Вершина — не для всіх

Красномовство не допомогло кандидатам в отриманні мантій

На черговому засіданні Вищої ради юстиції, яке відбулося 26 жовтня, творцям суддівського корпусу неодноразово доводилося вислуховувати пафосні промови претендентів на мантії. Люди не стомлювалися говорити про бажання стати суддями і про велич цієї професії. Однак обіцянки бути сумлінним служителем Феміди і гідно чинити правосуддя, не підкріплені знаннями, нічого не варті.

На черговому засіданні Вищої ради юстиції, яке відбулося 26 жовтня, творцям суддівського корпусу неодноразово доводилося вислуховувати пафосні промови претендентів на мантії. Люди не стомлювалися говорити про бажання стати суддями і про велич цієї професії. Однак обіцянки бути сумлінним служителем Феміди і гідно чинити правосуддя, не підкріплені знаннями, нічого не варті, і дехто переконався в цьому на власному досвіді.

 

Зависока «планка»

 

Найкращими ораторами виявилися претенденти на посади в Окружний адміністративний суд м.Києва, однак високі амбіції та красномовство не надто вразили членів Ради.

За словами одного з членів ВРЮ, дехто говорив багато, а знання продемонстрував мізерні. За словами Володимира Колесниченка, теоретичне уявлення є, але нічого не знає про «практичне за­стосування». Тож не дивно, що висновок секції був негативний: кандидату бракує професійних знань для того, аби обіймати посаду судді, а тим паче в столиці.

Щоправда, на засіданні члени ВРЮ дали змогу здобувачу переконати їх у зворотному. Ольга Жуковська поставила кандидату ті ж самі питання, на які він не дав відповіді на секції, мовляв, був час повторити чи пригадати. Однак чоловік не скористався нагодою.

Тоді Олександр Волков поцікавився в кандидата, який 9 років пропрацював юрисконсультом, чому, власне, той вирішив податися в судді. І тут «екзаменований» зміг проявити себе як непоганий оратор. Він запевняв, що суддя — це вершина професії юриста, яка вимагає глибоких знань, практичного досвіду та етичності, і для кожного юриста це має бути «найвищою планкою». Одне слово, як підсумував кандидат, професія судді — це дуже цікава та корисна справа для нього. У свою чергу В.Колисниченка хвилювало питання, чому саме цю кандидатуру «внесено на таку високу посаду в такому непростому суді». «Хто такий впливовий, хто так уважно простежив ваш життєвий шлях, досвід і вирішив, що саме ви гідні відправляти правосуддя?» — допитувався В.Колесниченко.

Про впливових опікунів кандидат і словом не прохопився, але впевнено зауважив, що вже давно мріє про мантію і вже тривалий час «долає тернистий шлях». О.Жуковська заува­жила, що той шлях, про який мовив останній, треба подолати до того, як приступати до обов’язків судді. Тож сходження на омріяну вершину відклалося на невизначений час, поки кандидат не опанує необхідну базу знань.

Проте він не єдиний, кому того дня не поталанило отримати «перепустку» до храму Феміди. Ще один претендент на крісло в столичному окружному адмінсуді також не зміг переконати членів ВРЮ у своїх беззаперечних знаннях, утім, як і його попередник, порадував ораторськими здібностями. Свій намір стати суддею кандидат мотивував бажанням установити справедливість у суспільстві, що він, власне, й пообіцяв зробити в разі призначення.

Водночас нардеп Валерій Бондик традиційно поцікавився в претендента на посаду: як тому пощастило опинитися серед кандидатів? За словами нардепа, аби потрапити до так званих блатних судів столиці, потрібно мати або прізвище, або родинні зв’язки з керівництвом. Однак кандидат запевнив, що все було чесно.

 

Яблука розбрату

 

Щодо висуванця в Нетішинський міський суд Хмельницької області, крім негативного висновку секції, було кілька за­стережень. Зокрема, як поінформувала голова ВРЮ Лідія Ізовітова, в матеріалах справи зазначено, що останній змінив прізвище, а також протягом 3,5 року — з грудня 1993-го до травня 1997-го тимчасово не працював. Тому члени Ради взялися з’ясовувати ці нюанси.

Кандидат пояснив: змінити прізвище був змушений через те, що його батько пиячив, як наслідок, між ними виникали непорозуміння. Така підстава дещо спантеличила В.Колесниченка, який зауважив, що треба було лікувати батька, а не відмовлятися від свого коріння. «Тобто у зв’язку з негативною поведінкою батька ви вирішили, що недостойний батько носити таке ж прізвище як ви?» — допитувався представник конституційного органу. Але претендент не заперечував, що це була одна з підстав для такого кроку.

Члени ВРЮ також намагалися встановити, чим останній займався протягом 3,5 року та які були джерела його існування. Кандидат неохоче повідав: «продавав яблука, які купляв на базарі й перепродував у іншому місці».

Водночас О.Жуковська зауважила, що останній дещо лукавить, оскільки на засіданні секції відповів інакше. Зокрема, за її словами, чоловік раніше стверджував, що перевозив товар з однієї країни до іншої. Втім, претендент наполягав на своєму. На запитання, які стосувалися професійних знань, кандидат відповідав жваво і впевнено, але задовольнити О.Жуковську правильною відповіддю йому ви­явилося не під силу.

 

Докір за активністю

 

Загалом члени ВРЮ плідно попрацювали. Їм удалося розглянути чимало питань. Однак важко сказати, що засідання колегіального органу весь час тривало в дружній атмосфері. Злагоджену роботу творців суддівського корпусу зіпсував розгляд ще одного кандидата знову на посаду в Окружному адмінсуді м.Києва. Під час заслуховування претендента В.Бондик дорікнув О.Жуковській за прискіпливий допит і пригрозив, що залишить залу, внаслідок чого кворуму не стане. У свою чергу О.Жуковська назвала подібні висловлювання нардепа некоректними і наголосила, що виконує свої обов’язки. Утім, незважаючи на невеличкий конфлікт, члени ВРЮ ухвалили ряд рішень. Зокрема, вони вирішили внести подання Президенту про призначення 16 кандидатів на посади суддів місцевих загальних судів. 15 особам було відмовлено. Повторно, після роз­гляду матеріалів додаткових перевірок, проведених ДСАУ, члени колегіального органу рекомендували гаранту призначити 6 кандидатів.

Також Рада погодилася внести подання про звільнення трьох мантієносців з посад за загальними обставинами. Крім цього, ВРЮ вирішила внести до ВР подання про звільнення з посади за порушення присяги судді Вишгородського районного суду Київської області В.Лебезуна та суд­ді Бориспільського міськрайонного суду Київ­ської області М.Корнійця.

Однак творці суддівського корпусу так і не дійшли до питання, яке особливо цікавило представників ЗМІ. Мова йде про звільнення очільника ВГС Сергія Демченка. Складається враження, що сама доля вберігає людину від заслуженого відпочинку. Цього разу на заваді звільненню стала відсутність кворуму. Його не стало після того, як Степан Гавриш і В.Бондик залишили засідання в тер­мінових справах.

 

Тетяна КУЛАГІНА