Закон і Бізнес


«М’ясо, масло, підвищення зарплати!»

Розстріл у Новочеркаську традиційно пояснили «проханням трудящих»


Історія, №22 (802) 02.06—08.06.2007
3431

45 років тому, 2 червня 1962 року, в Новочеркаську були розстріляні робітники, які вийшли на демонстрацію протесту. Спалахи невдоволення і сутички з міліцією виникали в цей час і в інших частинах СРСР. Причини, що привели країну до кризи, з’ясовував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ.


45 років тому, 2 червня 1962 року, в Новочеркаську були розстріляні робітники, які вийшли на демонстрацію протесту. Спалахи невдоволення і сутички з міліцією виникали в цей час і в інших частинах СРСР. Причини, що привели країну до кризи, з’ясовував оглядач «Власти» Євген ЖИРНОВ.

«Навіщо їм у Сирії шуби?!»

Розказують, що якось до кабінету одного з найупливовіших людей у Кремлі — заступника керуючого справами Ради міністрів СРСР Михайла Смиртюкова — зайшов міністр фінансів Союзу Арсеній Звєрев. «Мишко, — каже, — я тут таку штуку придумав!» — «Знаю я твої штуки, — відповів М.Смиртюков. — Знову в кишеню радянської людини хочеш залізти!» А.Звєрев образився і пішов. Але те, що сказав заступник керсправами уряду, було чистісінькою правдою.
Щоразу, коли виникали труднощі, розплачувалися за них прості громадяни СРСР, а зовсім не ті, хто довів країну до чергової тупикової ситуації.
Економічна криза 1962 року не стала винятком. Тяжкий стан в економіці, що позначився на переважній більшості жителів Радянського Союзу, став закономірним підсумком боротьби за першість у країні, соцтаборі та світі, яку після смерті Йосипа Сталіна почав Микита Хрущов. Він узявся одночасно вирішувати проблеми, позбутися яких заразом було неможливо. Він хотів зробити СРСР другою світовою державою з військового й економічного поглядів, а також наздогнати й випередити США за кількістю країн-сателітів. Але, хапаючись за все відразу, М.Хрущов якось забув, що СРСР — країна багата потенційно, але не реально. Й тому всі його плани почали наражатися на банальну нестачу коштів. А ті проекти, які все-таки вдавалося здійснити, лише створювали нові проблеми.
М.Хрущов ще в 1955 році знайшов просте рішення, яке мало допомогти справитися з бюджетними проблемами: скоротити витрати на оборону шляхом скорочення  армії. Але звільнення 1,2 млн солдатів, офіцерів і генералів призвело до появи в країні сотень тисяч безробітних, тому довелося піти на скорочення робочого тижня. Оскільки зарплата трудящих залишалася попередньою, витрати на зарплати зросли і діра в бюджеті тільки збільшилася.
А в 1956 році, практично одночасно зі скороченням армії, почалася пенсійна реформа. Як водиться, все ретельно опрацювали і прорахували. Але замість запланованих 13 млрд крб. додаткових витрат у 1957 році за новим законом довелося виплатити 20 млрд. Через широку діру в бюджеті припинили будівництво і запуск заводів, за допомогою яких М.Хрущов збирався здійснити технологічний прорив у майбутнє. Таким чином, виявилися замороженими вже вкладені в них кошти, і це поглиблювало проблеми настільки, що довелося відмовитися від виплат за державними облігаціями.
При цьому М.Хрущов не шкодував грошей на допомогу народам Азії та Африки і подарунки їхнім вождям. Колишній заступник голови Радміну СРСР Зія Нурієв розповідав мені: «У 1956 році до нас із візитом прибув президент Сирії Шукрі Куатлі. Я тоді був членом Президії Верховної ради СРСР, і мені було доручено супроводжувати його в поїздці по країні. У Москві на честь нього дали кілька пишних прийомів. І раптом на одному з них Хрущов оголошує, що радянський уряд дарує Куатлі літак Іл-14, а його дружині та дочці — шуби. Ми, зізнаюся, були шоковані. У країні бракує коштів на найпотрібніше, а тут такі подарунки! І навіщо їм у Сирії шуби?! А через півроку відбувся воєнний переворот, і Шукрі Куатлі усунули.
А 1960 року я їздив у Сьєрра-Леоне в складі радянської парламентської делегації. По дорозі ми зупинялися в столиці Малі — Бамако. Уявіть собі, в місті з населенням менше ніж 40 тис. чоловік наша країна побудувала величезний, на кілька тисяч глядачів, стадіон. Ну добре, на ньому, можливо, проводилися важливі для наших партнерів політичні заходи. Але навіщо нам було будувати там і облаштовувати університет, розрахований на 3 тис. студентів?»

«126 г борошна на людину в день»

Новий вихід із ситуації М.Хрущов побачив у зміні структури управління економікою, і 1957 року замість більшості галузевих міністерств було створено регіональні ради народного господарства — раднаргоспи. Але в 1962 році з’ясувалося, що це призвело до фінансової кризи. Держбанк РРФСР доповідав у ЦК КПРС: «Имели место серьезные затруднения в расчетах по заработной плате, выдачам денег из банков для расчетов с колхозниками и другим денежным платежам».
Грошовий дефіцит покривали, як водиться, за допомогою друкарського верстата. Але виявилося, що до колишніх проблем додалися нові. Позбавлені загального керівництва підприємства-суміжники з різних областей і республік перестали своєчасно постачати одне одному сировину і комплектуючі. Адже тепер головне було забезпечити партнерів у своєму раднаргоспі. Тож робітники на віддалених заводах-суміжниках сиділи без діла значну частину місяця, а потім починали ударно виконувати план, працюючи понаднормово й одержуючи за вечірню й нічну працю компенсації та преміальні. Як відзначав Держбанк РРФСР, перевитрата зарплати по Росії за 5 місяців 1962 року становила 113,7 млн крб.
Але лихо було в тому, що витратити надпланову зарплату було практично ні на що. Контролював промисловість тільки Держплан Радміну СРСР, для якого найважливішим було виконання планових показників. Цим користувалися керівники підприємств. «Помышленность, — доповідав Держбанк РРФСР у 1962 році, — в ряде случаев производит продукцию, не пользующуюся спросом населения. Ставя перед собой задачу в первую очередь выполнить план по выпуску так называемой валовой продукции, эти предприятия производят товары узкого ассортимента и низкого качества, устаревших фасонов, не имеющих товарного вида. Вследствие этого неполное удовлетворение покупательского спроса населения сопровождается систематическим ростом товарных запасов у торговых организаций...
В результате как в розничной, так и в оптовой торговле накопились сверхнормативные остатки швейных изделий, достигшие на 1 июня с.г. примерно 500 млн руб. Эти остатки в значительной мере состоят из одежды устаревших фасонов и моделей, а также изготовленной из тканей некрасивых расцветок и немодных структур. Предприятия текстильной и швейной промышленности, стремясь к выполнению объемных показателей производственных планов за счет уже освоенной продукции, сдерживают выпуск изделий новых образцов... Такое положение продолжается в течение ряда лет. В результате на складах торгующих организаций лежат швейные изделия, завезенные еще в 1957—1959 годах...
Отставание в торговле в значительной мере обусловлено также неравномерным размещением товарных фондов, недопоставкой промышленностью ряда товаров, пользующихся спросом населения, в том числе из-за сокращения производства отдельных товаров. За 5 месяцев т.г. недопроизведено промышленных товаров: 71,2 тыс. штук радиоприемников и радиол, 30,9 тыс. штук швейных машин, 14 тыс. штук стиральных машин, 22,7 фотоаппаратов. Из 59 совнархозов, производящих мебель, не выполнили план 5 месяцев 38 совнархозов, или 64%, которыми недодано мебели на 3,7 млн рублей...
В текущем году не выполняется план по выпуску электроутюгов, швейных машин, велосипедов, фотоаппаратов, радиоприемников, стиральных машин. Многие предприятия необоснованно сокращают выпуск товаров народного потребления, пользующихся большим спросом потребителя. Такое положение имеет место на предприятиях Горьковского, Воронежского, Ивановского, Северо-Осетинского, Омского и ряда других совнархозов» (Тут і далі стилістичні особливості джерел збережено. — Прим. ред.).
Але набагато неприємнішим для М.Хрущова і всього радянського керівництва було інше. З магазинів зникли не тільки ходові товари, а й продукти. У доповіді Держбанку РРФСР ця проблема уклалася в один рядок про те, що за п’ять місяців 1962 року «торгівля недоотримала м’яса і молокопродуктів на 59 млн рублів». Насправді в багатьох містах і областях м’ясо і вершкове масло місяцями не з’являлися зовсім, з прилавків став зникати навіть хліб.
Секретар карельського обкому Іван Сенькін писав у травні 1962 року до Москви: «На предприятия бумажной промышленности Карельской АССР в мае—июне текущего года прибывает группа иностранных специалистов (шеф-монтеров), а с открытием навигации на Белом море на лесозаводы северных районов республики, поставляющие пиломатериалы на экспорт, будут прибывать иностранные корабли. Торговля мясопродуктами и животными жирами в городах бумажников и поселках лесозаводов, как и в других городах и рабочих поселках республики, производится крайне неудовлетворительно. В продаже эти продукты из-за недостаточности фондов систематически отсутствуют...
В целях улучшения снабжения рабочих продуктами животноводства карельский обком КПСС просит ЦК КПСС в порядке исключения дать указание Совету министров РСФСР о выделении республике на второй квартал 1962 года дополнительно: мяса — 500 тонн, животного мас-ла — 300 тонн, маргарина — 200 тонн и сортовой муки для повседневной продажи — 500 тонн».
У столицю писали і прості громадяни: «Нас, сельских учителей, — ідеться в листі директора хозесанівської школи в Татарії Матвєєва, — совсем не обеспечивают печеным хлебом. Иногда выдают по 15 килограммов муки в месяц на каждого учителя. У меня 8 человек в семье. Я и моя супруга оба работаем в школе, и мы получаем 30 кг муки в месяц. Если разделить это на 8 человек, получится 126 граммов муки на человека в день. Мы не требуем различных сортов булок, белого хлеба. Мы были бы очень довольны, если бы нас обеспечили черным хлебом».
Величезні черги за хлібом стояли в усіх містах і селах. І причина була та сама — брак грошей на сільське господарство та ініціативи М.Хрущова, що лише погіршували становище. Швидким вирішенням проблеми йому здалося вирощування «цариці полів» — кукурудзи, але м’яса, масла і молока в країні не додалося. Потім перший секретар заборонив громадянам тримати худобу в особистих господарствах і податками довів людей до вирубки плодових дерев у власних садах. Після цього спустіли навіть базари, і там стали шикуватися черги за картоплею мало не довші, ніж за хлібом у магазини.
Коли ситуація стала критичною, М.Хрущов оголосив на засіданні президії ЦК, що причина в тому, що сільському господарству приділяли недостатньо уваги. І знайшов нове швидке вирішення проблеми — підняти ціни на м’ясо і вершкове масло. А щоб ще зменшити попит на них, одночасно в багатьох областях і республіках було вирішено знизити розцінки для робітників з відрядною і погодинною оплатою праці.

«Будучи по-рвацьки й демагогічно налаштованими»

Очевидно, у відповідь на серйозну реакцію населення ні сам М.Хрущов, ні його найближче оточення не розраховували. Звичайно все закінчувалося антирадянськими листівками, авторів яких найчастіше знаходили і садили. А вуличні бунти відбувалися за однією схемою: незадоволені знаходили привід для конфлікту з низовими представниками влади — міліціонерами. Як правило, це було несправедливе затримання кого-небудь. Громадяни відправлялися облягати і громити відділення міліції. Після чого наставали стрілянина, арешти призвідників і відновлення порядку.
Але після зниження розцінок невдоволення охопило всю країну. Щоправда, далеко не скрізь воно переходило у відкрите протистояння владі чи адміністрації підприємств. Так, приморський крайком КПРС доповідав у ЦК: «Выездом на краболов «Чернышевский», который находится на промысле у берегов Западной Камчатки, комиссией крайкома КПСС установлено, что ловцы мотоботов краболова Литовченко А.И., 1939 года рождения, беспартийный, образование 7 классов, уроженец Приморского края, Борисов Б.Ф., 1938 года рождения, беспартийный, уроженец Московской области, образование 8 классов, Семеренко А.Н., 1924 года рождения, уроженец Ростовской области, образование 4 класса, и Разумчик А.П., 1931 года рождения, уроженец Ивановской области, беспартийный, образование 4 класса, будучи рвачески и демагогически настроенными, 30 мая вели работу среди ловцов о невыходе на работу, требуя увеличения расценок на добычу крабов.
Капитан-директор краболова т.Левченко предложил уволить этих лиц с краболова, однако это не нашло поддержки со стороны помполита краболова т.Чеснокоза, главного механика т.Борисюк и начальника цеха добычи т.Угленко и в этот день не было принято никаких мер к пресечению вредной агитации со стороны этих лиц. В результате чего 31 мая, после шторма, во второй половине дня, когда установилась промысловая обстановка, им удалось склонить группу ловцов к невыходу на работу.
Прибывшие на корабль в конце дня 31 мая заместитель начальника крабофлота т.Громов и флагманский помполит т.Ушаков с помощью передовых рабочих и коммунистов приняли немедленные меры по пресечению этого факта, списали с корабля 9 человек. 1 июня с. г. нормально работали все мотоботы краболова. Организаторы невыхода на работу во второй половине дня 31 мая с.г. задержаны, и ведется следствие». 
На відміну від ловців крабів робітники Новочеркаського електровозобудівного заводу страйкувати, мабуть, не збиралися. Але вранці 1 червня в ливарному цеху бурхливо обговорювали підвищення цін на м’ясо і масло. До розмови робітників приєднався заввідділу ростовського обкому партії Бузаєв, який приїхав на завод і почав вести звичайну радянську агітацію, після чого суперечка стала перетворюватися на мітинг. Останньою краплею стала фраза директора заводу Курочкіна: «Раз немає грошей на пиріжки з м’ясом, то їжте з лівером».
Після цього вже не окремі робітники, а майже весь завод припинив роботу. Страйкарі зупинили поїзд «Саратов — Ростов» і гудками з його локомотива стали збирати всіх городян на мітинг. Спроба розігнати робітників за допомогою міліції провалилася — вони самі розігнали міліціонерів. Побили вони і прибулих для їх утихомирення курсантів артилерійської школи.
Наступного дня величезний натовп із червоними прапорами, портретами Леніна і гаслами «М’ясо, масло, підвищення зарплати!» рушив до новочеркаського міськкому, де перебували прибулі в місто члени президії ЦК Фрол Козлов, Анастас Мікоян, Андрій Кириленко, Дмитро Полянський і секретарі ЦК Леонід Ільїчов та Олександр Шелепін.
Дізнавшись, що демонстранти прорвалися крізь усі заслони, партійні вожді відправились у військове містечко, під захист армії. А друга людина в партії — Ф.Козлов — отримав від М.Хрущова дозвіл відкрити вогонь по натовпу. Командувач Північнокавказьким військовим округом генерал Ісса Плієв виконав наказ. Хто саме стріляв у демонстрантів — солдати чи снайпери зі спецслужб, тепер навряд чи має принципове значення. 20 чоловік було вбито на місці, троє померли в лікарні.
Перелякані члени партійного керівництва висували найфантастичніші версії події. Ідеолог Л.Ільїчов стверджував, що винні в усьому релігійні сектанти. А Ф.Козлов, котрий розмовляв з делегацією незадоволених робітників, потім говорив, що вони самі просили навести лад у місті. Тобто розстріл трудящих відбувся на прохання самих трудящих. Призвідників і активістів знайшли, судили і найактивніших засудили до найвищої міри.
Але найцікавіше почалося в Москві. На президії ЦК її члени палко схвалили дії колег у Новочеркаську: «Добре провели акцію. Іншого виходу в нас не було». А невдовзі, як завжди, знайшли швидке вирішення проблеми: ростовському обкому доручили налагодити в Новочеркаську торгівлю і побудувати біля електровозобудівного заводу цехи з виробництва напівфабрикатів. Продукти для продажу і переробки обком мав знайти сам, мабуть, за рахунок інших міст і районів області.
Зробив висновки з того, що сталось, і сам М.Хрущов. У вересні 1962 року на нараді він знову пригадав про «злощасну справу в Новочеркаську»: «Тут, мабуть, придуркуватий директор був, він абсолютно неправильно поставився до цієї справи, він заявив: «Ну що ж, дорого м’ясо купувати, їстимеш капусту». Це тільки ворог міг би так сказати». І запропонував нове вирішення продовольчих проблем: створити в кожній області два обкоми — промисловий і сільськогосподарський. Останні, за задумом М.Хрущова, і повинні були налагодити виробництво продуктів у країні. Природно, пропозиція першого секретаря була палко підтримана. А громадяни продовжували стояти в чергах за хлібом.
Улітку 1964 року, коли М.Хрущов відправився в поїздку по країні, його вже всюди зустрічали мітингувальники. У Башкирії, наприклад, аби уникнути контактів з ними, першій особі партії довелося вибиратися з БК, де проходила зустріч із партактивом, через запасний вихід. М’яса і масла вимагала вже вся країна.
Можливо, тоді М.Хрущов нарешті зрозумів, що наріжний камінь політики в СРСР — контейнер з ковбасою. І лише той, хто забезпечив доступ до нього народу, може розраховувати на безтурботне, наскільки це можливо в радянській державі, правління.

Євген ЖИРНОВ,
«Коммерсант-Власть»