Закон і Бізнес


«Процесуальний тероризм»

Або Особливості «печерського правосуддя»


Правосуддя, №48 (880) 29.11—05.12.2008
2427

Про сучасну українську судову систему багато сказано і написано, тому важко запропонувати щось таке, що дійсно здивувало б. Безкарність, професійна і моральна «деформація» окремих служителів Феміди перетворила звання «суддя», за яким має стояти щира шана та повага суспільства, на звання, яке викликає в людей багатозначну іронічну посмішку.


Про сучасну українську судову систему багато сказано і написано, тому важко запропонувати щось таке, що дійсно здивувало б. Безкарність, професійна і моральна «деформація» окремих служителів Феміди перетворила звання «суддя», за яким має стояти щира шана та повага суспільства, на звання, яке викликає в людей багатозначну іронічну посмішку. Основна «заслуга» в цьому належить тим представникам суддівського корпусу, які у своїй діяльності обрали роль слухняного інструменту в руках покровителів, незважаючи на конституційні принципи судочинства.

 

«Шедевр» судочинства

 

Останнім часом окремі представники суддівського корпусу почали гратись у велику політику. Відповідно, вони слухняно виконують волю своїх політичних покровителів, які гучно заявляють, що є захисниками системи судочинства, а насправді намагаються взяти її під свій контроль. 

Ці так звані судді при здійсненні судочинства керуються чим завгодно, крім закону, та перетворюються на «процесуальних терористів».

Унаслідок цього процесуальні документи таких мантієносців інакше, ніж шедеврами, не назвеш. Їх варто було б демонструвати студентам юридичних факультетів як зразки ганебної судової практики.

Безумовно, з кризою в українській судовій системі боротися важко, але треба. Одним зі способів такої боротьби має стати громадський контроль за діяльністю суддів. Суспільство має право знати, що відбувається за дверима судів, та обговорювати і реагувати на незаконні дії служителів Феміди.

Недавно черговий «шедевр» суддівської «творчості» з’явився з легкої руки представника Печерського районного суду м.Києва у справі про ви­знання відсутності повноважень у члена Вищої ради юстиції Володимира Колесниченка.

До порушення цієї справи призвела заява заступника голови Секретаріату Президента про наявність підстав для звільнення Сергія Штогуна з посади судді за порушення присяги, з якою перший звернувся до ВРЮ. Згідно зі ст.40 закону «Про Вищу раду юстиції» перевірка даних про дисцип­лінарний проступок здій­снюється за дорученням ВРЮ, голови або його заступника одним із членів Ради «шляхом одержання письмового пояснення від судді та інших осіб, витребування та ознайомлення з матеріалами судових справ, одержання іншої інформації від будь-яких органів, організацій, установ, громадян чи їх об’­єднань. За наслідками перевірки складається довід­ка з викладенням фактичних обставин, виявлених під час перевірки висновків і пропозицій».

На підставі ст.40 закону «Про Вищу раду юстицію» здійснення перевірки даних про дисциплінарний проступок судді С.Штогуна було доручено члену ВРЮ В.Колесниченку. С.Штогун у порядку ци­вільного судочинства звернувся до Печерського райсуду м.Києва з позовом до В.Колесниченка про визнання відсутності повноважень в останнього як члена ВРЮ, аргументуючи це тим, що той не склав присяги члена Ради в порядку, передбаченому законодавством.

Позивач також звернувся з клопотанням про застосування заходів забезпечення позову в порядку, передбаченому ст.151 Цивільного процесуального кодексу, шляхом заборони В.Колесниченку брати участь у засіданнях та використовувати повноваження члена ВРЮ. Суддя Печерського райсуду  відкрила провадження в порядку цивільного судочинства та заборонила В.Колесниченку брати участь у засіданнях та використовувати повноваження члена ВРЮ.

Не вдаючись у детальний аналіз суті справи з точки зору матеріального права, звернімо увагу на процесуальні аспекти.

 

Чи є у ВРЮ владні повноваження?

 

Сам факт розгляду Печерським райсудом м.Києва зазначеної справи в порядку цивільного (а не адміністративного) судочинства в професійних юристів не може не ви­кликати подиву. Як і за­стосування такого заходу забезпечення позову, як заборона користуватися повноваженнями.

22.03.2007 Верховна Рада призначила В.Колесниченка членом ВРЮ. Відповідно до ст.131 Конституції «в Україні діє Вища рада юстиції, до відання якої належить:

1) внесення подання про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) прийняття рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснення дисциплінарного провадження стосовно суддів Верховного Суду і суддів вищих спеціалізованих судів та розгляд скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів».

Згідно зі ст.1 закону «Про Вищу раду юстиції» ВРЮ є «колегіальним, незалежним органом, відповідальним за формування високопрофесійного суддів­ського корпусу, здатного кваліфіковано, сумлінно та неупереджено здійснювати правосуддя на професійній основі, а також за прийняття рішень стосовно порушень суддями і прокурорами вимог щодо несумісності та у межах своєї компетенції про їх дисциплінарну відповідальність».

Статтею 3 закону ви­значено, що ВРЮ:

«1) вносить подання Президенту про призначення суддів на посади або про звільнення їх з посад;

2) розглядає справи і приймає рішення стосовно порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності;

3) здійснює дисциплінарне провадження стосовно суддів Верховного Суду і суддів вищих спе­ціалізованих судів;

4) розглядає скарги на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності суддів апеляційних та місцевих судів, а також прокурорів».

Таким чином, ВРЮ є органом, статус якого ви­значено Конституцією та законом «Про Вищу раду юстиції», він має владні функції у сфері призначення суддів на посади та притягнення їх до відповідальності. Члени Ради, відпо­відно, також мають владні функції, передбачені законом, зокрема й щодо здійснення відповідних перевірок для встановлення фактів, які можуть бути підставою для притягнення суддів до відповідальності.

 

Де починається КАС, ЦПК сили не має

 

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства «завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства...» Частиною 2 ст.2 КАС передбачено: до адмінсудів «можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження».

Згідно з п.1 ст.3 КАС справа адміністративної юрисдикції — «переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень». Пунктом 7 ст.3 КАС визначено, що «суб’єкт владних повноважень — орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень».

Публічна служба згідно з п.15 ст.3 КАС — це «діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування». Відповідно до ч.2 ст.4 КАС «юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення. Згідно з ч.1 ст.5 КАС «адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції, Кодексу адміністративного судочинства та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких дана Верховною Радою».

Частиною 1 ст.17 КАС передбачено, що «компетенція адміністративних судів поширюється на:

1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб’­єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її прохо­дження, звільнення з публічної служби...»

Таким чином, спір судді С.Штогуна з приводу наявності повноважень у члена ВРЮ В.Колесниченка не може розглядатися як цивільно-правовий спір фізичної особи С.Штогуна з фізичною особою В.Колесниченком і, відповідно, не може розглядатися в порядку цивільного судочинства. Безумовно, такий спір підлягає роз­гляду в порядку, передбаченому КАС, а не ЦПК.

Такі очевидні речі ви­явилися занадто складними і для судді Печерського райсуду, яка прийняла справу до провадження в порядку цивільного судочинства, чим порушила вимоги як ЦПК, так і КАС.

Варто нагадати: відповідно до ст.205 ЦПК «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо... справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства». Крім того, відповідно до ч.1 ст.310 ЦПК рішення суду підлягає скасуванню в апеляційному порядку із за­криттям провадження у справі з підстав, визначених ст.205 ЦПК. Також відповідно до ч.1 ст.340 ЦПК рішення підлягає скасуванню в касаційному порядку із закриттям прова­дження у справі з підстав, визначених ст.205 ЦПК. Таким чином, будь-яке рішення, яке буде прийнято в цій справі в порядку цивільного судочинства, має перспективу бути скасованим.

 

Забезпечення блокування

 

Без сумніву, проблема полягає не у відсутності знань у позивача щодо того, в порядку якого судочинства належить розглядати такий спір. Основна мета цієї справи — не отримати законне рішення, а заблокувати діяль­ність Вищої ради юстиції. Зокрема, й для того, аби унеможливити притягнення до відповідальності суддів, які ототожнюють свої посади з належ­ністю до певної політичної сили.

Ця справа є черговим доказом зловживання людьми в мантіях таким процесуальним інструментом, як забезпечення позову. У п.4 постанови Пленуму ВС «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено: «розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, що між сторонами дійсно виник спір». Безумовно, ні­якого спору між суддею С.Штогуном і фізичною особою В.Колесниченком не існує. Спір існує між суддею С.Штогуном і Вищою радою юстиції та її членом В.Колесниченком, що ви­ключає застосування заходів забезпечення позову на підставі ЦПК. Крім того, в п.5 вищезгаданої постанови визначено, що неприпустимим є застосування заходу забезпечення позову, який за своїм змістом буде фактично рішенням по суті без розгляду справи.

Аналогічний підхід використано й у постанові пленуму Вищого адмі­ністративного суду від 6.03.2008 «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ», де також зазначено про неприпустимість застосування заходу забезпечення позову, який за своїм змістом фактично був би рішенням по суті без розгляду справи. Саме така ситуація склалась у справі за позовом С.Штогуна. Суддя фактично заборонила члену ВРЮ виконувати свої повноваження, передбачені законом «Про Вищу раду юстиції», навіть не розглядаючи справу по суті.

Цікавим є той факт, що позивач — відомий широкому загалу своїм специ­фічним ставленням до  КАС «суддя-науковець», голова Київського окружного адміністративного суду С.Штогун. Тобто людина, яка зобов’язана досконало знати кодекс та подавати приклад його бездоганного застосування.

Він має давати від­повіді на прості, як для кваліфікованого юриста, а тим більше голови адмі­ністративного суду, запитання. Хто і в якому статусі має бути відповідачем у справі? У порядку якого судочинства (цивільного чи адміністративного) має розглядатися справа стосовно владних повноважень члена органу, права якого визначені Конституцією та спеціальним законом «Про Вищу раду юстиції»? Чи можливе застосування такого засобу забезпечення позову, як заборона використовувати повноваження члена конституційного органу?

Буде корисним, якщо Вища рада юстиції зможе професійно пояснити шанованим суддям, у чому полягає різниця між ци­вільним та адміністративним судочинством, та порадить їм ще раз пройти базові курси цивільного процесуального та адмі­ністративного процесуального права.

Дуже хочеться вірити, що в Україні не приживеться поняття «печерське правосуддя» — за аналогією з російським «басманним правосуддям».

 

Леонід ФЕСЕНКО,

член Комітету ВР

з питань правосуддя,

заслужений юрист України