Комунальна пеня

Той факт, що сторони в договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено законом, не перетворює її на договірну, що набуває обов’язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

16 квітня 2013 року м.Київ №3-6гс13

Судова палата в господарських справах Верховного Суду України у складі

головуючого — Колесника П.І.,

суддів: Берднік І.С., Гуля В.С., Жайворонок Т.Є., Ємця А.А., Потильчака О.І., Фесенка Л.І., Шицького І.Б., —

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» про перегляд постанови Вищого господарського суду від 13.11.2012 у справі №18/957/12 за позовом ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» до Публічного акціонерного товариства «Полтава-авто» про стягнення суми,

ВСТАНОВИЛА:

До Верховного Суду звернулося ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» із заявою про перегляд постанови ВГС від 13.11.2012 у справі №18/957/12.

В обгрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявник надав копії постанов ВГС від 4.04.2012 у справі №22/290-6 та від 22.11.2012 у справі №18/119/12, в яких суд касаційної інстанції за аналогічного предмету, підстав позову, змісту позовних вимог та умов договору про відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води, про що йдеться в оскаржуваній постанові суду, дійшов протилежних висновків про стягнення пенів розмірі, встановленому умовами договору, якими передбачено визначення розміру пені відповідно до вимог закону «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши наведені заявником обставини, Судова палата в господарських справах ВС дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з підстав, наведених нижче.

Під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що за умовами договору на відпуск теплової енергії у вигляді гарячої води від 10.10.2011 №227, укладеного між ПОКВПТГ «Полтаватеплоенерго» та товариством, позивач зобов’язався постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень відповідача, який у свою чергу зобов’язався прийняти ці послуги та оплатити їх вартість.

Відповідно до п.22 договору оплата вартості теплової енергії, спожитої на опалення, визначеної розрахунковим способом у п.3 додатку «Розрахунок обсягу теплової енергії», та підігрів води відповідно до п.5 додатку «Розрахунок обсягу теплової енергії», проводиться споживачем плановим платежем до 30 числа поточного місяця. Кінцевий розрахунок вартості спожитої теплової енергії, визначеної з урахуванням фактичної температури повітря, проводиться споживачем до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим, на підставі виписаного рахунку.

Згідно з п.23 договору факт отримання споживачем теплової енергії фіксується щомісячно в акті приймання-передачі теплової енергії, складеному сторонами відповідно до вимог чинного законодавства і договору.

Судами також встановлено, що за період із 1 січня 2012 року по 10 квітня 2012 року позивач поставив відповідну теплову енергію на суму 827028,68 грн., яка була оплачена відповідачем частково.

Пунктом 1 договору передбачено зобов’язання позивача постачати теплову енергію у вигляді гарячої води з метою забезпечення опалення та гарячого водопостачання приміщень відповідача, що відповідно до п.1 ч.3 ст.13 закону «Про житлово-комунальні послуги» віднесено до комунальних послуг.

Згідно зі ст.1 цього ж закону комунальні послуги — це результат господарської діяльності, спрямованої на задоволення потреби фізичної чи юридичної особи в забезпеченні холодною та гарячою водою, водовідведенням, газо- та електропостачанням, опаленням, а також вивезення побутових відходів у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до ч.2 ст.193 Господарського кодексу порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ч.1 ст.546 ЦК виконання зобов’язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом ст.549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами ст.230 ГК встановлено, що штрафними санкціями в цьому кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно з п.24 договору в разі несплати у вказані в договорі строки нараховується пеня в розмірі 1,0% за кожний день прострочки платежу, але не більш ніж 100% боргу згідно із законом «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» від 20.05.99 №686-XIV, а також стягуються 3% річних та інфляційні втрати з простроченої суми відповідно до ст.625 ЦК.

За змістом ч.3 ст.1 закону «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне виконання плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» суб’єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки й приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження своєї діяльності за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі 1% від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більш ніж 100% загальної суми боргу.

Постановою Кабінету Міністрів від 21.07.2005 №630 «Про затвердження Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» встановлено, що за несвоєчасну оплату послуг споживач сплачує пеню в установлених законом та договором розмірах (п.23).

Зазначений закон був чинним станом на момент укладення договору та є чинним на момент розгляду справи.

Отже, цей закон є спеціальним нормативним актом, який регулює відносини, що виникають при несвоєчасному внесенні плати за комунальні послуги суб’єктами підприємницької діяльності.

Статтею 627 ЦК передбачено, що відповідно до ст.6 цього кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормою ч.1 ст.1 закон «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» встановлено законну неустойку за порушення грошового зобов’язання у сфері відносин з надання житлово-комунальних послуг. Кредитор має право на стягнення цієї законної неустойки в тому числі й за відсутності в договорі умови про неустойку. Той факт, що сторони в договорі зафіксували неустойку саме в тому розмірі, який встановлено законом, не перетворює цю неустойку на договірну, що набуває обов’язковості за відсутності домовленості сторін про інше.

Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції, дійшов передчасного висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позову про стягнення пені в розмірі, визначеному з урахуванням вимог закону «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», та не врахував, що такі правовідносини регулюються спеціальним законодавством, зокрема законом «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій».

Згідно з ч.2 ст.111-25 Господарського процесуального кодексу в разі якщо суд установить, що судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.111-16 цього кодексу, є незаконним, він скасовує його повністю або частково і приймає нове судове рішення, яке має містити висновок про правильне застосування норми матеріального права щодо спірних правовідносин та обгрунтування помилковості висновків суду касаційної інстанції з цього питання.

Слід зазначити, що Вищий господарський суд у постановах від 4.04.2012 у справі №22/290-6 та від 22.11.2012 у справі №18/119/12, на які заявник посилається як на доказ неоднакового застосування норм матеріального права в подібних правовідносинах, правильно застосував положення закону «Про відповідальність суб’єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій» та дійшов вірних висновків щодо задоволення вимоги про стягнення пені у розмірі, встановленому спеціальним законом та умовами договору.

Керуючись стст.111-23—111-25 ГПК, Судова палата в господарських справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Полтавського обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Полтаватеплоенерго» задовольнити.

Постанову ВГС від 13.11.2012 у справі №18/957/12 скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.111-16 ГПК.