Секрет державного масштабу

Чому «справі Пукача» надано гриф «цілком таємно»?

Печерський районний суд м.Києва нарешті приступив до розгляду справи за обвинуваченням генерала МВС Олексія Пукача. Цієї події журналісти чекали з нетерпінням. Правда, як з’ясувалося, чекали даремно — судовий процес «засекретили». Слухатимуть резонансну справу за зачиненими дверима у зв’язку з тим, що деякі матеріали справи містять державну таємницю. «ЗіБ» вирішив з’ясувати, чому більшість гучних кримінальних справ в Україні розглядають у закритому режимі і яка інформація може вважатися державною таємницею.

Скривджені журналісти

Те, що всі кримінальні справи, якимось чином пов’язані з убивством Георгія Гонгадзе, «засекречують», можна назвати закономірністю. У закритому режимі слухали «справу Миколи Протасова, Валерія Костенка й Олександра Поповича» — трьох підлеглих О.Пукача, визнаних спів¬учасниками вбивства журналіста. І навіть на судові засідання у справі перевертня в погонах Ігоря Гончарова, нібито пов’язаного зі «справою Гонгадзе», пресі вхід теж заказали.
Звісно, інформацію журналісти отримували дозовано, переважно їм доводилося задовольнятися коментарями адвокатів і представників потерпілих. При цьому в багатьох звичайних людей мимоволі виникала думка: якщо таку гучну справу «зачиняють», щось тут нечисто.
У день початку судового процесу над О.Пукачем біля будівлі Печерського районного суду м.Києва зібралася рекордна кількість репортерів. На жаль, у зал засідань представників ЗМІ так і не пустили. Як пізніше пояснила адвокат Мирослави Гонгадзе Валентина Теличенко, закритим попереднє засідання зробили тому, що «обвинувальному ви¬сновку О.Пукача присвоєно гриф «таємно». Проте на попередніх засіданнях обвинувальний висновок, як правило, і не оголошують, а вирішують організаційні питання, тому такий мотив багатьом видався досить дивним.
«Хоча на попередньому засіданні обвинувачення не зачитують, але все-таки його приносять у зал, а згідно із законом існує певний порядок поводження з такими документами. Крім того, 22 томи «справи Пукача» зі 116 теж засекречено», — пояснила В.Теличенко.

Під грифом «абсурдно»?

Які ж критерії для присвоєння справі грифу «таєм¬но» або «цілком таємно»? У законі «Про державну таєм¬ницю» прописана ціла процедура, що включає спе¬ціальну експертизу, яку проводить державний експерт з питань держтаємниць (у «справі Пукача» ним був Генеральний прокурор). Перерахування того, що може бути віднесено до даної категорії, в законі займає кілька сторінок.
Що ж експерт міг визнати державною таємницею у «справі Пукача»? Відповідно до закону про держтаємницю до секретної може бути віднесена інформація «про особовий склад органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну або контррозвідувальну діяльність, про заходи, зміст, плани, організацію, фінансування і матеріально-технічне забезпечення, форму, методи і результати оперативно-розшукової, розвідувальної і контррозвідувальної діяльності, про осіб, котрі співпрацюють або раніше співпрацювали на конфіденційній основі з органами, які проводять таку діяльність, про склад і конкретних осіб, які є негласними штатними спів¬робіт¬никами органів, які здійснюють оперативно-розшукову, розвідувальну і контррозвідувальну діяль¬ність».
Крім того, до держта¬ємниці можуть бути віднесені відомості про організацію і порядок здійснення охорони адміністративних будівель та інших держ¬об’єктів, посадових й інших осіб, охорона яких здійс¬нюється відповідно до закону про державну охорону органів держвлади і посадових осіб.
Тим часом, за інформацією Андрія Федура, адвоката матері загиблого журналіста Лесі Гонгадзе, в даному випадку до державної таємниці віднесено питання, які стосуються методів роботи спецслужб, а також прізвища співробітників оперативно-розшукових органів. За словами А.Федура, таких даних у «справі О.Пукача» (а також в інших справах, пов’язаних з убивством Г.Гонга¬дзе) дуже мало, і ніяких правових підстав для того, щоб «засекречувати» всю справу, немає.
«Я особисто не бачу якихось вагомих доводів для того, щоб слухання цієї справи проходило в закритому режимі. Частина документів, які досліджують у рамках цієї кримінальної справи, дійсно має гриф «таємно» і «цілком таємно». Але таких документів небагато, — прокоментував «ЗіБ» ситуацію А.Федур. — На мій погляд, було б абсолютно виправданим і логічним ці документи вивчати в закритому засіданні, а решту всіх слухань проводити у відкритому режимі. Причому питання, які дійсно відносилися б до розряду держтаємниці, можна було б слухати в судовому засіданні за один-два дні й забути про них. Хоча насправді про які секрети, про які державні таємниці взагалі йде мова? Коли насправді це давним-давно відомі всім людям речі. Чому тоді судові процеси роблять закритими? Це тільки породжує якісь чутки, домисли, спекуляції, перекручування фактів. З правової точки зору, з погляду суспільної значущості даного процесу — це абсурд. Але чомусь ті чи інші представники влади діють таким чином. Я, чесно кажучи, не знаходжу цьому якогось розумного, об’єктивного пояснення. Особисто я не бачу жодних юридичних підстав для того, щоб справу про вбивство Г.Гонгадзе розглядали не за звичайною, передбаченою законом для цієї категорії справ, процедурою».
Це точка зору адвоката й учасника процесу. І справді, важко зрозуміти логіку, якою керуються ті, хто «засекречує» найрезонансніші справи, тим самим викликаючи в журналістів і громадськості приховану незадоволеність і сумніви. І безліч питань.
Наприклад: для чого за¬кривати доступ мас-медіа до всього судового процесу, якщо можна зробити «камерними» лише кілька засідань або просто зашифрувати прізвища співробітників оперативних служб? Невже хтось побоюється тих показань, які в суді може дати той же О.Пукач, або якоїсь інформації, яка так чи інакше може зашкодити комусь із сильних світу цього?
Це тільки припущення, але подібні думки, напевно, виникають у багатьох людей. Таким чином, за¬критість судового процесу може рикошетом ударити по владі, для якої вигідно зафіксувати в суспільній свідомості сам факт роз¬криття гучної кримінальної справи, створивши позитивну громадську думку із цього приводу. І не більше.