Голова Ради суддів України Ярослав РОМАНЮК

«Ми не намагаємося тягнути ковдру на себе, прагнучи додаткових функцій»

7 липня минає рік з моменту прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів», який став фундаментом для реформування третьої гілки влади. Чи міцною і якісною буде ця законодавча основа для подальшої розбудови храмів Феміди, покаже час. Однак уже тепер можна підбивати підсумки року від унесених змін. Як змінилося життя служителів Феміди за цей рік, «ЗіБ» з’ясовував у очільника Ради суддів України Ярослава РОМАНЮКА.

«Тих повноваження, які в нас є, нам цілком достатньо»

— Ярославе Михайловичу, у вересні минулого року ви очолили Раду суддів України. Чи складно було організувати і налагодити роботу цього органу в нових законодавчих умовах?
— Ні, не складно. Х з’їзд суддів обрав до складу РСУ осіб, які дали свою згоду працювати в цьому органі суддівського самоврядування, вони знали, на що йдуть. Буквально відразу, з першого засідання, ми занурились у роботу. Члени РСУ — люди активні, тому організовувати їхню співпрацю було неважко.

— Наразі РСУ налічує тільки 11 представників. Чи вистачає вам робочих рук, щоб упоратися зі значним обсягом роботи?
— Дійсно, раніше РСУ складалась із 77-ми представників, нині — в 7 разів менше. Проте проблеми в цьому я не бачу. Ми намагаємося знайти спосіб, як виконати ті завдання, які законом покладені на вищий орган суддівського самоврядування, я не шукати причини, чому ми не можемо з ними впоратися. Безумовно, проблеми з кількісним складом є, оскільки ми всі працюємо на громадських засадах і, окрім роботи в РСУ, виконуємо свої основні обов’язки — здійснюємо правосуддя. У законі «Про судоустрій і статус суддів» жодних преференцій на кшталт зменшення навантаження за основним місцем роботи для представників органів суддівського самоврядування немає. Однак ми, коли затверджували Положення про автоматизовану систему документообігу суду, серед іншого передбачили і таке: при визначенні навантаження на суддів треба враховувати їх роботу в органах суддівського самоврядування.

— Принцип паритетності, закладений при формуванні очолюваного вами органу, і досі критикують. Мовляв, однакове представництво в раді від кожної юрисдикції дискримінує представників загальних судів, оскільки їх чисельність найбільша. А як вважаєте ви?
— У цьому питання особисто я ніякої проблеми не бачу. РСУ є органом, який діє в інтересах усіх судів незалежно від юрисдикції. Ті рішення, які ми ухвалюємо, ті завдання, які ми вирішуємо, стосуються всієї суддівської спільноти. Наприклад, затверджуючи Положення про автоматизовану систему документообігу суду та Положення про помічника судді, ми діяли в інтересах усіх суддів. Чи, наприклад, проблеми перевірок фінансово-господарської діяльності судів, декларування доходів судді, які ми вирішували, стосувалися абсолютного всіх суддів. Тому принцип рівного представництва кожної юрисдикції в РСУ є правильним.

— Як ви вважаєте, чи є позитивом те, що до складу РСУ входять два очільники рад суддів спеціалізованих судів — Павло Гвоздик і Олександр Удовиченко?
— Звичайно, адже так набагато простіше координувати роботу органів суддівського самоврядування. І з головою Ради суддів адміністративних судів Миколою Кобилянським, який не входить до складу РСУ, ми постійно спілкуємось і узгоджуємо нашу діяльність. Єдине, стосовно чого можуть виникнути питання, це те, що і П.Гвоздик, і О.Удовиченко, будучи головами рад суддів загальних і господарських судів, відповідно, і так уже завантажені роботою.

— Раніше РСУ могла призначати суддів на адміністративні посади, тепер цим питанням опікується Вища рада юстиції. У цьому процесі беруть участь і ради суддів спеціалізованих судів, надаючи кандидатам рекомендації. Чому, на вашу думку, законодавець узагалі усунув від цього РСУ?
— Зробімо невеличкий екскурс у минуле. Раніше суддів на адміністративні посади призначав Президент, і після того, як Конституційний Суд визнав такі повноваження глави держави неконституційними, в законодавстві утворилася прогалина і РСУ тимчасово перебрала на себе ці функції. тепер законодавець визначив: цим питанням має опікуватися ВРЮ, і ми погоджуємось із цим.

Взагалі, ми не намагаємося тягнути ковдру на себе, прагнучи додаткових функціі. Тих повноваження, які маємо, нам цілком достатньо. РСУ не дає рекомендацій кандидатам на адміністративні посади в окремо взятих судах, але вона вирішує більш масштабні завдання, які стосуються всієї гілки влади, без прив’язки до конкретного суду. Зокрема, за моєю ініціативою як представника РСУ у створеній у ВС робочій групі щодо вивчення питання оподаткування грошового утримання працюючих суддів, Пленум Верховного Суду вніс конституційне подання до КС стосовно тлумачення окремих положень нового Податкового кодексу із цього питання (див. №24 «ЗіБ». — Прим. ред.).

«РСУ не має реальних законодавчих механізмів, як захистити суддів»

— У законі записано, що суддівське самоврядування є однією з гарантій забезпечення самостійності та незалежності суддів. До РСУ вже зверталася представниця Южноукраїнського міського суду Миколаївської області Олена Волкова, котра розповідала, що при здійсненні правосуддя на неї тисли. Чи можуть органи суддівського самоврядування захистити людей від цього?
— Дійсно, такий випадок був, але досі він залишається єдиним. І тому стверджувати, що на суддів постійно чиниться якийсь тиск та існує загроза їх незалежності, я не бачу підстав. Що стосується судді О.Волкової, то ми зверталися до начальника управління МВС у Миколаївської області й до глави МВС із тим, щоб вирішити питання про надання охорони для цієї судді. Однак, оскільки наше рішення має декларативний характер, і до нього, на превеликий жаль, не дослухались. І в цьому є проблема, оскільки РСУ не має реальних законодавчих механізмів захистити суддів.

— Аналогічне питання на засіданні РСУ ставилось і після трагедії, яка сталась із суддею Шевченківського районного суду м.Києва Сергієм Зубковим. Тоді представники третьої гілки влади заявляли, що органи внутрішніх справ не реагують на звернення щодо погроз на адресу суддів. Чи відомо вам про такі факти і чи ведеться якийсь облік подібних звернень від служителів Феміди?
— Прокуратура, органи внутрішніх справ здійснюють повноваження, визначені законом. Рада суддів не може втручатися в їх діяльність. Я переконаний, що проведене стосовно вбивства судді С.Зубкова слідство з’ясує всі обставини та мотиви цього злочину і злочинці понесуть заслужене покарання. Разом з тим ще раз хочеться наголосити, що звернення Ради суддів мають лише декларативний характер і, як у випадку із суддею О.Волковою, можуть ігноруватись окремими посадовими особами. У той же час відповідальності за невжиття заходів реагування на звернення Ради суддів чинним законодавством не передбачено, так само як і не передбачено механізмів спонукання до його виконання. На мою думку, це питання потребує більш чіткого законодавчого врегулювання.

— Чи достатньо сьогодні державних гарантій для захисту суддів?
— На сьогодні багато категорій громадян України потребують покращення державних соціальних гарантій. І хоча державні гарантії щодо суддівського корпусу є не на останньому місці, однак рівень оплати праці суддів, особливо місцевих та апеляційних судів, працівників апарату і надалі залишається невисоким. РСУ звернулася з відповідними листами до глави держави, Кабінету Міністрів, і ми розраховуємо на позитивне вирішення цього питання у найближчий час.

— А якщо порівняти законодавчі гарантії стосовно суддівської безпеки, які були раніше, і які є тепер?
— Вони не змінилися. Тексти ст.42 раніше чинного закону «Про статус суддів» і ст.134 нині чинного акта «Про судоустрій і статус суддів», які присвячені державному захисту суддів, є аналогічними. Разом з тим сутність суддівської роботи передбачає, що рішення приймається на користь однієї зі сторін судового спору, а це саме по собі породжує невдоволення іншої. За таких умов, на мою думку, законодавчі гарантії захисту суддів повинні бути більш конкретними і дієвими.

«Розміщення інформації щодо майнового стану створює підгрунтя для можливого тиску»

— Неодноразово на своїх засіданнях РСУ розглядала питання, пов’язані з фінансування третьої гілки влади, але, здається, жодного разу до вас не приходили представники Мінфіну. Виходить, налагодити співпрацю з урядовцями складно, особливо коли мова йде про бюджетні кошти?
— Так, законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що на засідання РСУ при розгляді питань щодо фінансування судів запрошується міністр фінансів. Як ви правильно зауважили, він жодного разу не приходив. На мою думку, проблема не в тому, присутні представники Мінфіну на засіданнях РСУ чи ні. Я не впевнений, що якби навіть урядовці прийшли до нас, то питання фінансового забезпечення судів одразу змінилося б на краще. Ми привертаємо їх увагу до проблем фінансування судової діяльності шляхом письмових звернень, спілкувань при особистих зустрічах.

— Наскільки дієвою є така співпраця?
— Наприклад, нам удалося досягти компромісу в питанні щодо оприлюднення інформації про місце проживання суддів та членів їхніх сімей і місцезнаходження належних їм об’єктів нерухомого майна. Як засвідчили події, які стались у подальшому із суддею С.Зубковим, порушене нами питання було правильним і своєчасним. Ми не проти, щоб інформація про майновий стан суддів та членів їхніх сімей надходила до компетентних органів, однак уважаємо, що розміщення її для загального доступу створює підгрунтя для можливого тиску на суддів з метою схилити їх до прийняття бажаних для когось рішень. Що ж до інших питань, то вони залишаються на сьогодні відкритими.

— І на продовження теми фінансування. Чи можуть служителі Феміди власноруч наповнити свій кошторис? І чи справдяться прогнози стосовно того, що прийняття закону про судовий збір дозволить суттєво наповнити бюджет?
— Суд повинен бути доступним для кожного, і для громадян не повинна ставати на заваді ціна судового збору. Але разом водночас той розмір судового збору, який є на сьогодні, явно занижений. До прикладу, максимальна сума судового збору при вирішення майнових спорів становить 1700 грн. І це при тому, що нерідко предметом спору є об’єкти нерухомості ціною в кілька мільйонів гривень. Розмір судового збору в разі немайнової вимоги становить 8 грн. 50 коп. Розміри судових зборів не змінювалися роками. Тому, безумовно, його потрібно збільшувати. І наступним кроком має бути спрямування цих коштів на утримання і розвиток судової системи.

«Я не маю наміру зупинятися на півдорозі…»

— Актуальною для третьої гілки влади є і проблема надмірного навантаження. Недавно для представників РСУ ви презентували свій законопроект, своєрідну панацею від величезного обсягу роботи, який виконують суди. Зокрема, ви запропонували ліквідувати інститут наказного провадження і натомість застосовувати такий інструмент захисту прав та інтересів, як виконавчий напис нотаріуса (див. №22 «ЗіБ».—Прим. ред,).
— Я не вважаю це панацеєю і такого змістового навантаження у свої пропозиції не вкладав. Окрім того, ставиться за мету не тільки зменшення навантаження на суди. За загальним правилом, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог закону. А якщо воно не виконуються, держава повинна запропонувати дієвий ефективний механізм його примусового виконання. Таким механізмом, зокрема, є виконавчий напис нотаріуса. Він вчиняється щодо сум, які підлягають списанню в безспірному порядку. Наприклад, суми нарахованої заробітної плати, комунальні платежі, отримані позики, кредити, депозити. Чому стягувати заробітну плату чи повертати надані в позику суми треба через суд? Хіба це питання спірне? Якщо ж особа не згідна з рішенням нотаріуса, вона має право оскаржити його до суду. З одного боку, це гарантування виконання зобов’язань у найкоротші строки, стабілізування відносин між кредитором і боржником, а з другого — це, безумовно, зменшення навантаження на суди. Однак стверджувати однозначно, наскільки саме зменшиться навантаження на суди, не можна, оскільки неможливо встановити, скільки ж осіб оскаржить виконавчий напис чи відмову в його вчиненні.

Як ви знаєте, ми розіслати ці пропозиції щодо законодавчого врегулювання даного питання в суди з тим, аби дізнатися думку колег з приводу запропонованих змін. З 252 відгуків, які надійшли до Ради суддів, 232 схвальні. Деякі суди надали свої пропозиції, які також були враховані. Проте на останньому засіданні ради колеги їх не підтримали, і рішення про ініціювання пропозицій щодо змін до законодавства від імені РСУ не прийнято (див. стор.7. — Прим. ред.). Аргументом для цього було те, що прийняття такого закону буде перешкодою для доступу до суду, а відповідно до Конституції юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, які виникають у державі. Не заперечуючи останньої тези, від себе зазначу, що суд створений для вирішення спорів, а списання безспірних сум не повинне відбуватись у судовому порядку. Крім того, така законодавча пропозиція відповідає рекомендації Комітету міністрів Ради Європи від 16.09.1986, в якій, зокрема, країнам-учасницям рекомендовано не збільшувати, а поступово зменшувати кількість покладених на суддів завдань, що не мають відношення до судівництва, доручаючи такі завдання іншим особам або органам, наприклад нотаріусам.

Ураховуючи підтримку судових колективів усіх рівнів, я не маю наміру зупинятися на півдорозі і буду надалі вживати заходів для впровадження пропозицій щодо законодавчого врегулювання питання безспірного списання коштів за невиконаними договірними зобов’язаннями.

— Ще раніше активно обговорювали пропозицію надати ВС право законодавчої ініціативи. Чи потрібно це робити, адже саме судді, застосовуючи закони, можуть побачити всі їх прогалини?
— У державі діє принцип поділу влади на три гілки. І судова влада не повинна втручатись у діяльність законодавчої. Інша справа, що законодавець, готуючи законопроект, повинен звертатися до юристів-практиків, аби з’ясувати необхідність і своєчасність унесення тих чи інших змін.

«Такі касаційні функції не притаманні найвищій судовій інстанції країни»

— З моменту прийняття закону «Про судоустрій і статус суддів» минув майже рік. Як ви оцінюєте нові законодавчі правила, які з них удалося реалізувати, а які ні?
— Головним досягненням цього закону, на мою думку, є те, що нарешті в нас запрацював суд касаційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних справ. Після того, як у грудні 2003 року КС визнав неконституційним положення п.3 ч.2 ст.18 закону «Про судоустрій України» щодо утворення в системі судів загальної юрисдикції Касаційного суду, утворилася законодавча прогалина. Тому законодавець був змушений покласти повноваження суду касаційної інстанції в кримінальних і цивільних справа на відповідні палати ВС. Це було вимушено і тимчасово, оскільки це не ті функції, які притаманні найвищій судовій інстанції країни. Тому в минулому році нарешті було утворено Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Це я вважаю найбільшим досягненням нового закону. І попри деякі скептичні прогнози стосовно того, що ВСС із 1 листопада 2010 року не запрацює, що строки потрібно буде переносити, він усе ж розпочав діяльність. І на сьогодні суд повноцінно працює, в тому числі вже і в пленарному режимі, виконуючи повноваження суду касаційної інстанції.
Наступним позитивом судової реформи я вважаю створення нової процедури добору суддів і те, як у цьому напрямі працює Вища кваліфікаційна комісія суддів. Це величезний прорив. Як ви знаєте, кандидати на призначення суддями вперше вже склали кваліфікаційний іспит. Це кількарівневий відбір, який дає можливість вибрати найбільш досвідчених і кваліфікованих юристів. До того ж ця процедура стала більш прозорою.

— До речі, стосовно недоліків. У РСУ були зауваження до цієї процедури, зокрема щодо необхідності проходження шестимісячного навчання для всіх охочих одягти мантії: для тих, хто не має значного досвіду роботи в галузі права, і для тих, хто пропрацював на цих теренах кілька десятків років.
— Як ви пам’ятаєте, тоді, надаючи на прохання судді КС Василя Бринцева свої правові позиції, РСУ висловилася за те, що варто було б змінити такий підхід. Ми вважали, що така умова є зайвою, оскільки дане положення суперечить ч.3 ст.127 Конституції, в якій встановлено вичерпний перелік вимог до претендентів на мантії. Чи дослухається до такої думки КС, побачимо.

«Нелогічно, що питання допуску справ до ВС вирішує не він»

— Наразі реформений закон активно вдосконалюють, уносячи зміни, зокрема і щодо роботи найвищого судового органу. Ваше бачення: яких змін потребує діяльність найвищого судового органу країни?
— Є низка проблем щодо повноважень ВС. По-перше, це питання допуску справ до ВС. Нині питання допуску справ до суду першої інстанції вирішує цей суд, питання допуску справ до апеляційного суду вирішує апеляційний суд, питання допуску справ до суду касаційної інстанції вирішує суд касаційної інстанції, тому виглядає якось нелогічно, що питання допуску справ до ВС вирішує не він, а вищі спеціалізовані суди, тобто суди касаційної інстанції.

Історія вже знає подібні приклади, коли питання прийняття апеляційних і касаційних скарг вирішував суд першої інстанції, який ухвалив рішення по суті справи. Однак з часом законодавець відмовився від цієї процедури, визнавши такий підхід помилковим. На мою думку, такі підходи треба уніфікувати і тепер.
По-друге, рішення ВС є підставою для приведення судової практики всіма судами у відповідність із цим рішенням. Якщо ВС вирішує питання неоднакового застосування норм матеріального права, варто було б надати йому право (за наявності для цього підстав) ухвалювати остаточне рішення у справі. Якщо ВС дійде висновку, що фактичні обставини справи встановлено повно і правильно, а лише хибно застосовано матеріальний закон, не так, як в іншій справі, чому б не надати йому право ухвалити остаточне рішення? Це, знову ж таки, позитивно відобразиться і на строках розгляду справ.

По-третє, найвищому судовому органу варто було б надати можливість переглядати рішення й у зв’язку з неоднаковим застосуванням норм процесуального права. Але не в усіх випадках, а лише в тих, коли мова йде про перешкоджання доступу до суду або завершення розгляду справи. Наприклад, коли суд відмовив у відкритті провадження з тих підстав, що справа повинна розглядатись у порядку якогось іншого судочинства. Тобто цим суд обмежив громадянина в праві доступу до суду. Передусім це стосується проблеми розмежування юрисдикції. І таких проблем на практиці є дуже багато, зокрема в земельних спорах. Чи це публічно-правовий спір, який повинен вирішуватися адміністративним судом, чи це спір, котрий, залежно від суб’єктного складу, має вирішуватися господарським, або судом загальної юрисдикції. Тому, на мою думку, ВС слід надати право ухвалювати рішення й у таких категоріях справ.

— Що ви можете сказати стосовно строків розгляду справ найвищим судовим органом?
— Якщо рішення ВС має прецедентний характер і є підставою для приведення судової практики всіма судами у відповідність із цим рішенням, то, напевне, неправильно обмежувати ВС місячним строком для його ухвалення. Якщо це прецедентне рішення, то над ним потрібно подумати стільки, скільки треба, аби воно було глибоким за своїм правовим змістом, життєво мудрим і справедливим, грунтувалося на серйозній теоретичній базі. Одне слово, щоб воно було взірцевим. Тому аж надто обмежувати суддів у часі не варто, потрібно, щоб ці рішення ухвалювалися в розумні строки.

І безумовно, щоб рішення було грунтовним, потрібно залучати до його підготовки фахівців Науково-консультативної ради, яка діє при ВС. Однак, як на мене, залучати цих експертів у кожній справі, як того нині вимагає закон, не варто. Адже трапляються очевидні помилки або однотипні справи, і висновки фахівців НКР тут не потрібні. Думаю, що суддя-доповідач має сам вирішувати, чи потрібна допомога фахівців у кожній конкретній справі.

Разом з тим прецедентне рішення не має народжуватися на громадських засадах, і ті науковці, які надають свої висновки, напевне, повинні отримувати відповідну винагороду.

«На даний час питання переведення перед собою не ставлю»

— Чи комфортно вам тепер працювати у ВС?
— Річ у тім, що умови праці потребують покращення не тільки щодо моїх колег з ВС, а й суддів Вищого спеціалізованого суду.

— Ви маєте на увазі територіальні незручності?
— Остаточно не врегульовано питання розміщення ВС і ВСС. І якщо кожен із суддів ВС забезпечений робочим кабінетом, то судді ВСС розміщуються по кілька осіб в одному приміщенні. Що ж до працівників апарату як одного, так і іншого судів, то їх умови взагалі незадовільні. За таких обставин працювати дуже важко, тим більше що ВСС остаточно не сформував свій склад і продовжує добирати суддів і працівників. Тому цю проблему потрібно вирішувати якомога швидше.

— У разі якщо еволюційний шлях скорочення чисельності суддів усе ж «прискорять», чи розмірковували ви над тим, як складеться ваша кар’єра надалі? І чи будете ви готові перейти до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ?
— По-перше, що стосується кількості суддів ВС. На мою думку, не можна так визначати: чи це повинно бути 20 осіб, чи 28, чи 44. У вирішенні цього питання потрібно керуватися статистичними даними: скільки справ надходить на розгляд до ВС. І залежно від цього визначати кількісний склад суду. Водночас, на мою думку, є хибним підхід стосовно однакової кількості представників від кожної спеціалізації. Суддів повинно бути стільки, щоб забезпечити розгляд тієї кількості справ відповідної юрисдикції, яка надходить на розгляд до ВС. Тому законодавцю потрібно зважати на те, яка кількість справ надходить до суду і до якої спеціалізації вони належать.

Стосовно свого професійного майбутнього зазначу, що робота в касаційній інстанції для мене знайома, оскільки, коли я переходив у ВС, він виконував повноваження суду касаційної інстанції. Однак на даний час питання переведення перед собою не ставлю.

— І наостанок: що б ви хотіли побажати читачам нашої газети?
— Успіхів у роботі і задоволення від прийнятих судових рішень. І щоб будь-яка особа, виходячи із залу суду, навіть якщо рішення ухвалено не на її користь, розуміла, що воно є законним і справедливим.

 

Ярослав РОМАНЮК народився 26 січня 1961 року.
Закінчив юридичний факультет Львівського державного університету ім. І.Франка.
З 1988 до 1995 р. працював у прокуратурі Буського району Львівської області, пройшовши шлях від стажиста помічника прокурора до старшого помічника прокурора району.
У 1995 р. обраний суддею Бродівського районного суду Львівської області, а у 2003 р. — суддею Апеляційного суду Львівської області.
У липні 2005-го став суддею Верховного Суду безстроково. У вересні 2010 р. ы на Х з’їзді суддів його обрали до складу Ради суддів України, яку він незабаром і очолив.
Заслужений юрист України.