Тест на Пам’ять

Українці гинули мільйонами з відома та схвалення Москви

Росія та окремі політики в Україні продовжують дружно заперечувати, що Голодомор 1932—1933 рр. був геноцидом, тобто масовим убивством за етнічною ознакою. Водночас, за даними переписів, з 1926 до 1937 р. населення СРСР (без урахування українців і казахів) зросло на 19,4%.

Росія та окремі політики в Україні продовжують дружно заперечувати, що Голодомор 1932—1933 рр. був геноцидом, тобто масовим убивством за етнічною ознакою. Водночас, за даними переписів, з 1926 до 1937 р. населення СРСР (без урахування українців і казахів) зросло на 19,4%. Натомість за цей же час українців поменшало на 15,3%. Що ж відбулося між 1926 і 1937 рр., аби кількість українців у СРСР скоротилася більш ніж на 8 млн?

Кордони геноциду

Загиблих від голоду в СРСР у 1932—1933 рр. об’єднує те, що абсолютна більшість із них були жителями територій з переважно українським населенням України та Кубані. Водночас коса смерті зачепила й представників інших етносів, а не лише українців, якщо їм не вдавалося влаштуватися в органи, що забезпечувалися харчами. Такі люди виконували роль «трісок», які летять, коли рубають «український ліс».

Сьогодні окремі проросійські по­літики полюбляють спекулювати неможливістю точно встановити кількість жертв, ніби вбивство 8—12 млн — це геноцид, а 3 млн — ні.

Однак про масштаби Голодомору свідчать очевидні факти: в пересічному селі Центральної, Південної та Східної України, як правило, від Голодомору загинуло в 2—4 рази більше мешканців, ніж під час Другої світової війни.

Вилучення харчів в Україні та населених українцями землях Кубані кардинально відрізнялося від хлібозаготівель на решті територій СРСР. В Україні збройні загони вилучали в знесиленого населення не лише зерно, а всі без винятку харчі, а ті, які неможливо було вивезти, знищувалися на місці. Причому по всьому периметру кордону України — від Житомирщини до Луганщини — розташовані численні українські села, в яких від голодної смерті вимирали сотнями й тисячами, а натомість за кілька кілометрів населення інших республік не відчуло жодного погіршення порівняно з попередніми роками.

Менше ніж за місяць після запровадження паспортної системи, 22 січня 1933 р., Йосип Сталін і В’ячеслав Молотов направили партійним, радянським і каральним органам низки районів країни безпрецедентну директиву, в якій відзначалося, що з Кубані та України почався масовий виїзд селян у Центрально-Чорноземний регіон Росії, на Волгу, в Московську і Західну (нині — Смоленську) області, в Білорусію. Органам влади наказували не допускати масового ви­їзду селян, а «тих, хто пробрався на північ», негайно заарештовувати і після того, як будуть виявлені «контрреволюційні елементи», висилати на місця попереднього проживання.

Ще до початку 1933 р., за даними ОДПУ, за межами України було затримано 219,5 тис. вихідців з її земель, з яких 186,6 тис. було повернуто, а інших притягнуто до відповідальності.

17 березня 1933 р., у розпал Голодомору, ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову, згідно з якою вихід з колгоспу допускався тільки з дозволу адміністрації на основі організованого набору робочої сили.

Голодомор проводився паралельно з масовим винищенням української інтелігенції та згортанням українізації. У 1932—1933 рр. в Україні відбулося різке зростання кількості репресованих. 14 грудня 1932 р. під головуванням Й.Сталіна в Москві пройшла оперативна нарада, на яку ви­кликали членів ЦК КП(б)У, крайкому Північного Кавказу та обкому Західної області. Вістря цієї постанови спрямоване на організацію (під прикриттям хлібозаготівель) знищення всіх форм економічного, політичного та культурного відродження України, найяскравішим виявом якого була українізація.

У постанові давалася однозначна вказівка припинити українізацію: «ЦК и СНК отмечают, что вместо правильного большевистского проведения национальной политики в ряде районов Украины украинизация проводилась механистически, без учета конкретных особенностей каждого района, без тщательного подбора большевистских украинских кадров, что облегчило буржуазно-националистическим элементам, петлюровцам и пр. создание своих легальных прикрытий, своих контрреволюционных ячеек и организаций».

Після цієї постанови було посилено антиукраїн­ський терор.

Колонізація на кістках

Голод в Україні всіляко замовчувався в СРСР, тоді як, приміром, таке явище в Поволжі в 1921 р. завжди визнавалося. Хоча голод в Україні був набагато жорстокішим і масовішим. Якби хтось за часів СРСР через кілька десятиліть після Голодомору сказав би слово «голод» щодо України і про це дізналася б влада, то така людина неодмінно потрапила б до в’язниці.

У голодні для України 1932—1933 рр. СРСР масово експортував зерно та інші харчі за кордон. Численні докази цього є в даних біржевої та урядової статистики.

Докази навмисності орга­нізації Голодомору в Україні очевидні. Тому не випадково десятки країн світу визнали його геноцидом.

Тим часом російський керманич Дмитро Медведєв у листі до Президента України заявляє, що «політика насильницьких продзаготівель здійснювалася в УРСР переважно українськими кадрами, які не тільки затято виконували вказівки з центру, а й нерідко висували «зустрічні плани».

Проте Голодомор в Україні не може бути пояснений перегинами місцевих керівників чи незнанням вищого начальства. Їм були відомі подробиці приватного життя окремих людей, не те що смерть мільйонів. Люди в Україні могли вмирати від голоду протягом майже двох років мільйонами тільки з відома й схвалення цього в Москві.

Чому ж влада СРСР прагнула знищити україн­ський народ? Відповідь лежить на поверхні.

Найбільш вразливими до голоду є діти. Вони мали б стати продуктивним населенням і основою економічної могутності країни. В українських селах постійно народжувалися люди, виховані рідною мовою в українських традиціях. Їх убивали тому, що вони були представниками українського народу.

Попри інтенсивну переселенську політику, станом на 1926 рік частка росіян в УРСР становила лише 8%. А в масштабах усієї України, включно із Західною, — 6%.

Тодішній керівник столичної (харківської) ОДПУ стверджував, що в результаті голоду «етнографічний матеріал буде змінено».

Італійський консул у Харкові Сержіо Граденіго писав послу Італії в Москві, що «наслідком теперішнього лиха в Україні буде російська колонізація цієї країни, яка призведе до зміни її етнографічного характеру. У майбутньому і, либонь, дуже близькому майбутньо­му ніхто більше не говоритиме про Україну чи про український народ, а то й про українську проблему, бо Україна стане де-факто територією з переважно російським населенням».

Концепція відбілювання

Влаштований в Україні Голодомор стоїть поряд із фашистськими газовими камерами — і за масштабом, і за суттю. Голодомор став наймасштабнішою геноцидною дією, вчиненою СРСР, та одним з наймасовіших геноцидів у історії людства. Ті, хто заперечує факт геноциду в Україні та за кордоном, насправді відбілюють режим Й.Сталіна.

На ХХ з’їзді КПРС генеральний секретар КПРС Микита Хрущов зізнався, що після німецько-радянської війни Й.Сталін мав намір вислати всіх українців у Сибір. За його словами, виселення українців не було здійснено тільки через їх велику кількість.

Сьогодні доброзичливці пропонують забути про Голодомор, тому що пам’ять про нього нібито «шкодить відносинам із Росією». Виникає запитання: хто винен у «шкоді відносинам» — українці, які не хочуть забувати своїх замордованих предків, чи Кремль, який їх замордував і стирав про них пам’ять?

Нещодавно в Росії на рівні Міністерства освіти була ухвалена Концепція курсу історії Росії 1900—1945 рр. У ній, зокрема, стверджується, що сталін­ські репресії були «раціональним засобом управлін­ня країною».

За цією концепцією, «організованого голоду не було, він був пов’язаний як з погодними умовами, так і з незавершеністю процесів колективізації». Натомість була «ломка сільського життя, викликана масовими селянськими повстаннями», а «іншого варіанта не існувало». За підручником, в якому написано, що можна «раціонально» вбивати мільйони безневинних людей, найближчим часом учитимуться всі російські школярі.

Тому добре, що російський президент відкинув пропозицію приїхати в Україну на відзначення роковин Голодомору. На тлі відбілювання сталінізму, організованого в Росії, цей візит виглядав би як блюзнірство.

Олександр ПАЛІЙ,

історик, для «Української

правди»

(Друкується

зі скороченнями)