Партнер фірми Sayenko Kharenko Тетяна Сліпачук:

«Арбітраж — не арифметика... А вища математика, як відомо, знає погрішності»

Понад 15 років роботи у сфері міжнародного арбітражу, участь у ролі арбітра та представництво інтересів клієнтів у більш ніж 180 міжнародних арбітражних розглядах, у різних інституціях, присутність у списках арбітрів провідних арбітражних центрів світу... Небагато знайдеться на вітчизняному правовому полі тих, хто може похвалитися таким досвідом арбітрування. В інтерв’ю нашому виданню партнер ЮФ Sayenko Kharenko Тетяна СЛІПАЧУК розповіла про взаємини з клієнтами, конкуренцію на ринку міжнародних арбітражних інститутів і чинники, що перешкоджають популяризації України як місця для проведення арбітражу.

«В Україні є все, щоб стати привабливою юрисдикцією для міжнародних арбітражних розглядів»

— Тетяно Володимирівно, які чинники, на вашу думку, заважають розвитку міжнародного арбітражу в Україні?

— В Україні є все, щоб стати привабливою юрисдикцією для проведення міжнародних арбітражних розглядів. Адекватний закон «Про міжнародний комерційний арбітраж», авторитетний Міжнародний комерційний арбітражний суд при Торгово-промисловій палаті України, освічені й досвідчені юристи, які представляють інтереси українських та іноземних підприємств у серйозних і складних справах у різних арбітражних інституціях — у Лондоні, Парижі, Стокгольмі...

При цьому Україна, як і раніше, не така популярна: для проведення арбітражу люди звертаються, як правило, в Англію, Швейцарію, Францію, Швецію. Відбувається це з двох істотних причин. По-перше, у нашій країні відсутній належний рівень підтримки арбітражу з боку державних судів. Це стосується безпосередньо самого процесу: вживання забезпечувальних заходів у арбітражному розгляді, ставлення до складних питань арбітражу в процесі (наприклад, оскарження арбітражного застереження), можливості опитати й запросити на засідання свідка, який не з’являється в арбітраж, забезпечення збереження доказів силами судової системи тощо.

По-друге, це проблема, можна сказати, психологічного характеру. Вона пов’язана з усталеною думкою, що привабливою є й може бути виключно іноземна юрисдикція, переважно західних країн. Ці дві причини у своїй сукупності перешкоджають тому, щоб Україна активно використовувалася як місце проведення арбітражу.

— Які заходи щодо вдосконалення вітчизняного законодавства у сфері міжнародного арбітражу слід ужити невідкладно?

— На мій погляд, є два першочергові питання. Перше пов’язано з доповненням Цивільного процесуаль­ного кодексу положеннями, що стосуються забезпечувальних заходів у арбітражному розгляді, друге — з поверненням апеляційним судам повноважень стосовно розгляду клопотань про скасування та виконання арбітражних рішень. Ці два напрями є пріоритетними.

— Як ви вважаєте, через скільки років удасться припинити відплив за кордон спорів за участю українських сторін?

— Якщо нам удасться досить швидкими темпами об’єднати нав­коло ідеї максимального сприяння розвитку в Україні міжнародного арбітражу фахівців, суддів та інституції, це може бути й певний прогнозований строк. Але явно не рік і не два. Найоптимістичніший прогноз — п’ять років.

Окрім створення умов, необхідно, щоб сторони контрактів почали складати арбітражні застереження на користь арбітражу в Україні, за якими би виникали спори. Головне, аби кожен рік ставав витком вгору, щоб ми не крутилися на місці.

«У місцевому суді можна зустріти суддів, від спілкування з якими відчуваєш інтелектуальне задоволення»

— У професійних колах неодноразово звучала думка, що підхід українських судів до питання арбітрабельності корпоративних спорів сформований не на його користь. На вашу думку, корпоративні спори арбітрабельні?

— Що стосується спорів, пов’язаних з угодами між акціонерами з приводу, наприклад, їхніх прав і зобов’язань у рамках корпоративних відносин, то чому ні?! Це комерційні питання.

Що стосується некомерційних питань, то в кожному конкретному випадку, виходячи з предмета відносин, суб’єктів і так далі, потрібно розбиратися, враховуючи, зокрема, й судову практику.

Якщо проаналізувати відповідні норми кодексів і законів України, то достатньо підстав стверджувати, що законодавець не припускав повної заборони арбітрабельності корпоративних спорів, швидше він хотів забезпечити, аби іноземний суд не міг постановляти рішень, які б суперечили імперативним правовим нормам, від яких сторони не мають права відступати. Для того щоб виробити правильний підхід до питання стосовно арбітрабельності корпоративних спорів, представникам судової системи й корпоративним юристам слід провести серйозну спільну роботу.

— Кажуть, що державні суди помилково застосовують положення закону «Про третейські суди» до питань міжнародного комерційного арбітражу. Чи стикалися ви з такою проблемою на практиці?

— Помилки є… Не можу сказати, що в нас практика або погана, або хороша. Вона нестабільна. З другого боку, в місцевому суді можна зустріти суддів, від спілкування з якими відчуваєш інтелектуальне задоволення.

Водночас іноді трапляються рішення, за які соромно. Якщо ми активно рухаємося назустріч світовій спільноті, то повинні розуміти, що в наших судах розглядатиметься все більше й більше справ з міжнародним елементом. Судді повинні бути до цього готові. І професійно, і ментально.

— Відомо, що до закону «Про міжнародний комерційний арбітраж» були внесені зміни, згідно з якими повноваження щодо розгляду клопотань про скасування арбітражних рішень передані від апеляційних судів загальним судам першої інстанції. Якщо проаналізувати судову практику за час, що минув після нововведень, як ви вважаєте, чи не видається доцільним повернення цих повноважень апеляційним судам?

— Це те, про що я говорила раніше. Повернення даних повноважень апеляційним судам було б стовідсотково доцільним і ефективно б позначилося як на розвитку міжнародного арбітражу, так і на ставленні до нього. Крім того, це дозволило б сконцентрувати відповідну судову практику в значно меншій кількості судів.

— Чи сформувалися вже в міжнародному комерційному й інвестиційному арбітражі прецеденти, які можуть забезпечити ухвалення рішень щодо однорідних категорій справ?

— Так, прецеденти існують і досить активно використовуються. В інвестиційному арбітражі жодне ухвалене рішення, як і більшість аргументів, які подаються в рамках процесу, не бувають без використання рішень, що приймалися раніше з аналогічних питань. В інвестиційному арбітражі вже існують сталі юридичні категорії, і тому рішення, що трактують такі поняття в рамках тих чи інших обставин, безумовно, мають колосальне значення. У комерційному арбітражі — присутні, але меншою мірою. Наприклад, в англійському праві і прецеденти, і цитати з наукових коментарів є невід’ємним аргументом позицій сторін і в подальшому — постановленої ухвали, але це не виключає ухвалення арбітрами абсолютно іншого рішення, виходячи з конкретних обставин справи, сили позицій сторін, наданих доказів тощо.

Варіативності (тих додаткових обставин, з яких складаються відносини сторін) у комерційному арбітражі набагато більше, ніж в інвестиційному.

«Діалог іде складно. Але він іде…»

— На прес-конференції з нагоди створення Української арбітражної асоціації ви озвучили її основні цілі та завдання на перспективу. Що вже вдалось утілити в життя й що плануєте в найближчому майбутньому?

— Найбільш важливим я вважаю створення в рамках асоціації робочих груп. Перша активно готує пропозиції щодо зміни законодавства в частині сприяння міжнародному арбітражу та його процедурам. Мова йде про зміни до Цивільного процесуального кодексу з метою реалізації всіх механізмів арбітражу в рамках української юрисдикції. Паралельно ця робоча група поставила завдання максимально співпрацювати із судовою системою для обміну досвідом, знаннями, інформацією. Це непростий процес, діалог поки йде складно. Але він іде …

Крім того, починає функціонувати друга робоча група, діяльність якої націлена на вирішення питань, пов’язаних з розвитком арбітражу ad hoc. Наше завдання — зробити так, аби сторони, якщо вони хочуть звернутися до такого «разового» арбітражу, не відкидали Україну як потенційне місце для розгляду.

—Наскільки поповнився «штат» асоціації з моменту її презентації?

— Сьогодні кількість членів асоціації зросла в 3 рази. Вважаю, що за рік це досить непогане поповнення. Хотілося б, щоб кількість членів збільшувалася, оскільки завдань перед нами стоїть багато. Серед них, зокрема, підвищення кваліфікації молодих фахівців і пропаганда етичних стандартів арбітражу.

— Не так давно відбулася презентація українського перекладу рекомендацій Міжнародній асоціації юристів щодо складання міжнародних арбітражних застережень. Як ви оцінюєте роль вітчизняної версії рекомендацій у популяризації арбітражу?

— Це чудова ініціатива... МАЮ — досить формалізована організація, з чіткою внутрішньою структурою та правилами поведінки, тому було дуже складно дістати схвалення на переклад. Що зрозуміло, оскільки навіть при перекладі Конвенції про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень різними мовами були допущені певні неточності. Тому вкрай важливо, щоб при перекладі не спотворився юридичний зміст тієї чи іншої пропозиції, абзацу, пасажу. Рекомендації — це документ, який потрібно прочитати, над яким слід подумати, після чого не механічно підставити собі в договір, а застосувати до конкретної ситуації, до тих правовідносин, щодо яких може виникнути спір.

«Бажано, щоб резонансні справи не йшли за рубіж»

— Вас увели до складу арбітрів Морської арбітражної комісії та МКАС при ТПП України. Чи відомо вам, скільки міжнародних спорів МКАС при ТПП розглядає за рік? Чи є серед них складні й резонансні справи?

— На офіційному сайті ТПП України розміщується щорічний звіт МКАС, в якому зазначається кількість справ, їх «національна належність», строки розгляду. Також документ містить інформацію про просвітницьку й публічну діяльність МКАС. Така практика є дуже правильною.

Що стосується резонансних справ, то, на мій погляд, їх поки не вистачає. Принаймні, якщо судити за публічно доступною інформацією. Бажано, щоб наша юрисдикція стала популярнішою та щоб резонансні справи не йшли за рубіж. Звичайно, складно конкурувати з такими гігантами, як Міжнародний арбітражний суд ICC, оскільки ми — міжнародний арбітражний центр національного рівня, а ICC — транснаціонального. Проте певний відсоток цікавих і резонансних справ, які стосуються українського бізнесу й реалій, ми могли б розглядати в нашій країні.

— На вашу думку, чи є МКАС при ТПП України гідним конкурентом на ринку міжнародних арбітражних інститутів?

— Стосовно таких міжнародних гігантів, як ICC, думаю, ні. Відносно інших національних центрів, напевно, так. За наявності, наприклад, контрактів між українськими й польськими підприємствами сторони в більшості випадків звертаються до нашого суду. Вважаю, що на східноєвропейському ринку МКАС при ТПП України — дуже сильний гравець.

Якщо говорити про Західну Європу, то й тут МКАС готовий скласти конкуренцію окремим інституціям. Безумовно, є центри, які через досвід, можливість проведення тих чи інших процедур, у тому числі технічний характер, забезпечують сторонам комфортніший розгляд спорів і високий рівень професіоналізму арбітрів. Якщо говорити про Південно-Східну Азію — Сінгапур, Китай, Малайзію, то арбітражні центри, які в них з’явилися за останній час, вирвалися далеко вперед як за рівнем технологій, так і за рівнем послуг у них багато арбітрів зі світовим ім’ям.

— Наскільки «популярними» в останні кілька років були звернення до МАК?

— Морські спори — дуже складні й дуже специфічні. Особливо цікаво їх розглядати, коли серед арбітрів — і юристи, і капітани морських суден. Але цей процес нерозривно пов’язаний з тим, наскільки в державі розвинене мореплавання. І Гамбург, і Лондон — історично «морехідні». Там розглядається велика кількість справ.

Що стосується МАК при ТПП України, то комісія розглядає від 6 до 10 справ на рік. Крім того, дуже часто в арбітражних застереженнях угод, укладених українськими судноремонтними заводами, вказується саме МАК.

«У моїй практиці були, є й будуть справи, від яких я відмовляюся»

— Існує таке поняття, як етичні правила конкурентної боротьби на ринку. Чи дотримуються їх у бізнес-середовищі? Чи стикалися ви з порушеннями колегами етичних принципів? Чи є власні «професійні заповіді», яких ви додержуєтесь?

— Складно відповісти на це запитання, тому що я як із клієнтами, так і з колегами та друзями поводжуся як порядна людина. Я дуже вдячна своїм викладачам в університеті, які в перервах між розповідями про основи цивільного права, вкладали в голови студентів певні етичні норми та правила поведінки, зокрема на прикладі свого життя й досвіду.

Тому при вирішенні будь-яких питань я прагну оцінювати ситуацію з погляду звичайної людської порядності. А з порушеннями етичних правил колегами не стикалася.

— Заради того, щоб догодити клієнтові й отримати прибуток, юристи готові якщо не на все, то практично на все. Чи існують речі, на які ви не готові йти заради клієнта?

— У моїй практиці були, є й будуть справи, від яких я відмовляюся. Якщо мені не подобається ситуація, якщо я не погоджуюся з клієнтом у тому, що стосується застосування методів доказування, які він використовував за порадою інших юристів, якщо є речі, неприйнятні для мене через виховання, етичні принципи та сприйняття себе як професіонала, я не приймаю призначення арбітром або радником.

Репутація та професіоналізм для юриста — надзвичайно важливі речі. А в міжнародному арбітражі особливо складно заробити гарну репутацію. Тому, коли юриста починають сприймати на міжнародному рівні, це багато чого варте.

— Що в роботі приносить вам найбільше задоволення?

— Багато чого. По-перше, задоволення приносить інтелектуальна складова. Постійно потрапляєш у різні ситуації: різне застосовуване право, різні регламенти, різні клієнти, різні завдання, різні арбітри... Дуже подобається спілкування з колегами — представниками різної спеціалізації, оскільки воно цікаве з погляду обміну досвідом, думками. Внаслідок того що процеси відбуваються не тільки в Києві, приносить задоволення можливість подорожувати, бувати в різних країнах, знайомитися з різними арбітражними інститутами та правовою культурою.

«Є категорія юристів, які схильні штучно завищувати шанси клієнта на виграш»

— Спираючись на власний досвід, скажіть, від чого насамперед залежить якість юридичних послуг: від досвіду, знань, уваги до клієнта?

— Від усього в сукупності. Безумовно, теоретична база дуже важлива, але найголовніше — весь час практикувати й на основі цього вчитись. У жодному випадку не можна зупинятись і вважати, що ти вже все знаєш, тому що насправді ти не знаєш нічого. Якщо зупинишся, то той рівень практики, який був отриманий раніше, просто відкине тебе назад. Важливі постійна робота над собою, обмін досвідом, активні дискусії. Складно бути тільки теоретиком у комерційному арбітражі: книги й документи не дають належного інструментарію для юриста. Адже недарма багато вчених, викладачів на базі свого теоретичного досвіду, академічних знань прагнуть знайти ще й практичну роботу, щоб розуміти, як це може бути використано в житті. У той же час юрист-практик повинен не забувати опанувати теорію.

— Чи ведете ви підрахунок виграних і програних справ?

— Звичайно, веду. Це дуже цікаво й має велике значення. Відсоток виграних справ становить близько 65—70%. На жаль, більшого відсотка поки добитися не вдалося. Є низка об’єктивних причин для цього: по-перше, в самому бізнесі немає однозначно «білих» або «чорних» ситуацій, як правило, обидві сторони встигають зробити помилки; по-друге, в міжнародному арбітражі складніше забезпечити високий «виграшний» відсоток через відсутність «залізної» практики, яка дозволила б юристові сформувати ставлення до тієї чи іншої проблеми. Крім того, присутній елемент непередбачуваності, який виключити неможливо, наприклад пов’язаний з опитуванням свідків, показання яких покладені в основу позиції твого клієнта. Завжди прагну чесно сказати клієнтові, як бачу перспективи розгляду справи, ідентифікувати ризики, щоб їх зменшити. Відсоток позитивного результату для клієнта буває і 50 на 50, буває й менше. Іноді клієнт готовий іти в арбітраж, навіть коли за попередньою оцінкою ймовірність виграшу зовсім невисока. Є категорія юристів, які схильні штучно завищувати шанси клієнта на виграш. У мене інший підхід.

— Тобто немає сенсу обіцяти 100-процентний успіх, щоб утримати клієнта, краще озвучити реальні прогнози, навіть якщо вони будуть не дуже оптимістичні?

— Думаю, з моїм підходом можна посперечатися. Можливо, для того, щоб почати працювати з клієнтом, іноді й варто завищити відсоток. У мене було дуже багато обговорень цього питання з колегами. Є прихильники різних підходів. Я схильна швидше до максимально об’єктивної оцінки, ніж до обіцянки завищеного відсотка. Я ніколи не скажу клієнтові, що ймовірність виграшу буде стопроцентною. Арбітраж — не арифметика... А вища математика, як відомо, знає погрішності.

— Яка книга, на вашу думку, повинна бути настільною для кожного, хто обрав своїм ремеслом юриспруденцію?

— Настільна книга в кожного повинна бути своя. Не думаю, що якщо людина займається юриспруденцією, то в обов’язковому порядку її настільною книгою повинні бути промови відомих адвокатів, які-небудь детективи або дуже відома монографія, яка стосується питань тієї чи іншої галузі права. Якщо томик Івана Буніна — настільна книга юриста, це зовсім не означає, що юрист поганий.

— Кілька побажань читачам «ЗіБ»…

— Для читачів у мене побажання одне — бути людьми зацікавленими, небайдужими. Якщо людина не байдужа, це величезна перевага та стимул для саморозвитку.