Бізнес із правом на самозахист

Суб’єкти господарювання мають отримати реальні механізми для адекватної відповіді на неправомірні дії з боку держави

Про необхідність побудови взаємовідносин у сфері оподаткування між державою, податковими органами, з одного боку, і суб’єктами господарювання, з другого, на основі принципу партнерства сказано і написано немало. До цього закликали і продовжують закликати не тільки представники бізнесу, підприємці та вчені. Показовим є і те, що цю ідею нарешті підтримало керівництво держави. І це цілком зрозуміло. Адже нічого путнього в цій царині не можна досягти, коли в одних (держави та її органів) будуть тільки права, а в інших (суб’єктів господарювання) — переважно тільки обов’язки.

На засадах партнерства

На жаль, при аналізі норм Податкового кодексу не складається враження повної впевненості в тому, що принцип партнерських взаємовідносин між державою і бізнесом, підприємцями взяв гору при формуванні податкового законодавства. Для справедливості зауважимо, що дещо в цьому плані вже робиться. Наприклад, є намагання законодавчо вирішити питання автоматичного відшкодування суб’єктам господарювання податку на додану вартість. Але загалом партнерські взаємовідносини в цій сфері швидше декларуються, ніж впроваджуються. І основна причина такого стану речей, як убачається, значною мірою криється у відсутності конкретних, детально продуманих пропозицій, щодо того, як це реально зробити.

Безумовно, вирішення проблеми вибудови партнерських взаємовідносин між податковими органами, державою в цілому і суб’єктами господарювання вимагає теоретичних досліджень, наукового пошуку рівноваги в їх взаємодії. Але, поза всяким сумнівом, нині можна стверджувати, що одним із важелів, котрий суттєво сприяв би встановленню такої рівноваги, міг би стати інститут самозахисту прав як одна з обов’язкових ознак справді демократичної держави.

Йдеться про те, щоб у законодавчому порядку надати всім бізнес-структурам і підприємцям — платникам податків право на самозахист їхніх порушених прав чи законних інтересів, зокрема на відшкодування незаконно заподіяної шкоди їх майну, тобто без звернення їх до суду чи іншого органу, котрий захищає права суб’єктів господарювання.

Інакше кажучи, для самозахисту характерною ознакою є таке: суб’єкт господарювання (підприємство чи підприємець) захищає себе власними діями. Йдеться не про законодавче закріплення таких поширених, типових способів самозахисту, як звернення до засобів масової інформації чи використання допомоги, яку надають суб’єктам господарювання різні громадські й правозахисні організації, а про надання більш дієвих і радикальних механізмів такого самозахисту.

Але чому б суб’єктам господарювання не скористатися нормами про самозахист, які вже виписані в чинному законодавстві? Дійсно, Конституцією встановлена загальна норма щодо права на самозахист, згідно з якою «кожен має право будь-якими не забороненими законами засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань» (п.5 ст.55 Основного Закону). Це положення в подальшому знайшло свій розвиток у Цивільному кодексі, де питанням самозахисту присвячена окрема ст.19.

На жаль, у цій нормі йдеться лише про деякі загальні питання самозахисту, та й вони не є досить визначеними. Адже визначення терміна «самозахист» відсилає до чинних законів і моральних засад суспільства та не окреслює тих прав і обов’язків, які встановлює законодавець для суб’єктів права. Не зрозумілі й ознаки способів самозахисту, яким повинні відповідати дії особи, аби кваліфікувати їх саме як способи самозахисту права. Так, в ст.19 ЦК наведені лише такі ознаки:

• дії повинні відповідати змісту права, що порушене;
• дії щодо захисту права мають відповідати характеру порушення, тобто бути адекватними порушенню;
• дії щодо захисту права повинні відповідати наслідкам, що спричинені порушенням, тобто мати співвимірний характер.

Захист без способів

Та головне, що не дозволяє суб’єктам господарювання скористатися вже виписаними нормами, це відсутність у законодавстві будь-якого переліку способів самозахисту та умов їх реалізації. Більш того, цілковито не врахована специфіка самозахисту в позадоговірних і договірних відносинах суб’єктів господарювання. Між тим, якщо в договірних відносинах способи самозахисту та умови їх реалізації можуть бути передбачені договором (наприклад, відмова однієї зі сторін договору від його виконання, усунення недоліків товару за рахунок боржника, відмова від прийняття товару тощо), то в позадоговірних відносинах способи та умови реалізації можуть визначитися тільки законом.

Це дає підстави стверджувати, що існує нагальна потреба не тільки в конкретизації ознак самозахисту, уточненні самого поняття «самозахист», а й урахуванні специфіки цивільних та господарських правовідносин. Більш того, для забезпечення соціального миру, правопорядку та стабільності у суспільстві настав час закріпити у законодавстві більш дієві та радикальні способи самозахисту.

Підстав для цього більше, ніж достатньо. Вже багато років стало нормою неповернення суб’єктам господарювання ПДВ, причому мова йде не про сотні тисяч, а про десятки мільярдів гривень, які надовго вилучаються з обороту в суб’єктів господарювання. Така ж ситуація склалась і з відшкодуванням останнім збитків, заподіяних їм незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Юристи-практики, навіть з невеликим досвідом роботи, і знають: добитися такого відшкодування від держави не просто складно, практично неможливо. Навіть у випадках, коли є рішення суду. Бо тоді посилаються на відсутність коштів у бюджеті держави або того чи іншого відомства.

Недоплата з попередженням

Якщо суб’єкт, який здійснює господарську діяльність не дотримується встановлених правил, то в кожному окремому випадку це не залишається поза увагою цілої армії чиновників контрольно-наглядових органів і суворо карається державою шляхом застосування різноманітних санкцій — від штрафних аж до скасування державної реєстрації та ліквідації такого суб’єкта. А держава? Вона — недоторкана! В результаті держава в кращому випадку обіцяє виправитися, а суб’єктам господарювання залишається хіба що згадувати про ці обіцянки.

Однак ситуація не така вже безнадійна. Її можна значною мірою «розрулити». Яким чином? Виходячи з того, що в правовій державі має бути виключена сама можливість її ухиляння від відповідальності, слід установити в законодавчому порядку надання в подібних випадках суб’єктам господарювання права на самозахист їх майнових прав, як це передбачено абз.5 ст.55 Конституції. Цей самозахист можна реально здійснити за рахунок тих податків, які підлягають сплаті ними до держбюджету у відповідному поточному періоді (періодах).

Цю пропозицію можна реалізувати шляхом доповнення ПК ст.17-1 такого змісту:

«Стаття 17-прим. Самозахист суб’єктом господарювання майнових прав.

При невідшкодуванні державою суб’єкту господарювання у встановлені законом строки належних йому сум ПДВ, інших платежів чи матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, такий суб’єкт вправі здійснити самозахист порушених майнових прав за рахунок сум тих податків, які підлягають сплаті ним до Державного (місцевого) бюджету України у відповідному поточному періоді (періодах), при умові попередження про це Державної податкової адміністрації за своїм місцезнаходженням».
Хочеться вірити, що бізнесові кола, підприємці, їхні асоціації не залишаться осторонь цієї пропозиції. Тільки так можна досягти успіху.