Уособлення національної єдності

Повага до державної символіки є показником патріотичності, високої політико-правової культури народу

Державні символи кожного народу зазвичай пов’язані з багатовіковою традицією. І Україна не виняток. Проте в нашій державі дотепер немає спеціальних законів, які б урегульовували порядок використання державних символів. Це породжує невизначеність щодо їх використання та захисту як конституційних цінностей. У своєму рішенні від 16.06.2011 №6-рп/2011 Конституційний Суд окремо наголосив на нагальній необхідності встановити порядок використання державних символів згідно з вимогами Основного Закону. Адже на двадцятому році незалежності це питання залишається відкритим. На жаль, у молодій Українській державі цьому питанню не приділяється належної уваги. Таке ставлення до державних символів багато в чому зумовлене незнанням їх історії, національних традицій, вагомості та значущості для людини, держави, нації.

Без політичного підтексту

Подбати про порядок використання своїх символів повинна сама держава. Це її прямий обов’язок. У нашому випадку — обов’язок народних депутатів.

Саме цих питань стосується рішення КС №6-рп/2011, яке наробило так багато галасу в країні. Проте, як би кому не хотілося, жодного політичного підтексту воно не містить. Суд жодним чином не торкався питань форм увічнення перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років. Це рішення спрямоване саме на захист одного із державних символів України — Державного Прапора.

Приймаючи рішення про неконституційність окремих положень закону «Про увічнення Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років» від 20.04.2000 №1684-III (з унесеними до нього змінами), Суд виходив з такого.

Згідно з ч.6 ст.20 Конституції опис та порядок використання державних символів України встановлюються законами, які приймаються не менш як 2/3 від конституційного складу Верховної Ради, що підкреслює їх особливо важливу роль у державі.

В абз.4 пп.2 п.1 закону №1684-III передбачено, що основними формами увічнення перемоги та подвигу народу-переможця є, зокрема, «офіційний підйом у День Перемоги копій Прапора Перемоги на будинках (щоглах, флагштоках) поряд з Державним Прапором України». Тобто законодавцем даною нормою було встановлено порядок використання Державного Прапора України поряд (підкреслюємо: поряд) з копією Прапора Перемоги в День Перемоги.

Таким чином, законом від 21.04.2011 №3298-VІ, яким унесено зміни до порядку використання Прапора Перемоги, фактично було встановлено порядок використання Державного Прапора, і саме при встановленні цього порядку (щодо офіційного підйому стяга) законодавець і припустився порушень вимог ч.6 ст.20 Конституції щодо необхідності прийняття таких законів кваліфікованою більшістю — 2/3 від конституційного складу Верховної Ради.

Тобто в даному випадку мали місце порушення конституційної процедури прийняття нормативно-правового акта, що відповідно до ст.152 Основного Закону є підставою для визнання його неконституційним. Саме це і зазначив КС. Таким чином, у рішенні №6-рп/2011 немає навіть натяку на заборону використання копій Прапора Перемоги як символу подвигу солдат у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 років.

Слід також зазначити, що КС уважав за потрібне звернути увагу парламенту на необхідність законодавчого закріплення порядку використання державних символів, у тому числі й Державного Прапора, з дотриманням вимог ч.6 ст.20 та п.4 ч.2 ст.92 Конституції. Адже дотепер у державі відсутній спеціальний закон, який би врегульовував порядок використання та захисту державних символів як конституційної цінності.

Свідченням обгрунтованості, своєчасності та зваженості цього рішення є те, що в день 70-ї річниці від дня початку Великої Вітчизняної війни в країні не сталося ніяких надзвичайних подій чи провокацій на грунті використання копій Прапора Перемоги та державних символів України.

Символіка незалежної України

Взагалі, державна символіка уособлює національний суверенітет, верховенство і незалежність влади в нашій країні. Образи Державного Прапора, Державного Герба  та звучання Державного Гімну України символізують українську державність і конституційні цінності, закріплені в Основному Законі, традиції та культуру Українського народу.

Шанобливе ставлення до державних символів — це показник високої національної свідомості та важливий обов’язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, підприємств, установ і організацій усіх форм власності, людини і громадянина. Державна символіка — це уособлення національної єдності, честі та гідності, традицій державотворення, історії та сучасності Українського народу.

В ст.11 Конституції наголошується, що «держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури». Образи державних символів — це історико-культурна спадщина Українського народу, довкола якої впродовж століть консолідувалась українська нація у визвольній боротьбі за свободу і незалежність, національну ідентичність.

Військові стяги

Як символ чи засіб сигналізації прапор виник ще за античних часів і поширився на європейському геополітичному просторі вже в епоху раннього середньовіччя.

Історія нашого прапора бере початок ще з давньоруських знамен, що були, по суті, дуже простими: довгі жердини, до вершків яких кріпилося гілля дерев, жмути трави, кінські хвости, — у літописах вони називалися «чолкою стяговою». Древні стяги були на Русі у великій шані ще за часів язичества, а після прийняття християнства вони освячувалися образом животворного хреста. Жодне військо без прапора не виходило в похід і не вступало в бій.

Вже тоді колір набрав державного значення, передусім у військових знаменах — стягах, печатках, гербах, на княжих грамотах. Прапори стають народними святинями, яким поклонялися з вірою і сподіваннями на заступництво. Ідея святості перейшла і в християнську епоху.

«Слово о полку Ігоревім» згадує «червлен стяг», «бела хоругвь», «чрвлену чолку».

За часів Золотої Орди на гербі Чернігівської землі — орел із золотим хрестом, на гербі Поділля — золоте сонце і хрест. Отже, жовтий колір побутує на багатьох символах українських земель. Значення державних набули також синій, голубий, блакитний кольори.

Польський історик Ян Длугош описав корогви Львівської та Перемишльської земель під час Грюнвальдської битви 1410 року. Вони були виконані в жовтій і блакитній барвах.
З XVIII ст. полкові і сотенні стяги Війська Запорозького все частіше являють собою блакитне полотнище, на яке жовтою фарбою наносять хрести, зорі, зброю, постаті святих, а згодом — козака із самопалом та із золотим (жовтим) щитом.

Буржуазно-ліберальна, але прогресивна Головна Руська Рада, яка була створена в 1848 році, піднявши жовто-блакитний прапор, почала боротьбу за відродження української нації. Повсюди ці кольори почали вживатися з 1911 року.

З початком Першої світової війни на синіх прапорах січових стрільців з’являється золотий лев. Жовто-блакитне маєво знамен супроводжує в 1914 році 100-літній ювілей Великого Кобзаря не тільки в Україні, а й у Відні, Празі, Варшаві, Кракові.

25.03.1917 у Петрограді відбулася маніфестація українців з приводу панахиди по Кобзарю. Над 20-тисячним натовпом майоріли український січовий прапор, запорізькі бунчуки, на грудях багатьох — жовто-сині знаки. Петроградська газета «Руська воля» написала: «У всіх жовто-блакитні стяжки. Написи на жовто-блакитному полі: «Хай живе вільна Україна!».
14.05.1917 ешелони українців вирушили на німецький фронт із Києва під жовто-блакитними прапорами.

У березні 1918 року Центральна Рада затвердила жовто-блакитний прапор символом Української Народної Республіки. 13 листопада того ж року блакитно-жовтий прапор став державним символом Західно-Української Народної Республіки. 20 березня 1920 року такий самий прапор затверджено на Підкарпатській Русі, а з 1939 року він став державним у Карпатській Україні.
Указом Президента нашої країни на вшанування багатовікової традиції українського державотворення, державної символіки було встановлено День Державного Прапора України, який відзначається щорічно 23 серпня.

Знак Володимира Великого

Державний Герб — це встановлений Конституцією символічний знак, який у графічних і кольорових зображеннях відображає наступництво гербової символіки української державності на різних етапах її розвитку.

Тризуб бачимо ще на монетах князя Володимира Великого, а потім, з деякими відмінностями, — Святополка та Ярослава Мудрого. Цей знак стоїть на цеглині, добутій з розвалин Десятинної церкви. Професор Михайло Грушевський стверджував, що це був родовий знак князя Володимира і Київської держави.

Вже з давніх часів тризуб шанували як магічний знак, оберіг. Він символізував:

поділ Всесвіту на небесне, земне й потойбічне;
поєднання Божественного, Батьківського й Материнського — священних начал, трьох природних стихій — повітря, води й землі.

Тризуб містить число три, що є знаковим у християнській та дохристиянській Україні. Маємо поділ сезонів року на осінь, зиму та весну, а в монотеїстичній християнській Україні — релігійне поєднання Отця, Сина і Святого Духа в означенні «Бог».

У грудні 1917 року Українська Центральна Рада прийняла Тризуб Державний як Герб УНР. З 22.01.1919 згідно із законом про злуку Тризуб увійшов у крайовий герб Західної області УНР. Цей символічний знак також був головним елементом Герба Української Держави гетьмана Павла Скоропадського та Директорії. У травні 1920 року Всеукраїнська Національна Рада конституційно закріпила Тризуб як Державний Герб. З 1939 року це Державний Герб Карпатської України, яка проголосила самостійність після розпаду Чехословацької Республіки.
Державний Гімн — поетично-музикальний твір, який прославляє Батьківщину, історичні події, їх героїв.

Конституційні приписи

У ч.1 ст.20 Конституції зазначається, що державними символами України є Державний Прапор, Державний Герб і Державний Гімн. Згідно з ч.6 ст.20 Основного Закону опис державних символів та порядок їх використання встановлюються законом, що приймається не менше як 2/3 від конституційного складу парламенту. Відповідно до п.4 ч.2 ст.92 акта найвищої юридичної сили порядок використання і захисту державної символіки визначається виключно законами. Стаття 65 Основного Закону одним з конституційних обов’язків громадян визначає «захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів».

Україна є незалежною, демократичною, правовою, унітарною державою, суверенітет якої поширюється на всю її територію (ст.1, чч.1, 2 ст.2 Основного Закону). Вказані положення Конституції спрямовані в майбутнє, йти шляхом розвитку без формування поваги до державної символіки неможливо. Бо повага до державної символіки України є показником патріотичності, високої політико-правової культури народу.

Постановами ВР від 28.01.1992 №2067-ХІІ та від 19.02.1992 №2137-ХІІ затверджено опис малого Державного Герба та Державного Прапора. Однак відповідно до вимог ч.6 ст.20, п.4 ч.2 ст.92 Конституції питання опису державних символів, порядку їх використання і захисту повинні визначатися виключно законами.

Більше того, під питанням — сама чинність цих постанов ВР. Адже відповідно до п.1 розділу XV «Перехідні положення» акта найвищої юридичної сили закони та інші нормативні акти, прийняті до набрання чинності Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить їй. Згідно з правовою позицією Конституційного Суду, викладеною в рішенні від 1.04.2008 №4-рп/2008 у справі про Регламент Верховної Ради, перелік питань, які повинні регулюватися виключно законами України, має імперативний характер. Отже, після прийняття Конституції врегулювання питання опису державної символіки постановами Верховної Ради не відповідає вимогам п.4 ч.2 ст.92 Основного Закону.

Нині лише закон «Про Державний Гімн України» від 6.03.2003 №602-IV частково відповідає вимогам Конституції. Проте він дає тільки опис державного символу, але не встановлює порядку його використання й захисту.

Три нагальні закони

Тобто з огляду на викладене вище Україна потребує нагального врегулювання на законодавчому рівні питань використання та захисту державних символів.

Було б непогано, якби, наприклад, закон «Про Державний Прапор України» визначав би питання:

постійного його підняття на будівлях органів державної влади (Адміністрації Президента, Верховної Ради, Кабінету Міністрів, Конституційного, Верховного та вищих спеціалізованих судів, Генеральної прокуратури, Нацбанку тощо) та виконавчих органів місцевого самоврядування;
підняття прапора в дні державних свят на будівлях органів місцевого самоврядування, громадських організацій, підприємств, установ незалежно від форм власності, а також на житлових приміщеннях;
підняття прапора на цивільних та суднах Військово-морських сил України;
постійного встановлення прапора в робочих кабінетах посадових осіб (Президента та інших) і приміщеннях, де проводяться урочисті заходи за його участю, в робочих приміщеннях народних депутатів, міністрів, суддів, депутатів рад усіх рівнів тощо;
розміщення Державного Прапора на транспортних засобах;
порядку підняття прапора на урочистих заходах і церемоніях державного, місцевого значення чи таких, що проводяться громадськими організаціями, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності;
підняття прапора в місцях дислокацій українських військ, розташування дипломатичних представництв, консульств і місій;
використання прапора під час днів трауру, народної жалоби та віддання військових почестей;
співвідношення Державного Прапора з прапорами виконавчих рад усіх рівнів (області, району, міста тощо), підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
порядку одночасного підняття Державного Прапора з прапорами інших країн, міжнародних міжурядових організацій;
визначення механізму використання, підйому, офіційного підйому Державного Прапора;
нанесення його зображення на морські, повітряні судна тощо.

Також потрібен закон «Про Державний Герб України», що мав би визначити принаймні такі питання:

розміщення Державного Герба на бланках актів органів державної влади, дипломатичних представництв, консульств, а також на бланках посвідчень і документів, печатках тощо;
розміщення герба разом з прапором (так само як і для прапора), їх співвідношення;
нанесення герба на прикордонні стовпи та пункти пропуску через державний кордон;
поміщення герба на флагштоках Президента, бойових знаменах військових частин, військових кораблів та повітряних суден;
нанесення герба на грошові знаки, нагороди, дипломи про отримання вищої освіти, на одяг для службовців тощо;
порядок співвідношення Державного Герба з гербами виконавчих рад усіх рівнів, громадських організацій, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності;
порядок виготовлення, зберігання та знищення бланків, печаток та інших носіїв зображення Державного Герба тощо.
Необхідно внести доповнення до закону «Про Державний Гімн України» в частині:
порядку його виконання при вступі новообраного Президента на пост, при відкритті та закритті пленарних засідань парламенту, під час офіційних церемоній та урочистостей, зустрічей представників іноземних держав, проведення військових ритуалів, відкриття пам’ятників та пам’ятних знаків, відкриття та закриття урочистих зібрань, присвячених державним святам України, та під час інших урочистих подій;
порядку транслювання гімну державними телерадіокомпаніями;
виконання гімну під час проведення урочистих заходів на території іноземних держав;
порядку вшанування Державного Гімну громадянами (стоячи, чоловіки — без головних уборів, обличчям до Державного Прапора);
використання гімну в інших музичних та мистецьких творах тощо.

Часткове регулювання

Проте слід зауважити, що, незважаючи на відсутність спеціальних законів про державні символи, таки закріплено окремі положення щодо порядку їх використання та захисту в інших чинних нормативно-правових актах. Наприклад, у п.2 ч.1 ст.434 Цивільного кодексу зазначено, що державні символи України не є об’єктами авторського права.
Згідно з абз.6 ч.1 ст.8 закону «Про рекламу» забороняється використовувати або імітувати зображення Державного Герба, Державного Прапора, звучання Державного Гімну, крім випадків, передбачених законами у сфері інтелектуальної власності.

Відповідно до п.«г» ч.1 ст.10 закону «Про авторське право і суміжні права» не є об’єктами авторського права: «державні символи України, державні нагороди; символи і знаки органів державної влади, Збройних Сил України та інших військових формувань; символіка територіальних громад; символи та знаки підприємств, установ та організацій».
Абзацом першим ч.1 ст.6 закону «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» встановлено, що «не можуть одержати правову охорону позначення, які зображують або імітують: державні герби, прапори та інші державні символи (емблеми)».

Стаття 23 закону «Про місцеве самоврядування» встановлює, що на будинках, де працюють ради та їх виконавчі комітети, піднімається Державний Прапор України.
За ч.1 ст.16 закону «Про судоустрій і статус суддів», символами судової влади є Державний Герб і Державний Прапор.

Відповідальність за наругу над державними символами

Стаття 338 Кримінального кодексу передбачає кримінальну відповідальність за наругу над державними символами. Такі діяння караються штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або арештом на строк до 6 місяців, або позбавленням волі на строк до 3 років. Публічна наруга над офіційно встановленим або піднятим прапором чи гербом іноземної держави також карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів, або арештом на строк до 6 місяців, або позбавленням волі на строк до 2 років. Раніше відповідальність за цей злочин передбачалася ст.187-2 КК 1961 року.

Також згідно з ст.339 чинного КК незаконне підняття Державного Прапора на річковому чи морському судні карається штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до 6 місяців.

Однак за відсутності спеціального закону, який би регулював порядок використання державних символів, практично неможливо кваліфікувати неправомірні дії, що підпадають під кримінальну відповідальність як наруга над ними. Водночас очевидними є приклади зневажливого ставлення до державних символів:

зривання Державного Прапора чи Державного Герба;
їх знищення або пошкодження;
використання символіки не за призначенням;
учинення над ними наруги, непристойних написів або малюнків;
спотворення тексту або музики Державного Гімну;
поширення його тексту зі спотворенням змісту і значення тощо.
На жаль, це стосується й іншої символіки, в тому числі й часів Великої Вітчизняної війни.

Етика символіки

Існує міжнародна етика державної символіки. Водночас кожній країні притаманні власні риси регламентації цього питання. Проте практикою в міжнародних відносинах вироблені загальні правила поваги до державних символів.

Так, прапори країн сторони, що відвідує, і сторони, що приймає, мають бути одного розміру і вивішені на однаковій відстані; не торкатися землі, води, дерев, будівель, предметів. Полотнища повинні бути чистими, без пошкоджень тканини. Мають чітко дотримуватися кольору. Взагалі, в європейських країнах практикується розробка еталонів тканини, кольорів, графічних зображень для прапора, герба та виконання гімну.

За загальним правилом, державний прапор не повинен постійно бути вивішеним на помешканнях громадян. Його встановлення має відбуватися відповідно до урочистих заходів місцевого та державного значення, на державні свята.

 

P.S. З окремими думками до рішення КС №6-рп/2011 суддів Володимира Кампа та Василя Бринцева можна ознайомитися на стор.14 цього номера. Окрему думку судді Марії Маркуш буде вміщено в наступному числі «ЗіБ».

 

Наталія ШАПТАЛА, суддя Конституційного Суду України
Андрій ПОТЬОМКІН, начальник відділу вивчення та узагальнення судової практики Вищого господарського суду України