«Отроки» в кампанії

Три найближчі місяці спостерігатимемо «броунівський рух» міських голів і дрібних молодих партій

Закон про місцеві вибори, підписаний днями Президентом, створив проб¬леми не тільки по¬літичним проектам Арсенія Яценюка і Сергія Тігіпка, а й поставив під сумнів політичне майбутнє багатьох градоначальників по всій країні. Мери україн¬ських міст, котрі бажають зберегти за собою посади до 2014 року, тепер змушені шукати міську організацію політичної партії, яка б висунула їх для участі у виборах.

Партійні терзання градоначальників

Для багатьох міських голів пункт закону, що вимагає «прив’язки до пар¬тійності», став справжнім головним болем. Особливо для тих безпартійних мерів, чий рейтинг раніше не давав приводу сумніватися в перемозі на майбутніх виборах. Сьогодні, як показав аналіз «Главкому», такі градоначальники діють залежно від переваг виборців свого регіону. На сході та півдні України мери в основному прагнуть заручитися підтримкою Партії регіонів або «Сильної України» (там, де вона присутня), на заході та в центрі — націонал-демократичних або так званих технічних партій, місцеві організації яких існують лише на папері.
Добра половина мерів великих міст досі не оголосила про те, за підтримки якої парторганізації піде на вибори. Особливо ускладнюється завдання для тих, хто свого часу побив горщики з «регіоналами», але хоче знову очолити громаду, яка на президентських виборах здебільшого підтримала Віктора Януковича. На озвучену стратегію ПР — підтримувати популярних у місті політиків в обмін на союз і лояльність до партії — мабуть, розраховують у Дніпропетровську, Запоріжжі, Миколаєві та Сімферополі.
Скажімо, перед складним вибором опинився сьогодні мер Запоріжжя Євген Карташов. Керівник міста, де більш ніж половина виборців підтримує Партію регіонів, у сварці з «біло-голубими» з 2006 року. Проте, як відзначають у регіональних ЗМІ, мер подумує повернутися до «регіоналів». Проти цього — очільник області Борис Петров і найімовірніший кандидат у мери від ПР Володимир Кальцев.
Міський голова Сімферополя Геннадій Бабенко, як і мер Запоріжжя, має намір продовжити строк перебування на посаді. У нього, як і в Є.Карташова, не все гладко у відносинах з Партією регіонів. За інформацією тих же регіональних ЗМІ, мер не втрачає надії заручитися підтримкою ПР. Його обнадіює той факт, що місцеві «регіонали» ще не назвали свого претендента на посаду.
У Дніпропетровську, яким керує Іван Кулинченко, більшість місць у міськраді, очевидно, роз¬ділять Партія регіонів і «Сильна Україна». Ни¬нішній мер не може похвалитися підтримкою ні першої, ні другої політичної сили. Тому й заговорили про вступ мера в ряди «біло-голубих» як про останній шанс утриматися в кріслі градоначальника. У прес-службі мера Дніпропетровська журналістів повідомили, що він, безумовно, визначатиметься і шукатиме підтримки політичної партії. Але про свій вибір оголосить ближче до початку виборчої кампанії.
Трохи простіше безпартійним, наприклад мерові Чернігова Олександру Соколову, який може розраховувати як на підтримку «партії влади», так і на власний рейтинг. На свої сили, мабуть, розраховує і мер Одеси, хоча формально Едуард Гурвіц залишається в рядах «Нашої України».
Особливо цікава ситуація в Харкові та більшості великих міст Донбасу. Там «регіонали» вже зробили вибір на користь висунення найбільш рейтингових кандидатів. У кількох безпартійних мерів у цьому регіоні шанси виграти вибори без союзу з «регіоналами» явно невисокі. До того ж тут навіть за наявності високого власного рейтингу немає сенсу опонувати «регіоналам»: вони, так чи інакше, отримають більшість у міських радах і весь час каденції будуть приречені на буцання теляти з дубом.
Утім, розмови про висунення Олександра Яро¬славського (президента ФК «Металіст» і відомого бізнесмена) в мери можуть виявитися небезпідставними, а це різко змінить ситуацію в Харкові.

Між двох вогнів

Ситуація на заході України часто з точністю до нав¬паки повторює обставини, в які потрапили мери, котрі діяли, на сході та півдні. Градоначальникам потрібно шукати підтримку в опозиційних партій. Проте ті або мають намір висувати кандидатів зі своїх лав, або мають зуб на мера.
У Львові, Рівному, Ужгороді мери розраховували на можливість пере¬обрання шляхом самовисування, але тепер їм доведеться шукати підтримки в націонал-демократичних партій.
Винятком може стати хіба що мер Ужгорода — Сергій Ратушняк. Він провів досить скандальну кампанію перед виборами Президента. Колишньому членові Народної партії доведеться попрацювати, щоб знайти політсилу, яка його підтримає. Ні близький за інтересами до С.Ратушняка БЮТ, ні популярний на Закарпатті «Єдиний центр», швидше за все, не стануть підтримувати мера, щоб не псувати собі репутацію через його ксенофобський ухил.
З мером Львова Андрієм Садовим сьогодні готова співпрацювати Партія регіонів — можливість перемоги «чистого» ставленика ПР тут можна відкинути повністю. Враховуючи, що місто, яке прийматиме Євро-2012, постійно потребує фінансової підтримки, повинен бути зацікавленим у союзі й майбутній мер. Проте народний депутат від «НУНС», львів’янин Андрій Парубій напередодні розповів журналістам, що А.Садовий, швидше за все, піде на вибори від «Нашої України». Сам мер підтвердив місцевим ЗМІ, що отримав одразу кілька пропозицій від різних партійних організацій, але ухвалить рішення після 10 вересня.

«Свої серед чужих»?

Для нових осіб української політики ключовою стала не стільки забута вже президентська кампанія, скільки поствиборний пе¬ріод. Основні надії прихильники «третьої сили» — А.Яценюк і С.Тігіпко — покладали на президентські вибори як майданчик для того, аби розкрутити власні партійні проекти та стати об’єктами народних симпатій. Один будував кампанію, використовуючи образ успішного банкіра, такого собі мачо, улюбленця домогосподарок, інший створював образ усезнаючого легіня, орієнтуючись на інтелігенцію.
І С.Тігіпко, й А.Яценюк розуміли: щоб тримати свого, багато в чому ситуативного, виборця в тонусі між виборчими кампаніями, буде потрібно чимало зусиль і ресурсів. У результаті ці двоє обрали різні тактики. А.Яценюк пішов у опозицію, яку називають то конструктивною, то кишеньковою, С.Тігіпко ж проліз у владу. Причому, як і передбачали, на багато чого в ній він не впливає, що дозволяє йому займати в Кабміні «особливу позицію».
Як А.Яценюк поки не знайшов собі місця в опозиції, так і С.Тігіпко не особливо проявив себе у владі. Здавалося б, чиновницька посада дає йому великі можливості для піару. Проте, як мовилось у відомій рекламі, іноді краще мовчати. С.Тігіпко це чудово розуміє й особливо не комплексує з приводу непопулярних заяв на зразок недавньої — що неплатників за новими комунальними тарифами нещадно штрафуватимуть.
«Народ розуміє, що не С.Тігіпко винен у непопулярних рішеннях, які озвучує. Насправді й С.Тігіпка у владі, й А.Яценюка в опозиції можна охарактеризувати відомим виразом «свій серед чужих, чужий серед своїх», — каже за¬ступник керівника пар¬тійного проекту «Сильна Україна» Кость Бондаренко. — Але якщо на момент виборів С.Тігіпко перебуватиме у владі, то й на вибори піде з влади, в усякому разі демаршів робити не буде».
Інша річ, що в цьому Кабміні С.Тігіпко виглядає одинаком. І не упускає можливості кинути камінь в урядовий город, заявляючи, наприклад, про те, що реформи гальмує відсутність політичної волі та брак «молодих, прогресивних, осві¬чених» фахівців.
Одне з останніх соцдосліджень КМІС дає «Сильній Україні» на місцевих виборах 8%, «Фронту змін» — 4,3%. При цьому той же політолог К.Бондаренко стверджує, що реальний рейтинг його партії досягає 13—14%. Цікаво, що А.Яценюк і С.Тігіпко практично не ведуть полеміки один з одним. Як показали президентські вибори, електорат першого сконцентрований на заході та в центрі, а другого — на густонаселеному сході.
Проте цифри КМІС показують, що ні першому, ні другому поки не вдалося добитися таких результатів своїх партій, які не так давно вони продемонстрували під час президентської гонки. Проблема ще і в тому, що вказані проекти поки не стали повноцінними пар¬тіями і незрозуміло, хто стоїть за спиною в розкручених політиків. Ходять чутки, що списки «Сильної України» на місцевих виборах уже практично заповнені «потрібними» людьми, а оголошені партією «праймериз» — лише технологія, використовувана про людське око.
Проте обох політиків об’єднує дуже вузький простір для маневрів, який повністю контролює нинішня влада. Поки їм залишається вичікувати. Причому перебуваючи під невсипним контролем «регіоналів». Бо практично всім зрозуміло: ПР є фаворитом майбутньої гонки на місцевому рівні. І постарається вичавити з неї максимум для зміцнення власних позицій.

Вадим ВЛАДИМИРОВ