Донос як громадянський обов’язок

Росіянам прищеплять західну любов до стукацтва

Керівники двох правоохоронних відомств підписали указ, який заохочує донос на потенцій¬них злочинців. З активною громадянською позицією, що супроводжується доносом, у Росії сьогодні пов’язують надії на викоренення корупції і побудову правового суспільства. Проте, побоюються експерти, західні методи на російському грунті можуть мутувати.

Ініціативна боротьба

Нагадаємо: 8 липня на сайті МВС РФ був розміщений наказ, згідно з яким усі співробітники правоохоронних органів тепер зобов’язані повідомляти керівництву про факти звернень до них і до їхніх колег з пропозицією скоїти корупційний злочин.
Як повідомляв «ЗіБ», за два тижні до цього глава ФСБ Олександр Бортников підписав наказ, який передбачає грошову винагороду громадян за інформацію про будь-яких злочинців і підготовлювані злочини.
Наказ керівництва МВС складно назвати револю¬ційним. Із серпня минулого року велика частина мініс¬терств і відомств прийняла схожі правила боротьби з внутрішньосистемною корупцією. Протягом доби повинні повідомляти начальству про спроби схилити їх до отримання хабара всі російські прокурори, співробітники Міністерства промисловості та торгівлі, податківці, митники, чиновники Міністерства фінансів.
Ще у квітні анонсувалася поява особливих журналів, у які записуватимуться дані про спробу підкупу.
Мода на боротьбу з корупцією за допомогою доносів дійшла і до регіональних властей. 11 червня мер м.Москви Юрій Лужков запропонував створити спеці¬альний підрозділ, куди чиновники повинні будуть повідомляти про запропоновані їм хабарі письмово.
Така синхронна поява схожих ініціатив у різних відомствах і компаніях пояснюється не містичними причинами. Положення про необхідність доповідати керівництву про запропоновану «винагороду» й інші факти корупції міститься у вимогах Національного плану щодо протидії корупції, тобто є президент¬ською ініціативою.

Героїв — знати в обличчя!

Водночас необхідність дотримуватися цих правил, наприклад, співробітникам МВС поки законодавчо слабо обгрунтована. Притягнути міліціонера, який не доніс на колегу, за ст.316 КК РФ («Приховування злочинів») не можна, оскільки вона розрахована на цивільних осіб.
Найбільш тонкий момент у наказах про заохочення доносництва полягає в забороні на анонімність. Не варто пояснювати, до чого це може привести в сучасних умовах корупційної Росії. В кращому разі свідомому громадянинові загрожує охолодження від¬носин із сусідами і неприязнь оточуючих. А якщо об’єктом доносу став справжній злочинець, то про почуття безпеки людина може забути.
Не краща ситуація і в самому МВС. Вимога складати «авторський» донос на своїх товаришів по службі, передаючи його особисто керівникові, забезпечує чесному міліціонерові безліч проблем у подальшій службі і житті, адже бланк доносу з його ім’ям так і залишається у відомстві.
Відзначимо, що в багатьох західних країнах, де система доносів приносить найбільш відчутні результати, свідки захищені пов¬ною анонімністю. Таким чином, донощик повністю звільняється від участі в подальших слідчих заходах, що гарантує його пов¬ну безпеку і суттєво економить особистий час.
На Заході громадянин уважає своїм обов’язком повідомити про будь-яке порушення правил, незважаючи на своє ставлення до того, хто його вчинив. Таким чином люди домагаються дотримання єдиних правил. У Росії громадянин, побачивши таке ж порушення, вважає за краще особисто пояснити людині, що та не права, але не повідомляти у вищі інстанції.
На небажання росіян у масовому порядку допомагати державним органам довгий час не могла вплинути навіть масштабна пропаганда і система заохочень доносництва.

Правила стукацтва

Виправити ситуацію, що склалася, вважають екс¬перти, не так складно, як уявляється на перший погляд. Насамперед необхідно подолати стереотип, що від начальства (най¬вищим начальством є держава) завжди виходитиме щось погане, тому завжди слід бути на протилежному боці. Отже, важливо, щоб усі керівники усунули бар’єри на шляху негативної інформації.
У МВС та інших міністерствах система доносів може стати ефективною тільки в тому випадку, якщо співробітникам буде дано право повідомляти про будь-який факт правопорушення, незважаючи на посаду того, хто його вчинив, безпосередньо у відомство, що займається розслідуванням даних злочинів.
На початковому етапі розвитку правової культури суспільства сприяти поширенню цивільної від¬повідальності може введення правил анонімності донощика і системи матеріальних заохочень.
З другого боку, не можна забувати й про те, що доносництво в умовах низької правової культури може призвести до появи безлічі нових вимагачів і корупціонерів. Експерти звертають увагу, що люди часто скаржаться на своїх знайомих не з причин громадянської свідомості, а через за¬здрість до соціального становища чи додаткового джерела доходу.
Результатом дезінформації часто стає підмочена репутація, зіпсована кар’єра, побутові конфлікти, які можуть набувати і протиправної форми. Часто слідчі орга¬ни не поспішають закривати порушені за наклепницьким доносом кримінальні справи. На¬віть якщо людину виправдають, факт порушення проти неї кримінальної справи ставить хрест на перспективах самореалізації в багатьох сферах життєдіяльності.
Російське суспільство потребує жорсткого зводу законів і правил, зокрема правил доносу. Без них шкода від будь-якої ініціативи буде значно вища, ніж передбачувана користь.

Аркадій СМОЛІН