Коаліціє, відкрий личко

Депутати вже готові об’єднатись, але ще не вирішили — заради чого

У парламенті весело. Позачергові вибори відкладаються на невизначений строк, немає спікера, нема і правлячої «групи депутатських фракцій», зате розбрід і хитання — в «асортименті». Правда, парламентарі не від того, щоб обзавестися чим-небудь корисним. Наприклад, коаліцією. Або, в найгіршому разі, більшістю. Поки — безрезультатно.

У парламенті весело. Позачергові вибори відкладаються на невизначений строк, немає спікера, нема і правлячої «групи депутатських фракцій», зате розбрід і хитання — в «асортименті». Правда, парламентарі не від того, щоб обзавестися чим-небудь корисним. Наприклад, коаліцією. Або, в найгіршому разі, більшістю. Поки — безрезультатно.

Священна корова

Верховну Раду VI скликання важко назвати колективом трудоголіків. За рік із чимось її існування учасники цієї «версії» українського парламенту куди яскравіше проявляли себе в багатоступінчатих переговорних процесах або блокадах президії, ніж у законотворчості.

Проте зі змінним успіхом (досить пригадати як пов­ну бездіяльність часів акції «Геть лист трьох!», так і гарячкову діяльність початку вересня) народні обранці все ж таки працювали, хай навіть не над проектами законів.

Ситуацію істотно скоригував президентський указ №911, та й то він не стільки перервав «труди праведні», скільки їх уповільнив. Після ж зупинення його дії депутати, здавалося, повернулися до звичного способу життя. Але не зовсім: від­сутність законно оформленої коаліції могла в будь-який момент вибити грунт з-під ніг, а відставка спікера остаточно заклинила механізм, що працював неквапом.

Зараз усі зусилля народних обранців спрямовані на те, щоб з якнайменшими втратами для кожної з фракцій вибрати собі керівника. За великим рахунком останнім часом депутати і збираються-то переважно для того, щоб урочисто відбути на подальші консультації. Проте одним спікером обійтися буде складно — і ситуація, і Президент вимагають від парламентарів «оформлення відносин».

Створення коаліції для депутатів стало б не най­більш даремною дією. По-перше, після багатомісячних роз’яснень, що базуються на Основному Законі, коментарях Конституційного Суду й особистих уявленнях політиків, уже всі, здавалося, про­йнялися думкою про те, що без об’єднання парламентських фракцій, сукупна кількість членів якого повинна бути не меншою за 226 чоловік, держава просто не може існувати. По-друге, створення офіційної більшості вимагає стан справ — депутатам не завадило б остаточно ви­значитися, який курс вони виберуть, щоб вивести країну з кризи. По-третє, комплект підписів на коаліційній угоді — це свого роду щит від виборів.

З коаліції настирливо створюють своєрідну священну тварину: про неї (після безславної кончини демократичної більшості) говорять переважно добре, пояснюють, чому вона так необхідна, і розказують, як єдиний порив пари-трійки фракцій тут же врятує Україну від усіх мислимих і немислимих бід. Ось тільки створювати коаліцію ніхто, за великим рахунком, не поспішає — консенсусу немає.

На сьогодні найзапо­взятішим прихильником «офіційного оформлення відносин» є, мабуть, БЮТ. Представники цього блоку пробують усілякі варіанти: то агітують за відновлення демократичної коаліції, тільки доповненої Блоком Володимира Литвина; то підкреслено дистанціюються від процесу, пропонуючи «узаконити» антияценюківський альянс; то знову повертаються до ідеї переговорів зі всіма силами, представленими в парламенті.

Решта гравців на по­літичному полі більш стримана. Хоча лекції на тему «Як сильно країні потрібна коаліція» не читають хіба що комуністи, інші «важкоатлети» обмежуються заявами в стилі «Так-так-так, нам дуже потрібна парламент­ська більшість». На питання про те, яким вона буде, політики звичайно відповідати не готові.

Президент побоюється «московської коаліції» БЮТ і ПР, «регіонали» глузливо реагують на вісті про можливу реанімацію більшості колишнього зразка, литвинівці вкотре намагаються розіграти свою «золоту акцію», а керівництво «НУНС», уже не соромлячись, говорить від імені Народного союзу «Наша Україна» і поводиться як найзавидніша наречена в окрузі, пояснюючи, що йому об’єднуватися ні з ким.

Власне, «коаліціада» все більше перетворюється з процесу в інформаційний мотив: озвучуючи можливі формати, кожна зі сторін старанно виставляє себе в максимально гарнмоу світлі та прагне «втопити» потенційних суперників на напівпримарних виборах. При такій активності до формування більшості руки вже не доходять.

Консолідація за принципом

Практично всі учасники нинішньої «коаліціади» радісно демонструють готовність об’єднатися з ким-небудь на благо народу. Але союз усе не створюється і не створюється: немає єдності не тільки в думках відносно формату майбутньої більшості, а й у цілях договірних сторін.

Найбільше «оформлена»  коаліціяпотрібна БЮТ. Багато в чому — як надійна «таблетка» від виборів і в той же час як певна гарантія подальшого перебування Юлії Тимошенко на високій посаді. Останні ви­ступи змушують задуматися над тим, чим тимошенківці готові розплачуватися за тимчасове зміцнення їхніх позицій. «Не є злочином те, що в період кризи ми намагаємося привернути всі політичні сили до єднання. БЮТ готовий до коаліції, в тому числі і з Партією регіонів», — пояснює Валерій Писаренко.

Попри заявлену широту поглядів, комфортним союзом для БЮТ було б усе-таки об’єднання з литвинів­цями і «нунсівцями», а не з «регіоналами». По-перше, не доведеться довго ви­правдовуватися перед виборцями. А по-друге, ще не відомо, що ПР може зажадати взамін.

Заяви представників Партії регіонів можуть приблизно продемонструвати рівень їхніх апетитів. Непогано б, звичайно, отримати крісло спікера — з цією роллю міг би справитися Олександр Лавринович, а якщо вже дивитися зовсім широко — Віктор Янукович. Утім, якщо торгуватися, то лідера «регіоналів» бачать усе-таки на більш гідному місці — в прем’єрах; формат коаліції тоді вже діло якщо не десяте, то, безумовно, не дуже істотне.

Внаслідок того, що соратники Віктора Федоровича дійсно можуть дозволити собі розкіш «капризів» (їх куди менше ніж інших, лякає перспектива виборів), деякі експерти вже поспішають оголосити про те, що «золота акція» змінила господарів.

Поки формально «дорогоцінним стандартом» у парламенті VI скликання залишається Блок В.Литвина. Ця політична сила на рівних бере участь у «коаліціаді». Як і «регіоналів», литвин­івців можна вважати адептами «поліваріантної біль­шості»: питання складу коаліції для них упирається в спікерство В.Лит­вина, інше — «опціональне».

Найцікавішими є коаліційні устремління «НУНС». Пориви однієї частини фракції можна сміливо «приплюсувати» до сподівань БЮТ, інша частина (якщо взяти до уваги слова В’ячеслава Кириленка) намагається дещо дистанціюватися від переговорного процесу. При цьому Президент упевнений, що саме «Нашій Україні» відведена головна роль у «спікеріаді», адже їй належить просувати кандидатуру Івана Плюща.

Для виконання найвищої волі «нашоукраїнській» частині «НУНС» доведеться з кимось домовлятися. Ось тільки представники БЮТ ходять у «зрадниках», з комуністами й «регіоналами» вірні ющенківці не знаходять спільних ідеологічних засад, а одних литвинівців буде замало.

Не можна сказати, що коаліція парламентарям насправді зовсім не потрібна, просто для її формування не вистачає «сущої дрібниці» — спільного знаменника. Віктор Ющенко пропонує тимчасово роз­глядати як такий «знаменник» добробуту країни. «Ми можемо знайти в парламенті фракції, які консолідуються щодо ухвалення бюджету 2009 року й антикризових дій. Це — програма-мінімум», — вимагає Президент. Інше (коаліція зокрема), вважає глава держави, прикладеться.

Консолідація за певною ознакою, про яку заговорив гарант, — шлях до засу­джуваної час від часу (іно­ді — ним самим) ситуативної більшості. Деякі парламентські гравці (наприклад ПР) до такого варіанта, схоже, вже морально готові, інші ж як і раніше орієнтуються на важкий переговорний процес.

Про мотиви, якими керується глава держави, здогадатися нескладно: з одного боку, країні справді потрібна працююча ВР, з іншого — Президенту вона надовго не знадобиться, адже не дарма ж В.Ющенко проявив несподівану партійну активність. Тепер хід за парламентом.

Ситуативна більшість дійсно може на деякий час забезпечити працездат­ність ВР і вирішити деякі тактичні завдання фракції. А ось для досягнення страте­гічної мети все-таки потрібна коаліція. Проте, оскіль­ки «коаліціаді» кінця-краю не видно, свою користь у ряді результативних голосувань знайти нескладно. Для цього, звичайно, доведеться все-таки відшукати горезвісний «кон­солідуючий принцип» — якщо не турботу про еконо­міку країни, то хоча б об’­єд­нання зусиль для здій­снення проекту «Виборам — бути!».

Звучить майже перспективно, якби не... Для того щоб тимчасова більшість ефективно функціонувала, потрібна така «дрібниця», як спікер, котрий підписує прийняті закони. Місце голови парламенту вакантне, тому прихильникам швидких і необтяжливих переговорів доведеться домовлятися жорсткіше, ніж хотілося б. І невідомо, що легше — орга­нізувати «ситуативного» спі­кера для «просто так біль­шості» з голосами, збираними з миру по нитці, чи створити повноцінне об’єднання депутатських фракцій.

Але забіг «більшість проти коаліції» вже почався.

Ксенія СОКУЛЬСЬКА,

«Подробиці»

P.S. Минулого тижня консультації щодо обрання Голови ВР так і не завершилися нічим конкретним. Крім того, за словами першого віце-спікера О.Лавриновича, комітетське горнило не пройшли 23 з 26 антикризових законопроектів. Щоб даремно не протирати штани в сесійному залі, нардепи пішли в комітети. Працювати і ще раз працювати.

Заразом запросили на наступне засідання — 9 грудня — Президента з Прем’єром. Чи то щоб оголосити про створення нової коаліції (для чого присутність глави держави зовсім не обов’язкова), чи то для урочистої відставки Уряду, щоб В.Ющенко прямо в парламенті підписав відповідний указ.