Закон і Бізнес


Мовний бар’єр

Парламентарі спробували подолати його в судочинстві й водночас створити для преси


Правосуддя, №45 (877) 08.11—14.11.2008
1464

29 жовтня, після насиченого баталіями пленарного дня, представники Комітету ВР з питань правосуддя зібралися на чергове засідання. Парламентарі працювали за традиційним алгоритмом: спочатку розглянули кандидатури суддів на обрання безстроково, а потім — низку законодавчих ініціатив, зокрема щодо внесення змін до КАС, КПК, ЦПК, ГПК стосовно розгляду справ російською мовою.


29 жовтня, після насиченого баталіями пленарного дня, представники Комітету ВР з питань правосуддя зібралися на чергове засідання. Парламентарі працювали за традиційним алгоритмом: спочатку розглянули кандидатури суддів на обрання безстроково, а потім — низку законодавчих ініціатив, зокрема щодо внесення змін до КАС, КПК, ЦПК, ГПК стосовно розгляду справ російською мовою, мови слідчих та судових документів, усунення мовної дискримінації та використання російської мови в господарському процесі. Однак голосування щодо них перенесли, адже до кінця засідання кворуму вже не було.

Утім, не обійшлось і без несподіванок. Уперше за майже річну роботу цього комітету Верховної Ради VI скликання служителям пера влаштували «фейсконтроль».

 

Нардеп не для «преси»

 

Спочатку до журналістів звернувся представник секретаріату комітету з проханням зробити ксерокопії службових посвідчень. Після відкриття засідання слово взяла секретар комітету Анжеліка Лабунська, яка зазначила, що перед кожним зібранням комітету необхідно мати список присутніх журналістів. Також вона обурилась тим, що служителі пера, котрі, за її словами, ви­смикують окремі висловлювання, які без усього контексту мають зовсім інше змістове навантаження, і публікують їх у своїх виданнях.

Слід зауважити, що прохання А.Лабунської відносно акредитації представників четвертої влади і так завжди виконувалось. Адже впродовж року на засіданнях комітету рідко бували «аншлаги» журналістської братії, його постійно відвідували лише кілька газетярів, які мають парламентські акредитаційні картки, крім того, перед кожним зібранням журналістів реєстрував прес-секретар очільника комітету. Отже, «писак» з вулиці на засіданні комітету бути просто не може.

Водночас А. Лабунська за­пропонувала, аби перед роз­глядом кандидатур служителів Феміди, якщо він відбувається за відсутності судді, вирішити питання, чи мають бути на ньому журналісти?

Слід зазначити, що в законі «Про комітети Верховної Ради України», зокрема в ч.2. ст.44, прописано: засідання комітетів проводяться відкрито і гласно, крім випадків, коли за рішенням комітету проводиться за­крите засідання. Водночас у цій нормі передбачено, що звукозапис, кіно- і відеозйомки, трансляція засідання по радіо і телебаченню проводяться за згодою головуючого. Якщо хтось із членів комітету виступає проти такої згоди, приймається загальне рішення. Про здійснення звукозапису, кіно- і відеозйомок, трансляцію засідання по радіо і телебаченню головуючий оголошує перед розглядом порядку денного засідання.

Також у ст.46 згаданого закону врегульовано порядок проведення закритого засідання. Зокрема, ч.1 визначає, що на такому засіданні, крім членів комітету, за рішенням остан­нього можуть бути присутніми запрошені особи та працівники секретаріату комітету, а в ч.2 зазначається, що присутні на за­критому засіданні попереджаються про непоширення інформації з обмеженим доступом, отриманої на ньому, та про відповідальність згідно із законом.

Отже, члени комітету можуть запросто показати кореспондентам на двері, однак, хто буде визначати «гриф таємності» щодо певного судді, робота якого є публічною, поки що не відомо. Крім того, чи не будуть парламентарі зловживати правом закритого режиму для преси, адже інших присутніх на засіданні осіб (представників судового корпусу, громадських організацій, помічників народних депутатів, працівників секретаріату комітету. — Прим. ред.) навряд чи депутати попросять вийти, оскільки закон дозволяє їм бути присутніми.

Таким чином, правило «ви­біркової таємності» не може не насторожити. Водночас слід зауважити, що в ході нинішнього засідання під час розгляду питання щодо надання рекомендацій на обрання безстроково служителям Феміди, члени комітету не попередили журналістів стосовно конфіденційності інформації. Можливо, якби раніше з вуст депутатів пролунало «не для преси», служителі пера толерантніше ставилися до публікацій окремих їхніх висловлювань.

Водночас і парламентарі повинні пам’ятати, що, представляючи інтереси народу у Верховній Раді, вони постійно перебувають під прицілом фотокамер і оточені диктофонами людей, які висвітлюють їхню діяльність. Тому все сказане під час «відкритого і гласного» засідання може бути донесено до читачів на шпальтах газет і журналів.

Наостанок А.Лабунська здивувала ще однією заявою. Так, депутатка попросила журналістів, які у своїх матеріалах використовують цитати з її виступів на засіданнях ко­мітету, погоджувати їх із нею. Інакше — на рандеву зі служителями пера вона чекатиме в обителі Феміди.

Погодьтесь, якщо всі жителі політичного Олімпу розпочали б подібну «тісну» співпрацю зі ЗМІ, роботи в перших, зрозу­міло, значно побільшало б, натомість журналісти, крім економічної, зазнали ще одну — кризу жанру.

Простіше занести нардепа, який не бажає бути публічним, до списку «персон нон-грата» для ЗМІ й узагалі «забути» про його існування.

 

Складнощі перекладу

 

Члени комітету розглянули 4 законопроекти: «Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України» (щодо розгляду справ російською мовою), «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», «Про внесення змін до Цивільного процесуального кодексу України» (щодо усунення мовної дискримінації) та «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу» (щодо використання російської мови в господарському процесі). Автори цих законодавчих ініціатив Сергій Ківалов і Вадим Колесніченко пояснюють необхідність схвалення проектів тим, що Україна є багатонаціональною країною і, за даними останнього перепису населення, на її території проживають представники 130 національностей і народностей. У проектах зазначено: Конституція передбачає, що держава сприяє розвиткові мовної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України, а також гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин. На переконання депутатів, виокремлення російської з-поміж усіх мов національних меншин свідчить про визнання її поширеності на території України та надання особливого статусу. Крім того, згідно зі статистичними даними на території на­шої держави живуть 8,3341 млн росіян, або 17,3% населення (російську мову називають рідною  29,6%).

Водночас ініціатори законодавчих змін наголошують: запропоновані проекти не містять положень щодо зміни статусу державної мови та не мають на меті обмеження сфери її використання. Також вони ні у відкритій, ні в прихованій формі не надають російській мові статусу державної, а лише визначають межі та порядок її використання в судових інстанціях на території України. У документах йдеться про те, що положення Конституції не розтлумачують порядок використання державної та інших мов на території країни, а передбачають, що застосування мов в Україні визначається законом. Отже, на переконання авторів, запропоновані зміни спрямовані на виконання вищевказаного положення Конституції та законодавчо закріплюють порядок застосування державної та російської мов.

Парламентарі зауважують, що їхні законодавчі ініціативи не порушують принцип рівності та не створюють привілеїв для тих, хто розмовляє російською. Проаналізувавши положення Конституції та інших законів, які регулюють правові відносини стосовно використання мов в Україні (ст.10 Конституції та низку статей закону «Про мови в Українській РСР»), вони дійшли висновку: законодавець сам передбачив, що ро­сійська є мовою національної меншини, яка має відмінний статус від інших мов нацменшин, тим самим визнавши факт її поширеності на території України. Отже, запропоновані проекти спрямовано виключно на приведення окремих законів у відповідність до Конституції та закону «Про мови в Українській РСР».

Як зазначено в проекті закону щодо внесення змін до КАС, положення ст.15 цього кодексу ставлять захист прав громадян у залежність від володіння українською мовою, водночас ч.2 ст.24 Конституції, стст.6 і 7 закону «Про судоустрій України», ст.14 Конвенції про захист прав людини та основних свобод уста­новлюють заборону дискримінації за мовною ознакою. Таким чином, на думку авторів, здійснення адміністративного судочинства виключно українською мовою створює перешкоди, а іноді й унеможливлює судовий захист прав та охоронюваних законом інтересів, що є порушенням ст.55 Основного Закону, наслідком чого є фактичне встановлення мовного «цензу» на право судового захисту.

У законодавчій ініціативі стосовно внесення змін до КПК йдеться, що положення абз.3 ст.19 цього кодексу передбачають можливість отримання слідчих та судових документів у перекладі на рідну чи іншу мову лише для обвинуваченого. Що, на переконання С.Ківалова та В.Колесніченка, є дискримінацією, оскільки Конституція проголошує, що громадяни мають однакові конституційні права і свободи та є рівними перед законом, а отже, внесення змін до КПК є необхідним для гарантування рівності прав усіх учасників кримінального процесу.

Таким чином, унесення змін до відповідних кодексів щодо мови судочинства є необхідним для реалізації загальновизнаного права кожного на ефективний судовий захист.

У підсумку члени комітету за­слухали доповідь В.Колесніченка, який представляв ці законопроекти, однак проголосувати щодо них парламентарям не вдалося, оскільки не було кворуму.

 

Підготувала

Ольга КИРИЄНКО