони були отримані в результаті суттєвого порушення прав і свобод людини. Тобто суд оцінюватиме надані йому докази під цим кутом, і потім вже вирішуватиме — приймати їх чи не приймати.

«Судді давно втомилися від обвинувального характеру нашої судової системи»

— Згідно з проектом судді більше не зможуть повертати справи на додаткове розслідування. Чи не ускладнить це їм життя, адже доведеться докінчувати роботу за слідчі органи?

— Це не зовсім так. Насправді додаткове розслідування — це пережиток радянської слідчої системи. Як я вже говорила, в умовах, коли суд є продовженням слідчо-репресивного механізму (це витікає з положень КПК 1961 року), додаткове розслідування, по суті, є прямим продовженням інквізиційного розслідування. Репресивна система в жодному випадку не хоче випускати громадянина зі своїх «обіймів», навіть якщо слідство проведено недбало і незаконно. Весь цивілізований світ давно вже відмовився від інституту додаткового розслідування.

З ухваленням нового КПК на перше місце виходить змагальність учасників судового процесу, яка можлива тільки в тому випадку, якщо вони є процесуально рівними. Так, якщо органи досудового слідства не підкріпили обвинувачення достатніми доказами, суд повинен оцінювати саме зібрані докази й ухвалювати відповідне рішення про винність або невинність особи на підставі наявних матеріалів. Адже протилежну процесуальну сторону — захист — теж наділено рівними процесуальними правами в наданні доказів. Відправляючи матеріали на додаткове розслідування, суд ніби дає слідству ще один шанс, і людина може перебувати під загрозою кримінального переслідування нескінченно довго. А це є порушенням прав людини!

Втім, сьогодні це нормальна практика для судів. Так, суддя з досвідом часто нутром відчуває, що підсудний винен, але при цьому слідство проведено непрофесійно, доказів зібрано недостатньо. У нас слідчі органи часто як працюють? «Давайте ми «зберемо» справу, відправимо її до суду, а той на підставі ст.315-1 дасть судові доручення. Одне слово, суд у всьому розбереться, і в результаті ми все одно отримаємо обвинувальний вирок». Часто суддям доводиться виконувати роботу слідчого.

— Якщо зникає інститут додаткового розслідування — по суті, непотрібним стає й інститут судових доручень…

— Так, виключаючи можливість повернення матеріалів справи на додаткове розслідування, ми відмовляємося і від інституту судових доручень, який теж є пережитком минулої епохи. Суд, за визначенням, не може підказувати якийсь зі сторін, які ще докази потрібно надати.

Думаю, відміна цих інститутів у новому КПК стане стимулом для органів досудового слідства працювати ретельніше, оперативно і ефективніше, бо завжди існуватиме ймовірність судового виправдання при недбало проведеному досудовому слідстві. А реальна змагальність сторін у суді стимулюватиме прокурорів краще аналізувати докази і готуватися до судового процесу. Сьогодні дуже часто можна бачити державних обвинувачів, які замість того, щоб повноцінно й кваліфіковано виконувати свою функцію, просто виконують роль статистів, оскільки заздалегідь знають, що вирок, швидше за все, буде обвинувальний.

Думається, всі ці зміни не тільки підвищать авторитет судової влади, а й стануть передумовою для кардинального переосмислення ролі і місця суду в суспільстві. Можливо, забіжу вперед, якщо припущу, що новий КПК торкнеться не тільки сфери кримінальної юстиції, а й стане каталізатором для переосмислення системи судоустрою в цілому. Адже про яке дотримання прав підозрюваного або обвинуваченого, як це задекларовано в проекті КПК, може йти мова, якщо приміщення судів часто не пристосовані для належного здійснення правосуддя і дотримання прав обвинувачених? Про який широкий доступ громадськості й мас-медіа у відкриті судові засідання можна говорити, якщо зали багатьох судів першої інстанції не здатні вмістити хоча б об’єктивно оптимальну кількість людей, охочих бути присутніми на відкритому судовому засіданні.

У ЗМІ багато критикували приміщення залів судових засідань Печерського райсуду м.Києва, в яких слухають так звані резонансні справи. Я сама працювала в цьому суді. Це один з найбільших залів судових засідань серед районних судів, площа якого складає 75 м2. До того ж не забувайте, що відвідувач може прийти в судове засідання в майці, а суддя зобов’язаний сидіти в мантії, вага якої 2 кг 340 г, і зшита вона з поліестеру.

Про проблеми тримання обвинувачених під вартою я й не говорю, бо це вже стало притчею во язицех.

«Нас чекає ломка правосвідомості»

— В Україні, порівняно з розвиненими європейськими країнами, виноситься нікчемно мала кількість виправдувальних вироків. Вважається, що після реформи ситуація кардинально зміниться. Завдяки яким механізмам, передбаченим у законі, це стане можливим?

— Те, що в Україні дійсно виноситься мало виправдувальних вироків, не є виною судової гілки влади або правоохоронних органів. Сам КПК 1961 року зумовлює це. Зрозумійте: в романо-германській системі права, до якої відноситься й Україна, й інші країни континентальної Європи, судді не є творцями норм права. Ми є правозастосовувачами чинного законодавства. Яке законодавство, так ми його і вживаний. Ступінь дискретності в романо-германській системі, на відміну від англо-американської, вкрай низька, і на те є відповідні правові традиції й наукові обгрунтування. Суддя демонструє судовим вироком не свою волю, а волю закону. Тому такий важливий у країнах кодифікованого кримінального процесу високий рівень техніки нормотворчості.

Радянський кримінальний процес зразка 1961 року за своєю ідеологією, існуючими механізмами в будь-якому випадку направлений на засудження особи, яка потрапила в систему кримінального переслідування. Сам факт порушення кримінальної справи вже практично був обставиною, що доводить вину. Вкрай складно в умовах такого механізму ухвалювати виправдувальний вирок. В теорії це називалося «Обвинувальний ухил правосуддя». Винесення виправдувального вироку вважалося екстраординарним випадком, оскільки чинний закон практично не дає суддям можливості його ухвалили. Фактично інститут додаткового розслідування підміняє собою інститут виправдувальних вироків.

З прийняттям нового КПК суд нарешті зможе піти від цього репресивного, «обвинувального» ухилу і всі інститути змагального кримінального процесу будуть направлені на дотримання прав і свобод особи. Це і закріплені принципи рівності й змагальності сторін, і судовий контроль за досудовим слідством, й інститут відносності й допустимості доказів, і чіткість процедур притягнення до кримінальної відповідальності, й гарантії широкого доступу громадськості до кримінального процесу і правосуддя, і можливість сторони захисту брати участь у збиранні й оцінюванні доказів у відповідних формах, і відміна інституту додаткового розслідування, і широкі можливості для апеляційного перегляду судових рішень тощо.

Як бачимо, новий КПК надасть достатнє правове поле для ухвалення виправдувальних вироків. Але питання все-таки не в їх кількості, а в справедливості й обгрунтованості вироку суду, яким би він не був — виправдувальним чи обвинувальним.

— Олено Сергіївно, більшість суддів, прокурорів, міліціонерів, адвокатів виросли і сформувалися як особистості саме в тій, колишній, «карально-репресивній» системі. Чи не виникнуть труднощі ментального, світоглядного характеру з переходом на кардинально нові принципи роботи?

Безумовно, буде складно перебудуватися, ми переживемо свого роду ломку правосвідомості. Адже кадровий кістяк судової і правоохоронної сфери в нашій країні сформований з людей, які пройшли ще ту, радянську школу судово-правоохоронної діяльності, з її перекосами і перегинами. Їм сприйняти нові ідеї, позитивний, передовий досвід розвинених правових систем надзвичайно складно. Так, треба визнати, більшість з нас вчилися у вітчизняному юридичному інституті, читали колишні газети, дивилися старі фільми і звикли до того, що є стадія порушення кримінальної справи, є стадія досудового слідства, судового розгляду, винесення вироку, стадії апеляційного, касаційного оскаржень.

Нині судді Голосіївського районного суду м.Києва готуються до цієї перебудови — вивчають проект нового КПК, відбувається його активне обговорення й осмислення. Але одноголосна думка всіх суддів: це потрібно було зробити ще вчора. Я думаю, з ухваленням нового кодексу життя стане легшим і в суддів, і в осіб, які стикаються з кримінальним переслідуванням.

Звичайно, складнощів буде багато. Прийняти закон — це одне. Друге — це привести у відповідність всі пов’язані з ним законодавчі акти. Робоча група займалася не тільки проектом КПК, а й уніфікацією всього законодавства, так чи інакше пов’язаного з кодексом. Паралельно з прийняттям нового КПК зміни повинні бути внесені до законів «Про судоустрій і статус суддів», «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність» тощо.

Ще одна проблема — матеріальна. Звичайно, «переформатування» слідчих органів, створення єдиного реєстру кримінальних злочинів — це колосальна робота, яка вимагає чималих матеріальних витрат.

«15 років тому люди не хотіли йти працювати до суду»

— Сьогодні суддівський корпус все ще обговорює судову реформу. Деякі ваші колеги вважають, що нові повноваження ВРЮ надмірні, рядові судді тепер ще більше залежні від цього органу. Чи згодні ви з цією думкою?

— Не можу погодитися з цією думкою. Діяльність нинішнього складу ВРЮ надзвичайно високопрофесійна й ефективна. Я б навіть сказала, що ті рішення, які приймає ВРЮ, свідчать про те, що в неї прийшли здорові сили.

Статус судді вельми специфічний, і місце, займане ним у суспільстві, досить відповідальне, адже він виносить рішення від імені держави. У своїх вердиктах суддя керується тільки законом, внутрішнім переконанням і правосвідомістю. І якщо суспільство довірило якійсь людині вирішувати долі людей, то повинні бути й відповідні механізми контролю за її діяльністю.

Не можу назвати жодного прикладу незаконного звільнення судді за порушення присяги. Крім того, існує процедура судового оскарження рішень, прийнятих ВРЮ.

Суддям, які неухильно дотримуються норм законодавства, ухвалюють законні й обгрунтовані рішення, виконують присягу, виявляють принциповість і є прикладом етичної поведінки, немає чого боятися ВРЮ.

Практично в кожній розвиненій державі є спеціалізований орган контролю за судовою владою, і тут немає нічого нового чи самобутнього. Вищі ради юстиції є в багатьох країнах, аналогічні повноваження надані іншим органам, які виконують схожі функції. Це світова практика.

— Не так давно Ніна Карпачова звернулася до Ради суддів загальних судів з поданням, в якому вказала на порушення загальними й апеляційними судами м.Києва і Київської області права людини на свободу й особисту недоторканність, а також на проблему розгляду кримінальних справ у розумні строки. Чи типова ця ситуація для Голосіївського райсуду?

Дійсно, проблема порушення строків розгляду кримінальних справ є. Проте це викликано як суб’єктивними, так і об’єктивними причинами.

Проаналізувавши рух так званих зволікальних кримінальних справ, можна назвати такі причини тривалого строку їх розгляду: неналежне виконання своїх процесуальних обов’язків учасниками процесу, зокрема прокурорами, підсудними, потерпілими, їх захисниками, що в більшості випадків проявляється в неявці в судові засідання; неявка в судові засідання свідків, у зв’язку з чим суд застосовує приводи відносно останніх, а в деяких випадках змушений давати судові доручення щодо встановлення дійсного місця проживання свідків у справі; неповнота і неправильність досудового слідства; і, звичайно, умови, в яких суди здійснюють правосуддя. Ну, наприклад, конвойне приміщення Голосіївського районного суду м.Києва розраховано на розміщення 8 осіб, тобто фактично в судові засідання можна доставити тільки 8 чоловік.

— Новий закон про судоустрій посилив механізми боротьби з корупцією. Чи будуть, на вашу думку, ці заходи ефективними?

Корупція в судовій системі — складне й багатогранне явище. Одними репресивними методами її не подолати. Тому новий закон «Про судоустрій і статус суддів» комплексно підходить до вирішення цієї проблеми. У ньому представлені й стимулюючі механізми, й організаційне забезпечення, і заходи відповідальності, стримування і профілактики.

Його ухвалення — це суттєвий крок до кодифікування і систематизації законодавства про судоустрій. Думаю, що нинішня редакція законодавства про судоустрій України не є остаточною і в міру зміни правовідносин і практики його застосування воно ще вдосконалюватиметься.

— А який з передбачених у законі механізмів є, по-вашому, найбільш дієвим?

— Суттєвим стимулом для подолання корупційних проявів у сфері правосуддя я вважаю розширення можливостей матеріально-технічного і фінансового забезпечення роботи суддів, передбачених цим законом, з одночасним посиленням відповідальності. Позитивно оцінюю введення багатоступеневого конкурсного відбору. Думаю, це сприятиме тому, щоб до суду не потрапляли випадкові люди. Пам’ятаю, 15 років тому люди не хотіли йти до суду, коли я починала працювати, був уже опублікований указ Президента про призначення судді, а людина пішла працювати в інше місце. Це нині такий ажіотаж виник навколо професії, всі рвуться до суду, говорять про захищеність, престижність...

— Чи звільняли суддів вашого суду за порушення присяги, за вчинення корупційних дій, чи притягали когось до кримінальної відповідальності?

— Ні. І сподіваюся, що і в майбутньому мої колеги будуть з честю носити високе звання судді й належним чином виконувати покладені на них державою функції.

Систематично на щомісячних зборах суддів ми вивчаємо проблематику подолання корупції, вислуховуємо пропозиції й обговорюємо їх, проводимо профілактичну роботу. Діяльність нашого суду прозора і демократична. Як голова суду, я всіма силами прагну створити атмосферу нетерпимості до будь-яких проявів корупції. І, думаю, в якійсь мірі мені це вдалося в рамках окремо взятого органу правосуддя.

— Ваші побажання читачам нашої газети?

— Я давно і з цікавістю читаю вашу газету, і повинна відзначити, що ваш читач досить специфічний. Як правило, це інтелектуали, думаючі люди, не байдужі до проблем нашого суспільства.

Як відомо, на добро потрібно відповідати добром, а на зло — справедливістю. Тому я бажаю читачам газети по можливості не стикатися з проявами зла, якщо ж таке все-таки трапиться — будьте впевнені, що судова система належним чином, ефективно захистить ваші права і свободи.

Олена Первушина

Народилася 26 липня 1965 р. у Свердловській області (Росія).

У 1996 р. закінчила Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого. У 2000—2007 рр. — суддя Печерського районного суду м.Києва.

З 2007 р. — суддя, а потім голова Голосіївського районного суду м.Києва.