«При потуранні Кравчука зникли десятки мільйонів карбованців».

Незалежно від тяжкості зловживання ті, хто провинився, відбувалися партійним стягненням.
 У Росії набирає обертів чергова гучна кампанія боротьби з корупцією. Але, як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, навіть при Йосипі Сталіні такі кампанії були по-справжньому небезпечними тільки для тих корупціонерів, які втратили довіру вождя.
Якщо абсолютна влада розбещує абсолютно, то мала — помаленьку. І, як свідчить російський досвід, своїм службовим становище зловживають практично всі відповідальні працівники. Причому незалежно від походження, місця колишньої, менш відповідальної, роботи і заслуг. Різниця полягає лише в тому, як і для чого керівники різних рівнів зловживали повноваженнями.

      Незалежно від тяжкості зловживання ті, хто провинився, відбувалися партійним стягненням

 

У Росії набирає обертів чергова гучна кампанія боротьби з корупцією. Але, як з’ясував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ, навіть при Йосипі Сталіні такі кампанії були по-справжньому небезпечними тільки для тих корупціонерів, які втратили довіру вождя.

 

«Стахановці отримали рвані шкарпетки»

 

Якщо абсолютна влада розбещує абсолютно, то мала — помаленьку. І, як свідчить російський досвід, своїм службовим становище зловживають практично всі відповідальні працівники. Причому незалежно від походження, місця колишньої, менш відповідальної, роботи і заслуг. Різниця полягає лише в тому, як і для чого керівники різних рівнів зловживали повноваженнями.

Одні — на користь трудових колективів, оскільки, не порушуючи незліченних правил та інструкцій, забезпечити прийнятний рівень зарплат і життя робітникам, службовцям або колгоспникам було практично неможливо. Інші йшли на обман і фальсифікації, прагнучи забезпечити гідний рівень життя собі та вищому начальству. Найцікавіше ж полягало в тому, що міра покарання тих, хто зловживав владою, практично не залежала від тяжкості проступку чи розміру збитків, завданих радянській державі.

Вельми показовою є історія, що сталася в 1946 році на Уралі. У той час в СРСР ще продовжувала надходити гуманітарна допомога зі Сполучених Штатів, зокрема зібрані американськими трудящими одяг і взуття. Чимала частина цих речей мала розподілятись у трудових колективах по всій території країни.

Свою частку вкрай необхідного одягу належало отри­мати і працівникам Урало-Сибірського округу за­лізниць, адже люди обносилися за роки війни. Проте начальник округу В’ячеслав Єгоров розподілив американські дари так, що це привернуло увагу комітету партійного контролю при ЦК ВКП(б). А голова КПК Ма­твій Шкірятов визнав необхідним доповісти про подію члену політбюро Андрію Жданову: «Уполномоченный КПК при ЦК ВКП(б) по Свердловской области т.Сифуров проверил поступившие к нему сигналы о нарушении порядка распределения заграничных носильных вещей руководством Урало-Сибирского округа железных дорог и Свердловской железной дороги. В своей записке т.Сифуров сообщает, что в феврале 1946 года Министерством путей сообщения Урало-Сибирскому окру­гу были направлены из Мурманска 10 вагонов носильных вещей, полученных из Америки. Заместитель министра путей сообщения т.Шуров в соответствии с постановлением СНК СССР от 29.12.1945 дал указание нач. округа т.Єгорову о распределении этих вещей среди рабочих железнодорожного транспорта, работающих на открытом воздухе.

Это указание т.Єгоров нарушил, в результате чего большая часть полученных вещей была роздана работникам аппарата управления, не имеющим на это права. Сам т.Єгоров получил 33 вещи, в том числе 8 платьев, костюм, пальто, 4 мужских сорочки; его заместитель т.Елагин получил 27 вещей, нач. отдела снабжения — соответственно 29 вещей и т.д. Нач. Свердловской дороги т.Багаев также незаконно распределил вещи среди своих сотрудников. Всего руководящие работники округа и дороги получили 7850 предметов, за их получением послед­ние приходили на склад со своими женами, домработницами и шоферами, рылись в вещах, выбирая себе лучшее. Все это стало известно широкому кругу работников дороги и вызвало справедливое возмущение.

Для того чтобы узаконить свои неправильные действия, нач. Урало-Сибирского округа ж.д. т.Єгоров, будучи в Москве, добился от зам. министра путей сообщения т.Бещева разрешения на выдачу полученных вещей пятидесяти руководящим работникам.

Товарищ Сифуров сообщает, что рабочие железнодорожного транспорта, которым и предназначались эти вещи, получили их в небольшом количестве и плохого качества. Коллективу паровозного депо ст.Свердловск-Сортировочная на 1054 человека рабочих выдано 757 вещей. Стахановцы, работающие в депо по много лет, получили старые детские рубашки, рваные носки и соломенные шляпы. Например, бригадир промывочного цеха паровозного депо ст.Свердловск-Сортировочная Шелудяков В.М. работает на транспорте 32 года. Его бригада систематически перевыполняет производственную программу. Сам Шелудяков был на фронте, имеет большую семью. Он получил всего лишь две детские рубашки, из них одну рваную. Шелконогов Ф.Г. на транспорте работает с 1929 года, стахановец, получил одно старое худое платье. Рабочий вагонного депо ст.Свердловск-Сортировочная т.Теселкин, стахановец, работает на транспорте с 1937 года, имеет семью 4 человека, получил женскую блузу. Таких примеров имеется много.

Кроме того, хранение и учет носильных вещей, полученных из Америки, поставлены плохо, в результате чего имеют место хищения» (Тут і далі лексичні, стилістичні та синтаксичні особливості цитованих джерел збережені. — Прим. ред.).

Скандальну справу розбирали на секретаріаті ЦК, і, здавалося б, винні мали понести суворе покарання. Проте, як завжди в подібних випадках, були враховані ділові якості та минулі за­слуги В.Єгорова. Він, поза сумнівом, був одним з найкращих транспортних управ­лінців сталінської школи, а під час війни, забезпечуючи доставку вантажів на фронт, отримав поранення. Отже, В.Єгоров залишився на своїй посаді, в 1951 році став членом колегії Міністерства шляхів сполучення, а потім до 1972-го керував Свердловською залізницею.

 

«Займав дві квартири й особняк з 14 кімнат»

 

Не менш примітну справу розбирали на початку 1953 року в Москві та Тулі. Там владою зловжив директор знаменитого Туль­ського збройового заводу Дмитро Романов, причому так, що про це говорив увесь завод і місто. В умовах тотального квартирного дефіциту директор-комуніст мав житлоплощу колосального метражу. І це був тільки початок списку його зловживань. У довідці КПК говорилося: «В КПК при ЦК КПСС поступило заявление от группы слушателей курсов мастеров Тульского оружейного завода о злоупотреблениях директора завода т.Романова Д.В. В заявлении сообщалось, что Романов незаконно на протяжении ряда лет занимал две городские квартиры и двух­этажный заводской дом-особняк из 14 комнат, который использовал как личную квартиру, хотя официально этот особняк значился домом для приезжих. Используя служебное положение, Романов за счет завода оплачивал двух работников, работавших по бытовому обслуживанию в особняке. Кроме того, указывалось, что Романов неправильно использует легковую автомашину для личных поездок жены в Москву и что он пользуется бесплатно продуктами из подсобного хозяйства завода.

При проверке заявления установлено, что Романов действительно незаконно использовал заводской особняк под личную квартиру, несмотря на то что семья имеет квартиру в г.Туле. По отчетным данным, на содержание особняка только за 1 год, с 1.04.1952 по 1.04.1953, израсходовано 9328 руб. 71 коп. Фактически же на этот особняк, занятый под квартиру Романова, а не под дом для приезжих, так как в нем из приезжих практически никто не проживал, за год израсходовано 24263 руб., причем эта сумма незаконно списана на убытки жилищно-коммунального отдела завода. В особняке имеются мебель, и постельные принадлежности на сумму 43733 руб., и значительное количество мелкого хозяйственного инвентаря. Всем этим имуществом пользовался Романов и за эксплуатацию его не платил...

Работница завода Петрова М.Е. как чернорабочая получала зарплату в цеху №9 завода, а затем с января 1953 года — в ЖКО, фактически же она была прописана в заводском особняке как домашняя работница в семье Романова. По ул. Гоголя, №86-a Романов занимал квартиру, в которой хранилась его личная мебель. В марте 1953 года (після початку розслідування.— Прим. ред.) он эту квартиру освободил, но деньги, израсходованные на содержание квартиры, отнесены также на убытки завода».

Партійні контролери виявили ще один кричущий з погляду партійної моралі факт. У 1952 році Д.Романова вибрали делегатом на XIX з’їзд партії, він поїхав у Москву, де жив, харчувався й одержував добові за рахунок партбюджету. Дорогу в столицю також оплачував ЦК. Але директор збройового заводу на ті ж дні оформив ще й відря­дження в Міністерство озбро­єнь і отримав із заводської каси 403 крб.

«Установлено также, — мовилося в довідці, — что Романов систематически забирает продукты в кредит в подсобном хозяйстве завода. Эти продукты ему привозят шоферы, но оплату за продукты производит нерегулярно».

Серед інших гріхів згадувалось і використовування казенної машини під час відпуст­ки. Зарплату й добові шоферу за ці дні ви­платив завод. А загальні збитки, завдані Д.Романовим за роки директорства, оцінювалися в багато десятків, якщо не сотень тисяч карбованців. У рішенні тульського обкому в його справі говорилося: «Т.Романов своим поведением разлагал отдельных работников-коммунистов».

Проте, врахувавши за­слуги під час війни, обком обмежився лише суворою доганою із занесенням в особисту справу і вимогою відшкодувати заводу всі збитки. КПК погодився із цими заходами, і Д.Романов залишився на директорській посаді. У 1958 році його підвищили, призначивши заступником голови територіального раднаргоспу. Після ліквідації раднаргоспі він очолював НДІ. А серед його численних нагород є і звання «почесний громадянин Тули».

 

«Розтрата і розкрадання становили понад 130 млн крб.»

 

У 1952 році в ЦК розглядалася «справа Павла Кравчука, заступника міністра місцевої промисловості РРФСР, при потуранні якого в підвідомчих йому організаціях безслідно зникли десятки мільйонів карбованців.

«В ЦК КПСС и КПК, — говорилося в довідці за під­сумками розслідування, — поступили заявления (без подписи) о том, что т.Кравчук П.Ф., будучи начальником управления промкооперации при Совете министров РСФСР, вел себя недостойно, что он является основным виновником допущения больших злоупо­треблений, вскрытых в строительно-кооперативных организациях. Далее в заявлениях сообщалось, что т.Кравчук, являясь в настоящее время первым заместителем министра местной промышленности РСФСР, продолжает вести себя неправильно, установил близкие отношения со своим заместителем Чумичевым, который совершает злоупотребления по службе. В соответствии с постановлением секретариата ЦК произведена проверка, в результате чего установлено следующее.

Т.Кравчук, будучи в 1941—1950 гг. начальником управления промкооперации, неразборчиво относился к подбору кадров... не принимал необходимых мер по поступавшим к нему многочисленным сигналам о хищениях и растратах в организациях и артелях промкооперации, в результате чего государству был нанесен большой материальный ущерб и преступники долгое время оставались безнаказанными.

Так, материалами проверок КПК было установлено, что в Мосгорутиль­промсоюзе и его артелях в течение ряда лет безнаказанно совершались злоупотребления и хищения государственного и кооперативного имущества. Группой преступников был совершен ряд крупных спекулятивных операций с трофейным и нетабельным военным имуществом, полученным со складов военного ведомства. В результате указанных преступных действий государству причинен ущерб в сумме около 12 млн руб., кроме того, расхищено 7 млн руб. кооперативных средств. Следственными органами по этому делу было привлечено к судебной ответственности 53 чел., в том числе председатель президиума Мосгорутиль­промсоюза Макаров и его заместители Милевский и Баскаков (осуждены). О непорядках в Мосгорутильпромсоюзе было хорошо известно управ­лению промкооперации...

Всего за 1947—1949 гг. в артелях промкооперации растраты и хищения составили более 130 млн руб., из которых половина списана на убытки; в 1949 году не были переданы в следственные органы дела о растратах на 15 млн руб. Органами госконтроля было выявлено в промкооперации более 2300 беспатентных предприятий, 1550 лжецехов и мастерских и 3 тыс. единиц оборудования, принадлежащего частнику. Потери от бесхозяйственности в системе промкооперации ежегодно достигали 200 млн руб.

Решением КПК от 17 ав­густа 1950 года т.Кравчуку за неразборчивое отношение к подбору кадров и непринятие своевременных мер по сигналам о хищениях в бытность его начальником управления промкооперации объявлен строгий выговор с занесением в учетную карточку».

П.Кравчука призначили заступником міністра місцевої промисловості РРФСР, а незабаром з’ясувалося, що розміри розкрадань у промкооперації явно недооцінили. Фіктивних контор, які розготівковували гроші, виявилася сила-силенна, а задіяні ними збитки оцінювалися в додаткові десятки й сотні мільйонів у рік.

«Установлено далее, — зазначалося в довідці, — что т.Кравчук, работая с августа 1950 года в Министерстве местной промышленности РСФСР, допускал непартийные поступки. Будучи начальником главного управления по материально-техническому снабжению, он взял себе в качестве заместителя Чумичева А.А., который в прошлом (1926 г.) был исключен из кандидатов в члены партии за растрату государственных средств и судебными органами осужден на 1 год и 3 месяца лишения свободы...»

Два товариші розгорнули бурхливу діяльність, відпускаючи невеликим підприємствам надкошторисну сировину. А оскільки підприємства завжди були одними й тими самими, виникала думка про хабарі та продаж лівої продукції. Махінаторів фактично пій­мали за руку. П.Кравчук, як відзначали партійні слідчі, брехав і вивертався. Під­сумком розслідування стала нова сувора догана із занесенням і рекомендація КПК усунути його з посади першого заступника міністра.

Яке ж зловживання мав учинити високопоставлений радянський урядовець, щоб його хоча б засудили?

 

«Зняти з роботи міністра і віддати під суд»

 

Про таку справу проти міністра в радянському уряді пише у своїх спогадах заступник голови КПК Іван Ягодкін: «В начале 1947 г. министр текстильной промышленности СССР, член ЦК ВКП(б), герой социалистического труда, в прошлом партийный работник Седин И.К. подписал без какой бы то ни было проверки распоряжение о выселении из квартиры принадлежащего министерству жилого дома профессора Бабского (фамилия по памяти), который, имея на руках гарантийное письмо министерства о предоставлении ему жилой площади во вновь построенном доме, занял двухкомнатную квартиру, не дожидаясь решения жилищной комиссии Министерства текстильной промышленности.

Исполняя незаконное распоряжение министра, рабочие комендатуры до­ма силой взломали дверь, которую растерявшаяся престарелая и больная мать профессора не могла открыть. Дверь упала на больную женщину, и она от сильного удара мгновенно умерла. Этот возмутительный факт вероломства не остановил рабочих комендатуры. Через труп лежавшей на полу матери профессора они вынесли все вещи во двор и ушли из дома, кое-как прикрыв за собой взломанную дверь. Узнав о варварских действиях работников министерства во главе с Сединым, профессор направил И.Сталину тревожную телеграмму. Прочитав телеграмму, И.Сталин срочно направил ее секретарю ЦК А.Жданову для расследования и принятия мер. А.Жданов вызвал меня, ознакомил с телеграммой и резолюцией И.Сталина и предложил принять участие в проверке изложенных фактов бесчинства министра Седина и его подчиненных работников. На проверку времени много не потребовалось, факты все подтвердились, и, как мне помнится, в тот же день вопрос о Седине и других работниках министерства рассматривался в ЦК ВКП(б). А.Жда­нов доложил суть вопроса, Седин дал объяснение, а И.Сталин внес предложение: Седина снять с работы министра и отдать под суд. Это предложение было единогласно принято ЦК. На наш вопрос, как быть с партийностью Седина, ведь он же член ЦК, И.Сталин заявил, что советские законы для всех членов ЦК, членов партии и беспартийных обязательны, в них нет оговорок, что членов ЦК и членов партии нельзя судить. Поэтому, я считаю, такое решение центрального комитета будет правильным и полностью будет отвечать совершенным проступкам министра Седина и др. Скидки на прошлые заслуги мы не можем давать. Словом, предложение И.Ста­лина сводилось к тому, что «по заслугам должна быть и награда». Решение ЦК ВКП(б) было незамедлительно выполнено. Министра Седина сняли с работы и осудили на три года с отбыванием указанного срока по новому месту работы, на предприятиях химической промышленности. Там он работал весь остаток своей жизни».

Проте перевірка виявила, що І.Ягодкіна, котрий писав спогади в 1980-х роках, підвела пам’ять. І.Седіна з посади міністра перевели на посаду заступника міністра текстильної промисловості в січні 1949 року. 4 жовтня того ж року за пропозицією Миколи Косигіна політбюро звільнило винуватця й із цієї посади, і того ж дня йому постановили вирок — 8 місяців виправних робіт з утриманням 25% зарплати. 29 жовтня 1949 року політбюро призначило його директором Карачаровського заводу пластмас, але ніхто не виводив його зі складу ЦК, в якому він залишався до 1952 року. Надалі І.Седін працював заступником директора Інституту нафтохімічного синтезу Академії наук і директором НДІ технології лакофарбових покриттів Мінхімпрому СРСР у підмосковному Хотькові, де його ім’ям названа вулиця.

 

«Спеціальні цигарки з особистими монограмами»

 

Іноді все-таки до винних у зловживанні владою за­стосовувалася найвища міра покарання — смертна кара. Проте вирок ухвалювався за зовсім іншими статтями кримінального кодексу. Наприклад, під час розслідування обставин «ленін­градської справи»  під час перевірки заяви якоїсь громадянки Зайцевої партійні слідчі встановили приголомшливий факт. Зайцева звинувачувала директора Ленін­градської тютюнової фабрики ім.Урицького М.Каракозова в тому, що він, «вы­служиваясь перед бывшими руководителями г.Ленинграда, изготовлял на фабрике специальные папиросы Попкову, Кузнецову и Лазуткину (міським керівникам кінця 1940-х ро­ків.— Прим. ред.) с их личными монограммами».

М.Каракозов зізнався в тому, що за розпорядженням арештованих керівників видавав з фабричної каси гроші на проведення пар­тійними функціонерами бенкетів. Але виготовлення цигарок з монограмами під час свого директорства з 1945 до 1949 року категорично заперечував. Проте перевіряльники встановили, що такі цигарки все-таки робили.

«Нашей проверкой, — мовилося в довідці по справі, — выяснено, что специальные папиросы для Кузнецова, Попкова и Лазуткина на фабрике изготовлялись, но, изготовлялись ли они в период работы Каракозова директором фабрики, установить не представилось возможным, так как главный инженер фабрики т.Эбер, заместитель директора фабрики т.Нечаев сообщают, что не помнят, когда эти папиросы выпускались, а именные клише к тому времени были уничтожены».

Якщо директор М.Каракозов говорив правду, іменні цигарки робили під час війни і, можливо навіть, під час блокади. Визнати, що керівники Ленінграда, хай навіть арештовані й оголошені ворогами народу, могли допустити таке, партійні слідчі не наважилися. Під час війни всі ці люди мали довіру партії та уряду, і дим від іменних цигарок міг затуманити світлий образ ЦК. Тим більше що основною причиною арешту і розстрілу керівників були зовсім не цигарки, а те, що Й.Сталін перестав довіряти цим людям, чому дуже допомогли суперники ленін­градців у боротьбі за вплив і владу — Лаврентій Берія і Георгій Маленков.

І надалі чиновників, які зловживали владою, карали, як правило, в тому випадку, якщо вони втрачали довіру вождя. Улюбленці Леоніда Брежнева могли привласнювати і збагачуватись удосталь. Проте втрата довіри найчастіше вилазила арештом і судом. Навряд чи що-небудь зміниться і тепер.

 

Євген ЖИРНОВ,

«Коммерсант-Власть»