Інстанція особливого значення.

Олена Мелешак: «Грамотному, чесному, кваліфікованому судді боятися абсолютно нічого»

За кількістю розглядуваних резонансних справ з Шевченківським ра¬йонним судом м.Києва може суперничати хіба що його сусід — Печерський райсуд.
Так уже склалися обставини, що останнім часом у Шевченківському райсуді м.Києва змінилося чотири керівники. Крім того, цей суд за короткий час двічі фігурував у кримінальній хроніці: спочатку після вбивства судді Сергія Зубкова, потім у зв’язку із затриманням 4 працівників апарату за підозрою в хабарництві.

Оскільки на цей момент нинішній голова суду перебуває на лікарняному, відповісти на запитання кореспондентки «ЗіБ» погодилася перший заступник голови Олена МЕЛЕШАК, яка, незважаючи на нетривалий час роботи в столиці, вже встигла себе проявити. Олена Вікторівна розповіла, які нововведення були запроваджені в Шевченківському райсуді цього року і чим столична Феміда відрізняється від провінційної.

«Ми пишаємося тим, що є свого роду кузнею кадрів для судів вищого рівня»

— Олено Вікторівно, в Шевченківському районному суді за останній час змінилося кілька керівників. Це випадково чи пов’язано зі стратегічним розташуванням суду і, відповідно, з особливим статусом його голови і боротьбою за цю посаду?
— Відразу можу сказати: враження про «боротьбу за владу» однозначно помилкове. Я особисто знайома з трьома екс-головами Шевченківського районного суду м.Києва: Зінаїдою Антошиною, Борисом Гульком та Іриною Тельниковою. Всіх цих людей можна назвати професіоналами з великої букви, вони мають величезний досвід роботи.
З.Антошина — взагалі надзвичайно інтелігентна людина. Після того як закінчився строк її повноважень як голови, вона спочатку працювала рядовим суддею, а потім звичайним адвокатом. І нині Зінаїда Володимирівна часто відвідує суд, при цьому ніколи не користується своїм колишнім службовим становищем, разом з іншими адвокатами сидить у чергах.
На посаді її змінив Б.Гулько. Після того як закінчився п’ятирічний строк його повноважень, це місце зайняла І.Тельникова. Вона застала той момент, коли «переформатовувалися» наші суди і створювався Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ. Скажіть, хто, як не голова суду, гідний потрапити у ВСС? До речі, Борис Іванович теж рекомендований на обрання суддею ВСС. Думаю, це найкраща оцінка роботи людини в мантії.
Також нічого особливого немає і в статусі нашого суду: відповідно до закону «Про судоустрій і статус суддів» він належить до системи судів загальної юрисдикції та є звичайним місцевим судом...
— У правовому розумінні — безумовно. Мається на увазі швидше неформальний «особливий статус» суду, який є одним із центральних у столиці та в якому розглядають багато резонансних справ...
— Судячи з нашого приміщення, з того, в яких умовах ми працюємо, цього не скажеш. При цьому нам нікуди не подітися від того, що ми слухаємо резонансні справи… Це зумовлено місцеположенням нашого суду й тим, що він — найбільший районний суд не тільки в масштабах столиці, а й у масштабах України.
Не забувайте, що Шевченківський район, по суті, об’єднує три колишні райони Києва. Можете уявити його масштаби!
— За статистикою, в Шевченківському райсуді не тільки часто змінюються голови, з нього нерідко йдуть рядові судді. Як правило, на підвищення. У чому причина такої плинності кадрів?
— Якщо брати статистику щодо окремо взятого суду, то зміни в складі суддів, безумовно, наявні. Але подивіться на ці ж показники в усіх районних судах столиці, і ви побачите, що така сама проблема характерна практично для кожного суду м.Києва. І якщо раптом з нашої установи йде більше суддів, то тільки з однієї причини: просто їх пропорційно більше, ніж у будь-якому іншому суді.
У Шевченківському районному суді нині працює 41 суддя. У жодному іншому районному суді немає такої кількості служителів Феміди. Навіть у Печерському райсуді, якщо не помиляюся, тільки 36.
Справи, котрі, як правило, слухають судді кримінальної, цивільної колегій, досить серйозні та складні, і це дає суддям неоціненний досвід, величезний професійний багаж. Їх, природно, запрошуватимуть на роботу для того, щоб заповнити «ніші» в спорожнілих судах вищого рівня.
Не можна не зауважити, що внаслідок змін у законодавстві стався значний відплив кадрів із судів (переважно за рахунок тих, у кого великий стаж роботи) у зв’язку з переходом в інші інстанції.
Частина суддів з апеляційної та касаційної інстанцій подали заяви про відставку через те, що старий закон передбачав при звільненні єдиноразову виплату в розмірі 10 окладів, а в новому цієї норми немає. На їхні місця прийшли колеги з районних судів.
Ми пишаємося тим, що Шевченківський райсуд є свого роду кузнею кадрів для судів вищого рівня. Хоча, якщо чесно, з колегами ми розлучалися практично зі сльозами на очах. Кожного вмовляли змінити рішення, і деякі обіцяли, що, можливо, повернуться.
— З вищих судів навряд чи хтось повернеться…
— Якщо прослідкувати кадрові перестановки — такі випадки були. Хоча, звичайно, одиничні. Водночас приємно було, коли під час підбиття підсумків роботи Подільського райсуду заступник голови Апеляційного суду м.Києва Марія Приндюк відзначила високий професійний рівень новопризначених суддів, зокрема тих, хто прийшов з Шевченківського райсуду.

«Не можна протиставляти столичне і провінційне правосуддя»

— Чи помітили ви яку-небудь різницю між столичним і провінційним правосуддям?
— Не можна протиставляти провінційне і столичне правосуддя. У нас усіх одні закони, завдання, шляхи розвитку. Навіть у матеріальному забезпеченні, як виявилося, великої різниці немає. Коли я вперше йшла в Шевченківський райсуд, в уяві малювалося щось грандіозне, вражаюче. А побачила суд, який мало чим відрізнявся від судів Донецької області, — самі бачите наше приміщення й умови роботи.
Немає різниці й у роботі суддів. Усі завантажені. Всі трудяться, як бджілки. Єдине, в чому відмінність, — в якості й предметі справ, які розглядають столичні судді. Звичайно ж, це пов’язано з особливим статусом міста. Природно, що розглядають тут справи дещо складніші й різноманітніші, ніж у провінційних судах. Але в цілому проблеми і способи їх вирішення однакові.
— У Шевченківського райсуду м.Києва довго були проблеми з приміщенням. Не так давно йому передали будівлю на вул.Великій Житомирській. Чи відповідає це приміщення потребам суду? 
— Частково так. Наявність нинішнього і нового приміщень вирішить наші проблеми. Тому спасибі всім, хто брав участь у тому, щоб забезпечити Шевченківський райсуд новою будівлею.
Звичайно, це все ще далеко від ідеалу. Але багато наших проблем таким чином можна буде вирішити, зокрема збільшити конвойне приміщення, розмістити суддів і апарат суду в кращих умовах, забезпечити більший комфорт громадянам, які приходять до суду. Разом з тим ми сподіваємося, що судова адміністрація допоможе нам і облаштувати це приміщення.

«Щоб ухвалити справедливий вирок, суддя змушений відкладати слухання справ»

— Не так давно Ніна Карпачова висловила незадоволеність Раді суддів загальних судів з приводу тяганини з розглядом справ, що стосуються тримання під вартою підслідних: мовляв, суди з цього погляду порушують усі розумні строки. Найбільше нарікань було саме на Шевченківський райсуд. За словами омбудсмена, при розгляді 13 справ щодо строків тримання під вартою була допущена тяганина. Чи є цьому об’єктивне пояснення?
— Перш за все величезне спасибі Ніні Іванівні, яка виконала грандіозну роботу, щоб звести все це в суху статистику і звернутися з листом до Ради суддів України. Проблема затримки з розглядом кримінальних справ стала предметом обговорення не тільки в нашому колективі, коли ми збирались із суддями, детально розбирали статистику, стан справ з кожного питання, а й у Раді суддів судів загальної юрисдикції. Якщо проаналізувати, то проблема в усіх судів одна й та сама, а кількість справ, у яких допущено тяганину, знову-таки, пропорційна кількості матеріалів і чисельності суддів. Шевченківський райсуд — найбільший суд столиці, у нас найбільша кількість розглянутих кримінальних справ — звідси і результат.
Із чим пов’язана ця проблема? По-перше, наше конвойне приміщення розраховане на одночасне перебування в ньому лише 12 підсудних. При цьому в провадженні одного із суддів є справа, в рамках якої під вартою перебуває 7 чоловік, її обсяг — близько 700 томів. Оголошення тільки резолютивної частини обвинувального висновку займає місяць! У іншого судді — ще 5 підсудних під вартою, у третього — 4. Природно, всі ми маємо графік і призначати справи можемо тільки відповідно до нього.
Другий аспект цієї проблеми пов’язаний з якістю досудового слідства, яке залишає бажати кращого, а це спричиняє повернення справ на додаткове розслідування або, по суті, здійснення суддею функцій слідчого і проведення судом низки слідчих дій: призначення експертизи, доручення органу досудового слідства щодо проведення очних ставок, допит додаткових свідків. Адже часто під час судового розгляду спливають нові обставини, які чомусь залишилися поза увагою слідчого. І для того, щоб ухвалити справедливий вирок, суддя змушений у цьому розбиратись і відкладати слухання справ.
Крім того, низька правова культура окремих громадян, які часто не з’являються в суд, призводить до необхідності їх доставки, що вимагає часу. Розрив між слуханнями стає ще більшим.
Ще один момент — це неналежна робота конвойної служби. У неї часто ламаються машини, вона невчасно доставляє підсудних. 
Якщо суд працює з 9.00 до 18.00, то слухати кримінальні справи ми можемо з 12.00, а то і з 13.30. Часто конвойна служба не може надати достатню кількість співробітників для охорони 12 підсудних відповідно до існуючої норми. І це теж уповільнює розгляд справ. Відповідає ж за все суддя. Адже тут усе залежить від комбінації багатьох елементів, які поза сферою його впливу.
— Порушення строків тримання під вартою, про яке говорила Н.Карпачова, — наслідок збільшення строків розгляду кримінальних справ?
— Звичайно. Ті 13 справ, згадані Н.Карпачовою, перебували в провадженні суддів, які не закінчували розгляд справ, переходили до судів вищої інстанції, передавали справи колегам, які теж із часом переводилися до суду вищої інстанції. У результаті маємо те, що маємо. Ні голова, ні його заступник вплинути на процес переходу суддів ніяк не можуть.
На засіданні ради суддів це питання розглядалось, і було ухвалено рішення, що суддя все-таки повинен виконати свою роботу, розглянути «задавнені» справи і тільки після цього робити свою кар’єру.
— Яке у вас у середньому навантаження на кожного суддю?
— Станом на 1.05.2011 в провадженні 8 суддів було 1047 справ. Це при тому, що до цих суддів входжу я, а в мене навантаження, як у заступника, 50%. Тобто можна підрахувати, що на кожного суддю припадає понад 100 кримінальних справ. Причому це досить серйозні справи: в одного справа налічує 200 томів, у другого — 150, у третього — 120, у четвертої — взагалі близько 700 томів. Уявляєте, скільки часу займе вивчення такої справи?! А суддя повинен досліджувати кожен доказ і дати йому оцінку.
На жаль, ніяких нормативів навантаження немає. Проте думаю, що незабаром і Рада суддів, й інші органи прийдуть до того, щоб розробити такі нормативи.
На жаль, ми не можемо вплинути на цю ситуацію. Ми зробили все можливе, щоб захистити наших суддів, котрі розглядають кримінальні справи, від другорядного навантаження. Вони не чергують, не розглядають подань органів досудового слідства, не займаються бюрократичними процедурами, якими щодня повинен займатися кожен суддя. Суддів кримінальної колегії рішенням загальних зборів позбавили цього клопоту, щоб дати їм можливість концентруватися на розгляді справ, які перебувають в їх провадженні.
Так само ми виділили суддів із цивільної колегії для розгляду скарг на постанови слідчих, прокурорів, які за складністю нічим не відрізняються від серйозної кримінальної справи, проте строки їх розгляду більш скорочені. У зв’язку із цим суддя, котрий розглядає кримінальну справу й у провадженні якого перебуває така скарга, змушений відсовувати цю справу вбік і приділяти увагу скарзі.
— Це була ваша ініціатива?
— Так. Після обговорення скарги Н.Карпачової ми прийшли до такого рішення на загальних зборах.
— Які ще нововведення вам вдалося запровадити?
— Ми намагалися аналізувати досвід інших судів, у тому числі й Печерського районного. У них за кожним суддею закріплений зал судового засідання. Ми ж пішли шляхом закріплення залів за суддями кримінальної колегії. Річ у тому, що в нас недостатньо приміщень, і ми запровадили це нововведення, щоб наші судді могли вільно користуватися залом і не стояли в черзі, щоб призначити слухання справи.
Взагалі, ми сформулювали 10 пунктів, як поліпшити роботу суду, зокрема, виступили з ініціативою, щоб наш суд передали під конвоювання внутрішніх військ, аби підслідних доставляли не о 13.30, а до 10.00. Це не тільки моя заслуга, у нас бойовий колектив, і ми разом за допомогою ведення дебатів на наших нарадах шукали можливості поліпшення ситуації з розглядом кримінальних справ.

«Жити в страху неможливо»

— Наприкінці березня країну сколихнула звістка про вбивство судді Сергія Зубкова. Ця трагедія стала черговим підтвердженням того, наскільки крихкими є гарантії суддівської недоторканності. Закон «Про судоустрій і статус суддів» їх ще більше урізав. Як ви вважаєте, чи є шанс, що їх повернуть?
— Дане питання я б розглянула в іншому ракурсі. Це трагедія не тільки нашого суду, а й усього нашого суспільства. Проте її не можна оцінювати тільки як небезпеку для судді, оскільки будь-який державний службовець може піддаватися таким ризикам.
У нинішньому законі гарантії недоторканності судді аналогічні гарантіям депутатської недоторканності. А якщо говорити про гарантію збереження життя — хіба можна приставити до кожного судді охоронця? Якщо ж існує загроза життю судді, то згідно із законом йому повинна бути негайно виділена охорона. За час моєї роботи в Шевченківському райсуді я вже підписувала таку постанову про гарантування безпеки нашій судді, якій погрожували. Так що в цьому відношенні закон діє оперативно.
З приводу смерті судді С.Зубкова можу сказати, що це була величезна трагедія для сім’ї, грандіозна втрата для нашого колективу. Мені б хотілося подякувати всім, хто надав допомогу і підтримку сім’ї загиблого. Судді з різних регіонів України висловили співчуття, багато колег з Києва були присутні на церемонії. У цьому було якесь суддівське єднання.
— Після цього вам самій не страшно одягати мантію?
— Абсолютно ні. Не можна вберегтися від рук маніяка, вбивці. Жити в страху неможливо, можна тільки сподіватися, що цей випадок одиничний.
— Сьогодні суддівський корпус турбують й інші ризики, зокрема розширення повноважень Вищої ради юстиції. Скажімо, тепер цей конституційний орган може ініціювати питання про звільнення судді за порушення строків розгляду справи. Чи не стане це черговим інструментом впливу на суддю?
— Грамотному, чесному, кваліфікованому судді, навіть якщо він виходить за встановлені процесуальним законом граничні строки розгляду справ, боятися абсолютно нічого. Тому що не було ухвалено жодного рішення стосовно судді, котрий порушує строки, якщо це було викликано об’єктивними причинами і є докази невинності судді.
— Але ж цього не прописано в законі. Чи не може ця «зачіпка» використовуватися як механізм тиску? Деякі судді вважають, що повноваження ВРЮ надмірні, рядові судді дуже залежні від цього органу. Чи згодні ви з думкою колег?
— Я так не вважаю. Більш того, я впевнена, що наявність таких органів, як ВРЮ і Вища кваліфікаційна комісія, дисциплінує суддю і змушує його підвищувати професійний рівень.

«Помічникам зовсім не обов’язково діяти з намови судді»

— У березні цього року в Шевченківському райсуді вибухнув корупційний скандал — тоді СБУ затримала 4 співробітників суду за підозрою в отриманні хабара. Чим закінчилася ця історія? Наскільки, по-вашому, вона типова?
— Тоді дійсно було затримано 4 помічників суддів, але при цьому жоден з наших служителів Феміди не був причетний до скандалу, проти жодного судді не було порушено кримінальної справи. Фігурують у цій справі секретарі канцелярії, помічники суддів.
— Помічники суддів навряд чи діяли самостійно.
— Ви бачите, в якому приміщенні я перебуваю? Зі мною в одному кабінеті сидять помічник і секретар. Практика розгляду багатьох кримінальних справ така, що люди, котрі перебувають в одному приміщенні, в цілому володіють матеріалом справи і знають, які рішення виносять судді. І, як правило, є певні шаблони, підходи, пов’язані з обранням запобіжного заходу, заходи покарання, тому можна легко маніпулювати цими знаннями. При цьому зовсім не обов’язково діяти з намови судді. На місці суддів, помічники яких були затримані, я б навіть трохи образилася через ваше припущення, особливо якщо врахувати чесність і професіоналізм цих служителів Феміди.
Обставин справи я не знаю, але в будь-якому випадку розголошувати їх не можу, оскільки поки триває слідство.
— Наскільки мені відомо, один із суддів вашого суду не так давно був звільнений за порушення присяги… 
— Так, останнім часом був один такий випадок. У січні 2011 року був звільнений Кирило Кормушин, суддя кримінальної колегії. Це було пов’язано з тим, що вступила в силу постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за корупційні дії. Подробиць я не знаю, тому що це було ще до мого приходу до суду.
— Новий закон про судоустрій посилив механізми боротьби з корупцією. Чи будуть, по-вашому, дані заходи ефективними?
— Це покаже час. Але заздалегідь можна зробити висновок, що ці заходи дієві. Правда, не можна забувати, що корупціонери є не тільки серед служителів Феміди, і боротьба з ними повинна вестися повсюдно, а не тільки в судовій системі.
Думаю, тільки сукупність заходів, перерахованих у законі, може дати результат. При цьому, звичайно, не потрібно виходити за межі розумного. Я нічого не маю проти того, що згідно із законом судді повинні обнародувати свої декларації. Проте, якщо при цьому будуть указані адреси судді та його родичів, це, погодьтеся, занадто. Добре, що були швидко внесені корективи.
— Що б ви хотіли побажати своїм колегам?
— Я хочу побажати всім своїм колегам мати такий же працездатний, бойовий і дивовижний колектив, як у нашому суді, щоб держава пам’ятала про нас, а ми все робили для того, аби покращувати своєю роботою життя наших людей, адже для багатьох суд — це остання інстанція.